| Сторінки (35/3439): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
в бумаге
об убийстве шести евреев
найти
грамматическую ошибку
и два следа
забытого правописания
в бумаге
об убийстве украинки
найти
год рождения
и след чая
в бумаге
о доносе
не найти бумаги
в бумаге
найти и не найти
найти
и не найти
и
2020
(Перевод с украинского)
Оригинал:
ЛІТЕРАТУРА ІСТОРІЇ
у папері
про вбивство шістьох євреїв
знайти
граматичну помилку
і два сліди
забутого правопису
у папері
про вбивство українки
знайти
рік народження
і слід чаю
у папері
про донос
не знайти паперу
у папері
знайти і не знайти
знайти
і не знайти
і
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983048
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2023
из-за войны говорит девочка из-за войны
весна так долго к нам никак не приходит
уже и аисты отпонаприлетали и вишни доотоблетацвели
из-за войны говорит девочка умань уже два дня в тумане
так болит говорит девочка умань так болит
что боль в полёте замедляется будто сияние звезды или цветка
и тогда её можно увидеть говорит девочка
говорит я иду и вижу
из-за войны говорит девочка ветер разносит здесь пепел жизни людей
ветер разносит пепел жизни людей здесь и всех
вместо цвета по миру
теперь вишни люди и вишни вишни повсюду здесь понаотприлетали отоблетадоцвели
девочка говорит здесь времени почти нет из-за войны
в тумане война идёт быстрей чем время уже два дня
и странно весна так долго к нам никак не приходит
30.04.2023
(Перевод с украинского)
***
бо війна каже дівчинка бо війна
весна так давно ніяк до нас не приходить
вже й лелеки відпонаприлітали і вишні довідоблітацвіли
бо війна каже дівчинка умань нині два дні в тумані
так болить каже дівчинка умань так болить
що біль у польоті сповільнюється ніби сяйво зорі чи квітки
і тоді його можна бачити каже дівчинка
каже я йду і бачу
бо війна каже дівчинка вітер розносить тут попіл життя людей
вітер розносить попіл життя людей тут і всіх
замість цвіту по світу
тепер вишні люди і вишні вишні всюди тут понавідприлітали відоблітадоцвіли
каже дівчинка тут часу майже нема бо війна
у тумані війна йде швидше ніж час нині два дні
і дивно весна так давно ніяк до нас не приходить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983036
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.05.2023
сбрасывал в кастрюлю с доски
пельмени-бомбочки
провожал взглядом
и вдруг заметил
что два пельменя на доске
слиплись
остановился
разделил их
и назначил в разные партии
один сварить сегодня
а второй – завтра
2020
(Перевод с украинского)
Оригинал:
ЯКИМ БИ ВЕРТУХАЄМ ТИ БУВ
скидав у каструлю з дошки
пельмені-бомбочки
проводжав поглядом
і раптом помітив
як два пельмені на дошці
злипнулися
зупинився
розділив їх
і призначив у різні партії
один зварити сьогодні
а другий – завтра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982948
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.05.2023
и окно, и его порождения –
бесконечные миры,
гудки-языки,
всё покрывается
квадратами и треугольниками
– это солнце быстро кормит грудью
даже тех, кто
не проснулся.
на окне игрушечный дом
наполняется понемногу
бешено-розовым цветом,
не пугая, однако,
заснувшую жёлтую лошадку.
на чердаке
игрушечного дома –
розовая комнатка
с окном, но без двери,
совсем как в романе "Голем",
сохнут на солнце последние минуты
шанса туда попасть.
и уже шевелится
внизу на одеяле рука,
что вскоре вдохнёт жизнь
в коня игрушечного-жёлтого
с буквой на копыте.
2020
(Перевод с украинского)
Оригинал:
РАНОК НА ВІКНІ
і вікно, і його породження –
нескінченні світи,
гудки-язики,
все вкривається
квадратами та трикутниками
- це сонце швидко годує грудьми
навіть тих, що
не прокинулись.
на вікні іграшковий будинок
сповнюється поволі
скажено-рожевого кольору,
не лякаючи, втім,
поснулого жовтого коника.
на горищі
іграшкового будинку –
рожева кімнатка
з вікном, але без дверей,
геть як у романі «Ґолем»,
сохнуть на сонці останні години
шансу туди потрапити.
і вже ворушиться
внизу на ковдрі рука,
що невдовзі вдихне життя
в коня іграшково-жовтого
з літерою на копитці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982892
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.05.2023
Из цикла «Хайкуку»
*
в свете дня тает рассвет
кто прилетит сегодня ястреб или кукушка
подбросил монетку солнца за облака там она и осталась
*
разбросало родных и друзей по мирам
ни с того и ни с этого нет возврата
я не знаю кукушка под каким напёрстком солнце под каким луна
*
взлетев над гнездом кукушки
куриный бог вылущивает счастье
из клинописных зёрен атлантиды
*
люди боятся того
на что способна кукушка
когда задаёт зомби обратный отсчёт
*
наматывает круги времени
годовые кольца небытия
от весны до весны кукушка
*
джон локк на станции жемчужина степи
дыханием согревает застывшую в локдауне кукушку
омен немо омен немо радостно отзывается она
*
пустота внутри соленого огурца
та же самая что и за пределами местного войда
кукушка не знает для кого её пение и молчание одно и то же
*
когда кукушка поет
тот колодец
что перед солнцем
наполняется тишью
а тот что за луной
гремучими тенями
предков
*
путь перебит
как хребет
ветерок на обочине
закручивает
пыль
в причудливые
знакомые фигурки
вот
танцовщица дали
чуть дальше дракон
и кукушка
я не хочу под землю
пусть лучше
ветер будет когда-то
сквозь мой череп
лететь
так уже было
я знаю
(Перевод с украинского)
*
у світлі дня світанок тане
хто прилетить сьогодні яструб чи зозуля
підкинув монетку сонця аж за хмари а вона там і залишилась
*
розкидало рідних та друзів по світах
ні з того ні з цього немає вороття
я не знаю зозуле під яким наперстком сонце під яким місяць
*
злетівши над гніздом зозулі
курячий бог вилущує щастя
із клинописних зерен атлантиди
*
люди бояться того
на що здатна зозуля
коли задає зомбі зворотний відлік
*
намотує кола часу
річні кільця небуття
від весни до весни зозуля
*
джон локк на станції перлина степу
подихом зігріває закляклу в локдаун зозулю
омен немо омен немо радо відгукується вона
*
порожнеча всередині солоного огірка
та ж сама що й за межами місцевого войда
зозуля не знає для кого її спів та мовчання тотожні
*
коли зозуля кує
та криниця
що перед сонцем
наповнюється тишею
а та що за місяцем
гримучими тінями
предків
*
шлях перебитий
як хребет
вітерець на узбіччі
закручує
куряву
в чудернацькі знайомі фігурки
ось
танцівниця далі
трохи далі дракон
і зозуля
не хочу під землю
хай краще
вітер буде колись
линути
крізь мій череп
так було вже
я знаю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982845
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.05.2023
В голове – лето:
над серой кучей
кружат
зелёные, синие, жёлтые, чёрные
насекомые мыслей.
И гудят.
2020
(Перевод с украинского)
Оригинал:
ПОРА РОКУ
У голові – літо:
над сірою купою
кружляють
зелені, сині, жовті, чорні
комахи думок.
І гудуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982717
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.05.2023
воздух проходит сквозь листья так
что можно как нитки его
тянуть
но флаг у нас не зелёно-белый а
а желто-салатовый
интересно какого цвета
флаг
у созеркальщиков наших
на той стороне реки
полетел посмотрел
их флаг –
прошлогодняя заброшенная баррикада
из рыжей машины
и синей
микробруталистической
парикмахерской
тоже неплохо
тоже вариант
тоже можно жить
4.05.23
(Перевод с украинского)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982506
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.05.2023
в эти дни одни лишь глухие превращения
снилось что я многоэтажный дом в умани
снился после обстрела звук пожара внутри меня
я с детства знаю что такое звук пожара
это когда огонь так болит что не можешь дышать
плавятся стекла сгорают радужные оболочки мембраны поджариваются и больше не чувствуешь
где верх где низ всюду летает пепел
в тумане боли отвердевают соски
открывается отверстие для тяги
в крыше и в небе
всё одновременно останавливается и стучит
мёртвое время превращается в мёртвый ветер
динозавры солдатики черепашки ниндзя трансформеры и машинки
испаряются далеко и близко куда-то в войну
спасатель плачет его порог тепловой боли
на том невидимом пороге
за которым звучал самый высокий дискант
обычно весёлый иногда торопливый
это же и мой болевой порог
отверстие для тяги затягивает ангельские голоса
как земля затягивает в себя последние лепестки вишен и первые – яблонь
(Перевод с украинского)
***
у ці дні самі лише глухі перетворення
снилося що я багатоповерховий будинок в умані
снився після обстрілу звук пожежі всередині мене
я з дитинства знаю що таке звук пожежі
це коли вогонь болить так що не можеш дихати
плавляться шиби згорають райдужні оболонки мембрани підсмажуються і більше не чуєш
де верх де низ всюди літає попіл
в тумані болю напружуються соски
відкривається отвір для тяги
в даху і в небі
все водночас зупиняється і стугонить
мертвий час перетворюється на мертвий вітер
динозаври солдатики черепашки ніндзя трансформери і машинки
випаровуються далеко і близько кудись у війну
рятувальник плаче його поріг теплового болю
на невидимому порозі
за яким лунав найвищий дискант
переважно веселий іноді дріботливий
це ж і мій больовий поріг
отвір для тяги затягує ангельські голоси
як земля затягує в себе останні пелюстки вишень і перші – яблунь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982294
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2023
Игорь Митров
ни с того ни с сего начал разглядывать кота
что спит в моём бушлате
хвост спрятал в рукав словно козырь
а на рукаве пташка спит с открытыми глазами
пташка спит и кот спит
такой пушистый что почти квадратный
будто почтовый ящик полный писем
от мамы сестры и любимой
пташка спит кот спит
а у меня чтение до самого утра
не всем так везёт
с котом в бушлате
с хвостом в рукаве
с козырным пиковым тузом
01.05.2023
(Перевод с украинского)
знічев’я почав роздивлятись кота
що спить у моєму бушлаті
хвіст заховав у рукав ніби козир
а на рукаві пташка спить із розплющеними очима
пташка спить і кіт спить
такий пухнастий що майже квадратний
неначе поштова скриня повна листів
від мами сестри і коханої
пташка спить кіт спить
а мені читва до самого ранку
не всім так щастить
із котом у бушлаті
із хвостом в рукаві
із козирним піковим тузом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.05.2023
Маричка Сташко
*
здесь
я прячу камень
он появляется ночью на своём месте как в первый раз
подтверждая бытие причастностью
[ему очевидно идёт]
И
птиц
что выявляют себя именно в этом слове по дороге к городу
пустые здания
почему-то с занавесками как в Санаторной зоне
у Хвылевого
такие нечёткие
здесь на окраине
(Перевод с украинского)
*
тут
я ховаю камінь
що уночі з'являється на своєму місці наче уперше
підтверджуючи існування причетністю
[йому очевидно пасує]
І
птаство
яке виявляє себе саме у цьому слові дорогою до міста
порожні будівлі
чомусь з фіранками як у Санаторійній зоні
Хвильового
такі непевні
тут на окраїні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982074
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.05.2023
Иван Кулинский
кендечило
это был кусок газовой плитки
конфорки краны трубки и корпус с обитым покрытием
я нашел его под сиренью и он был прекрасен
так что я привязал к нему верёвку и стал таскать по двору
грохот раздавался наверное страшный потому что
бабушка выскочила из хаты и сказала ты что свихнулся
что это такое *** его матери
ты что хочешь чтобы меня кондрашка хватила
а я гордо заявил: кендечило бабуся это кендечило и оно моё
это конечно бабушку не успокоило но я таскал его
повсюду пока оно не распалось на части
я скрутил их проволокой и прикрутил к ним колёсики от детской коляски
и так кендечило проездило ещё немало пока
проволока которую я для него использовал не понадобилась для починки забора
и я плакал но забор в хозяйстве самый главный
так что пришлось ему подчиниться
я вырос и завел себе много новых кендечил
гештальты я закрывал со рвением которого хватило бы для водворения небольшой диктатуры
в яготинском районе стоило только начать
с написания работы демократия и диктатура но нет
я купил телефон компьютер фен для волос женился и купил новый телефон и компьютер и блендер и снова женился
а потом завёл полторы тысячи друзей в фейсбуке
и вот в один день да нет не в один день это только так говорят
на самом деле день за днём я всё больше понимал что всё это кендечило
связанное проволокой которая нужна для забора
забор между мной и ним
пока меня не хватила кондрашка
но я не забыл что на самом деле когда я делал это кендечило
я хотел друга
того единственного кто был бы
со мной
всегда
(Перевод с украинского)
кендечило
це був шматок газової плитки
конфорки крани трубки і корпус з оббитою лудкою
я знайшов його під бузком і він був прекрасний
тож я прив'язав до нього мотузку і почав тягати по двору
гуркіт зчинився напевне страхітливий бо
з хати вискочила бабуся і сказала чи ти сказився
що це таке *** його матері
ти що хочеш щоб мене кондрашка вхопила
а я гордо заявив: кендечило бабусю це кендечило і воно моє.
це безперечно бабусю не втішило та я тягав
його скрізь аж поки воно не розпалося на частини
їх я скрутив дротом і прикрутив до них коліщатка від дитячого візка
й так кендечило ще проїздило чимало аж поки
дріт який я на нього витратив не знадобився на лагодження паркану
і я плакав але паркан у хазяйстві найголовніший
тож довелося йому скоритися.
я виріс і завів собі багато нових кендечил
гештальти я закривав із завзяттям гідним на утвердження невеличкої диктатури
у яготинському районі варто були лиш почати
з написання праці демократія і диктатура але ні
я купив телефон комп'ютер фен для волосся одружився і купив новий телефон і комп'ютер і блендер і знову одружився
а потім завів півтори тисячі друзів у фейсбуку
і от одного дня та ні не одного то лише так кажуть
насправді день за днем я розумів що все це кендечило
зв'язане дротом який потрібен на паркан
паркан між мною і ним
допоки мене не вхопила кондрашка
і я не забув що насправді коли робив те кендечило
хотів друга
того єдиного який був би
зі мною
завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981898
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.05.2023
Что происходит?
Нас пришли убивать.
Нас убивают прямо сейчас.
Нас продолжат убивать и дальше.
Нас никогда не убьют.
Почему нас хотят убить?
Мы антитеза
украденной истории, белый камень –
из-за него не смыкается круг тьмы, –
зёрна, что пытаются похоронить,
но они прорастают каждый раз
всё более сильной речью,
всё более красивыми детьми.
Что я выбираю?
Быть тромбоцитом в вязкой крови страны.
Среди сотен других бросаться
заживлять рваную рану,
сращивать перебитую жилу.
Безымянная, трудная и честная работа.
Что меня питает?
Черная ярость железными пальцами
касается губ моих,
пальцами, что пахнут мертвечиной –
ибо выворачивала
посреди поля
вражьи внутренности.
Пока не придёт она, я не могу заснуть.
Кому я верю?
Близким, что стали ещё ближе,
как будто сжались в кулак,
даже делают больно друг другу.
Каждое утро с этой болью
возвращаюсь к жизни.
Каждый вечер в молитве
перечисляю имена.
Не знаю другого бога, кроме войска.
Как я молюсь?
Пусть никто тебе
никогда не причинит вреда.
И целую фото в телефоне.
Кого перечёркиваю?
Тех, кто
стартуют с войны, как с трамплина,
летят высоко, так высоко,
что им и кровью почти не пахнет.
Тех, кто
высчитывают, сколько можно выжать
из этой войны: статуса, повышенного интереса, уважения или жалости.
Тех, кто
становятся уверенными, профессиональными
комментаторами войны,
пока другие несут на хребтах
самую грязную её работу.
От чего предостерегаю?
Когда обращаетесь обтекаемым "вы"
к воображаемому сообществу,
чтобы пробудить эмпатию –
ярость раскачивается, вихляет бёдрами,
будто портовая девка.
Мёртвые гражданские становятся дважды мертвыми,
если не сказать, что они
были убиты,
и как,
и кем.
Какой будет ответ?
Пришлют блок
взрослых памперсов, куклу,
пачку трамадола, початую пачку –
три таблетки в блистере.
Что нам делать?
Мы вынуждены убивать.
Долгий двадцатый век
закончился именно этим.
Теперь это наш ежедневный хлеб.
Защищаться, мстить. Убивать.
Помогать убивать.
Посмотрите, во что нас превратили.
Что говорить всем?
Произносите слово "убивать",
пусть прописывается в сознании.
Никому не оставили даже иллюзии выбора:
нас пришли убивать
в который раз
февральским утром.
Все билеты прежнего языка погашены,
остался один:
честное слово "убивать".
Всем говорите:
не молиться и не плакать,
не подписывать петиции,
не посвящать эту землю
всевозможным богам –
лишь убивать за неё.
Кто услышит?
Если кто-то придёт, станет рядом и скажет –
буду убивать вместе с тобой, для тебя,
понесём эту войну, этот мешок с телами
вместе, или
я хотя бы не буду отворачиваться
от глаз твоих мёртвых,
от страшной расплаты за них –
только с таким
продолжать разговаривать.
Апрель 2022
(Перевод с украинского)
КАТЕХИЗИС
Що відбувається?
Нас прийшли вбивати.
Нас убивають просто зараз.
Нас убиватимуть далі.
Нас ніколи не вб'ють.
Чому нас хочуть убити?
Ми антитеза
украденої історії, білий камінь,
об який не змикається коло пітьми,
зерна, що їх намагаються поховати,
а вони проростають щоразу
сильнішою мовою,
красивішими дітьми.
Що я обираю?
Бути тромбоцитом у в'язкій крові країни.
Поміж сотень інших кидатися
рубцювати розтяту рану,
зрощувати перебиту жилу.
Безіменна, важка і чесна робота.
Що мене годує?
Чорна лють залізними пальцями
торкається моїх вуст,
пальцями, що пахнуть стервом –
бо вивертала
посеред поля
ворожі нутрощі.
Поки не прийде, я не годна заснути.
Кому я вірю?
Близьким, що стали ще ближчими,
ніби стиснулися в кулак,
аж роблять боляче одне одному.
Щоранку цим болем
повертаюся до життя.
Щовечора у молитві
перелічую імена.
Не знаю іншого бога, крім війська.
Як я молюся?
Нехай тобі
ніхто нічого ніколи не заподіє.
І цілую фото у телефоні.
Кого перекреслюю?
Тих, що
стартують з війни, як з трампліну,
летять високо, так високо,
що й кров'ю майже не пахне.
Тих, що
вираховують, скільки можна витиснути
із цієї війни: статусу, посиленого інтересу, шани або жалю.
Тих, що
стають упевнено, професійно
коментаторами війни,
поки інші несуть на хребтах
найбруднішу її роботу.
Від чого застерігаю?
Коли звертаєтеся на обтічне "ви"
до уявленої спільноти,
аби розбудити емпатію –
лють поточується і вихиляє стегнами,
ніби портова дівка.
Мертві цивільні робляться двічі мертвими,
якщо не сказати, що їх
саме убито,
і як,
і ким.
Яка буде відповідь?
Надішлють блок
дорослих памперсів, ляльку,
трамадолу почату пачку –
три пігулки у блістері.
Що нам робити?
Ми мусимо убивати.
Довге двадцяте століття
закінчилося саме цим.
Це тепер наш хліб щоденний.
Захиститися, помститися. Убивати.
Допомагати вбивати.
Подивіться, на що нас перетворили.
Що говорити всім?
Промовляйте слово "вбивати",
хай прописується в свідомості.
Нікому не залишили бодай ілюзії вибору:
нас прийшли вбивати
вчергове
лютневого ранку.
Всі квитки старої мови погашено,
лишився один:
чесне слово "вбивати".
Всім і кажіть:
не молитися і не плакати,
не підписувати петиції,
не посвячувати цю землю
всеможливим богам –
лише вбивати за неї.
Хто почує?
А як прийде хто, і стане поруч, і скаже –
убиватиму разом із тобою, для тебе,
несімо цю війну, цей мішок із тілами
спільно, або
я принаймні не відвертатимусь
од очей твоїх мертвих,
од страшної відплати за них –
то хіба з таким
говорити й далі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981439
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.04.2023
мы с сиреной начались одновременно
я вышел из дверей
она из нижнего неба
окрашенная в местный акцент
я держал горшок с фиалкой
мы соединялись магически
но никому не было до нас дела
но никто не говорил
"ой как мило абсурдно".
никто не смеялся раздражённо
"что за дебил с цветком
почему это дерьмо снова гудит"
никто не кричал
"мама мне страшно"
даже любовь
апрельских собак
собирала больше
просмотров
14.04.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
МИ НІКОМУ НЕ ТРЕБА
ми з сиреною почались одночасно
я вийшов з дверей
вона з нижнього неба
пофарбована у місцевий акцент
я тримав горщик з фіалкою
ми поєднувались магічно
але нікому не було до нас діла
але ніхто не казав
«ой як мило абсурдно»
ніхто не сміявся роздратовано
«шо за дебіл з квіткою
чому це лайно знову гуде»
ніхто не кричав
«мамо мені страшно»
навіть кохання
квітневих собак
збирало більше
переглядів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981324
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.04.2023
И стоит помнить, что эти вот голоса,
что продолжат звучать и потом, что заполнят собой
периметр будущего –
будут голосами тех, кто уцелел.
Именно тех, кто уцелел.
Потом будет музыка. Будут писаться стихи.
Много стихов будет о невозможности
поэзии после газовых камер, о неуместности
литературы в залах судебных заседаний.
Но продолжится музыка и продолжится литература.
Напишут её те, кто уцелел.
И читать будут те, кто уцелел.
Те, кто получит возможность любить.
Или не любить.
О смерти трудно свидетельствовать,
когда сидишь с ней на соседних
полках плацкарта. Мешает запах
горелой кожи. Мешает отсутствие
у ней дыхания.
Поэтому по-настоящему говорить о ней
начнут после того, как она сойдет на ночной
безымянной станции.
Говорить будут разное.
Ведь и слышали от неё разное.
Память станет водить нас, как ведьма
в тумане, бросать нас в ямы и воронки,
сделает нас беспомощными в нашем желании
говорить от имени тех, кто остался в живых.
Стыд сделает наши голоса высокими,
неточными, непонятными.
Гнев будет мешать нам слушать
ангельское пение весенней поры.
Но и в самые печальные дни
кружи надо мной –
птица доверия.
И в самые глухие времена,
среди шума и оцепенения,
будь со мною, речь –
речь сомнения,
речь утешения,
речь благодарности.
10.04.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
І варто пам’ятати, що ось ці голоси,
які далі лунатимуть, які заповнять собою
периметр майбутнього –
це будуть голоси тих, хто вцілів.
Саме тих, хто вцілів.
Далі буде музика. Будуть писатися вірші.
Багато віршів будуть про неможливість
поезії після газових камер, про недоречність
літератури в залах судових засідань.
Але далі буде музика і далі буде література.
Писатимуть її ті, хто вцілів.
І читати буду ті, хто вцілів.
Ті, хто отримає можливість любити.
Чи не любити.
Про смерть складно свідчити,
коли сидиш із нею на сусідніх
полицях плацкарта. Заважає запах
горілої шкіри. Заважає відсутність
у неї дихання.
Тому по-справжньому говорити про неї
почнуть після того, як вона зійде на нічній
безіменній станції.
Говоритимуть різне.
Оскільки і чули від неї різне.
Пам’ять водитиме нами, як відьма
в тумані, кидатиме нас в ями та вирви,
робитиме нас безпорадними в нашому бажанні
говорити від імені тих, хто лишився жити.
Сором робитиме високими наші голоси,
неточними, незрозумілими.
Гнів заважатиме нам слухати
янгольські співи весняної пори.
Але в найпечальніші дні
кружляй наді мною –
птахо довіри.
І в найглухіші часи,
посеред галасу й заціпеніння,
будь зі мною, мово –
мово сумніву,
мово втішання,
мово подяки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981246
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2023
у всякого ветра много отцов
много стрекочущих деревьев
склонных проходить сквозь служебную дверь
распространять лукавство дальше соржавленного лица
угроза «платформа-детство»:
раз в неделю избавляемся от балласта
! щука дохлая ? ещё и дождик акбыть !
бывшее разумие мира сего
предоставляет задёшево возможность
разбивать картонные множества
превращать в лабиринт
некоторые числа керамических памятников
и такие же пустынных площадей-облаков
(Из цикла "И ещё")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981054
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.04.2023
детство двадцать лет спустя
похоже на разгромленный детсад в Тесновке.
растоптанные картонные кубики воспоминаний
отрывочные лисички и мишки воспоминаний
в детство можно залезть сквозь разбитое стекло первого этажа
но повсюду прозрачные острые осколки воспоминаний
уже кто-то поотбивал мозаику в бассейне
забрал с собой всё твоё море, все твои фантастические леса
зато на балконе второго этажа
уже успела вырасти молодая береза
здесь живут все твои самые родные призраки
те, кого ты так боялся, кому так радовался
прячутся за разбитой мебелью и декорациями
здесь всё тесто сказок, испечённое твоим воображением
всё превращается в прах, в пыль
стены осыпаются, весёлые картинки выцветают
и любой теперь может залезть в окно твоего детства
пить здесь портвейн с радостными друзьями
пока ты где-то далеко-далеко-далеко-далеко
2015
(Перевод с украинского)
вікно твого дитинства
дитинство двадцять років потому
схоже на розгромлений дитсадок у Теснівці
розтоптані картонні кубики спогадів
уривчасті лисички і ведмедики спогадів
у дитинство можна залізти крізь розгачену шибку першого поверху
але всюди прозорі гострі уламки спогадів
вже хтось повідбивав мозаїку у басейні
забрав із собою те твоє море ті твої фантастичні ліси
натомість на балконі другого поверху
вже встигла вирости молода береза
тут живуть усі твої найрідніші привиди
усі кого ти так боявся, кому так радів
ховаються за розтрощеними меблями і декораціями
усе тісто казок, випечене твоєю уявою
все перетворюється на порох, на пил
стіни осипаються, веселі картинки вицвітають
і кожен може тепер залізти крізь вікно твого дитинства
пити тут портвейн із радісними друзями
поки ти десь далеко-далеко-далеко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980848
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.04.2023
Подчёркнутый молнией когда-то,
стоит он с той стороны реки, как подлежащее,
почти на вершине холма, но ещё на подъёме,
с растрёпанными руками,
подчеркнутый молниями ещё и ещё,
но всё такой же живой,
с тёплыми чёрными пятнами.
Путь к дубу выходит из переулка тихого
на шумную долину
с деконструкциями прудов и каналов,
туда блаженный, также подчёркнутый молнией,
приходит смотреть на кур,
стоит и смотрит, человекокурый кентавр,
куропат блаженный.
Обойдёшь куропата и лозину его,
станешь, как он, невесомым,
пересечёшь в воздухе хвостик моста
и наконец с длинным дрыном в руке
погрузишься в лабиринт кисловатый болота,
отпущенного на прогулку
в этом году либеральным Аидом.
Шаг вправо как проба строки,
шаг влево – новая жизнь,
не выходит ни то, ни другое,
в невероятных комбинациях
продвигаешься по чуть-чуть,
через ушки, глазки воды,
нащупываешь путь в обход
и опять в обход,
сквозь отпор спасительных серых трав,
в застывшем на паузу
тростниковом оркестре,
ты – болотомерка,
ходячая ошибка,
возвращаешься в который раз,
озираясь на туман
вокруг
недостижимого дуба.
Будешь приходить и день, и два, и симфонию, и февраль.
А когда вдруг,
без жары, без пожаров, без скрижалей
вода возьмёт да расступится,
подарив дрожащую тропку,
на ней у мостика будет стоять куропат,
подталкивая реку своей лозиной –
"проплываем! не задерживаемся!" -
тогда нет,
тогда ты не пойдёшь.
Иди только тогда,
когда так неуместно, как только можно,
так неуместно, как жизнь,
всё охватят снежинки,
забьют глаза, носы, дороги, реки, крылья,
тогда продирайся,
боком понемногу переходи мостик,
проходи мимо тихого вечного куропата,
танцуй по заячьей спине тропинки,
выныривай на подъём,
на этот энергетический
суржик торфа и песка,
приближайся, улыбайся,
смакуя каждый шаг,
высматривая заранее
отпавшие куски коры
или те, что просятся отпасть,
как зуб куропата,
его сейчас ты ощущаешь, как свой,
в день, когда любовям, книгам и эпидемиям
песни гудят петухи
и журчат объявления.
2020
(Перевод с украинского)
Оригинал:
НЕДОСЯЖНИЙ ДУБ
Підкреслений блискавкою колись,
він стоїть з того боку річки підметом,
майже на пагорбі, тільки ще на підйомі,
з розпатланими руками,
підкреслений блискавками ще і ще,
але так само живий,
з теплими чорними плямами.
Шлях до дуба виходить з провулка тихого
на долину гучну
з деконструкціями ставків і каналів,
де блаженний, підкреслений блискавкою також,
ходить глядить курей,
стоїть і глядить, людинокурий кентавр,
куропат блаженний.
Обійдеш куропата й лозину його,
станеш, як він, невагомим,
перетнеш у повітрі хвостик містка,
врешті з довгим дрином у руці
зануришся в лабіринт кислуватий болота,
випущеного гуляти
цьогоріч ліберальним Аїдом.
Крок праворуч як проба рядка,
крок ліворуч – нове життя,
не виходить ні перше, ні друге,
в неймовірних комбінаціях
просуваєшся ледь і ледь,
через вушка і очки води
вимацуєш шлях кругом,
знову кругом,
в оперті рятівних сірих трав,
у завмерлім у паузі
очеретянім окрестрі,
ти – болотомірка,
ходяча помилка,
повертаєшся вкотре,
озираючись на туман
коло
недосяжного дуба.
Приходитимеш і день, і два, і симфонію, й лютий.
А коли раптом,
без спек, без пожеж, без скрижалів
вода візьме й розступиться,
подарувавши тремтливу стежку,
і на ній при місточку стоятиме куропат,
підштовхуючи своєю лозиною річку –
«пропливаємо! не затримуємось!» –
тоді ні,
тоді ти не підеш.
Іди тільки тоді,
коли так недоречно, як тільки можна,
так недоречно, як життя,
все охоплять сніжинки,
заб’ють очі, носи, дороги, річки і крила,
тоді продирайся,
боком потроху минай місток,
минай тихого вічного куропата,
танцюй заячою спиною стежки,
виринай на підйом,
на цей енергетичний
суржик торфу й піску,
наближайся, всміхайся,
смакуючи кожен крок,
виглядаючи заздалегідь
опалі шматки кори
чи ті, які просяться вийнятись,
мов зуб куропата,
що зараз ти відчуваєш, неначе свій,
у день, де любовам, книжкам, моровицям
пісні гудуть півні
й дзюрчать оголошення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980752
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.04.2023
это не дорога, а какое-то поле боя!
берегись сверчков-пулемётчиков, скрытых в высоком лесу травы по обе стороны от пути
осторожно обходи тело пса, заминированное мухами
уклоняйся от полосатых беспилотников, свивших бумажное гнездо на старой груше
ты не замечал этой войны до сих пор
такой громкой, такой бескровной
театр боевых действий здесь – как настоящий театр
имитация треска, имитация жужжания
только комариные штыки пропарывают кожу, нанося настоящие раны
война за каждый клочок пространства
непрерывная ротация, непрерывная передислокация
жестокое перераспределение ресурсов
слушая навязчивое гудение похоронных оркестриков
понимаешь: погибших больше, чем раненых
а вот и первая кровь:
ты неосознанно расчесал
штыковую рану на руке
2015
(Перевод с украинского)
Інша війна
це не дорога, а якесь поле бою!
бережися цвіркунів-кулементників, схованих у високому лісі трави обабіч
обережно обходь тіло пса, заміноване мухами
ухиляйся від смугастих безпілотників, що звили паперове гніздо на старій груші
ти не помічав цієї війни дотепер
такої гучної, такої безкровної
театр бойових дій тут - ніби справжній театр
імітація тріскотіння, імітація дзижчання
тільки комарині багнети пропорюють шкіру, завдаючи справжніх поранень
війна за кожен клаптик простору
безперервна ротація, безперервна передислокація
жорстокий перерозподіл ресурсів
слухаючи нав'язливе гудіння поховальних оркестриків
усвідомлюєш: загиблих більше, ніж поранених
а ось і перша кров:
ти несвідомо розчесав
багнетну рану на руці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.04.2023
поэзия это бросить камень или ветку
на лёд
озера или реки
никому это не нужно
но каждый подойдёт и бросит
некоторым удаётся проломить лед
порой даже
тонкой камышинкой
2020
(Перевод с украинского)
БАГАТЕЛЬ
поезія це кинути каміння або гілляку
на кригу
озера чи річки
нікому воно не треба
але кожне підійде й жбурне
декому вдається проломити лід
іноді навіть
тонкою очеретиною
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980203
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.04.2023
так просто было зимой
падаешь в снег – и уже ангел
замёрзли слова в холодном рту – и уже мудр
так же расстояние зажимает морду собачьему лаю
так что к ушам он прикатывается крепко спрессованным, словно мусор
подобрав по дороге шелуху сорочьего стрёкота
исчез смысл сутулиться, тепло идет от земли
дети подпрыгивают и зависают в воздухе
кажется – стоит кому-то сбросить забитые песком ботинки – сразу стремительно взлетит
тебе когда-то приснилось наше мгновенное перемещение в Париж
я записал этот сон в загранпаспорт
исчез смысл вслушиваться, уши прожёвывают звуковую ткань, как шрёдер –
документы о пересечении сезона
и вдруг твердеет узлом неистовый крик
это мама едва удерживает в руке растянутые на несколько метров вверх резинки от шапочки
в которой застрял самый радостный малыш
2017
(Перевод с украинского)
Сон
так просто було взимку
падаєш у сніг – і вже янгол
замерзли слова у холодному роті – і вже мудрий
так само віддаль затискає морду песячому гавкоту
так що до вух він закочуються міцно спресованим, як сміття
підібравши дорогою лушпиння сорочого стрекоту
зник сенс сутулитися, тепло іде від землі
діти підстрибують і зависають у повітрі
здається – варто комусь скинути забиті піском черевики – одразу стрімко злетить
тобі колись наснилося наше миттєве переміщення до Парижу
я записав цей сон у закордонний паспорт
зник сенс вслухатися, вуха прожовують звукову тканину, як шредер –
документи про перетин сезону
аж раптом твердне вузлом несамовитий крик
це мама ледь втримує у руці розтягнуті на кілька метрів догори поворозки від шапочки
в якій застряг найрадісніший малюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980103
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.04.2023
(маленькая часть большого диалога)
№ 4
единственным словом за всё время
что те двое провели вместе стало его: идём
и тогда они вышли за дверь
понесли на спинах белые солёные глыбы со двора.
глыбы с каждым шагом всё больше растворялись на солнце
а перед заливом слились с ощущением тел и пропали
чудаки, – сплёвывали местные
вместо того чтоб укрепить под всеми ветрами дом
эти двое забили гвоздями ослепшие окна
вместо того чтобы посадить плодовое дерево
те двое опустились перед старым буком на колени
согнулись в молитве
а затем подняли мёртвый ствол в простыне на плечи
таким образом бук переродился в лодку
весной она распилила скрипку
и корма ожила сохранённой в эфах симфонией
он стоял по пояс в Буге и прислушивался
продолжались и продолжались ливни
лодка наполнилась дождевой водой
отражением моста на фоне неба
и забытым лицом стоит лишь наклониться
тогда она осторожно ступила в лодку и протянула ему руку
чтобы лечь на дно ковчега и увидеть плесень облаков изнутри
расцвести трясинными цветами
он сказал: спасётся только чистая вода
2019
(Перевод с украинского)
(маленька частина великого діалогу)
№ 4
єдиним словом за увесь час
що ті двоє провели разом стало його: йдемо
і тоді вийшли за двері
і понесли на спинах білі солоні глиби з подвір’я
глиби з кожним кроком розчинялись на сонці
а перед затокою злилися з відчуттям тіл і зникли
диваки, – спльовували місцеві
замість того щоб зміцнити під усіма вітрами дім
ті двоє забили цвяхами засліплені вікна
замість того щоб посадити плодове дерево
ті двоє опустилися перед старим буком на коліна
зігнулися в молитві
а потім підняли мертвий стовбур у простирадлі на плечі
таким чином бук переродився в човен
навесні вона розпилила скрипку
і корма ожила збереженою в ефах симфонією
він стояв по пояс у Бузі та прислуховувався
тривали тривали зливи
човен наповнився дощовою водою
відображанням мосту на тлі неба
і забутим обличчям варто тільки нахилитися
тоді вона обережно ступила у човен і простягнула йому руку
аби лягти на дно ковчегу і бачити плісняву хмар зсередини
розквітнути трясовинними квітами
він сказав: врятується тільки чиста вода
2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980036
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.04.2023
снег идёт в моей голове с октября
зажмурю глаза: снегопад
засну: вижу следы на ладонях зимней ночи
что вырвала весь свет с корнями
просыпаюсь: в сияющую бездну зимнего дня
прячусь дома:
снег вытягивает наружу
как мощный магнит –
шрапнель сквозь ткани дома
пишу стихотворение:
вокруг сплошные слова, а рядом –
дуб, орех
отвернулся от окна, говоришь...
повернулся – снег
голова снежит
сердце снежит
снежат глаза под линзами
снежит в боку когда бегаю
но когда ты говоришь сквозь сон:
такой холодный, куда-то ходил?
а ну обними меня!
снегопад как будто уменьшается
и за сплошными словами
проглядывают чёткие сущности и глубокие пространства
2017
(Перевод с украинского)
Осмислення снігу
від жовтня йде сніг у моїй голові
заплющу очі: снігопад
засну: сняться сліди на долонях зимової ночі
що повиривала все світло з корінням
прокидаюся: у сяючу безодня зимового дня
ховаюся вдома:
сніг витягує назовні
як потужний магніт –
шрапнель крізь тканини дому
пишу вірш:
довкола суцільні слова, а поруч –
дуб, горіх
відвернувсь від вікна, говориш...
повернувся – сніг
голова сніжить
серце сніжить
сніжать очі під лінзами
сніжить у боці коли бігаю
але коли ти кажеш крізь сон:
ти такий холодний, ти десь ходив?
ану обійми мене!
снігопад ніби меншає
і за суцільними словами
проглядаються чіткі сутності й глибокі простори
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979885
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.04.2023
*
длиной в три осы
боевой порядок
страниц-волнорезов
от ночи прозрачной до ночи подгнившей
*
у правды резиновое копьё:
"слишком много капель о двух ногах"
правда окатит из такой тарелки
что связной покажется черепашьей походкой
*
сорок страниц отказалось
соединяться в книгу
подавившийся запонками
контрапункт унижен
*
сварочный аппарат оставляет гортензию
на целых полчаса в пустой квартире
художественные обвинения разваливаются
под воздействием вредных привычек
*
скучный человек
весёлый человек
человек, боящийся слишком длинной строки
человек, надевающий шляпу на ногу
*
древесный вес как никогда велик
разобщены капля с цаплей
синяя лестница с рыжей
играет машинописный оркестр
(Из цикла "Камешки")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979707
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2023
Мир упаковывает всё на зиму
ежа в чемодан норы
медведя в контейнер берлоги
и переносит в тёмный угол внимания
на зиму
Сосед говорит другому соседу
что нужно всё упаковать
чтобы ничего во дворе не торчало
потом под снегом
Помнишь нас, мы же и вправду
торчали тогда под снегом
как суетливый тёмный куст
или перевернутая набок тележка
Не могли ни выйти, ни выехать
ходили, мёрзли, согревались вином
и так не хотелось проскальзывать
в тёмный угол внимания...
А в нескольких километрах от нас
упакованная в толщу озёрного льда рыба
не могла пошевелить ни рукой, ни ногой
не могла сказать ни бэ ни мэ
2017
(Перевод с украинского)
Під снігом
Світ спаковує все на зиму
їжака в чемодан нори
ведмедя в контейнер барлоги
перенести в темний куток уваги
на зиму
Сусід каже іншому сусіду
що слід усе спакувати
щоб нічого у дворі не стирчало
потім під снігом
Пам’ятаєш нас, ми ж і справді
стирчали тоді під снігом
як метушливий темний кущ
чи перевернутий боком візок
Не могли ні вийти, ні виїхати
ходили, мерзли, грілися вином
і так не хотілося прослизати
у темний куток уваги…
А за кілька кілометрів від нас
запакована в товщу озерного льоду риба
не могла поворухнути ні рукою, ні ногою
не могла сказати ні бе ні ме
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979641
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
теперь я кажусь таким маленьким
что меня подстерегает кот
едва ли больше соринки сороки
застрявшей в венике сосны
а ночью я был в полнеба
тяжёлый и тёмный
но всё равно незаметный для посторонних
зависал над домом над микрорайоном
вслепую ощупывал голову изнутри
в поисках остатков сновидения
я был таким большим и неуклюжим
что проглотил ненароком калейдоскоп утра
и на зубах захрустели
осколки птичьего пения
ракушки апрельских листьев
какая-то деловая бижутерия
внезапно я стал уменьшаться
я уменьшался уменьшался
мир вытягивал темноту сквозь мои зрачки
а я всё уменьшался и уменьшался
через мгновение я лежал зафиксированный одеялом
как лента в косе
тяжело глотая птичье щёлканье
чуть больше соринки в венике
и лишь кот намекал мне каким я был
пытаясь выцарапать из моей ноги
застрявший в ней пассажирский самолет
когда я так внезапно уменьшился
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
*
це тепер я здаюся таким дрібним
що кіт чатує на мене
заледве більший за смітину сороки
застряглу у вінику сосни
а вночі я ж був на півнеба
важкий і темний
однаково непомітний для сторонніх
зависав над будинком над мікрорайоном
наосліп обмацуючи голову зсередини
в пошуках залишків сновидіння
я був таким великим і незграбним
що проковтнув ненароком калейдоскоп ранку
й на зубах захрустіли
скалки пташиного співу
мушлі квітневого листя
якась ділова біжутерія
раптово я почав меншати
я меншав меншав
світ витягував темряву крізь мої зіниці
а я меншав і меншав
за мить я лежав зафіксований ковдрою
як стрічка в косі
важко ковтаючи чиєсь тьохкання
заледве більший від сороки у вінику
і лише кіт натякав мені ким я був
намагаючись видряпати з моєї ноги
пасажирський літак що застряг у ній
коли я так раптово змалів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979503
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
пальма прячет нас от дождя
как дырявый зонт с погнутыми спицами
куда делась белка?
жила здесь
летала между деревьями
устыжала птиц
что-то искала среди строительного сора
мерила нас острым взглядом
наверно залезла в дупло как на картинке Диксит
но в настоящее
убогое
я не видел здесь ни одного грецкого ореха
ни одной лещины
мерит она теперь острым взглядом тёмную глубину
наша одежда понемногу вбирает воду
как резервуар
включенного после зимы фонтана
пережидать здесь бессмысленно
рядом стоять – бесценно
ты протягиваешь руку
будто в ней орех
я беру его
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
*
пальма ховає нас від дощу
як дірява парасоля з погнутими спицями
куди поділася білка?
жила тут
літала між деревами
соромлячи птахів
щось шукала між будівельного сміття
міряла нас гострим поглядом
мабуть залізла десь у дупло як на картинці Діксіт
але в справжнє
вбоге
я тут не бачив жодного волоського горіха
жодної ліщини
міряє тепер гострим поглядом глибину мряки
наш одяг повільно набирає воду
як резервуар
включеного після зими фонтану
стояти тут далі безглуздо
стояти поруч - безцінно
ти простягаєш руку
наче у ній - горіх
я беру його
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979268
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.04.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
незадолго до шести утра
варвары прошли сквозь наш двор
похоже – сбившись с Via Domitia
по дороге в Рим
они оставили такси без присмотра
загнав его прямо на кучу камней
стояло с распахнутой настежь дверцей –
испуганная наседка
они зачеркнули мой сон
густым, перекрученным шумом
как сосна – пейзаж Сезанна
я положил тебе руку на талию –
пригласил танцевать прямо в постели
перед рассветом птицы самые заядлые
самые громкие
цитируют друг друга наперебой
ссорятся цитатами
обожают и ненавидят цитатами
как одержимые поэты
с приходом варваров даже они притихли
а те были способны цитировать
только какой-то пьяный драм-эн-бейс
мне даже перехотелось танцевать с тобой
в этом разрушительном беспокойстве
я встал
перелистнул пальцем
несколько пластин жалюзи
и увидел как таксист
крадётся к наседке
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
*
десь перед шостою
варвари пройшли крізь наш двір
схоже - збившись із Via Domitia
дорогою до Риму
вони залишили таксі без нагляду
загнавши його просто на купу каміння
стояло з розчахнутими навстіж дверцятами -
перелякана квочка
вони перекреслили мій сон
густим, покрученим гамором
як сосна - пейзаж Сезанна
я поклав руку тобі на талію -
запросив танцювати просто в ліжку
перед світанком птахи найзавзятіші
найгучніші
цитують одне одного наперебій
сваряться цитатами
обожнюють і ненавидять цитатами
як навіжені поети
з приходом варварів навіть вони притихли
а ті були спроможні цитувати
лише якийсь п'яний драм-ен-бейс
аж мені перехотілося танцювати з тобою
в тому руйнівному неспокої
я встав
відгорнув пальцем кілька жалюзин
і побачив як таксист
підкрадається до квочки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2023
стаи отложены до церковной проводки
скорость: отключения ударных долей
поглощения абстракций
фразировка
в чемодане с оттенками сомнений
(Из цикла "Узелки")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978981
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.04.2023
и тебе не жаль вытаскивать улов на берег
каждый из нас немного убийца
сказала ты
и посмотрела в суженный зрачок поплавка
помнишь фрейд писал
если проанализировать импульсы нашего подсознания
мы как первобытные люди
всего-навсего банда убийц
к тому же
мне нравится агхора
по левую руку от бога
экстремальная тантра
что погашает кармические долги
а в чем суть твоей рыбной ловли
снова спросил я
ловлю на живца
свет на тень
тень на свет
всё зависит
да сама не знаю от чего
или миры ловлю
знаешь какой это адреналин
подсекаешь огромный мир
иной
и он в траве бессильно хватает ртом пространство
нашего мира
а потом когда наглотается досыта
его глаза взрываются сверхновыми
создают условия
для ещё одной жизни
именно той
именно той что надо
2020
(Перевод с украинского)
***
і тобі не шкода витягати улов на берег
кожен із нас трохи вбивця
сказала ти
і подивилась у звужену зіницю поплавка
пам’ятаєш фройд писав
якщо проаналізувати імпульси нашої підсвідомості
ми на кшталт первісним людям
всього-на-всього банда вбивць
до того ж
мені до вподоби агхора
по ліву руку від бога
екстремальна тантра
що гасить кармічні борги
так а в чому суть твоєї риболовлі
знову запитав я
я ловлю на живця
світло на тінь
тінь на світло
все залежить
та сама не знаю від чого
або світи ловлю
знаєш який це адреналін
підсікаєш величезний світ
інакший
і він у траві безсило хапає ротом простір
нашого світу
а потім коли наковтається донесхочу
його очі вибухають надновими
створюють умови
для ще одного життя
саме того
саме того що треба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978800
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.03.2023
[b]есть такие зимы[/b]
которые не пережить
ловишь себя на мысли
каждый март
нанизывая холод
на волосы
ночь мельчает
но не проходит
плюс минусом кроет
в каждой щели дома
по синице
смеются
а глаз
не показывают
23.03.2021
(Перевод с украинского)
[b]є такі зими[/b]
які не пережити
ловиш себе на думці
кожного березня
нанизуючи холод
на волосся
ніч дрібнішає
та не минає
плюс мінусом криє
у кожній шпарині будинку
по синиці
сміються
а очей
не показують
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978589
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023
Робот Вадим говорит
оконные стёкла лопнули и взмыли
к небу и тем самым уцелели
под новыми частотами, с новыми размерами
оставив позади лишь долбаные лужи
неопределённости
итак здесь было небо,
оно надрывалось, когда вырывалось из клетки
грабли выпадали из рук
радовались что позабудут всё это
отсюда их голос и поведение
из-за которых они похожи
одновременно на слона и альбатроса
они умеют улыбаться и делать две вещи
просто улыбаться
и просто делать
швырять камни
грязь
перед самым моим носом
следующей осенью, когда волны уложат их сушиться
наши половые органы
будут собраны в аккуратные стога
уж я подберу подходящий ключик
это не трудно
(Из цикла "Дружеские беседы с роботами")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978551
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023
Наконец научилась отвечать кратко
на вопрос: о чём ваши стихи?
О моём времени.
Оно вкладывает в рот нож.
Вкладывает в рот цветок.
Вкладывает в рот соль.
Вкладывает в рот реку.
Вот, – говорит, – будет твой голос.
Потом его сломаю.
Ведёт одновременно сквозь войну и любовь,
вслепую,
по длинной тропе потемневшей речи,
пока вокруг
горят в низинах тысячелетние торфяники,
изменяя структуру почвы,
задымляя горизонт.
Дарит ночной смех,
его не заглушить ничем.
И когда выводит в конце концов к морю, где селятся
все голоса –
даёт на берегу определяющую метафору:
разговор с мёртвыми поэтами –
это спокойствие порта приписки,
но прикосновения к живым –
каждый раз начало шторма.
21.03.2023
(Перевод с украинского)
***
Нарешті навчилася відповідати коротко
на питання: про що ваші вірші?
Про мій час.
Він вкладає до рота ніж.
Вкладає до рота квітку.
Вкладає до рота сіль.
Вкладає до рота річку.
Ось, – каже, – буде твій голос.
Потім його зламаю.
Він веде одночасно крізь війну і любов,
наосліп,
тривкою стежкою потемнілої мови,
поки довкола
горять низинні тисячолітні торфовища,
змінюючи структуру ґрунту,
задимлюючи горизонт.
Дарує сміх уночі,
якого не заглушити нічим.
І коли виводить врешті до моря, де селяться
всі голоси –
дає на березі визначальну метафору:
розмова до мертвих поетів –
це спокій порту приписки,
але дотики до живих –
щоразу початок шторму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978486
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2023
Язык как сгусток света.
Язык как другое имя любви.
Как разлитое в тишине звучание огня.
Как партитура, по которой вычитывается
композиция оттепели,
тёплое женское пение, что пробуждает от сна
аудитории.
Наполненное верой время постепенно становится историей.
Наполненный страстью голос делается литературой.
Поддерживай пение, как огонь в доме,
где нам выпало остановиться на ночь.
Подсолнухи памяти поворачивают за нами
свои подростковые головы.
Год, как длится большая война.
Год, как закрыт наш город.
Но зажигаются вечерние огни, освещая мартовское небо.
Но строятся декорации и настраивается оркестр.
И свет передаётся, как мудрость.
И музыка передаётся, как наследство.
23.03.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Мова, як згусток світла.
Мова, як інше ім’я любові.
Як розлите в тиші звучання вогню.
Як партитура, за якою відчитується
композиція відлиги,
теплий жіночий спів, що будить зі сну
аудиторії.
Наповнений вірою час повільно стає історією.
Наповнений пристрастю голос робиться літературою.
Підтримуй спів, як вогонь у будинку,
де нам випало зупинитися на ніч.
Соняшники пам’яті повертають за нами
свої підліткові голови.
Рік, як триває велика війна.
Рік, як зачинено наше місто.
Але запалюються вечірні вогні, освітлюючи березневе небо.
Але будуються декорації й налаштовується оркестр.
І світло передається, як мудрість.
І музика передається, як спадщина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978401
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.03.2023
Робот Вадим говорит
*
воспитанник
гроссмейстер
сорная трава
лающих собак
ты же верил в огни
знал про сигналы
вырванные из ворот
морские узлы остаются
лежать на щеках
отмечая место снежной короны
в остеклённом помещении
смешение флагов
(Из цикла "Дружеские беседы с роботами")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978257
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2023
режим нанесения знаков
десятипроцентной колкости
ознакомительные громы
разворачивают слабый холод в макушке
/донный опыта
зачёт по человекохлебию/
допускаешь двоицу
как рваную рубашку
интерпретатора
концепция /такая ленивая/
определена внутри спорных судей
(Из цикла "И ещё")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978256
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2023
Тёплый пунктир украинского суржика,
приграничный.
Боец прикуривает с четвёртого раза
обмороженными пальцами.
Дома облизываются длинными языками
посеревших занавесок в выбитых окнах.
– Люди и раньше никому не доверяли,
будьте снисходительны, – говорит женщина,
худая и чёрная,
она словно долго стояла вблизи солнца,
обуглилась.
Приготовленный ею суп
золотится в мисках. Отвоевание
сегодня углубилось на несколько новых жизней.
– Их расстреляли прямо за углом,
вон холмики во дворе.
Тот, кто сдал, живёт
в семи хатах отсюда, у него на белой стене
выложена калина из красного кирпича,
никак не спутать.
Была когда-то особенно лютая зима,
и голодные птицы прилетали клевать
каменную калину.
Разбивались, беспомощно
дёргались на снегу.
Откуда взять столько любви, чтобы пережить?
И я вспоминаю твой нервный смех:
подсвеченный этим ландшафтом,
как тень в солнечных часах,
он указывает направление движения.
Я разыщу эти кости святые,
прочитаю все гранитные портреты.
Я найду здесь живую красную калину
для голодных птиц.
19.03.2023
(Перевод с украинского)
РЕКОНКІСТА
Теплий пунктир українського суржику,
прикордонний.
Боєць прикурює із четвертого разу
пальцями обмороженими.
Будинки облизуються довгими язиками
посірілих фіранок у вибитих вікнах.
– Люди й раніше не довіряли нікому,
будьте поблажливі, – говорить жінка,
худа і чорна,
ніби довго стояла заблизько до сонця,
обвуглилась.
Приготований нею суп
золотиться в мисках. Відвоювання
сьогодні поглибшало на кілька нових життів.
– Їх розстріляли просто за рогом,
он горбки у дворі.
Той, хто здав, живе
за сім хат, у нього на білій стіні
викладена калина з червоної цегли,
ніяк не сплутати.
Була колись особливо люта зима,
і голодні птахи прилітали дзьобати
кам’яну калину.
Розбивалися і розгублювалися,
тіпалися на снігу.
Звідки взяти стільки любові, щоби пережити?
І пригадую твій нервовий сміх:
підсвічений цим ландшафтом,
ніби тінь у сонячному годиннику,
він вказує напрямок руху.
Я відшукаю ті кості святі,
прочитаю всі гранітні портрети.
Я знайду тут живу червону калину
для голодних птахів.
s
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978194
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.03.2023
Потом, когда-нибудь, вспоминать со смехом.
Говорить – случилось именно так, потому что
надо всем раскрывался парус стиха.
Был он упругим, был надёжным,
в него верилось, он спасал.
Что, собственно, тогда произошло?
Я просто хотел, чтобы ты слушала.
Просто хотел объяснить слишком многое.
Хотел объяснить вещь, которую, казалось,
понял прошлой осенью.
Ничем не оправданная
вера людей языка в то, что всё можно назвать,
что для всего есть название.
Хотя на самом деле как можно назвать ночь?
Как можно назвать небо?
Что я тебе тогда читал?
Вторая дуинская Рильке, как словарь
потерянных, но упорных. Как возможность
показать на примере ангелов и бесов
механизм зарождения любви, структуру
её появления, логику её возникновения в воздухе.
Чтобы потом смеяться и вспоминать,
Помнишь, – говорить, – странное и такое уместное
звучание второй дуинской, которого хватило,
чтобы ты осталась, чтобы поверила,
чтобы не сомневалась?
Химия прикосновений, не объяснённая поэтами.
Прикосновение к коже, как прикосновение к знамени –
храбрость исполняет тех, кто не боится столкнуться с преградой,
храбрость и покорность, ибо ничто не объяснено,
ничто не понято, но есть зёрна влюбленности,
они прорастают сквозь снаряжение.
Смелая попытка – взять поэзию как универсальный
язык, как систему оповещений для тех, кто
пытается называть воздух воздухом и дыхание дыханием.
Поэзия как пение в горящем доме.
Даже если мы не способны остановить огонь –
огонь тоже не способен остановить нас.
И ангелы Рильке – ночные пассажиры,
полные смятения и сомнений –
обнимаются нежно, прежде чем навсегда
отправиться в дорогу,
и пока звучит эта элегия – я знаю – ты не уйдешь,
ты будешь со мной,
и ничего не случится,
ничто не надломится
в этом мире.
Мы ведь не можем знать, что останется с этой поры,
что мы увидим потом, оглядываясь,
что для нас будет важным.
Но пока что смерти так много,
так неисправимо много,
и мы соревнуемся в этом странном занятии –
петь до темноты, петь до глубины,
верить в то, что внутреннее построение стиха,
как построение стебля, даёт нам право продолжать
говорить о мире как о месте надежды,
когда сложность простого, прозрачность тусклого
воспринимаются нами как проявление целесообразности,
как оправдание гнева,
как объяснение отчаяния,
как предпосылка любви.
И ничего не возразишь потом.
Ничего не скажешь.
Речь, как река – сама собой наполняется,
сама на себя не похожа.
18.03.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Потім, колись, згадувати зі сміхом.
Говорити – сталося саме так, бо
над усім розгорталося вітрило вірша.
Було воно пружним, було надійним,
йому вірилося, воно рятувало.
Що, власне, тоді відбулося?
Я просто хотів, аби ти слухала.
Просто хотів пояснити надто багато.
Хотів пояснити річ, яку, здавалося,
зрозумів минулої осені.
Нічим не виправдана
віра людей мови у те, що все можна назвати,
всьому є своя назва.
Хоча насправді як можна назвати ніч?
Як можна назвати небо?
Що я тобі тоді читав?
Друга дуїнянська Рільке, як словник
розгублених, але впертих. Як можливість
показати на прикладі ангелів та бісів
механізм народження любові, структуру
її появи, логіку її постання в повітрі.
Щоби потім сміятись і згадувати,
пам’ятаєш, - говорити, - дивне й таке доречне
звучання другої дуїнянської, якого вистачило,
аби ти залишилась, аби повірила,
аби не сумнівалась?
Хімія дотиків, не пояснена поетами.
Дотик до шкіри, ніби дотик до прапора –
відвага сповнює тих, хто не боїться зіткнутися з перепоною,
відвага й покора, оскільки нічого не пояснено,
нічого не зрозуміло, але є зерна закоханості,
й вони проростають крізь обладунки.
Смілива спроба – взяти поезію як універсальну
мову, як систему оповіщень для тих, хто
пробує називати повітря повітрям і дихання диханням.
Поезія як спів у будинку, який горить.
Навіть якщо ми не здатні зупинити вогонь –
вогонь також не здатен зупинити нас.
І ангели Рільке – нічні пасажири,
сповнені сумнівів і сум’яття –
обіймаються ніжно, перш ніж назавжди
рушити в подорож,
і доки звучить ця елегія – я знаю – ти не підеш,
ти будеш зі мною,
і нічого не станеться,
нічого не надламається
в цьому світі.
Ми ж не можемо знати, що залишиться з цієї пори,
що ми побачимо, озираючись згодом,
що для нас буде важливим.
Але поки що смерті так багато,
так невиправно багато,
і ми змагаємося в цьому дивному занятті –
співати до темряви, співати до глибини,
вірити в те, що внутрішня побудова вірша,
мов побудова стебла, дає нам право й далі
говорити про світ, як про місце надії,
коли складність простого, прозорість тьмяного
сприймаються нами як прояв доцільності,
як виправдання гніву,
як пояснення відчаю,
як передумова любові.
І нічого не заперечиш потому.
Нічого не скажеш.
Мова, наче ріка – сама собою наповнюється,
сама на себе не схожа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977951
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.03.2023
Ибо только на расстоянии возникает настоящая искренность.
Губы горькие, слишком много огня в лёгких,
чтобы его выдыхать, называя вещи
своими именами,
лицом к лицу.
Ожоги добавляют особых примет,
лишают возможности сбежать, раствориться
в толпе.
Но сердце, отстиранное
от крови, угля и правды,
станет белым, бесформенным, похожим на
медицинскую перчатку,
что так и не побывала
в операционной.
Я умею стоять вблизи. Столетний дуб
гудит от мокрого ветра.
Никто не остаётся один
в это время, никто не стоит в одиночку
в этих воротах, посреди воспоминаний,
с ключом от ночного потока,
с фонариком, подсвечивая
трамвайные пути
и косые полосы дождя.
Только на расстоянии в конце концов удаётся
переложить страх в отдельную кровать,
как подросшего ребенка.
Только
дистанция перелёта успокаивает птицу,
что злится на собственный воздух,
но держится в нём,
возвращается именно в него.
Восстановленная хватка к именованию вещей.
Застарелые ожоги: хрупкая невидимая сетка
оплетает лицо.
Ты ощущаешь её каждый раз,
когда заговариваешь.
17.03.2023
(Перевод с украинского)
***
Бо лише на віддалі стається справжня відвертість.
Губи гіркі, забагато вогню в легенях,
щоб його видихати, називаючи речі
власними іменами,
лицем до лиця.
Опіки додають особливих прикмет,
унеможливлюють втечу, розчинення
в натовпі.
Але серце, випране
від крові, вугілля й правди,
стане білим, безформним, схожим на
рукавичку медика,
що так ніколи й не побувала
в операційній.
Я умію стояти близько. Столітній дуб
гуде від мокрого вітру.
Ніхто не сам
у цьому часі, ніхто не стоїть один
у цих воротях, посеред спогаду,
із ключем від нічного потоку,
з ліхтариком, підсвічуючи
трамвайну колію
і навскісні смуги дощу.
Тільки на віддалі врешті вдається
перекласти страх в окреме ліжко,
як дитину, що підросла.
Тільки
дистанція перельоту заспокоює птаха,
що злиться на власне повітря,
але тримається в ньому,
повертається саме в нього.
Відбудований хист до пойменування речей.
Задавнені опіки: тендітна невидима сітка
обплітає обличчя.
Ти ж її відчуваєш щоразу,
коли заговорюєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977852
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.03.2023
теперь ты нанкинская поэтесса
говорят мне в задымлённом ресторане
нанкинские поэты
с которыми мы пьём грузинское вино
вот только я не пью вина я
каждый раз молитвенно складывая руки
под чашечкой черного чая
не чокаюсь а скорей как здесь принято
полусалютую-полукиваю
жест узнавания похожий на тот которым
два лодочника посреди реки
на миг приподнимают весла
прежде чем течение относит их в разные стороны
как будто говорят мы знаем как это
искать опору в скользящей воде
теперь где бы ты ни была
они говорят мне
ты нанкинская поэтесса
теперь где бы ты ни была
ты нас узнаешь с другого берега ты
пила с нами этот задымлённый воздух ты
ела с нами за одним столом
эту беспокойную кипучую речь
что выскальзывала неудержимо
из неуклюжих палочек в твоей руке
ты по очереди ела с нами из больших мисок
горячую жизнь и мягкую сладковатую смерть
и снова жизнь и снова смерть и так по кругу
центр стола заставленный тарелками вращался
непрерывно словно колесо года колесо истории
усталая официантка поспешно прибирала
пустые миски непопулярных политических режимов
выносила новые
более острые блюда
теперь говорят мне ты
где бы ни была ты будешь чувствовать
под ногами колеблющееся дно лодки
теперь
научившись ходить по воде
уже совсем скоро ты начнёшь забывать
какая она на ощупь
суша
08.03.2023
(Перевод с украинского)
**нанкінська поетка**
тепер ти нанкінська поетка
говорять мені в задимленому ресторані
нанкінські поети
з якими ми п‘ємо грузинське вино
от тільки я не п‘ю вина я
щораз молитовно складаючи руки
під чарочкою чорного чаю
не цокаюсь а радше як тут заведено
напівсалютую-напівкиваю
жест упізнавання схожий на той яким
два човняра посеред ріки
на мить припіднімають весла
перш ніж течія відносить їх врізнобіч
так наче кажуть ми знаємо як це
шукати опертя на плинкій воді
тепер де б ти не була
говорять мені
ти нанкінська поетка
тепер де б ти не була
ти впізнаєш нас із іншого берега ти
пила з нами це задимлене повітря ти
їла з нами за одним столом
цю неспокійну кипучу мову
що вислизала невтримувана
незграбними паличками в твоїй руці
ти куштувала з нами почергово з великих мисок
гаряче життя і м‘яку солодкувату смерть
і знову життя і знову смерть і так по колу
заставлений тарелями центр столу обертався
невпинно як колесо року колесо історії
втомлена офіціантка поспішно прибирала
порожні миски непопулярних політичних режимів
виносила нові
гостріші страви
тепер говорять мені ти
де б ти не була відчуватимеш
під ногами коливке дно човна
тепер
навчившися ходити по воді
вже зовсім скоро ти почнеш забувати
який він на дотик
той суходіл
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977730
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.03.2023
«Из Славонии, из Семиградья, с Буковины шли какие-то только что исцелённые персонажи, полные запала свидетельствовать, пылким и трогательным словом рассказывать свои истории. Они шли, забинтованные и скрюченные, потрясая уже не нужными костылями, срывая пластыри с глаз и повязки со скрофул».
("Санаторий под клепсидрой")
1
Я тот, кто не способен ничего остановить,
как тысячи тех, кто не способен ничего остановить,
тысячи тех, кто даже во фресках смерти
до последнего хочет разглядеть логику твоего мастерства.
Что слышишь ты, когда берёшь меня в руки, словно сопилку?
Какую лёгочную боль передаёшь своим шёпотом?
Как по этому звучанию застольных песен убийц
мне выписывать партитуру прощения?
Тысячи тех, кем будет говорить немота,
кем сейчас заполняется адресная книга истории,
стоят при смерти, как при доме со врезанными заново замками.
Не все ноты этого мира берутся Господом.
Но всё, сказанное нами, может быть нашим оправданием.
Всё, сказанное нами. Всё, нами умолчанное.
2
Если ты думал, что я забыл – нет, не забыл.
Если ты думал, что я простил – нет, не простил.
Буду переспрашивать, как ребёнок – что там с моим врагом?
Что ты ныне послал ему? Какой демон теперь ломает его язык?
Не усмиряй врагов моих в городе моем.
Дай им выгореть смертельным огнём, как библиотекам.
Дай им ощутить, как их вереница обрывается, словно пение обреченных.
Как смерть снимает мерку с их плечей.
Почему я, оставленный один на один со своим гневом,
продолжаю просить у тебя позволения ненавидеть,
почему ты отказываешь нам в нашем праве не копать себе могилы?
Засвечивается небо, будто открывается глаз животного.
Отдельно во мгле стоят очевидцы – те, кто выжил,
но до самой смерти так и не осмелился заговорить.
3
Созданный из глины твоими жёсткими пальцами,
отмеченный кровью твоей подкожной охры,
свидетельствую ныне о замысле твоём, причудливом и очевидном,
свидетельствую о том, о чём все молчат – об уязвимости созданного тобой.
Вылепленные из глины, должны ли молчать мы там,
где ты нарочно не находишь слов?
Забытые тобой, должны ли мы оправдывать
твою роковую убийственную невнимательность?
Твердеет на солнце керамика моей души, наполненная грустью.
Если ты молчишь, я скажу вместо тебя –
зло не является чем-то неназванным и безымянным,
зло имеет форму и содержание, которые ты ему дал.
То, что тебе удалось лучше всего – одними и теми же словами
говорить о любви, говорить о ненависти.
4
Даже если это не о любви – это всё равно о любви.
Даже если тебя не существует – отсутствие твоё
дает надежду тем, у кого вообще нет ничего,
кто находит среди руин старые школьные учебники.
Даже темнота твоя состоит из спрессованного,
завёрнутого в чёрное света – того света,
что пробивается из разорванных конвертов и карманов,
что закладывается между страниц, как листья подорожника.
Даже если это не о вере, это все равно о том,
что мы выходим за пределы своего бессилия,
ослеплённые этим непрерывным светом.
Вылепленные тяжело и страстно, сотворённые из тьмы,
вынутые из вечности, полные памяти, любви,
ими и озвученные – памятью и любовью.
14.03.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
Шульц. Псалми
Зі Славонії, Семиграддя, Буковини сунули якісь щойно одужалі персонажі, сповнені запалу свідчити, палким і зворушеним словом розповідати свої історії. Вони йшли забинтовані і згорблені, потрясаючи вже не потрібними протезами, зриваючи з очей пластирі і пов’язки зі скрофул.
(«Санаторій під клепсидрою»)
1
Я той, хто не здатен нічого зупинити,
як тисячі тих, хто не здатен нічого зупинити,
тисячі тих, хто навіть у фресках смерті
до останнього хоче розгледіти логіку твоєї майстерності.
Що чуєш ти, беручи мене до рук, як сопілку?
Який легеневий біль передаєш своїм шепотом?
Як по цьому звучанню застільних пісень убивць
мені виписувати партитуру прощення?
Тисячі тих, ким буде промовляти німота,
ким нині заповнюється адресна книга історії,
стоять при смерті, мов при домі з врізаними заново замками.
Не всі ноти цього світу беруться Господом.
Але все, сказане нами, може бути нашим виправданням.
Все сказане нами. Все, нами замовчане.
2
Якщо ти думав, що я забув – я не забув.
Якщо ти думав, що я пробачив – я не пробачив.
Перепитуватиму, як дитина – що там із моїм ворогом?
Що нині ти наслав йому? Який демон нині ламає його мову?
Не упокорюй ворогів моїх у місті моєму.
Дай вигоріти їм смертельним вогнем, наче бібліотекам.
Дай їм відчути, як їхня тяглість уривається, мов спів приречених.
Як смерть знімає мірку з їхніх плечей.
Чому я, залишений сам на сам зі своїм гнівом,
далі прошу в тебе дозволу ненавидіти,
чому ти нас стримуєш у нашому праві не копати собі могили?
Засвічується небо, ніби розплющується око тварини.
Окремо в мороці стоять очевидці – ті, хто вижив,
але до самої смерті так і не наважився заговорити.
3
Творений із глини твоїми жорстокими пальцями,
значений кров’ю твоєї підшкірної вохри,
свідчу нині про задум твій – химерний і очевидний,
свідчу про те, про що всі мовчать – про вразливість твореного тобою.
Виліплені з глини, чи маємо мовчати там,
де ти нарочито не знаходиш слів?
Забуті тобою, чи маємо виправдовувати
твою фатальну убивчу неуважність?
Твердне на сонці кераміка моєї душі, наповнена смутком.
Якщо ти мовчиш, я скажу замість тебе –
зло не є чимось неназваним та безіменним,
зло має форму і зміст, яких ти йому надав.
Те, що тобі вдалося найкраще – тими ж словами
говорити про любов і говорити про ненависть.
4
Навіть якщо це не про любов – це все одно про любов.
Навіть якщо тебе не існує – відсутність твоя
дає надію тим, у кого взагалі немає нічого,
хто знаходить серед руїн старі шкільні підручники.
Навіть темрява твоя складається зі спресованого,
загорнутого в чорне світла – того світла,
що б’ється з розірваних конвертів і кишень,
що закладається між сторінок, мов листя подорожника.
Навіть якщо це не про віру, це все одно про те,
що ми заступаємо за межі свого безсилля,
засліплені цим неперервним світлом.
Ліплені тяжко і пристрасно, творені з темені,
вийняті з вічності, сповнені пам’яті і любові,
ними й озвучені – пам’яттю і любов’ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.03.2023
*
губы твои
запеленать в опалу
часового театра
*
беззащитны 11 ламп
на берегу пролива
каким табаком наполнить ботинок?
*
старики похожие на вышивку
по мягкому льду
*
свистишь
как будто в человеке
уже немало тёплой головы
удлинено тающими шагами
холмов
*
черепичная башня и снежный ручей
– в
воровских кавычках –
беседуют о смятении
*
о если бы линейка расцвела
на примирительных работах
*
стеклотара оставленная в темноте
люди которых забыли
потому что были послушны
*
глубокий интерес к исчезновениям
при отсутствии коннекта
есть в этом особая средневековая сексуальность
*
выбор понятен
как осёл нагруженный тальком
будет хозяйствовать в квартире
наш самосевный полисмен
*
теперь намного легче
двигаться под уклон
мимо накопленных за ночь
оперённых стрел
срывая с себя размокшие занавески
*
наследникам всегда мерещится старость
открытая к прерыванию в
каждой из двух палитр
*
макулатурный регламент советует
обняться с погодой –
понять это так же сложно
как раскусить метеомачту
*
считай
что самые красивые девушки – в том
городе где живёшь
и не ошибёшься
*
в пересечении
с чемпионом
по бритью
нагрудный танец
"бунт прописки"
[хайку мушиной смерти]
на обложке
тетради с черновиками
вид сингапура
*
душа требует празд-
ничной люстрации
*
даже букв
*
так хорошо
ронять
прочные слова
нехудожественные
*
надо ждать
ибо
производственные планы
включают ожидание
*
надеть капюшон малого вреда
/рафинарии обледеняйтесь/
(Из цикла "Мухи")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977492
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
никто так глубоко не дышит
как платаны
аж дрожат под тонкой корой от напряжения
сотни лет назад они бежали к реке
но внезапно замерли на берегу в шаге от воды
так и не решившись бултыхнуться
понять их можно только запрокинув голову
их язык – запутанная вязь ветвей на фоне ночного неба
но светлого
сияющего
будто за ним расположили волшебный фонарь
или камеру памяти
наша – стежкИ прогулок по безлюдному городу
подлежащие проспектов и бульваров
сказуемые рю и аллей
беспорядочное плетение тупиков и парковых дорожек
мы проходим десятки километров
чтобы рассказать о великом переселении людей
из церкви в лес
о выжатой как апельсин площади перед мэрией
о деде, который в шутку вытягивал трость в нашу сторону
минуя нас
и выкрикивал "полтора метра
полтора метра!"
или не в шутку
но как поняли нас платаны?
и что значил их ответ – стая мелких пташек
среди ночи с весёлым шумом
суетившаяся на тонкой ветке
под небом цвета дедовой трости
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
*
ніхто так глибоко не дихає
як платани
аж тремтять під тонкою корою від напруження
сотні років тому вони бігли до річки
але раптово завмерли на березі за крок до води
так і не наважившись шубовснути
зрозуміти їх можна лише закинувши голову
їхня мова - заплутана в'язь гілок на тлі нічного неба
але світлого
сяйливого
ніби за ним розташували чарівний ліхтар
чи пам'ятекамеру
наша - стібки прогулянок безлюдним містом
підмети проспектів та бульварів
присудки рю та алей
безладне плетиво тупичків та паркових доріжок
ми проходимо десятки кілометрів
аби розповісти про велике переселення людей
із церкви до лісу
про вичавлену наче апельсин площу перед мерією
про діда який жартома витягував ціпок у наш бік
минаючи нас
вигукуючи "півтора метри
півтора метри!"
або й не жартома
але чи зрозуміли нас платани?
і що значила їхня відповідь - зграя дрібних пташок
які серед ночі з веселим гамором
метушилися на тонкому гіллі
під небом кольору дідового ціпка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977443
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
как справедливы здесь законы –
за каждой бродячей собакой зареплён свой бездомный
люди кормят рыбу а не наоборот
наша любовь просыпается
чуть позже нас
ловит раздражение за хвост
калитка уже отгремела
будто дырявый гонг
у нас есть дом но нет собаки
у нас есть пазлы колен но нет снов
у нас есть голоса но не наши
они спускаются по улице
как тягучий отлив
оставляя выцветший остов тишины
и единственное беспокойное место вокруг
синяя полоска соседского бассейна
что трепещет и мерцает за кустами
как сытая рыбина
уже пойманная в сеть забора
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
*
які справедливі тут закони -
до кожного бродячого пса прикріплений власний безхатько
люди годують рибу а не навпаки
наша любов прокидається
трохи пізніше від нас
ловить роздратування за хвіст
хвіртка вже відгриміла
наче дірявий ґонґ
у нас є дім але немає пса
у нас є пазли колін але немає снів
у нас є голоси але не наші
вони опускаються вулицею
як тягучий відплив
залишаючи вицвілий остов тиші
і вже єдине неспокійне місце навколо
синя смужка сусідського басейну
що тріпоче й мерехтить за кущами
як сита рибина
зловлена в сіть паркану
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977287
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
луна – ущербная испуганная черепаха
медленно прячется за старым домом
вот уже и спряталась
стало так тяжело дышать
словно вместо лёгких – сырая глина
словно они закрыты на переучёт альвеол
тот кто пытается дышать –
кисточка в чернильнице ночи –
болтается по этим кварталам
перемешивает картонные коробки со средневековыми барельефами
перемешивает выключенную иллюминацию с пронумерованными псами
но образ не приходит
пытается оставить хотя бы какой-то заметный след
но повсюду – многослойная чернота
и сам он – тень темноты на фоне темноты
движется планомерно между витринами да окнами
как игла по канавкам пластинки
а музыка не приходит
но вот вспыхнула первая лампа в буланжерии –
горячая цветная бомба –
выпекла из глины лёгких птицу-свистульку
и она протиснулась сквозь решетку
вылетела из канавки
прорвалась сквозь горло чернильницы
влилась в утренний хор
там
где в песок рассвета зарылась черепаха
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
місяць - надщерблена злякана черепаха
повільно ховається за старим будинком
от уже й заховався
стало так важко дихати
наче замість легень - сира глина
наче вони зачинені на переоблік альвеол
той хто намагається дихати -
пензель в чорнильниці ночі
бовтається цими кварталами
розмішує картонні коробки з середньовічними барельєфами
розмішує вимкнуту ілюмінацію з пронумерованими псами
але образ не приходить
намагається лишити бодай якийсь помітний слід
але всюди - багатошарова чорнота
він - тінь темряви на тлі темряви
рухається планомірно між вітринами й вікнами
як голка в канавах платівки
але музика не приходить
аж ось спалахнула найперша лампа в буланжерії -
гаряча кольорова бомба -
випекла з глини легень пташку-свищика
що виборсалася крізь ґрати
вилетіла з канави
продерлась крізь горло чорнильниці
влилась до ранкового хору
вже там
де в пісок світанку закопалася черепаха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977192
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.03.2023
Из цикла «Птицы на запад от Via Domitia»
*
теперь каждая ночь – недоношенный ребенок
хочется обнять каждую
нежно прижать к груди
но страшно
да и нельзя
поэтому кручусь в постели как шарик в подшипнике
тела не чувствую
только большую-пребольшую голову
носил её целый день над землей
впускал сквозь неё воздух в грудь
и страшно не было
а теперь крутится
как сумка с фотографиями
в аэропорту на выдаче багажа
большинство из них – засвеченные
другие – странные
слипшиеся
затёртые
я точно их не на помойке нашел?
вот на этой – младенец улыбается
здоровенький
всё с ним в порядке
может какая-то из следующих ночей?
не плачь
только не плачь
хочешь шариком поиграть?
нет-нет
только в рот не тяни
не надо
2020
(Перевод с украинского)
З циклу «Птахи на захід від Via Domitia»
*
тепер кожна ніч - недоношена дитина
хочеться обійняти кожну
ніжно притиснути до грудей
але боязко
та й не можна
тому кручуся в ліжку як кулька в підшипнику
тіла не відчуваю
тільки велику-велику голову
носив її цілий день над землею
впускав крізь неї повітря до грудей
і боязко не було
а зараз крутиться
як сумка з фотографіями
в аеропорту на видачі багажу
більшість із них - засвічені
інші - химерні
позлипалися
позатиралися
я точно їх не на смітнику знайшов?
ось на цій - немовля усміхається
здоровеньке
з ним усе гаразд
може котрась із наступних ночей?
не плач
тільки не плач
хочеш кулькою погратися?
ні-ні
тільки не тягни до рота
не треба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976932
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.03.2023
колонист-
[улыбкой диода]
-лёсткий | неопределённый | -имчивый
наконец форма купола
участвует горизонтальных
[в поло] заскорузлымачто -ахи ручёта [женнии зрителя]
доверяется дроблению
дифференцированных пакгаузов
(Из цикла "И ещё")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976773
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.03.2023
Из цикла «Хайкуку»
*
в городе всё так
запутано
любимая моя
наводит
на меня ракеты
а её возлюбленный
отводит их
подальше
за горизонт из стекла
и бетона
соседский
мальчуган
делает на косяке
тех дверей
что
the doors of perception
засечки не роста
своей следующей тени
а суммы
убитых им технологий
непреднамеренного счастья
минуя воронки
внезапной тишины
по обугленному бульвару
иду туда
где кукушка
ещё поёт о себе лишь
в третьем лице
словно лучшее для этого рассвета
бомбоубежище
возле
запруды смерти
под ивой
имеющей
некоторые
стандартные признаки
жизни
(Перевод с украинского)
*
у місті все так
заплутано
кохана моя
наводить
на мене ракети
а її коханий
відводить їх
подалі
за овид зі скла
і бетону
сусідське
хлопча
робить на одвірку
тих дверей
що
the doors of perception
засічки не росту
своєї наступної тіні
а підсумку
вбитих ним технологій ненавмисного щастя
минаючи вирви
раптової тиші
зчорнілим бульваром
йду туди
де зозуля
ще співає про себе лише
в третій особі
мов найкраще для цього світанку
бомбосховище
біля
саджавки смерті
під вербою
в якої є
певні
стандартні ознаки
життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976545
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.03.2023
И сколько всё это длится?
Пару минут, не больше.
Нет, не больше.
Отворачивается решительно,
смотрит за окно,
думает просто переждать.
Но замечает по ту сторону
улицы дерево.
И в дереве этом собрано
столько вечернего солнца
и столько тревожных шорохов,
дерево это кажется ей
таким убедительным,
что, наконец, не выдерживает,
оборачивается.
Хорошо, – говорит, –
не уходи.
13.02.2023
(Перевод с украинского)
+
І скільки все це триває?
Пару хвилин, не більше.
Так, не більше.
Відвертається рішуче,
дивиться за вікно,
думає просто перечекати.
Але зауважує потойбіч
вулиці дерево.
І в дереві цьому громадиться
стільки вечірнього сонця,
і стільки тривожних шерехів,
і дерево це видається їй
таким переконливим,
що, зрештою, не витримує,
обертається.
Добре, - говорить, -
не йди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976438
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2023
Любовь долготерпит, любовь милосердствует,
не завидует, не превозносится,
любовь боится животным страхом,
но продолжает идти,
любовь могла бы сдаться, оставить всё,
но продолжает идти.
А иногда у любви прострелены ноги,
или в ногах у любви осколки,
и ноги её сжимают турникеты,
или ног у любви больше нет.
И тогда любовь несут её друзья.
Любовь роет окопы и живёт в них,
и грызет в них лёд из разрезанной бутылки,
когда хочет пить в минус двадцать.
Любовь выходит на боевые дежурства,
поднимается на позиции
с грыжами, с температурами, с простатитами,
с контузиями, с астмами, с аллергиями,
с высокой вероятностью
не вернуться,
с мыслями о ком-то
самом важном.
Всё терпит, всему верит, всего надеется, всё переносит!
Любовь различает на слух
выстрелы градов, прилёты мин и движение танков.
Глаза у любви болят,
когда долго смотрит в тепловизор.
Любовь просыпается ночью,
когда мыши в блиндаже заползают
под её бушлат.
Иногда любовь
долго блюёт в посадке после тяжёлого боя.
А иногда
любовь закрывает глаза друзьям своим.
И заворачивает их в спальники
и уносит.
Никогда любовь не перестаёт!
Хотя и пророчества прекратятся,
и языки умолкнут,
и знание упразднится.
Ведь иногда после обстрела
и любви закрывают глаза,
друзья заворачивают её в спальник
и уносят.
И тогда она
переходит к живым.
2023
(Перевод с украинского)
Перше до коринтян
Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострелені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніг у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все, сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи градів, прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивиться в тепловізор.
Прокидається любов уночі,
коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх в спальники
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим.
2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976189
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2023
Из цикла «Хайкуку»
*
в неоновых дебрях
шагаю по просеке тьмы
на голос кукушки
*
посреди мегаполиса хочу расслышать кукушку
то как ветер наполняет ответом
безотказные укрощенные рупоры пугливых ветвей
в лесу за полем
*
никто ни о чем не спрашивает
кукушку
на кладбище
*
смастерил киберпанк-кукушку из обломков китайского соловья
придётся вытесать из деревяшки
рыбу-переводчика
*
на полигоне стреляют из пулемёта
за выгоном тётка орёт маркиза твою же мать куда ты
и только кукушка захлебнулась тишиной наверное чужая
*
соседка пишет пришельцам огненным капслоком продам кур породы брама
сосед прячется от пришельцев за овином но продает им таки индюков породы шива
а мы с шестикрылой кукушкой играем в прятки даже в глухую ночь
*
мой огород теперь как полная чаша грибы f1 выросли огромные
а я под вишней среди цикория кукушку высматриваю когда она
срежет наискось край неба не придёт царство божие приметным образом
*
там где кукушка не кукует и не лает собака
налились яблоки кровью
вот тебе и присоединение к вампирам
*
когда кукушка умолкает
дольше
чем
на вечность
рыбы выходят
из воды на берег
послушать
её проповедь
они тоже
молчаливы
*
когда салабоны
с чёрными нимбами над головами
наступают на цветистое полотенце воспоминаний
как на мину
чтобы не замёрзнуть августовским утром
то слышат кукушку
под ледяными деревьями
им так хочется пережить
бесконечную войну в сердце
а ветви тают
и сияющий нимб
разбухает
от капель
(Перевод с украинского)
*
у неонових нетрях
крокую просікою темряви
на голос зозулі
*
посеред мегаполісу хочу розчути зозулю
те як вітер наповнюює відповіддю
безвідмовні приборкані рупори полохливого віття
у лісі за полем
*
ніхто ні про що не питає
зозулю
на цвинтарі
*
змайстрував кіберпанк-зозулю з уламків китайського соловейка
доведеться витесати з дровиняки
рибу-перекладача
*
на полігоні стріляють із кулемета
за вигоном тітка горлає маркіза твою ж мати ти куди
і лише зозуля захлинулась тишею мабуть що чужа
*
сусідка пише прибульцям вогняним капслоком продам курей породи брама
сусід ховається від них за клунею та продає-таки їм гиндиків породи шива
а ми з шестикрилою зозулею граємо собі в лованки навіть глупої ночі
*
мій город тепер як повна чаша гриби f1 ростуть огромезні
а я під вишнею в петрових батогах зозулю видивляюсь коли вона
зріже навскоси край неба не прийде царство боже помітно
*
там де зозуля не кує не гавкає собака
налилися яблука кров’ю
от тобі і є доєднання до вампірів
*
коли зозуля замовкає
довше
аніж
на вічність
риби виходять
із води на берег
послухати
її проповідь
вони теж
мовчазні
*
коли салабони
із чорним німбом над головою
наступають на барвистий рушник спогадів
як на міну
щоб не замерзнути серпневого ранку
то чують зозулю
під льодяними деревами
їм так хочеться пережити
безкінечну війну в серці
бо віття тане
а сяючий німб
розбухає
від крапель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976088
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.03.2023
под мокрой кожей
точка
так
можешь увернуть рогос
не()юсть
сопроводительной записки
скоростью тела [удящего]
между пустыми тактами
эпизод с прерванной колбасой
: всё держится к поп-арту
бы-если-рак ()вушка ругани
навязанный контракт :
вёрткая идея спички // вдовая крыса
театрального сутствия
надёжно спрятана под костяную оболочку
[гдесли] свистят счётные грабли в е2 подслащённом
(Из цикла "И ещё")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975818
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2023
Вечер распелся птицами,
голоса их зависают в воздухе розовыми лепестками, как в сиропе –
его я вчера сварила, впервые, впервые.
Знаю-знаю, мои слова напоминают цветную гладь на черной подушке бумаги,
ничего, каждый по-своему заполняет эту пустоту.
Луна вылетает раскаленной искрой из паровоза ночи,
быстрей-быстрей, подбрасываем уголь разговора в топку, наливаем напитки, говорим и молчим, вымазываемся в саже, да где теперь её, сажу, встретишь.
Разве что здесь, в этом стихотворении, как видите.
Стеклодувы, трубочисты, мельники – экспедиторы, маркетологи, консультанты. Открываю свой старый буфет, сгоняю с печенья гнома и не нахожу розового сиропа – только маленькую черную галактику.
2020, Буча
(Перевод с украинского)
ІСКРИ
Вечір розспівався пташками,
їхні голоси зависають у повітрі трояндовими пелюстками, мов у сиропі,
який я учора зварила, уперше, уперше.
Знаю-знаю, мої слова нагадують кольорову гладь на чорній подушці паперу,
нічого, кожен по-своєму заповнює цю пустку.
Місяць вилітає розжареною іскрою із паровоза ночі,
швидше-швидше, підкидаймо вугілля розмов у топки, наливаймо питва, говорім і мовчім, вимазуймося у сажі, бо де тепер, її, сажу, зустрінеш.
Хіба тут, у цьому вірші, бачите.
Склодуви, сажотруси, мельники – експедитори, маркетологи, консультанти. Відкриваю свій старий буфет, зганяю з печива гнома, і не знаходжу ніякого трояндового сиропу – тільки маленьку чорну галактику.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975711
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2023
Тело извилисто, как Смородинский спуск,
и какая-нибудь Климентина могла бы по его
коже наверх подниматься,
неся желтоватые яйца в корзине.
Или велосипедист выныривал бы из-за тенистого
поворота, и шины шипели бы, как ужи,
о гладенькую брусчатку.
Но это всё не то для морозного тела воздуха,
для его всепроникаемости:
мыльные пузыри света вокруг фонарей –
тугая вода в лужах – тень под листьями –
туннель улицы – полости в кирпичах –
мои лёгкие – и снова твои – и
подъём на Татарку, через гортани холмов
к альвеолам тупиков и закоулков – тело везде.
2014
(Перевод с украинского)
Всепроникність
Тіло звивисте, як Смородинський узвіз,
і яка-небудь Климентина могла би його
шкірою нагору підійматися,
несучи жовтуваті яйця в корзині.
Або велосипедист вигулькував з тінистого
повороту, і шини сичали би, як вужі
об гладенький брук.
Але це все не те для морозного тіла повітря,
для його всепроникності:
навкололіхтарні мильні бульки світла –
туга калюжна вода – підлисткова тінь –
тунель вулиці – порожнини у цеглі –
мої легені – і знову твої – і
підйом на Татарку, через гортані пагорбів
до альвеол тупикових завулків – тіло скрізь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975605
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.03.2023
Из цикла «SHARE A MOMENT»
----
[b]Я просто хочу поделиться моментом: // I just want to share a moment:[/b]
ночь в Киеве, уже почти утро, в такое время летом светает,
от всего ещё было далеко.
Мы станцуем в ныне пустых дворах победные танцы
и наполним их слезами и смехом,
и дымом, наши мёртвые
будут рядом смеяться, будут плакать вместе с нами,
наши дворы ждут под снегами и снами
наших счастливых танцев, победных, свободных танцев в когда-то пустых дворах,
во временах и дворах, в послевоенных октябрях и свободных от войн апрелях:
даже тот дворик возле оперного дождётся меня, слышишь, место,
где в магазине игрушек не хотели отдать сдачу, я люблю тебя, улица,
и вплотную, и издали, вижу твоё лицо, целую твоё лицо,
переходы и светофоры,
зебра и бар,
и мешки с листвой,
даже в воображении я отвлекаюсь
от собеседика, отклоняюсь от темы.
Но разве есть что-нибудь важнее?
(Перевод с украинского)
----
[b]Я просто хочу поділитися моментом: // I just want to share a moment:[/b]
ніч у Києві, вже майже ранок, о такій годині влітку світає,
від усього ще було далеко.
Ми станцюємо у нині порожніх дворах переможні танці
і наповнимо їх сльозами і сміхом,
і димом, наші мертві
будуть поруч сміятися, будуть поруч плакати разом із нами,
наші двори чекають під снігами і снами на нас, на
наші щасливі танці, переможні та вільні танці в колись порожніх дворах,
у часах і дворах, в повоєнних жовтнях і вільних від воєн квітнях:
навіть той дворик біля оперного дочекається на мене, чуєш, місце,
де в крамниці іграшок не хотіли обміняти решту, я люблю тебе, вулице,
і впритул і здалеку, бачу твоє обличчя, цілую твоє обличчя,
переходи і світлофори,
зебра і бар,
і мішки із листям,
навіть в уяві я відволікаюся
від співрозмовника, відхиляюся від теми.
Але хіба є щось важливіше?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975492
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2023
Мне кажется, так мог бы выглядеть ад –
Блестящая постройка из стекла и металла: несколько уровней наверху, несколько колец снизу.
Все спешат и томятся в напряжённом ожидании.
Эвридика дождалась поезда, Персефона поднимается на эскалаторе,
Харон в водонепроницаемом комбинезоне продолжает погружать весло.
А главное – всех слишком много – это заполненность, избыток, шум.
В Макдональдсе акция на крылышки жар-птицы. Огонь тает на языке.
Вырываюсь из этого водоворота, бегу в прохладу ночи, к озеру,
целую стену дома над ним.
Кто сказал, что настоящее всегда молниеносно? Гроза?
Медленно иду по каналу улицы –
Небо сегодня такое звездное!
«На восточном фронте дают
самый зрелищный из спектаклей».
Где-то на севере в пыли своих коридоров задыхается серый псиглавец.
А звезда указывает ему путь в Тартарию.
Медленно-медленно выплывает лодка луны,
чтобы перевезти его в… но нет, и этого не получится –
дырява, прострелена осколком моей страны.
Мерцает моральный закон у нас внутри.
2023
(Перевод с украинского)
МЕРЕХТІННЯ
Мені здається так могло би виглядати пекло –
Блискуча споруда зі скла і металу: кілька рівнів угору, кілька кілець униз.
Усі поспішають і нудяться у напруженому чеканні.
Еврідіка дочекалася свого потяга, Персефона підіймається на ескалаторі,
Харон у водонепроникному комбінезоні гортає своє весло далі.
А головне – усіх забагато – це повня, надлишок, гамір.
У макдональдсі акція на крильця жар-птиці. Вогонь тане на язиці.
Вириваюся з цього виру, біжу у прохолоду ночі, до озера,
цілую стіну будинку над ним.
Хто сказав, що справжнє завжди блискавичне? Гроза?
Повільно йду каналом вулиці –
Небо сьогодні таке зіркове!
«На східному фронті дають
найвидовищнішу з вистав».
Десь на півночі у пилку своїх коридорів задихається сірий песиголовець.
Он зірка вказує йому шлях у Тартарію.
Повільно-повільно випливає човник місяця,
щоб перевезти його у… але ні, і цього не вийде –
дірявий, прострілений осколком моєї країни.
Мерехтить моральний закон в середині нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975378
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.02.2023
Артикуляция формирует чёткий или размытый овал
лица; как аквариум, разбита твоя голова,
ночными рыбами расплываются по всему телу стигматы
с испода кожи. Ты ничего не будешь иметь,
кроме произнесённого. Дымно в слове "ничего".
Шевелит жабрами решёток грязная пустая тюрьма
на перекрёстке. Все из нее ушли,
подперев дверь, надев настоящие лица,
как одежду на вырост, время которой пришло.
Вдоль хребта залегает колючий шов,
тебя оплетают крепкими стеблями воспоминания:
детская щёчка, персиковый пушок,
белые камни, золотое нёбо
свода церковного, молитва тебя обжигает,
ведь каждая правда формирует живые рты
глиняным куклам безликим.
И слышишь ты,
как смерти железная вишня поёт из горл.
Резиновый и непродышливый дым поднимается вверх –
и вдруг кто-то начинает верить
с высоты.
2014
(Перевод с украинского)
+
Артикуляція формує чіткий чи млявий овал
обличчя; як акваріум, розбита твоя голова,
нічними рибами розпливаються по всьому тілі стигмати
зісподу шкіри. Ти нічого не матимеш,
окрім промовленого. Димно в слові "Нічого".
Ворушить зябрами ґрат брудна порожня тюрма
на розі вулиць. Усі із неї пішли,
підваживши двері, вдягнувши справжні обличчя,
як одяг навиріст, час якого прийшов.
Уздовж хребта лягає колючий шов,
тебе обплітають міцними стеблами спогади:
дитяча щічка, персиковий пушок,
біле каміння, золоте піднебіння
склепіння церковного, молитва пече тобі,
бо кожна правда формує живі роти
глиняним лялькам безликим.
І чуєш ти,
як смерті залізна вишня співає з горл.
Гумовий і непродишний дим здіймається вгору –
і раптом хтось починає вірити
з висоти.
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975222
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.02.2023
сказал
нейросети
что она
обесценивает поэзию
а она ответила
твоя жизнь
это обесценивание поэзии
(Перевод с украинского)
*
сказав
нейромережі
що вона
знецінює поезію
а вона відповіла
твоє життя
це знецінення поезії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975035
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.02.2023
текст попавший в ловушку
ночной крик в подъезде
рассыпается словно карточный домик
: сначала удалить предыдущий выбор :
задолжали металлу нескольких опылённых зверей
(Из цикла "Узелки")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974977
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.02.2023
*
и в феврале высматривал кукушку мой дед
в гнездовороте памяти
белеет день как череп
*
какую инкарнацию неба
видит кукушка
когда весной к иве прилетает
*
отдохнуть бы минутку
от
адской
вечности
в холодке кукушечьего пения
*
15 тактов смерти
отмерила кукушка
до или после времени
*
слепить бы солнце
из тёплых песен кукушки
да серый снег выстудил пальцы дотла
*
между собакой и волком
кукушка падает на землю
сном из чужого гнезда
*
когда перекати-поле катится по белому свету
белый свет вращается вокруг перекати-поля
ястреб это видит а кукушка нет
*
в миг когда замолкает кукушка
сколько озабоченных демонов
балансирует на острие иглы
*
белый шум
чёрная тишина
вспышка кукушки над ивами
*
старая как мир подтекает гейзерная кофеварка
uganda kuku пахнет на весь дом а мне не терпится выпить kurzeme
но кто-то собрал все жёлуди под дубами во дворе
*
когда я вчера хоронил побратима
в разбитой короне рождественского солнца
ом-кара кукушки завершила мандалу мира
*
сколько я ещё миров проживу
не обманывай меня кукушка
не набрасывай чужие
*
множественность возможных миров этих или тех как волны в канаве неба
в каждом из них кукушка точка бифуркации
а отсутствие её плоскость из таких точек
*
я не обучался в школе расширения сознания и в академии экрального анализа
никогда не спал с женщиной прошедшей марафон раскрытия сексуальности на 7-ми уровнях
помню только как во дворе сш №34 когда мой одноклассник стрелял из калаша по окнам соседнего дома я кормил соевой кровянкой птиц кукушку ворону дятла
*
время засушивает богов как набоков бабочек
вспоминают что кукушка с головой льва была очень щедрой
а теперь лишь чуть-чуть светится в темноте
*
все огни огонь говорит хроноп
каждый час комедиантский говорит хроноп
любую чайку могут зовут джонатан ливингстон а кукушка всегда безымянна
(Перевод с украинского)
*
яку інкарнацію неба
бачить зозуля
коли навесні до верби прилітає
*
і в лютому виглядав зозулю мій дід
у гніздовороті пам’яті
біліє день як череп
*
перепочити б хвильку
від
пекельної
вічності
у холодку зозулиного співу
*
15 тактів смерті
відміряла зозуля
до чи після часу
*
зліпити б сонце
із теплих пісень зозулі
та сірий сніг вистудив пальці дотла
*
між собакою та вовком
зозуля падає на землю
сном із чужого гнізда
*
коли перекотиполе котиться білим світом
білий світ обертається навколо перикотиполя
яструб це бачить а зозуля ні
*
у мить коли замовкає зозуля
скільки заклопотаних демонів
балансує на лезі голки
*
білий шум
чорна тиша
спалах зозулі над вербами
*
стара як світ підтікає гейзерна кавоварка
uganda kuku пахне на всю хату а мені кортить випити kurzeme
та хтось визбирав усі жолуді під дубами у дворі
*
коли я вчора ховав побратима
у розбитій короні різдвяного сонця
ом-кара зозулі завершила мандалу світу
*
скільки я ще світів проживу
не обманюй мене зозуле
не накидуй чужі
*
множинність можливих світів цих чи тих як хвилі в копанці неба
у кожному з них зозуля точка біфуркації
а відсутність її площина з таких точок
*
час висушує богів як набоков метеликів
пригадують що зозуля з головою лева була дуже щедрою
а тепер ледь-ледь світиться в темряві
*
усі вогні вогонь говорить хроноп
кожна година комедіантська говорить хроноп
будь-яку чайку можуть звати джонатан лівінгстон а зозуля завжди безіменна
*
я не навчався в школі розширення свідомості та в академії екрального аналізу
ніколи не спав із жінкою що пройшла марафон розкриття сексуальності на 7-ми рівнях
пригадую лише як у дворі сш №34 коли мій однокласник стріляв з калаша по вікнах сусіднього будинку я годував соєвою кров’янкою пташок зозулю ворону дятла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974879
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2023
Из цикла "SHARE A MOMENT"
----
[b]Я просто хочу поделиться моментом: // I just want to share a moment:[/b]
населённые пункты, с названий которых сняли кожу,
сняли кожу, словно ободрали скорлупку с яйца,
зацепив белое и нежное, сняли будто слой за слоем
с луковицы, разрезали смоченным в крови ножом и не заплакали,
названия населенных пунктов на границе, заострённые до
самого краю світу,
цветок населенного пункта распускается пунктиром на карте боёв:
что хищнику даст плюс на плюс, что минус на минус,
если мы не разделены, неделимы — ни умножить, ни разделить,
знать знак равенства
и быть равным,
быть знаком между границами — без полюсов,
кто ориентируется по пению птиц без компаса,
знает, что это – знак равенства,
знает, что – признак весны
где-то близко,
в населённых пунктах, с названий которых живьём содрали кожу.
(Перевод с украинского)
----
[b]Я просто хочу поділитися моментом: // I just want to share a moment:[/b]
населені пункти, з назв яких зняли шкіру,
зняли шкіру, наче обідрали шкарлупку з яйця,
зачепивши біле і ніжне, зняли як шар за шаром
цибулі, різали змоченим у крові ножем і не заплакали,
назви населених пунктів на межі, загострені до
самого краю світу,
квітка населеного пункту розгортається пунктиром на мапі боїв:
що хижаку дасть плюс на плюс, що мінус на мінус,
якщо ми нерозділені, неподільні — не помножити, не розділити,
знати знак рівності
і бути рівним,
бути знаком між межами — без полюсів,
хто орієнтується за співом птахів без компасу,
знає, що це — знак рівності,
знає, що — ознака весни
десь близько,
у населених пунктах, з назв яких наживо зідрали шкіру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974749
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.02.2023
варёные картофелины завёрнуты в газеты
ещё остаётся немного времени
свет прихрамывает пробираясь сквозь завалы
тени растут
мерцание растений потусторонне тихо гудит
между век и в животе и в поджилках затерпло
тепло и его отзвук
вокруг горла как нож
миноискатель с его человеком реагируют на запах
скоро будет взрыв
а сейчас
бегущий радуясь хватает ртом воздух
(Перевод с украинского)
***
варені картоплини позагортувані в газети
ще лишається трохи часу
світло накульгує пробираючись крізь завали
тіні ростуть
мерехтіння рослин потойбічне тихенько гуде
між повік в животі в жижках затерпло
тепло і його відлуння
коло горла як ніж
міношукач із його людиною реагує на запах
скоро буде вибух
та наразі
біжить радіючи хапає ротом повітря
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974634
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2023
день такой солнечный
как фотография чёрно-белая
в кафе с итальянской вывеской
тень на тарелке немытой
играет румба
тень движется по тарелке в ритме румбы –
это музыка такая медленная?
или время разогналось?
или мир понял что ничего не сможет сделать лучшего
чем танец
с немытой тарелкой?
17.02.2023
(Перевод с украинского)
ЧИ СВІТ ЗРОЗУМІВ
день такий сонячний
мов фотографія чорно-біла
в кафе з італійською вивіскою
тінь на тарілці немитій
грає румба
тінь рухається тарілкою в ритмі румби -
чи це музика така повільна?
чи час розігнався?
чи світ зрозумів що нічого не зможе зробити кращого
ніж танець
із немитою тарілкою?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974537
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2023
Я очень люблю женщину,
о которой никому ничего не могу сказать.
Люблю её голос,
люблю, когда она заговаривает первой,
после молчания, после сгустка тишины.
Тишина тогда становится неубедительной, как школьник,
опоздавший на первый урок.
Тогда сразу становится понятным,
что пауза одна никогда не объяснит самого важного,
что всё происходит именно там, где ты перестаёшь
стыдиться слова любовь,
где ты осознаёшь его речную пронзительность.
Перестаёшь сторониться своего,
перестаёшь сторониться важного.
А важно то, как она подбирает речь.
Как шелка на платье, в котором намерена
быть счастливой.
Как семена, из которых должны вырасти растения,
которые она потом будет забывать полить.
Вместо этого невозможность заговорить
напоминает птичью привычку, напоминает поведение
птиц: они всё на самом деле знают,
знают хорошо, как никто другой,
но не считают нужным делиться своим
знанием, перелетают с места на место,
будто перепрыгивают с темы на тему.
И, оказывается, куда важней слушать.
Слушать голос. Слушать тишину.
Слушать шёпоты, что рождаются ночью,
из теплых водоемов сна, из котловин пробуждения.
А работает это так: бывают времена,
когда словари пополняются лексикой молчания,
когда важны не только знаки препинания,
но и паузы в дыхании,
когда звучание образуется из этой причудливой
смеси сказанного и прочувствованного,
умолчанного и отчитанного.
Тогда из любви рождаются города.
Тогда творится текст, как город,
обрастает школами и заботой,
обрастает трамваями.
И люди приходят в этот город,
проникаются им,
защищают его,
повторяют город, как стихотворение –
заученное в школе,
пропущенное сквозь сердце.
14.02.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Я дуже люблю жінку,
про яку нікому нічого не можу сказати.
Люблю її голос,
люблю, коли вона заговорює першою,
після мовчання, після згустку тиші.
Тиша тоді стає непереконливою, як школяр,
що запізнився на перший урок.
Тоді відразу стає зрозумілим,
що пауза сама ніколи не пояснить найважливішого,
що все відбувається саме там, де ти перестаєш
соромитись слова любов,
де ти усвідомлюєш його річкову пронизливість.
Перестаєш оминати своє,
перестаєш оминати важливе.
А важливим є те, як вона добирає мову.
Ніби шовки на сукню, в якій має намір
бути щасливою.
Наче насіння, з якого мають вирости рослини,
які вона потім забуватиме поливати.
Натомість, неможливість заговорити
нагадує пташину звичку, нагадує поведінку
птахів, які все насправді знають,
знають так добре, як ніхто інший,
а ось не вважають за потрібне ділитися своїм
знанням, перелітають із місця на місце,
мовби перестрибують із теми на тему.
І, виявляється, куди важливішим є слухати.
Слухати голос. Слухати тишу.
Слухати перешепти, що родяться поночі,
з теплих водойм сну, з улоговин прокидання.
А працює це так: бувають часи,
коли словники доповнюються лексикою мовчання,
коли важливими є не лише розділові знаки,
але й паузи в диханні,
коли звучання витворюється з цієї химерної
суміші сказаного і відчутого,
замовчаного і відчитаного.
Тоді з любові народжуються міста.
Тоді твориться текст, як місто,
обростає школами і турботою,
обростає трамваями.
І люди приходять до цього міста,
проймаються ним,
боронять його,
повторюють місто, як вірш –
завчений у школі,
пропущений через серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974434
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.02.2023
я проваливался всё глубже
муравьи ползали по моей щеке
я разрушил их гнездо
и должен был за это заплатить
я проваливался и вспоминал поневоле то
что меня до сих пор пугало всего сильнее
отчаяние родственников что слетелись к изнемогшему дедушке
как мухи к глубокой ране
(входу в ад тела)
пытаясь её зализать
поездка через полсела
на огромном грузовике газовщиков
(покатайся Богданчик
[побейся порыдай])
одно из первых размытых воспоминаний
запылённая кабина
мутное стекло
пелена слёз
или падение с колеса этого грузовика через несколько дней
один из первых шрамов
он у меня до сих пор
я проваливался всё глубже и глубже
обидчик давил обеими руками на голову
ритмично
снова
ещё
ещё
я разрушал гнездо муравьёв
и чувствовал как они зализывают мой шрам
что уже тогда успел стать старым
будто исследуют природу моего страха
я отдубасил его уже подростком
совсем по другой причине
и когда понял
что попал носком ботинка ему в голову
меня лизнуло пугливой волной радости
2020
(Перевод с украинского)
***
я провалювався ще глибше
мурахи повзали моєю щокою
я зруйнував їхнє гніздо
й мусив за це заплатити
я провалювався й згадував мимоволі те
що мене досi лякало найдужче
розпач родичів якi злетілися до знеможеного дідуся
як мухи до глибокої рани
(входу до пекла тіла)
намагаючись її зализати
поїздка через пів села
на величезній вантажівці газівників
(покатайся Богданчик
[побійся поридай])
один із перших розмитих спогадів
запилена кабіна
мутне скло
пелена сліз
або й падіння з колеса тої вантажівки за декілька днів потому
один iз перших шрамів
який ношу досі
я провалювався глибше ще глибше
той тиснув обома руками на голову
ритмічно
знову
ще
ще
я зруйнував їхнє гніздо
i відчував як вони зализують мій шрам
що вже тоді встиг стати давнім
ніби досліджують природу мого страху
я віддубасив того вже підлітком
вже зовсім з іншої причини
але коли усвідомив
що потрапив носаком черевика в голову
мене лизнуло лячною хвилею радостi
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974365
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2023
-го шпиль раскачивать
(ш)умное солнце
(понимая что надо описывать подвиги геракла)
методом упрощения
отвердевая и теряя подвижность
полотенец-близнецов
стеклянное движение узловых пунктов
пытается прихлопнуть руками
развёртки облачный
танцзал вероятное домино толстых
фразирующую воздушность осторожных тел
: создание резервной копии
как тут можно рисовать наступить некуда
вчерабылотожесамое
а также большая цифра Щ истекающая соком
нанесение видимых в форме убеждений
ощущение волноценности
интегрируется в плешивый родец
петельки ударов
строговоря алтын е-чёсаный
не веста с утвердительной саблей
в другой стране инкоязычного мира
(Из цикла "И ещё")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974314
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2023
Из цикла «Волеизъявление»
воля как долговоление
всюдунаправленная способность свободы и действия под угрозой уничтожения –
так сегодня формулируется воля в украине.
куда? как далеко она может простираться? как долго может удерживаться?
до предела выживания? до победы в войне? до восстановления разрушенного?
до построения послевоенного мира? всего этого слишком мало.
реализованная воля — кратковоление.
воля нацеленная на человечество и сдерживаемая незавершённостью
возможно достигает места где отпирается карцер меры
(Перевод с украинского)
воля як довговоління
всюдинаправлена спроможність свободи і дії під загрозою знищення —
так сьогодні формулюється воля в україні.
куди? як далеко вона може сягнути? як довго може утримуватись?
до межі виживання? до перемоги у війні? до відбудови зруйнованого?
до побудови післявоєнного світу? всього цього замало.
реалізована воля — коротковоління.
воля націлена на людство і утримувана незавершеністю
можливо досягає місця де відмикається карцер міри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974256
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2023
(режим тотального письма
как вам это понравится?
скорее всего не очень
неделя на неделю не приходится
как полосы на форме ювентуса)
(Из цикла "В скобках")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974145
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2023
Из цикла «Волеизъявление»
воля как выбор следовать зову
как и тогда ещё мальчиком – странное озарение
названное десяток лет спустя отречением
«я ощущаю воздух других планет»
писал георге а повторял шёнберг
я же зову этот воздух и порой он незримо становится моим голосом
(Перевод с украинского)
воля як вибір слідувати поклику
як і тоді ще хлопцем — дивне осяяння
назване десятиліття потому зреченням
«я відчуваю повітря інших планет»
писав ґеорґе а повторював шенберґ
я ж кличу це повітря і часом воно незримо стає моїм голосом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974115
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2023
падает снег на мансардное окно
кто быстрей достигнет рамы?
ручей снежинки что растаяла на окне?
или военный объект в небе?
нет
победит муха комнатная
в траекториях безусловности
о да мухи зимние
муха январская знает об этом мире всё
а муха февральская знает все о январской мухе
10.02.2023
(Перевод с украинского)
МУХА ЛЮТНЕВА
паде сніг на мансардне вікно
хто швидше досягне рами?
струмок сніжинки розталої на вікні?
чи військовий об’єкт у небі?
ні
переможе муха кімнатна
в траєкторіях безумовності
о так мухи зимові
муха січнева знає про цей світ усе
а муха лютнева знає все про січневу муху
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974021
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.02.2023
Ещё одна попытка объясниться в любви огню.
Ещё один шанс говорить откровенно.
Тяга тепла, что наполняет собой дымоходы сознания,
свет, которым во сне светятся женские лица –
что вас насыщает,
что даёт вам силы пылать?
Мир – не самое лучшее место для искренности.
Искренность вызывает сожаление,
а понимания не вызывает.
С искренностью никто не справляется.
Искренность как рифма – кто теперь сможет
зарифмовать слово нежность так,
чтобы у читателя остановилось сердце от радости узнавания?
Мир более приспособлен для мужества и сдержанности.
Мир держится на неотчитанных ночных сообщениях.
А вот зажигаются огни, прорезая
чёрный морок человеческой усталости,
и кто станет отрицать очевидное –
у нас достаточно света, чтобы ночь себя чувствовала
неуверенно, нас заслышав;
мы любим так отчаянно,
что смерть ужимается, заглядывая в окно
зимней птицей.
Огонь, огонь как цвет глаз человека,
с которым просыпаешься,
как орнамент родинок на плече,
как первое дыхание, сквозь сон, сквозь сумерки,
как движение на тепло, как вдавливание в тело того,
кто позвал тебя среди ночи.
Огонь, освещающий коридоры и потолки,
огонь, формирующий ландшафты тьмы,
огонь твоего сопротивления, замирания,
огонь, раскрывающий тебя, словно
книгу церковных песен.
Преданность и открытость,
привычность тёплых ладоней, словно вычитанность рукописи,
извечная готовность делиться теплом,
делиться речью –
щедро,
но бережливо.
12.02.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Ще одна спроба освідчитися вогню.
Ще один шанс говорити відверто.
Тяга тепла, що виповнює собою комини свідомості,
світло, яким світяться уві сні жіночі обличчя –
що вас наснажує,
що дає вам сили палати?
Світ – не найкраще місце для щирості.
Щирість викликає жаль,
але не викликає розуміння.
З щирістю ніхто не дає собі ради.
Щирість як рима – хто нині зможе
заримувати слово ніжність так,
аби в читача зупинилося серце від радості упізнавання?
Світ більш пристосований до стриманості й мужності.
Світ тримається на невідчитаних нічних повідомленнях.
А ось засвічуються вогні, прорізаючи
чорний морок людської втоми,
і хто стане заперечувати очевидне –
у нас достатньо світла, аби ніч почувалася
невпевнено, зачувши нас;
ми любимо так відчайдушно,
що смерть знічується, зазираючи до вікна
зимовим птахом.
Вогонь, вогонь як колір очей людини,
з якою прокидаєшся,
як орнамент родимок на плечі,
як перший подих, крізь сон, крізь сутінь,
як рух на тепло, як втискання у тіло того,
хто озвав тебе серед ночі.
Вогонь, що освітлює стелі та коридори,
вогонь, що формує ландшафти пітьми,
вогонь твого опору та завмирання,
вогонь, що розкриває тебе, наче
книгу церковних пісень.
Відданість і відкритість,
завченість теплих долонь, ніби вичитаність рукопису,
одвічна готовність ділитись теплом,
ділитися мовою –
щедро,
але ощадливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973900
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2023
Из цикла «Волеизъявление»
воля как предельная свобода
«разрушение приходит дважды, а уходит лишь раз».
апокрифический отрывок текста, что был представлен как артефакт, находка археологии, уцелевшая под остатками цивилизации
для прочтения на разных языках:
кхмерском (ភាសាខ្មែរ)
арамейском (ܠܫܢܐ ܐܪܡܝܐ)
науАтлем (nāhuatl)
…
чувашском (чӑваш чӗлхи)
татарском (татарский)
башкирском (башҡорт теле)
бурятском (буряад хелен)
сахатском (саха́ тыла)
чеченском (noxçiyn mott)
и других..
среди которых можно узнать собственный. тягучее, медитативное считывание, мысль и её повторное проектирование в речемерность. по ещё не выясненным причинам теперь уже ты стоишь среди призрачности стен и ощущаешь разрушение, как собственный запах изо рта. и всё это должно сообщать некую правду. правду, что проявляется лишь в предельности, при насилии на грани уничтожения без ожидания малейшего ответа. но в ответ этому насилию не слышно молчания! лишь непримиримый спор синтагм и волеизъявлений, одухотворённый им же, постулирующим:
если
ядерный язык обращён к природе
и всему живому
то воля обращена
ко всему живому и неживому
ко времени ко вневременью
к мыслимому и немыслимому
к пустоте и потенции
к логосу и душе
с которыми утверждается паритетная
позиция единства
(Перевод с украинского)
воля як гранична свобода
«руїна приходить двічі а відходить лише раз».
апокрифічний уривок тексту, уявлений як артефакт, знахідка археології, вціліла під рештками цивілізації
для зчитування різними мовами:
кхмерською (ភាសាខ្មែរ)
арамейською (ܠܫܢܐ ܐܪܡܝܐ)
науáтлем (nāhuatl)
…
чуваською (чӑваш чӗлхи)
татарською (татарча)
башкирською (башҡорт теле)
бурятською (буряад хэлэн)
сахатською (саха́ ты́ла)
чеченською (noxçiyn mott)
й іншими..
серед яких можна впізнати власну. тягуче, медитативне прочитування, думка і її повторне проєктування у мовомірність. для поки ще нез‘ясованих причин тепер вже ти, стоїш в примарності стін і відчуваєш руїну, ніби власний запах з рота. і все це повинно повідомляти якусь правду. правду, що виявляється лише в граничності, супроти примусів знищення, поставлених без сподівання найменшої відповіді. але у відповідь цим примусам не чутно мовчанки! лиш непримиренний спір синтагм і волевияв, одухотворений ним ж, що постулює:
якщо
ядерна мова звернена до природи
і всього живого
то воля звернена
до всього живого і неживого
до часів і позачасся
до мислимого і немислимого
до пустоти і потенції
до логосу і душі
з якими утверджується паритетна
позиція єдності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973703
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2023
дерево с часовым механизмом готово к вертикальному взлёту
чревоугодливые пешки
облизывают двери сомнения
негдераспущенник определяет подвижную вариацию
примем щепотку последствий нарисован-
.запятая участвует в мышце.
слишком детальное разделение солнца
в стёклах бОльшей размерности
(Из цикла "И ещё")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973591
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2023
Из цикла «Волеизъявление»
воля как источник изменений
день перед вторжением – день тишины
протоопыт непредставимого перед появлением
вещь чужеродной природы
описываемой в актах гомотопии
воля срыва зримого и собирания известного
втайне посреди нас
(Перевод с украинского)
воля як зміногенність
день перед вторгненням — день тиші
протодосвід неуявного перед з‘явою
річ чужинної природи
описувальної в актах гомотопії
воля зриву зримого і згону знаного
потай посеред нас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973414
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2023
Из цикла «Волеизъявление»
среди разорённой до воды ночи
полной мыслей о погибших в боях
будущее ультимативно выбрасывает трап
на который нужно ступать без багажа
трап рядом с которым оставлена надпись:
«умозрительное принятие смерти есть не готовность к смерти
а лишь готовность постановки вопроса о смерти»
(Перевод с украинского)
воля як архітектура питання
серед розореної до води ночі
повної думок за загиблими в боях
майбутнє ультимативно викидає трап
на який потрібно ступати без багажу
трап поряд якого залишено напис:
«умоглядне прийняття смерті не є готовністю смерті
а лише готовністю постановки питання про смерть»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973336
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.02.2023
Из цикла «Волеизъявление»
(защитникам азовстали)
без еды
без тепла
без света
без лекарств
без боекомплекта
без связи
без тишины
без сна
без дома
без шансов
май 2022
(Перевод с украинского)
воля як антипричина
(захисникам азовсталі)
без їжі
без тепла
без світла
без ліків
без боєкомплекту
без зв‘язку
без тиші
без сну
без дому
без шансів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973241
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2023
Від автора
Спогад подібний до порнографії.
Забування – наче повернення до цноти.
Шлях від одного до іншого – це найчастіше скорбота. Саме такий процес визначив форму цієї книги.
Скорбота – не планомірний процес, є багато варіантів її вираження, що не призначені для запису. Елізабет Кюблер-Росс і Девід Кесслер у своїй головній праці «Про скорботу й скорботність» пишуть, що стадії, які представлені в їх книзі, “...потрібні не для того, щоб сховати безладні емоції в гарну обгортку. Це реакції на втрату, яка може статися у багатьох людей, але це не типова реакція на втрату, тому що не буває типових втрат. Наше горе є індивідуальним, так само, як і наше життя”. Також і "розділи" цієї книги, що не символізують якусь конкретну стадію, потрібно розглядати у всій сукупності тексту й поза часом.
Смерть змінює наші погляди на життя й усе те, що життя продукує, ці вірші включно. Більшість із них були написані не для того, щоб явно висловити прийняття смерті, але всі вони можуть бути розглянуті саме так. Коли Басьо попрохали написати передсмертний вірш, він відповів, що таким можна вважати будь-який з тих його віршів, що були створені у зрілому віці. Те саме з віршами цієї книги. Те саме з кожним з нас.
Джим Касіан,
Вінчестер, Вірджинія
Передмова
Чудеса знаходять притулок у близькості: у торканні кінчиком пальця, раптовому переході до сутінків. У таких випадках зникає мова, і те, що залишається, не має назви. Проте в серці виникає особлива мова – поза словами. Хайку говорять цією мовою, їх називають об'єктивним і навіть анти-романтичним мистецтвом. Одначе в непередбачуваних, рухомих жилах цієї поезії філософія та любов можуть змішатися та викликати запаморочення від мінімалізму та чуттєвості.
у згаслім багатті вугілля шепіт
повзе туман
вже по коліна
у місячному сяйві
Джим Касіан понад 25 років застосовував свій досвічений слух та неупереджений розум для дослідження цього мистецтва, і зробив серйозні висновки. Хайку – найкоротший жанр сучасної літератури, досить близький до того, щоб опинитися на межі небуття. Один із аспектів поетичної майстерності полягає тут в умінні автора зачепити словами крихту реальності – й створити з неї багатовимірний космос. Незважаючи на об'єктивність, на сторінках цієї книги залишається таємниця.
Ці сім циклів по 17 хайку продовжують лінію жанру, початок якій дали імажиністи. Вона була підхоплена Стівенсом і Вільямсом, Елюаром і Пасом, а також містилася у творах "бітників" та L=A=N=G=U=A =G=E поетів, не перериваючи зв’язку з японською традицією, давньою та сучасною. Ймовірно, винятковою рисою цієї збірки є прийняття досвіду модерну 20-го століття, а не відмова від нього. Довгий час більшість хайку дотримувалися старої спрощеної формули, пов'язаної з об'єктивним реалізмом (те, що японський критик Хасегава Каї назвав "garakuta-haiku" - "сміттєві хайку)". Цей підхід забороняв метафори, сюрреалізм, логічні парадокси та ін. Використання такого модерного досвіду в хайку допомагає зробити ці вірші справжнім мистецтвом та додає новизни, якої потребує жанр.
крізь хмари
бачимо хмари, та й ті
бачимо наскрізь
Це не просто новації задля новацій, це новації заради повернення. Зокрема, відбувається повернення до природи; водночас і природа вірша сприймається як місце проживання.
зоряна ніч ще чути відлуння Великого вибуху
сняться
метелики
у спальному мішку
Поезія хайку пропонує читачеві унікальний досвід, що його найкраще описує японський термін "кіре" (буквально, "розріз"): це розрізання часу та простору. У західних мовах цей ефект зазвичай втілюють за допомогою тире, двокрапки або крапки з комою, щоб підкреслити паузу в хайку візуально та концептуально. У збірці Джима представлено безліч віршів з використанням “кіре”, що співзвучні з сучасними японськими хайку. Погляньте на цей тривірш, що на перший погляд здається прикладом чистого реалізму:
весняний шквал
бесіда на веранді
змінює напрямок
Можливе зустрічається тут із неможливим, коли природа (нелюдське середовище) втручається у побутову сценку. Хоча тут немає жодного елемента, який був би відверто “необ'єктивним”; перефразовуючи Вільямса, немає жодних ідей, окрім тих, що втілені у речах: веранда, шквал, бесіда. Вплив "Кіре" заснований на техніці читання, характерної для жанру – уповільнення рухів очей, зупинка, щоб виявити те, що відсутнє. Основна пауза зроблена між другим та третім рядками, без розділових знаків. Коли я вперше читав це хайку, я одразу подумав “чому?”. Чому і як пориви вітру змінюють напрямок розмови? Саме "кіре" провокує виникнення питання, наголошує на його важливості. Але відповіді немає, і незакінченість історії – немов прочинені двері. Щось є поза межами слів, і уява приносить нам участь у цьому, а отже, можливість близькості. Вірш не формується без особистої участі. Через несподіваний розрив у часі та просторі, через раптову забаганку погоди, наш досвід вірша змінюється – з дослівного на гіпотетичнй. Говорячи про техніку, ми могли б відзначити тут шумові алітерації (“с-” у “весняному” та “бесіді”, “ш-” у “шквалі”). Але цей вітер через “кіре” вибиває нас із колії, струшує читача разом із тими, хто на веранді. Де ж ця веранда, і про що там йде розмова? Слова, відрізані у останньому рядку, ритмічно завершують вірш, множать варіанти прочитання хайку – це не просто зміна теми в бесіді на веранді, а й момент зупинення читання, момент роздумів, момент недвоїстого буття у мить злиття читача та вірша, абстрактного і конкретного. Тут сходяться природа, культура та вічність.
У цьому поєднанні відбуваються й метаморфози: автор пропонує нам розглядати ці вірші не крізь власний досвід, але через призму всього поетичного циклу скорботи. Такий метод надає несподіваної новизни навіть знайомим віршам, і додає такі виміри, які без нього можна було проґавити:
феєрверк
білизна
її горла
наприкінці посту смак твоїх губ
У цих віршів ще багато переваг, які я особливо ціную – творче використання мови, наприклад, і новаторські технічні прийоми. Додайте до цього списку ще й пробудження такого розуміння, що розширює, поглиблює та оновлює нашу мету як людства загалом. Ознака справжнього поета в тому, що він може відкрити нам цей вимір, знайти таку мову, яка відводить нас від буденності нашого життя, навіть якщо використовує її як матеріал, і дає нам можливість досягнути грандіозних, разючих сфер людського розуму та космосу.
безмісячна ніч
поглиблюється
бачу щодалі більше
Річард Гільберт,
Кумамото, Японія
[b]Частина 1: Ago / Раніше
[/b]
1
перше кохання –
він пише її ім'я
на снігу
2
прогулянка
в саду раптово
його план
3
поле перетинає
смуга трави що схилилася
де ми пройшли
4
саме зараз
коли життя з'їхало з глузду
форзиція
5
наприкінці
посту смак твоїх
губ
6
весняний шквал
бесіда на веранді
змінює напрямок
7
весняний бриз –
собака біжить
у своєму сні
8
нема чого купувати літо
9
спекотний день
весь сад звучить
однією бджолою
10
багаття згасає
ми тільки голоси
вночі
11
повзе туман
вже по коліна
у місячному сяйві
12
феєрверк
білизна
її горла
13
дамаська троянда
глибше і глибше
в сутінки
14
тільки білий метелик
з лісу зеленого
знову і знову
15
не розмірковуючи
кохатись під час
урагану
16
вітряний день
я думаю
музикою
17
обійняти на прощання
усі місця
яких ми торкалися
[b]Частина 2: Agon / Біль
Denial
Заперечення
[/b]
18
траурна хода
в кожному вітровому склі
її відблиск
19
шлях додому –
сходинки ескалатора
зникають
20
знову інакше
вночі ті ж зорі
колихаються
21
приїзд додому –
в моїй дитячій спальні
ті ж фіранки
22
місце
де ми колись пили
спека
23
все ще досі на місці
коли я заплющую очі
блискавка
24
зламаний паркан –
вусики в'юнка шукають
зниклу жердину
25
м'якість
у лісовій тиші
тихий жіночий голос
26
марення...
небо поглиблюється
у космос
27
гірська дорога –
фари гаснуть
серед зірок
28
довга повільна крива –
знову їду
під гусячим клином
29
вийшов з кінотеатру
намагаюся повірити
у реальність світу
30
зимове усамітнення
підтримую весь день
маленький вогонь
31
Валентинів день –
шипи зрізані
з троянди
32
хурма
все ще на гілці
додатковий день року
33
прихована
стежка крізь ліс
рівнина під снігом
34
ластівка пролетіла
довго потім
дивлюсь у вікно
[b]Anger
Гнів
[/b]
35
у лихоманці
я мрію про колір
якого немає
36
гірка ніч
навіть краплі з крану
уповільнюються
37
холодна ніч
весь ранок не виходить
з каміння
38
перша ніч весни
сусідка плаче
на веранді
39
різкий вітер
грюкнули металеві ворота
грюкнули знов
40
чую голоси
що говорять не зі мною
весняні сутінки
41
безсоння –
скрінсейвер сяє
в темному вікні
42
місце
куди не дістатися
свербить твоя відсутність
43
у басейні
зруйнованого курорту
дикі качки
44
літній серпанок
міст
що йде в нікуди
45
постріл
довге
озеро
46
комар
я ні в кого не влучив
крім себе
47
стругаю
допоки світло
не згасне
48
диня розколюється
надвечір –
літня спека
49
день
вигоряє
світлячки
50
гуркіт реактивного двигуна
в пружинах ліжка
літня ніч
51
немає виходу
з цих гір
гуркотіння грому
[b]Bargaining
Торг
[/b]
52
хуртовина
після нашої суперечки
потреба розповісти тобі
53
рубати дрова –
хтось робить те саме
за мить
54
замерзлий рай
маленький шматочок пекла
в дров'яній печі
55
у згаслім багатті
вугілля
шепіт
56
постійний вітер
час від часу
аромат ірисів
57
крізь хмари
бачимо хмари, та й ті
бачимо наскрізь
58
глибоко у космосі
червоний зсув
моїх думок
59
переривчастий дощ
сподіваюсь що проясниться
сподіваюсь що ні
60
гусінь
склалася удвоє –
життєва криза
61
лист в'язня –
багато простору
між словами
62
зализувати кров
з рани
всередину
63
візит до психіатра
лабіринт коридорів
до її кабінету
64
раптове похолодання
автоматичні двері
повільно відчиняються
65
у наметі
під дощем
я стаю
кліматом
66
розгойдування
назад і вперед
спілкування
67
осінній дощ –
чиркаю сірником
вдруге
68
досі доводиться
вимовляти слова
вголос
самотність
[b]Depression
Депрессия
[/b]
69
монастир –
двері каплиці відчиняються
всередину
70
хуртовина –
вітання зникає
з килимка під дверима
71
віскі
потягую доки
воно не полюбить мене
72
зимовий берег –
такий довгий
коли нікого немає
73
згасає остання зоря –
важко веслувати
до темного берега
74
бурульки
форма
гравітації
75
жодного острова
в самому центрі моря
самотність
76
не йде
на поклик господаря –
весняний вітер
77
вечірній дощ
малюнок на шпалерах
повторюється
78
при свічках
комар не квапиться
з кров'ю
79
озираюся
пил який я підняв
все ще висить
80
перший осінній вітер
я не помітив як ножем
порізав палець
81
місяць блищить
в порожній пляшці
літня ніч
82
утоплена міль
віск твердне
навколо неї
83
гуркіт грому
темрява глибшає
на відстані
84
виїхав крізь
свої власні вихлопи –
осінній вечір
85
нескінченний сувій
туалетного паперу
цього ранку
[b]Acceptance
Прийняття
[/b]
86
з річки
витікає річка
місячна
87
човник
у безкрайому морі –
весняний ранок
88
мертві обчислення
початок
відливу
89
не пам’ятаю
як перестав слідкувати
за музикою
90
порожня пляшка
минуле відбулося
тут
91
у сутінках
її вірш читаю
інакше
92
розповідаємо історії
поки світляки
мерехтять на деревах
93
безмісячна ніч
поглиблюється
бачу щодалі більше
94
тихий вечір
з нічними метеликами
під Чумацьким Шляхом
95
ранок у місті
кран підіймає по стіні
власну тінь
96
камера на 8 мм
від батька лишилися
самі електрони
97
легка пара
над струменем сечі –
перший день осені
98
опале листя
з лісу виходить
будинок
99
таборую сам
тріск сухих гілок
у вогні
100
зоряна ніч
ще чути відлуння
Великого вибуху
101
після снігу
бліда жовтизна
білого дому
102
останній фрагмент
вкладено в пазл
напередодні Нового року
[b]Section 3: Again
Знову
[/b]
103
грім опівночі
годинник
обнулився
104
весняний дощ
коли я лежу
нерухомо
105
молоде листя
чужа дитина
махає мені вслід
106
політ орла...
затишшя
в розмові
107
сам просто неба
одна зірка потім
багато
108
сняться
метелики
у спальному мішку
109
на чужому березі
есперанто
хвиль
110
камінець з Граунд-Зіро
поклав у кишеню й жбурнув
в океан
111
відбитки моїх
пальців на бабці
в бурштині
112
підняті весла
пробудження несе мене
до берега
113
передавання глечика
тепло
багатьох рук
114
спекотний день –
шершень залипнув наполовину
у струшеній вітром груші
115
сутінки
я повільно перетікає
в не-я
116
нічні хмари
розвіялися
безмежність
117
додому проводжає
незнайомий собака
осінні сутінки
118
тільки листя
звіяне вітром
у моїх думках
119
на день народження
ще одне турне
навколо сонця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Андрий Голоско
*
пережито
убеждение
в досках
пола
лицо
к которому не
вернуться
я слышу голос
с улицы
он бесследно
исчезает
2019
(Перевод с украинского)
*
пережито
переконання
в дещицях
підлоги
обличчя
до якого не
повернутись
я чую голос
з вулиці
що безслідно
зникає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973037
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2023
подлинность цифр
возможно ли повторное
постижение
начала
где
безотзывно происходит
успокоение
2019
(Перевод с украинского)
*
нестеменність цифр
чи можливе потворне
осягнення
початку
в якому
невідклично відбувається
втихомирення
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972998
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2023
ромовую бабу
из/к
слишком тёплой
а ведь будет связывать
лишь закинув дверцу
наведением на резкость чужого
скандала
(Из цикла "Узелки")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972923
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2023
создание
имени
как появление
окон
в комнате
куда
никогда не
попадал
свет
2019
(Перевод с украинского)
*
створення
імені
як розвиднення
вікон
кімнати
в яку
ніколи не
потрапляло
світло
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972875
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2023
уравненные в осаде
рудименты берегов
как неизвестные
продолжения посланий
перед углублением
железная цепь
что надолго идёт ко дну
2019
(Перевод с украинского)
*
зрівняні в облозі
рудименти берегів
як невідомі
продовження послань
перед заглибиною
залізний ланцюг
що надовго йде на дно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972872
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2023
Забываю быть.
Острие ножа флюгером указывает на восток.
Сын угадывает следы собак на снегу,
мечтает о такой, что задушила бы диктатора.
Теперь мечты у детей – о вещах жизненной необходимости.
Гудит грузовик – слышишь сирену воздушной тревоги.
Семья с виноватыми лицами заносит в авто букет и младенца.
Жизнь продолжается, а совсем не так далеко продолжается смерть.
За них не будешь жить ни минуты, лишь за себя,
это трудней, чем кажется. Вот свобода тебе –
бери, неси её,
пропитанное кровью и потом тёплое полотно.
Наматывай на шею, держи всегда при теле,
вдыхай этот запах, чтоб не забыть,
что означает быть.
21.02.2023
(Перевод с украинского)
***
Забуваю бути.
Вістря ножа флюгером вказує на схід.
Син вгадує сліди собак на снігу,
мріє про таку, що задушила б диктатора.
Теперішні мрії в дітей — про речі життєвої необхідності.
Гуде вантажівка — чуєш сирену повітряної тривоги.
Родина з винуватими обличчями заносить в авто букет і немовля.
Життя триває, а зовсім не так далеко триває смерть.
За них не житимеш ані хвилини, лише за себе,
це важче, аніж здається. Ось тобі свобода —
бери, неси її,
просякнуте кров’ю й потом тепле полотно.
Намотуй на шию, тримай завжди при тілі,
вдихай цей запах, щоб не забути,
що означає бути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972752
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2023
[b]мои побратимы не читают[/b]
ни чеха ни чупу ни чапая
жадана не то что не читают – даже не слушают
весёлую песню из тиктока о нашей арте
с писателем иваном семесюком
не ассоциируют совсем
мои побратимы никогда не слыхали
о забужко со всеми её андруховичами
даже шкляр – вместе с кокотюхой –
им полностью похую
и то что цветёт наконец пышным цветом
молодая украинская фантастика
и то что цветёт как всегда пышным цветом
молодая украинская поэзия
мои побратимы не знают об издательстве "смолоскип"
с его всегда юными филологинями
не знают об издательстве "люта справа"
с её пиксельными и оливковыми панками
о поэзии ветеранов и ветеранок
о поэзии новобранцев и новобранок
о поэзии живых и погибших –
не знают
но однажды вечером один сказал:
[i]"братан
если ты выживешь
то обязательно должен написать книгу
об этом всём –
о нас
написать.
как принял?"
[/i]
знал бы ты братан
сколько книг о тебе уже написано –
а сколько ещё будет написано –
ты бы очень удивился
да ты бы вообще охуел
братан
[i]"принял
плюс
работаю"[/i]
29.01.2023
(Перевод с украинского)
[b]мої побратими не читають[/b]
ані чеха ані чупу ані чапая
жадана не те що не читають – навіть не слухають
веселу пісню з тіктока про нашу арту
із письменником іваном семесюком
не асоціюють зовсім
мої побратими ніколи не чули
про забужко з усіма її андруховичами
навіть шкляр – разом із кокотюхою –
їм цілковито похую
і те що нарешті квітне пишним цвітом
молода українська фантастика
і те що як завжди квітне пишним цвітом
молода українська поезія
мої побратими не знають про "смолоскип"
з його завжди юними філологинями
не знають про "люту справу"
з її піксельними та оливовими панками
про поезію ветеранів і ветеранок
про поезію новобранців і новобранок
про поезію живих і загиблих –
не знають
але якось увечері один сказав:
[i]"братан
якщо ти виживеш
то обов'язково маєш написати книгу
про все це –
про нас
написати.
як прийняв?"
[/i]
знав би ти братан
скільки книжок про тебе вже написано –
а скільки ще буде написано –
ти б дуже здивувався
та ти б узагалі охуїв
братан
"прийняв
плюс
працюю"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972652
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2023
неожиданный блэкаут
шагаю в офис
по тающему снегу
(Из цикла "Пустоши")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972628
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2023
Эти зеркала в ладонях, делающие нас лучше,
чем есть на самом деле –
такие роскошные и дорогие, дорогие и роскошные –
приучили нас к новым лицам –
без них и себя не узнаем.
Даже улица одета в фильтр песчаной бури,
а яблоня опустила руки – замерла –
не соберёт уже россыпь белых точек на темной земле.
Собака поправляет свой портрет в луже.
Кошка подчищает хвостиком фотографию.
И только старый мужчина врос в трюмо ивы –
всматривается в деревянное зеркало –
и не видит себя, и безжалостно плачет.
(Перевод с украинского)
Дерев'яне дзеркало
Ці дзеркала у долонях, що роблять нас кращими,
аніж ми є насправді –
такі коштовні й дорогі, такі дорогі та коштовні –
привчили нас до нових облич –
без них і себе не впізнаємо.
Навіть вулиця вбрана у фільтр піщаної бурі,
а яблуня опустила руки – завмерла –
не збере вже розсип білих крапок на темній землі.
Собака поправляє свій портрет у калюжі.
Кішка підчищає хвостиком фотографію.
І тільки старий чоловік вріс у трюмо верби –
вдивляється у дерев’яне свічадо –
і не бачить себе, і безжально плаче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972573
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2023
расстояние обрывается [как
рассечённая ветвь]
пустой промежуток повторяется
каждый раз
наполняясь собственным звучанием. гортанный звук обнаженного нерва/в предощущении присутствия света
пускает корни
растёт
(Перевод с украинского)
відстань уривається[як
розчахнута гілка]
порожній проміжок повторюється
щоразу
наповнюється власним звучанням. гортанний звук оголеного нерву/у передчутті присутності світла
пускає коріння
росте
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972495
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.01.2023
брэдли едут в украину
байден сказал авиации не будет
через неделю скажет иначе
у (аматора) техника (смещает) скобки
ораторы кодированы пастилками туманности
стая летит над тающим снегом
поочерёдные проекции очертаний
и сцепки весовых каинов
(Из цикла "Пустоши")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972462
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.01.2023
[b]кент рассказал[/b]
как добивал
иссечённых осколками коров
летом прошлого года
в долине
на донетчине
(уже можно рассказать)
я же вижу
оно мучится
и понимаю шо никто не будет спасать
жалко
шо делать
подостреливал
(уже можно рассказать)
скорее бы уж лето
ночью очень холодно
а ночи здесь долгие
у лысой
пристреленной
лесопосадки где-то под
(пока что нельзя рассказать)
28.02.2023
(Перевод с украинского)
[b]кент розказав[/b]
як добивав
посічених осколками корів
влітку минулого року
у долині
на донеччині
(вже можна розказати)
я ж бачу
воно мучиться
і розумію шо ніхто не буде спасать
жалко
шо робить
подострелював
(вже можна розказати)
скоріше б уже літо
вночі дуже холодно
а ночі тут довгі
у лисій
пристреленій
лісопосадці десь під
(поки що не можна розказати)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972392
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2023
Когда каждая душа,
словно детский карман –
наполнена счастливым хламом,
наполнена клубками света,
нитями пения и отзвука,
когда каждый голос –
как птичье гнездо,
слишком высокий, слишком уязвимый,
когда тревога примешивается
к заботе, как дождевая вода
к речной –
кто в такие времена будет говорить
о страхе,
кто в такую пору не постыдится
бояться?
Нас слишком много для страха,
нам слишком многое было
даровано,
чтобы мы не знали,
останется ли что-нибудь
после нас.
Делиться теплом своих карманов,
как сокровищами домашней библиотеки,
делиться названиями городов,
что светят с запада,
как корабли на рейде.
Когда так много света
рождается
от простого
произнесения
имён,
когда сердце ощущается
так остро,
будто оно не просто бьётся.
А бьётся с кем-то.
Бьётся за тебя.
28.01.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Коли кожна душа,
ніби дитяча кишеня -
наповнена щасливим непотребом,
наповнена клубками світла,
нитками співу й відлуння,
коли кожен голос -
наче пташине гніздо,
надто високий, надто вразливий,
коли тривога домішується
до турботи, як дощова вода
до річкової -
хто в такі часи говоритиме
про страх,
хто такої пори не посоромиться
боятись?
Нас занадто багато для страху,
нам занадто багато було
даровано,
аби ми не знали,
чи по нас щось
залишиться.
Ділитися теплом своїх кишень,
наче скарбами домашньої бібліотеки,
ділитися назвами міст,
що світять із заходу,
мов кораблі на рейді.
Коли так багато світла
народжується
від простого
промовляння
імен,
коли серце відчувається
так гостро,
ніби воно не просто б'ється.
А б'ється з кимось.
Б'ється за тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972390
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2023
забыв о правиле последней строки
дерево в снежных очках
переходит от минуса к плюсу
меняет хозяина и нехозяина
переворачивание звонких плит
определяет резкость и причинность
в каждом поющем болоте
вложенный бардак и нехотя дым
глубокого сегодня
прозрачная ванна согласия
хаотическая надбавка
повёрнутая рожками вниз
коммунальное опьянение
снежинок (мелких меркуриев)
над клумбой ограждённой бутылками
свод гортанных правил там
где меняется полюс горла
щёточки владельцев / на плато
не могу выдумать живое
не хочу видеть мёртвое
срочное носорочие
пример без которого туча
контейнер лишних слогов
поваренная ось расстояний
глазомер становится мясом голодным
реднеки в кружевных грузовиках
раздают повестки в снежной густыне
мочками ручных передёргивает
отчий птенец
воронью ложку –
топориком заметается окунь
обнаруживать себя когда исчеза--
высохший на солнечном/лунном
проблёскивающий метод
(Из цикла "Пустоши")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972294
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.01.2023
те двое чужих
зачем-то придумали залезть в колодец возле клуба
знали что смогут
а другие на это не способны
или просто хотели поразить девушек
их отговаривали
но один самодур таки настоял
сперва ловко перебирал руками да ногами
и внезапно бултыхнулся камнем
долго его не было
пока бегали за верёвкой или лестницей
(папа не помнил)
он воду мутил глубоко под землёй
как жаба в молоке
а когда вылез оттуда
не было на нём лица –
так папа и сказал
мораль этой истории была понятна даже ребёнку
не стоит бахвалиться
не стоит зря рисковать
но я ещё долго
боялся смотреть в ведро
когда доставал его из колодца
чтобы не увидеть вместо своего
чужое лицо
2020
(Перевод с украинского)
***
ті двоє чужих
навіщось придумали залізти в криницю біля клубу
знали що можуть
а інші не здатні
чи просто хотіли вразити дівчат
їх відмовляли
але один впертюх таки наполіг
спершу ловко перебирав руками й ногами
та раптом шубовснув каменем
довго його не було
поки бігали чи за мотузкою чи за драбиною
(тато не пам'ятав)
він каламутив воду глибоко під землею
як жаба в молоці
а коли виліз звідти
не було лиця на ньому -
так тато й сказав
мораль цієї історії була зрозумілою навіть дитині
не слід вихвалятися
не слід ризикувати даремно
але я ще довго
боявся дивитись у відро
щойно діставши його з криниці
щоб не побачити замість свого
чуже лице
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972207
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.01.2023
изо всех братьев он вернулся один
Господи разве я сторож братьям своим
всем шестерым одновременно?..
как я мог их уберечь
не стоокий
не шестирукий
не серафим небесный?
ночью он слышит шум и выходит во двор
там они сидят у костра
беседуют
может их отпустили из неизвестной нам валгаллы
чтобы они отдохнули
а утром им снова в бой – некем их
заменить
он становится мальчиком что выходит к старшим братьям
и слышит как они трудятся по хозяйству
как мяч гоняют
он умеет быть или ребёнком или мёртвым
но не знает как быть ему взрослым и живым
ложится в постель охватывает тело руками
подтягивает ноги к животу
дрожью и рыданиями каждую ночь строит мост
между детством и смертью
2023
(Перевод с украинского)
+ +
з усіх братів він повернувся один
Господи хіба я сторож своїм братам
усім шістьом одночасно?..
як я міг їх уберегти
не стоокий
не шестирукий
не серафим небесний?..
вночі він чує гамір і виходить на подвір'я
там вони палять ватру
балакають
може їх відпустили з невідомої нам валгалли
щоб вони відпочили
бо вранці їм знову в бій – їх немає ким
замінити
він стає малим хлопцем який виходить до старших братів
чує як вони пораються по господарству
як ганяють м'яча
він уміє бути або дитиною або мертвим
але не знає як йому бути живим і дорослим
лягає в ліжко охоплює тіло руками
підтягує ноги до живота
і дрожем ридання щоночі будує міст
між дитинством і смертю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972105
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2023
---
ёлкой новогодней
в небо торчит и светится
весь в пробках
вечерних
победы
п
р
о
с
п
е
к
т
21.01.2023
(Перевод с украинского)
---
ялинкою новорічною
в небо стирчить і світиться
весь у вечірніх
заторах
перемоги
п
р
о
с
п
е
к
т
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972039
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.01.2023
О. М.
в детстве развинтил вальс вагнера
а там эстетизация ненависти
а там хрипы двадцатого века
а там отказ от последнего слова перед виселицей
винтики посыпались на пол
отец собрал вещи вышел за дверь
носки остались под ванной
потом их никто не трогал
потом его никто не ждал
тонкая ножка в пуанте
немецкий механизм шкатулки времён второй мировой
всегда кому-то хватает безумия
производить музыкальное фарфоровое кружево
и осторожно оттирать кровь с белой каймы
а ты просто хотел узнать
что там внутри
кто знал
(2018)
(Перевод с украинского)
О. М.
в дитинстві розґвинтив вальс вагнера
а там естетизація ненависті
а там хрипи двадцятого століття
а там відмова від останнього слова перед шибеницею
ґвинтики посипалися на підлогу
батько зібрав речі вийшов за двері
шкарпетки залишились під ванною
потім ніхто їх не чіпав
потім ніхто на нього не чекав
тонка ніжка в пуанті
німецький механізм шкатулки часів другої світової
завжди є хтось кому вистачає божевілля
виробляти музичне фарфорове мереживо
і обережно відтирати кров з білої кайми
а ти просто хотів дізнатися
що там всередині
хто знав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972038
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.01.2023
Смогу ли я пройти ещё два шага, или остановлюсь тут
над разбросанными телами в неестественных позах
над ржавчиной сгоревшего автомобиля, зияющего отверстиями от снарядов,
слишком больших, чтобы убить какого-нибудь конкретного человека.
Неэкономность художественных ресурсов, мир не поверит.
Нехватка логического мотива, объясни мне, говоришь, почему они вас убивают,
должна же быть какая-то мотивация, какая-то причина.
Сюжеты в книгах так не строят.
Когда смотришь издалека, всегда есть возможность остановиться вовремя,
не подходить впритык, откуда глазу видно слишком много –
некрасиво сломанный ноготь на ухоженной женской руке,
детский тапок, перемешанный со всем остальным содержимым квартиры.
Литература была для того, чтоб убеждать,
что отброшенный детский тапок – что-то отдельное от ноги,
что сломанный ноготь – не такая большая проблема.
Если вовремя остановиться, не приближаться, не присматриваться.
Спасительная дистанция, барьер – до него всё ещё может быть банальным надуманным сюжетом, запретным плодом воображения, начинённого катастрофизмом.
Литература больше не способ побега, лишь запасная колея,
с которой никто никуда не едет.
Садишься в поезд и понимаешь – он тебе не поможет, понимаешь?
Когда-нибудь вы расконсервируете эту колею, в случае какой-нибудь чрезвычайной нужды
снимете ограничители движения в этом перекрытом направлении, позволите себе видеть.
В мире, где литература не для того, чтоб убивать,
и не для того, чтобы сводить счёты,
и не для того, чтобы приводить в память,
и не для того, чтобы помнить всё до йоты,
когда не хочешь видеть этого всего под завалами
показанного в новостях, запечатлённого на фото.
Ни к чему такая литература, слышишь.
Детский тапок, слетевший в воздухе с ребенка,
когда их перемешивало с обломками стекла и бетона,
сломанный женский ноготь на руке из-под завалов,
незаблюренное то, что осталось от тела,
детская книжка, на которой фокусируешься,
чтобы не видеть всего остального,
не представлять всего остального,
что было между книжкой и рукой,
между моментом семейного субботнего утра и следующим кадром.
Слишком близко подходишь – и тебя пронзает арматура чьего-то сдавленного предсмертного крика
"я не хочу умирать".
Литература для того, чтобы суметь жить с этим криком в ушах,
с этой рукой и этим тапком,
зная, что за ними было в незаблюренной версии реальности,
не смягчённой искусственным интеллектом.
Вот для чего всегда была литература.
19.01.2023
(Перевод с украинского)
***
Чи зможу я піти два кроки далі, чи спинюся отут
над розкиданими тілами в неприродніх позах
над іржею згорілого авто, що зяє отворами від снарядів,
надто великих, щоб убити якусь конкретну людину.
Неекономність художніх ресурсів, світ не повірить.
Брак логічного мотиву, поясни мені, кажеш, чому вони вас убивають,
мусить же бути якась мотивація, якась причина.
Сюжети в книжках так не будують.
Коли дивишся здалеку, завжди є можливість зупинитися вчасно,
не підходити впритут, звідки окові видно надто багато -
некрасиво зламаний ніготь на доглянутій жіночій руці,
дитячий капчик, перемішаний із усім решта вмістом квартири.
Література була для того, щоб переконувати,
що покинутий дитячий капчик - окремо від ноги,
що зламаний ніготь - не така велика проблема.
Якщо вчасно зупинитися, не наближатися, не придивлятися.
Рятівна дистанція, бар'єр, до якого все ще може бути банальним надуманим сюжетом, забороненим плодом уяви, начиненої катастрофізмом.
Література більше не є способом втечі, лише запасною колією,
із якої ніхто нікуди не їде.
Сідаєш в поїзд і розумієш - він тобі не поможе, розумієш?
Колись ви розконсервуєте цей шлях, у випадку якоїсь надзвичайної потреби,
знімете обмежувачі руху в цьому перекритому напрямку, дозволите собі бачити.
У світі, де література не для того, щоб убивати,
і не для того, щоб зводити порахунки,
і не для того, щоб спам'ятати,
і не для того, щоб пам'ятати усе до йоти,
коли не хочеш бачити цього всього
під завалами показаного в новинах, зафіксованого на фото.
Ні для чого така література, чуєш.
Дитячий капчик, що злетів у повітрі з дитини,
коли їх перемішувало з уламками скла і бетону,
зламаний жіночий ніготь на руці з-під завалів,
незаблурене те, що залишилось від тіла,
дитяча книжка, на якій фокусуєшся,
щоб не бачити всього решта,
щоб не уявляти всього решта,
що було між книжкою і рукою,
між моментом родинного суботнього ранку і наступним кадром.
Підходиш надто близько - і тебе простромлює арматура чийогось здавленого передсмертного крику
"я не хочу вмирати".
Література для того, щоб могти жити з цим криком у вухах,
з цією рукою і цим капчиком,
знаючи, що за ними було в незаблуреній версії реальності,
не пом'якшеній штучним інтелектом.
Ось для чого завжди була література.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971946
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2023
крёстный был больше слона
когда заваливал на плечи целую копну сена
и тащил её от ольхи на чердак
папа клепал косу
будто в колокол бил
заставляя целый угол дома содрогаться
такая прекрасная мощь
такие усилия
азарт запах пота и лета
воздух тонкий
как лезвие косы
куда всё делось с того чердака
мантачки
тяжёлый молоток для клепки
их старые электробритвы
два Харькова исправных и сломанный Харьков
может покрылось на чердаке тучами сена
рядом с советскими журналами
а может украли воры
вместе с вилами и граблями
вместе с папинами колоколами
от коровы осталось белое пятно (на морде) в памяти
а седовато-зелёные облака лежат до сих пор
целый чердак трухлявых мадленок
но кто же способен украсть это воспоминание:
крёстный так крепко сжимал края простыни с сеном
будто он мог всё
2020
(Перевод с украинского)
***
хрещений був більшим від слона
коли завалював на плечі цілу копицю сіна
й ніс її від ольшини на вижки
тато клепав косу
наче бив у дзвін
примушуючи цілий куток здригатись
така прекрасна могутність
такі зусилля
завзяття запах поту і літа
повітря тонке
наче лезо коси
куди все поділося з тої шухляди
мантачки
важкий молоток для клепання
їхні старі електробритви
два Харкова й зламаний Харків
може на вижках вкрилися хмарами сіна
поряд з радянськими журналами
а може покрали злодії
разом із вилкáми й граблями
разом із татовими дзвонами
від корови лишилася біла пляма (на морді) в пам'яті
а сиваво-зелені хмари лежать і досі
цiле горище трухлявих мадленок
aле хто ж здатен украсти цей спогад:
хрещений так міцно стискав краї простирадла з сіном
ніби він міг усе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971945
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2023
Богдан-Олег Горобчук
***
память настолько очистилась
что стало видно земляничную поляну
на самом дне
и черноглазого малыша
собирающего армию в спичечный коробок
липкими от сладкой крови руками
шур-шур шур-шур шур-шур
маршируют солдаты
внимание зависает над ними
как угрожающий глянцевый дрон
бросая тень воспоминания на седовато-зелёное покрывало
на вырваные с корнями пни вокруг
на сияющее земляничное озеро растёкшееся вокруг и дальше –
на источник в Бездоне и на орешник над оврагом –
пока не захлёбывается в сумерках непамяти
мама говорит мне –
для жуков это тюрьма
и выбрасывает коробку
я взахлёб рыдаю
папа чтобы успокоить
берёт на руки и подбрасывает подбрасывает вверх
над головой над деревьями на самое небо
туда где в углу поляны валяется солнце
– пробитый мяч
теряющий свет
я захожусь смехом
папа говорит мне –
ты золото
я ещё летаю или уже сплю?
дрон упал возле коробки
чтобы слушать безнадёжно успокаивающее шуршание
шур-шур шур-шур шур-шур
я просыпаюсь в сорочьем гнезде
2020
(Перевод с украинского)
+++++++++++++++++++++++
***
пам'ять настільки очистилась
що стало видно суничну галявину
на самому дні
і чорноокого малюка
який збирає армію до сірникової коробки
липкими від солодкої крові руками
шур-шур шур-шур шур-шур
марширують солдати
увага зависає над ними
як загрозливий лискучий дрон
кидаючи тінь згадування на сиваво-зелене покривало
на вирвані з корінням пні довкола
на сяйливе суничне озеро що розтеклося довкруги й далі -
на джерело в Безодні на горішину над яром -
доки не захлинається в сутінках непам'яті
мама каже мені -
для жуків то тюрма
й викидає коробку
я ридма ридаю
тато щоб заспокоїти
бере на руки й підкидає підкидає догори
над головою понад деревами на саме небо
туди де в кутку галявини валяється сонце
- пробитий м'яч
що втрачає світло
я заходжуся сміхом
тато каже мені -
ти золото
чи я іще літаю чи вже сплю?
дрон упав біля коробки
вислухáти безнадійно заспокійливе шарудіння
шур-шур шур-шур шур-шур
я прокидаюся в сорочому гнізді
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971863
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2023
Похоже на кукольный домик,
мы играли такими.
Крошечные мебель и сервизы,
занавески из лоскутка платья,
плитка из конфетной фольги,
пластилиновые шарики яблок на подносе,
меховые клубочки животных.
Половинчатое пространство, которое
мы якобы давали куклам
для обустройства и жизни,
на самом деле оставляя
открытым, уязвимым и контролируемым.
Только ведь люди, люди.
Всё так уменьшилось: если посмотреть сверху,
люди мелкие, как зёрна.
Посеянные в землю между холодом и огнём,
вторую ночь кричат из-под крошеного бетона,
что им рано ещё прорастать.
Потом некоторые замолкают.
Издали раздается щедровка, приглушённая
сиренами спасательной службы.
Есть иллюзия дома.
Нет возможности дома.
Никакого дома, кроме собственного тела,
да и то ненадолго.
Я люблю тебя и не буду вспоминать,
что раньше было.
И оставлю для тебя
под соседским ковриком
самое дорогое: последний ключ
от моего дома, которого скоро может не стать.
Может, уже нет.
15.01.2023
(Перевод с украинского)
+
Схоже на ляльковий будиночок,
ми такими бавились.
Крихітні меблики і сервізи,
фіранки з клаптика сукні,
плитка з цукеркової фольги,
пластилінові кульки яблук на таці,
хутряні клубочки тварин.
Половинчастий простір, який ми наче давали лялькам
для облаштування й життя,
насправді лишаючи
відкритим, вразливим і контрольованим.
Тільки ж люди, люди.
Все так змаліло: якщо згори подивитися,
люди дрібні, як зерна.
Посіяні в землю між холоду і вогню,
другу ніч кричать з-під кришеного бетону,
що їм рано ще проростати.
Потім деякі замовкають.
Здаля лунає щедрівка, приглушена
сиренами ДСНС.
Є ілюзія дому.
Немає можливості дому.
Жодного дому, крім власного тіла,
та й то ненадовго.
Я люблю тебе і не пригадуватиму,
що раніше було.
І залишу для тебе
під сусідчиним килимком
найдорожче, що маю: останній ключ
від мого дому, якого скоро може не стати.
Може, уже нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971861
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2023
любого из нас
возьмут из этого пространства
не с именами – а
будто одинаковых
будто на рынке купленных
будто привезённых издалека
гладиаторов в масках
приведут в приличный дом
словно чтобы отмыть и согреть
говорите
кем вам страшнее быть
мужчиной или женщиной
существует ли до сих пор граница между добром и злом
как танцует смерть какая у ней сейчас
любимая музыка
на что хватает речи
как судорога хватает от звука
авиации над гражданским кварталом
как привычным становится различать прилёт и выход
как вы уничтожаете рукописи и фотографии
закапываете флаги
стремясь защитить родных
как пачкает ваши руки мягкие оружие
и что вам снится
где вмещается пепел и плач
а где пение и смех
чем пахнет в затопленном окопе
откуда не успели вытащить всех погибших
не проще ли было бы сдаться сберечь
несколько жизней в каком отсеке аптечки
лежит ваше достоинство неужели это правда
что ей вы останавливаете кровотечения
но как объяснить
не расковыряв чумный бубон
не высвободив эту вечную бактерию что влечёт
синусоидальное движение цивилизации
этого червя в мозгу –
его предпочитаете не называть вслух
по имени
война
мы же теперь её спикеры
наша очередь
как объяснить
и мы раздеваемся
и раздеваемся
раздеваемся
и тела
состоят из других охладевших
умолкших тел
из панелек в спальниках похожих теперь
на гнилые поломанные зубы
из обгоревших деревьев скрюченных как спички
из мотков колючей проволоки и цветного скотча
из блестящей кожи на культях солдатских рук
из разорванных гениталий
из ожогов на детских личиках
из простреленных флагов изрешеченных санэваков
из книг на пепелищах
из выцарапанных на стенах пыточных молитв
из флагов над кладбищенскими
кварталами героев
что простираются на гектары
и нам кричат прекратите
просто держите спинами дверь
и прекратите
но мы раздеваемся
и раздеваемся
раздеваемся
до костей
кожу снимаем
снимаем с себя мясо
аve mundus morituri te salutant
не отворачивайтесь
ещё немного и будет видно
как выглядит человеческая душа
если одна незаметно выпорхнет
притормозит обожженная другая
не отворачивайтесь
такие мы спикеры
а могли ведь и уехать
делают замечание
да
но когда наверху
начнут перекличку по нашей земле
кто-то должен
отвечать
отзываться
и за всех умолкших
тоже.
20.01.2023
(Перевод с украинского)
будь-кого з нас
візьмуть із цього простору
не з іменами – а
ніби однакових
ніби на ринку куплених
ніби привезених здалеку
гладіаторів у масках
приведуть у пристойний дім
буцім щоби відмити й зігріти
говоріть
ким вам страшніше бути
чоловіком чи жінкою
чи досі існує межа між добром і злом
як танцює смерть яка в неї нині
улюблена музика
на що вистачає мови
як судомить від звуку
авіації над цивільним кварталом
як звикається розрізняти приліт і вихід
як ви знищуєте рукописи й фотографії
закопуєте прапори
прагнучи захистити рідних
як бруднить ваші руки м'які зброя
і що вам сниться
де вміщається попіл і плач
а де спів і сміх
чим пахне у затопленому окопі
звідки не встигли витягти всіх загиблих
чи не простіше було би здатися вберегти
трохи життів у якому відсіку аптечки
лежить ваша гідність невже це правда
що нею ви спиняєте кровотечі
але як пояснити
не розколупавши чумний бубон
не вивільнивши цю вічну бактерію що спричиняє
синусоїдний рух цивілізації
цього мозкового черва
що його волієте не називати вголос
на ім'я
війна
ми ж тепер її речники
наша черга
як пояснити
і ми роздягаємось
і роздягаємось
роздягаємось
і тіла
складаються з інших схололих
замовклих тіл
із панельок у спальниках схожих тепер
на гнилі поламані зуби
з обгорілих дерев скорчених як сірники
з мотків колючого дроту та кольорового скотчу
із блискучої шкіри на куксах солдатських рук
із пошматованих геніталій
з опіків на дитячих личках
із прострелених прапорів і зрешечених саневаків
із книжок на згарищах
з видряпаних на стінах катівень молитов
із прапорів над цвинтарними
кварталами героїв
що простягаються на гектари
і нам кричать припиніть
просто тримайте спинами двері
і припиніть
але ми роздягаємось
і роздягаємось
роздягаємось
до кісток
шкіру знімаємо
знімаємо з себе м'ясо
аve mundus morituri te salutant
не відвертайтесь
ще трохи і буде видно
який має вигляд людська душа
якщо одна непомітно випурхне
пригальмує обпалена інша
не відвертайтесь
такі ми речники
а могли ж і виїхати
зауважують
так
але коли згори
почнуть імена викликати по нашій землі
хтось повинен
відповідати
відгукуватись
і за всіх замовклих
також.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971772
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2023
ИЗ ЦИКЛА «SHARE A MOMENT»
----
Я просто хочу поделиться моментом: // I just want to share a moment:
ударения, солёные неправильные ударения,
чёрная соль нашей земли, повторяй за мной, чужак, хищный человек,
потерявший
род, внешний вид, принадлежность к биологическому виду:
соль и земля
воля жизни светить
несмотря
действовать
свидетельствовать
мы состоим из кирпичей слов,
мы стена из кирпичей, повторяй: БОЛЬ,
мои корни из соли
не артёмовской, а бахмутской. Прапрабабушка
Анна из Бахмута,
что партизанила во Вторую Мировую
и [некоторые слишком частные подробности семейной жизни],
оставила мне соль, чувствуешь, сколько соли сохранилось в нашей крови?
Кто ты?
Анна.
Кто ты?
Анна,
соль любовь идти идти любить рана
(в нашей стене ты не найдешь кирпич животного страха,
животный страх выбило из стены
высокоточным
ударом
по больницам
и детским площадкам).
(Перевод с украинского)
----
Я просто хочу поділитися моментом: // I just want to share a moment:
наголоси, солоні неправильні наголоси,
чорна сіль нашої землі, повторюй за мною, чужинцю, хижий чоловіче,
що втратив
рід, вигляд, приналежність до виду, вид:
сіль і земля
воля життя світити
попри
діти
свідчити
ми складаємося з цеглини слів,
ми стіна з цеглин, повторюй: БІЛЬ,
моє коріння з солі
не артемівської, а бахмутської. Прапрабабуся
Анна з Бахмуту,
що партизанила в Другу Світову
і [деякі занадто приватні подробиці сімейного життя],
залишила мені сіль, відчуваєш, скільки солі зберіглося в нашій крові?
Хто ти?
Анна.
Хто ти?
Анна,
сіль любов йти йти любити рана
(в нашій стіні ти не знайдеш цеглину тваринного страху,
тваринний страх вибило зі стіни
високоточним
ударом
по лікарнях
і дитячих майданчиках).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971640
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2023