| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
1.Лист онука до діда
Пише внук до діда з Києва листа,
Що навчатись в вузі штука не проста.
Курсові роботи, заліки, хвости,
Що тягар науки не може нести.
Важкі дисципліни, та не в тому річ -
Їсти дуже хоче кожен день і ніч.
«То ж пишу, дідусю, тобі не з проста
Пожалій хоч трохи мого живота.
Пошукай в коморі та в бодні на дні
Харчів різних вишли посилку мені.
Сухарів не думай висилати ти.
А побільше сала і масла клади.
Якщо не поможеш, любий мій дідусь,
Мабуть в гуртожитку я тут і загнусь.
Не бачити більше рідного села» -
До чого студента наука довела.
2. Лист діда до онука
Висилаю я посилку так як ти мене просив.
Віднесе сусід на пошту бо я вже не маю сил.
Хочу тобі порадити, щоб ти гарно вчився,
Часу марно щоб не тратив, щоб не волочився
За дівками з гуртожитку, а також міськими,
Обходився стосунками із ними людськими.
Без освіти нині дуже трудно в світі жити,
Бо прийдеться все фізично і важко робити.
Праця є просто фізична, є інтелектуальна.
Для фізичної годиться наука загальна.
Творча праця в письменника, співака, митця,
Інженера, науковця, навіть продавця -
Бо треба думати й гадать, як його урвати
собі кусень: чи обважить, чи обрахувати?
Важка праця в тракториста, та і в комбайнера,
Але вони заробляють не менш інженера.
Важко трактор запустити в мороз, в непогоду.
А як в полі поламався і нема народу,
Щоб тобі хтось допоміг, лиш Бог допоможе.
Як то важко, щоб ти знав, не приведи Боже.
І не так то воно легко малий бізнес мати,
Як не маєш – мусиш в когось в наймах працювати.
Стоятимеш чи на ринку, чи біля намету,
Продаючи дрижаки, жуючи котлету,
Або хотдог чи гамбургер, аж ніяк не суші,
Зігріватись горілкою чи кавою мусиш.
І таксистом не весело, завжди можуть вбити
Та й машину треба мати і права купити.
Якщо матимеш освіту, дві, а може три, то
До всіх різних тих посад вже шлях буде відкрито.
Можеш стати адвокатом чи може суддею.
Будеш тоді мати низку різних привілеїв.
Інспектором податковим - житимеш не гірше
А ніж офіцер таможні, а може ще й ліпше.
Якщо станеш чиновником хоч би й не великим,
Коли б тільки «дозволять» щось, або щось «ділити»,
То ж матимеш хабарі та різнії «відкати» -
Не потрібно буде жінці й тещі працювати.
Але тут потрібно чітко про те пам’ятати,
Що «табличку ділення» не можна забувати.
То ж нехай тебе не мучить те , що совість зветься
Бо в країні Україні так давно ведеться,
Що всі беруть хто що зможе, що дає посада
То те й тягне все державне. (Тягне все і Рада).
Той трубу, той газ, той нафту, інші землю й ріки
То ж всі беруть. Не беруть лиш безрукі каліки.
Лікарем теж не погано. Щоб здоровим стати
Все винесуть хворі люди із своєї хати
Та й лікарю віддадуть. Що йому зарплата?
Як бере він хабара від батька і брата.
А найліпше було б в Раді депутатом стати -
Мав би гарную платню та й привілей багато.
Головна ж із привілей всіх – зразу й не вгадаєш:
Ти ні за що й ні перед ким не відповідаєш.
І робить – ніщо не треба, треба лиш кричати,
Що погана нині влада й кнопки натискати
Коли скаже тобі старший, або дасть відмашку
Той, що чинно очолює фракцію-компашку.
Дадуть тобі «мерседеса» й водія до нього,
Охоронців, щоб не вкрав хто придурка такого
Ще й квартиру отримаєш й прописку столичну,
А що ж, треба шанувати особу величну.
Помічників головастих з півдюжини маєш.
Вони тобі все напишуть, а ти зачитаєш
На трибуні, або з місця мов усе це знаєш.
Нехай думають виборці, що ти за них дбаєш
Вдень покрутишся у залі, хай камери бачать
Як народні депутати на народ батрачать.
Увечері з красунею, не вдома ж зостатись,
Підеш кудись на витрішки, щоб похизуватись
Годинником з діамантом, костюмом Версачі
Нові мешти показати. А як же іначе?
Ти тепер уже «еліта», простим недосяжний,
Тому мусиш мати вигляд вельми епатажний.
Ото ж вчися, мій онуче, гарно і понад усе
Бо зостанешся ти дурнем, а я твоїм дідусем.
Пилип Тихий.
Писано 22.05.2009р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138338
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
«Завтра в мене вихідний,
Працювать не гоже,
Тож підемо, сину мій,
Рибалити може?» -
Каже батько в п’ятницю,
Як прийшов з роботи.
Пропозицію я цю
Приймаю з охоти.
«Встанем завтра в 5 годин,
А може й раніше,
Ти будильник наведи
І лягай хутчіше».
Мати каже: «В нас ще є
Шпроти і сардини,
Не буди дитя моє
Хай поспить дитина».
Батько каже, що для нас,
Рибалимо поки,
Не враховують цей час
В прожитії роки.
Вранці встали, хоч кричи –
Нічого не видно.
Взяли вудки і харчі
Для себе й для риби.
Прийшли, вибрали містки,
Щоб сидіти разом,
Насилили черв’яки,
Плюнули три рази.
Рибі кинули приманку,
Наварила мати,
Щоб вона клювала зранку,
Нам лиш витягати.
Хоч харчів тих у нас є
Різних та багато,
Але риба не клює
Ні в мене ні в тата.
Тихо собі сидимо,
Вудки поправляєм.
Та ліворуч, та праворуч
Ще й в руках тримаєм.
Ліву вудку батько взяв,
Щоб риба не вкрала,
Та й до ноги прив’язав,
Щоб нога тримала.
Прив’язав і задрімав,
Спершись на коліна
На увазі мабуть мав
Проснутись, як клюне.
А туман кругом такий –
Поплавки ледь видно,
Світло-сірий та густий.
Признатися стидно,
Що я теж дрімати став ,
Схилившись, як тато
Коли бачу понад став
Йде гусей багато.
Глядь пильніше, чи ти ба?
Та це ж бо дівчата.
В білих сукнях і вінках.
Стали танцювати.
Зайшли в воду по одній
Й давай хороводить.
А одна, стрічка на ній,
До мене підходить
«Чому, - каже - , тут сидиш ти,
А не вчиш уроки?
Затаївся, наче миша
Дав би мені спокій?
На тім світі я про вас
Маю пам’ятати.
Адже батьки є у вас
І тато і мати.»
Придививсь до неї я,
Матінко-царівна!
Та це ж вчителька моя
Галина Петрівна!
Добренька була бабуся
Всі її любили
Та недавно болячки
Звели до могили.
«Та ж канікули у нас» -
Хотів я сказати
Та й проснувся, а тут риба
Почала клювати.
Раптом в батька щось смикнуло
Вудку, що ліворуч,
Через ставок потягнуло
Мабуть гарний короп.
Батько хотів взять сачка,
Щоб вудку дістати,
Але риба не дала
Йому навіть встати.
Не встиг батько, як його,
Мов важку колоду,
Та й за ногу потягло
Із містка у воду.
Так його вперед ногами
По ставку волоче
Мов ту баржу, що з піском.
Батько встати хоче
Мені каже: «Виручай,
Коли можеш, сину!
Спінінг поперек кидай -
А то я загину!»
Швидко спінінг я підняв,
В недобру годину,
Що на березі лежав
І його закинув.
Зачепив за вудку гак -
Улучив нагоду…
Посковзнувся, неборак
І, шубовсть у воду.
Тягне риба вже нас двох.
Вийшов малий потяг.
Мокрі руки, мокрі ноги,
Мокрий увесь одяг.
Довго риба по ставку
Обох волочила
Поки вона нашу вудку
За щось зачепила.
Зачепила і порвала.
Слава тобі, Боже!
Виберемось на кінець
Ми на берег, може.
Аж коли сонце зійшло,
Не стало туману
Лиш тоді кінець прийшов
Нашому роману.
Вилізли ми із води
Мокре усе шмаття,
Повні чоботи води,
На плечах латаття.
Мали вигляд ми тоді
Немов два Нептуни
Жабуриння в бороді
Ще й із носа суне.
Добре, що ніхто не чув,
Як ми там волали,
А то б вже на все село
Сміховиськом стали.
Я нікому не сказав
Що мені приснилось.
Краще щоб ніхто не знав
Як те приключилось.
Прийшли мокрі ми додому
Мокрий я і тато,
Як побачила нас мама –
Давай «сповідати».
Насварила нас обох,
Як воно годиться,
Та просила щоб дав Бог -
Нам не застудиться.
Довго будем памятать –
Про таку пригоду:
Як на ставку засинать –
Та падати в воду.
Пилип Тихий
16.06.2009р на дачі.
Для Костика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009