| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Сидить на порозі рідного дому
Тримає фото діточок у руці,
Не зважає мати на біль і втому,
Та все одно, тече сльоза у неї по щоці.
На них матінка, завжди чекає,
А на душі, немов пляма порожнечі,
На годинник, щоразу вона поглядає,
І так хоче, щоб обняли її за плечі.
Та не чути ходьби, чи шум коліс.
Не спиться їй вже довгими ночами
Згадує, як донечка і синочок її ріс,
І як прислухались до порад мами.
Виросли діти і полетіли крилато
Залишили поодиноку матінку жить,
Забули стежину до рідної хати,
І не знають, як на серці важко і болить.
Промайнуло життя, по заді літа
Вплелися в скроні, срібні волосинки.
Хоче, щоб діти завітали, бо вже не молода
Адже, не має ріднішої на світі кровинки.
Засумувала мати, стала старенька
Подивившись на фото гірко затужила.
В зморшках руки, голова вже біленька,
А вона все життя їх безмірно любила.
В сина музика лунає, свято
Та ось прийшла тим дітям телеграма
В ній слів було зовсім не багато:
«Приїжджайте, померла ваша мама».
Приїхали син з донькою, заридали
Не в змозі навіть слова сказати
Чому ж вони тоді неньку не цінували?
Хіба для зрозуміння, потрібно втрачати?
Не цурайтесь своєї рідненької мати
Обійміть її міцно, як в дитинстві колись,
Щоб потім не прийшлось жалкувати
Поцілуй матір і до серденька її притулись.
Не залишайте неньку одну в тиші.
Адже, мама не вічна, і до поки є час
Ставаймо ж ми все ш таки мудріші
Бо мама найбільший скарб для нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152142
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2009
Він найкращий для мене на весь світ,
А було мені, всього тринадцять літ.
Як я побачило його темні очі,
Які були схожі на чорні ночі.
Ніжні, червоні, як вишні вуста,
Які промовляли мені ласкаві слова.
Він чудовий, і сталося диво,
Бо не закохатись в нього, не можливо.
Почали кожного дня зустрічатись
Стали ми коханими називатись.
Я не перестаю його любити,
А з ним, мені краще стало жити,
Адже любов, спроможна на все
Я вдячна доленьці понад усе.
За наше кохання Бога молю,
Сашенька, я так тебе люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152141
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2009
Перший подих немовляти, а вона вже любить.
Взявши на руки, притискає до серця і голубить.
З’являється над нами немов в яскравому цвіті,
Мама, матуся, ріднесенька, найдорожча у світі.
Це слово існує вже давно, багато літ, сторіччя,
Для мене це умілі ручки, ніжне і красиве обличчя.
Ніхто як вона, не вміє де болить поцілувати
І враз краще стає, матусю потрібно завжди цінувати.
Всю ніченьку не спить турбується як я хворію,
Плаче разом зі мною і щаслива коли я радію
Матуся завжди в роботі, немов трудолюбива пташка,
Не знає спочинку, працює навіть коли їй важко.
Як вирушаю в життєву путь, незнану дорогу,
Звертається до Бога з молитвою, бо на серці тривога.
Я вже доросла, мені давно вже як не рік,
Але не можу без неї жити , любитиму весь вік.
Пролітає наше життя, немов та білая лелека,
І хоч куди нас доля занесе , і яка відстань буде далека,
Я приїду до тебе, поцілую зморшки твої миленька,
Лиш ти живи довго-довго моя люба ненька.
Не засмучуйся, мамо, що відлітають роки твої,
Будь завжди молодою, хай на душі співають солов’ї.
Спасибі матусю за те, що в мене ти є, за хліб на столі,
Спасибі рідненька, за те що ти зростила, уклін до землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.10.2009
Святкові туфлики, на них шнурочки,
Тією доріжкою не йшли ще ніколи,
Одягнуті хлопчики в біленькі сорочки,
Ведуть за руки їх мами до школи.
Двоє Сашків, поспішали на свято
Посміхались з неба сонця промінці
До навчання віднеслись вони завзято,
І букети квітів, несли у руці.
Стали друзями першачки у школі,
Завжди їх бачили, тільки разом,
Працювали в колгоспі з дитинства на полі
Їх дружба, ще більше міцніла з часом.
Займались футболом хлопці залюбки,
Їздили грати, по селам, довкола,
Пишались ними їхні батьки,
І раділа успіхам Пиріжнянська школа.
Закінчивши одинадцять класів, а далі,
Один пішов до армії служить,
Другий навчатись не знали печалі,
Залишалось лише їм щасливо прожить.
Відпливали роки, неначе ріки
Не в змозі ніхто їх було розлучити.
Гадали, поєднались долі на віки,
Та одному з Сашків не судилося жити.
Дізнавшись про звістку, інший полинув
Плачучи в потязі слова не сказав.
Залишив навчання, всі справи покинув.
Приїхав з квітами, і на друга чекав.
Нетерпляча біль, серденько тремтить,
Та він не розповів про те, нікому.
Під’їхала машина, настала мить,
Повернувся в труні наречений додому.
Привезли молодого, серед ночі
Були в нього відкриті повіки ,
Дивились сумно його блакитні очі,
І сльози в друга потекли як ріки.
В ту осіню, жовтневу ніч не було зір,
А як настав ранок, ще на світанні,
Людей було, вже повний двір.
Проводжали всі Сашку в путь останній.
Лунав страшний, музики звук,
На те весілля, зібралась вся рідня.
На прощання торкнувся холодних рук,
Не забути ніколи йому того дня.
Згадує друг, всі його звички,
До того, як увірвалось, велике горе.
Ставить у церкві за душеньку свічки,
Сумуючи, дивиться на небо просторе.
Дев’ятнадцять літ, перервалось життя.
Пішов Сашка, у світ потойбічний,
І не має тій біді, назад вороття,
Та в серці друга він завжди вічний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150879
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.10.2009
Плили білі лебеді вранці по воді
Не відчували ні біди, ні загрози,
І ось почувся вистріл в, мить тоді,
Полились малого лебіденяти сльози.
Воно прихилилось до своєї мати,
Лебедиці куля в цілила в груди.
Вона лиш встигла йому сказати:
«Пливи скоріш на березі люди».
І промовила в останню хвилинку:
«Буду завжди оберігати тебе я,
Не бійся нічого моя люба дитинко»,
І полишила назавжди його вона.
Лебіденя кружляє деньочки і ночі
На тому місці де пролита кров,
Йому сумно, він всім серцем хоче,
Щоб ненька біля нього була знов.
На тій воді росте чарівна квітонька.
На пелюсточках її завжди роса
Білесенька немов, тая лебідонька
І на очах в якої, бринить сльоза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150417
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2009
На півдні в чарівній неньці Україні
За Кодимським лісом через горбочок,
Де краса з давніх часів і до нині
Серед плакучих ів, блакитний ставочок.
Там прекрасна лебідка не боїться людей
Своїм відображенням, милується ніжна.
Киває голівкою, то зустрічає гостей,
На початку села, а назва його Пиріжна.
Є дві найбільших вулиці в нім
Виблискує купол церквоньки, ще здаля
Чудове село та кожний дім,
І навкруги щедрі на дарунки поля.
Там світить сонце, промінчиків коло
Старезний, могутній росте в лісі дуб.
Знайома з дитинства, велика та школа
А в центрі села магазинчики й клуб.
Біля нього пам’ятник, з матір’ю солдат.
Над ним схилились листочки беріз.
Тим хто захищав землю від гармат,
А недалечко від села, шумить вже ліс.
У ньому від війни залишились останки.
Протоптана здавна, далека стежина.
Веде вона до старенької землянки
Неначе тих часів, спогадів краплина.
Високо в небі літають журавлі.
Чути шум, працює в колгоспі млиночок.
На чорній родючій Пиріжнянській землі
Багатий на фрукти і ягоди садочок.
Там річка Савранка тече без зупину ,
По ній качка з каченятами пливе,
Відоме гончарством на всю Україну,
І багато добрих людей там живе.
На лужку пасуться кізоньки, корови,
Трактористи на ланах весь день у труді,
Працюють хлопці й дівчата чорноброві,
І співають весело жіночки молоді.
Чудесний краєвид, дивлячи з висот
Усміхається кожній в небі пташині,
Я свого гніздечка, великий патріот.
Мені важко без нього на чужині.
Там чисте, прозоре, цілюще джерело,
Дзюрчить водичка в криницях, долина,
Це все моє, рідненьке Пиріжна село
На віки у серці моя Батьківщина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150416
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2009