| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
І день-у-день життя наше спливає
І час кудись біжить, нас не чекає.
Життя ж-бо не міняється зовсім,
Своєю суттю театр нагадує усім.
Ось знову піднялися завіси
й акторам виходити пора.
Від їхніх помилок отримує глядач втіхи,
А життя їх взагалі не вибача.
Слова невимовлені тремтять в твоїх вустах
І крок за кроком йдемо до фіналу,
І ось, здається, вже останній акт,
Та цим, на жаль, не завершити виставу.
І тане у вухах передзвін сердець
Ось тих людей, що сидять у залі.
На жаль, вони чекають лиш кінець
Або щоби виставу обірвали.
Життя - театр і ти в ньому актор
Потрібно лише роль вдало зіграти.
Людей, як глядача, не цікавить епізод,
Потрібно все життя гідно стояти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
Все починалось дуже просто
І без всяких там сюрпризів.
Зустріч, звичне знайомство
І велике море квітів.
Як він зрозумів, коли йому прийти?
Як він дізнався, що їй хтось потрібен?
Він зміг її з трансу витягти,
Він зміг її відігріти.
Життя набрало кольорових барв,
Усмішка з обличчя не зникала.
Вона жила серед чудових марев,
Вона нарешті покохала.
Здається, все було, як в казці,
Її стіна вперше так сильно колихнулась,
Вона була, немов, у масці,
А потім якось різко здригнулась.
Доля наша нам невідома,
Вона невиправна, вона невгамовна,
Вона сюрпризи нам приносить,
Та інколи за собою розчарування носить.
Одного разу він просто пішов
Без сумніву, не обертаючись.
Так різко, як і прийшов,
Встромляючи ножі в рану.
Вона стояла, дивилася у слід,
А в серці десь глибоко зароджувався лід.
Вона стояла, вдихаючи повітря,
Витягуючи з рани ножа вістря.
Відчула, як кров відлинула від серця,
Яке без нього вже не так нестримно б’ється.
І, навіть, пункт духовного призначення
Для неї вже немає ніякого значення.
Серце, здавалося, зупинилось,
Воно вже, навіть повільно не билось.
Опустіло жалюгідне приміщення душі,
Якому не під силу нескінченного очікування дощі.
Вона його досі потребує,
А він просто пішов.
Криком розпачу й безнадії
Є нота, яку він знайшов…
Життя ― це довгий ланцюг
З прошарками і ранами,
Який приносить безмежності мук
Своїми меридіанами.
Життя ― це поїзд не зафіксований
І в різні барви розмальований,
Що з великою швидкістю мчиться
І важко йому зупинитися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179752
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2010
Холодний, жорстокий дощ зірвався,
Кудись тікати він зібрався.
Сильний вітер волосся розігнав
І, намов, «Прощай» ― мені сказав.
Сірий тон, мокра вся дорога
І ні до чого тут твоя пересторога.
Буревій пішов, а разом з ним і ти
Забрав далеко всі свої світи.
Моя стежина омита дощами,
Моя сльоза замерзла між нами.
Мій подих потрапив кудись у калюжу,
Мій погляд не завжди до тебе байдужий.
Мокрий асфальт під ногами пульсує,
Не помічаю куди прямую.
Чую гучну зливи струну,
Вона сповіщає про долю сумну.
Вздовж дороги потічки болота пливуть,
Вони за собою несуть якусь муть.
Чорнії хмари небо покрили ―
Вони, як душа моя, ще не спочили.
Блискавиця-цариця небо шматує,
А грім лиш під її дудку танцює.
Моє серце, як небо, зі шрамами стало
Й боліти воно ще не перестало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177401
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010
Одного разу описав Шекспір,
Як Джульєтту Ромео полюбив.
Їх сім’ї між собою воювали
Й кохання це не визнавали.
Минув вже час і Вільяма не стало,
Століття всю цю казку замели.
А я, немов, стою на тій дорозі,
Яку вони давно вже перейшли.
Не стало ні героїв, ні поета.
Історія ж залишилась стара.
Вона пройшла від князя і до ката
Та й врешті-решт мене знайшла.
Зустрілися спонтанно якось долі,
Стрепенулись і затамували дух.
Дві долі на віки вічні перетнулись
Й всі перешкоди разом перейдуть.
Не можна дві людини роз’єднати,
Коли вони зійшлись, як замок і ключ.
Не зможе ніхто кохання поламати,
Швидше ріки в іншу сторону попливуть.
Історію кохання цю читали
І висновки зробили всі свої.
Чому ж, коли діти покохали,
Не завжди можуть змиритися батьки.
Невже, самі не були молодими,
Невже, колись не були запальні.
Здається, що для зовнішньої картини,
Готові дітей на страждання приректи.
А ми лише свою історію будуєм,
Шукаємо щастя у житті.
Нікому ж життя ми не руйнуєм,
Чому настали такі нещасні дні?
Чим завинили всі ми перед Богом?
За що розплачуємось в цьому житті?
Невже, не заслужили хоч одної
Малесенької радості в житті?
Не прошу ні багатства я, ні влади,
Не хочу я всіх земних скарбів.
Лиш прошу, щоб дозволили кохати
Єдиного в цьому житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177308
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010
Живемо ми безглуздо, по-дурному.
Не бачимо справжньої мети
Свого життя. А той, хто бачить,
Не спішить її в життя втілювати.
Всі люди давно вже зачинились
У високих мурах, стінах і домах,
Чекаючи на чиюсь допомогу,
Що до них прийде на чужих ногах.
Ми розівчились сміятись і ридати,
Не вміємо дать волю почуттям.
Ми можемо лише самі себе карати,
Жалкуючи, що реальність не відповідає снам.
Нам притаманно зачинитися удома,
Тим самим зачинитися від всіх.
Та вже давно всім нам відомо,
Що не можливо зачинитися від лих.
А ще частіше ми тікаємо від себе,
Від совісті своєї і очей людських.
Бо правильно не знать як жити треба,
А долю ми не в змозі вибрати.
Наше життя ― це вічний пошук щастя,
Та кожен сенс у щасті бачить свій.
Для когось ― це кохання й біле плаття,
Для когось ― причиняти людям біль.
Та всі слова, написані тут вижче,
Втрачають всім свій зрозумілий зміст,
Коли ти розумієш, що до тебе ближче
Твоє ламке коханнячко стоїть.
Воно скромненьке, ніжне, безтурботне
Й щоразу крок за кроком йде вперед.
Шукаючи давно свого господаря,
Сьогодні знайшло воно тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177293
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010
Минає час й міняє все навколо,
А ми йдемо невідано куди.
Ти залишив своє останнє слово
На випадок, що дойдем до мети.
Дивлюсь на нас на фото і в реалі
Й бачу відмінність тут страшну.
Колись сміялись, жили і кохали,
А зараз погибаємо в страху.
Вже солов’ї в душі не заспівають
Й не зацвіте у серденьку весна.
Всі дні щасливі наші пропливають,
Як річка, що народилась з джерела.
Квітка кохання нашого зів’яла,
Лише опала залишилася листва.
Ти скажеш, що це я так підливала,
Що була черства моя вода.
Та глянь на себе, на свої пороки,
На ту безмежну кількість твоїх зрад.
І вивчи ти вже сам свої уроки,
Тоді, можливо, все буде гаразд.
Пробачити я так і не зумію,
Та, знаю, ти не перейматимешся цим.
Кохати я все ще умію,
Та сумніваюсь, що це ти станеш ним.
Слова останні я твої почула,
У відповідь сказала і свої.
З полегшенням я тоді зітхнула,
Коли ми розійшлися назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177285
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010
Добровільна самотність знову причимчикувала до мене. До жаху реальний програш пробив наскрізь. Наївні мрії розбилися об скелі життя. Вкотре у свідомість увірвалося шалене бажання зникнути. Як хвилі під час шторму б'ють об берег, так порив розпачу і жалю бив по крихкій душі. У повітрі відданості відчувався тухлий запах зради і лицемірства. Хмара пилу накрила все. Де-не-де виднівся попіл, що залишився від «нас». Я стою, немов, вросла ногами в землю, дивлюсь на нього, на себе, на своє життя і здригаюсь від жаху. Настала мертва тиша, і вже нікому не дозволено вламуватись у святилище загиблих почуттів. Мій погляд проходить довгий шлях у нікуди. Я боюсь промовити слово, бо голос гірший, ніж баритон пустельника. Раптово у мою одинокість вторглась самотня сльоза. Поглинуло огидне відчуття страху. Я знову згадала його юнацькі очі, густі вії, до болю ніжну усмішку. Подих перехоплювало від думки, що все може ось так закінчитись. Лише зараз, лише в цьому суцільному мороці і спокійній безодні, можна зрозуміти суть своїх бажань, сподівань і можливостей. Як важко і гірко усвідомлювати, що мені потрібне лише його миле обличчя, яке випромінює радість. Але я далі стою в цьому Богом і людьми забутому місці. Вітер вдаваності знову колихнув моє волосся. Я все зрозуміла й усвідомила, але тоді чому я підкоряюся волі руїн, які залишилися від мого серця? Певне, це захисна підсвідома реакція, бо хтозна чи вдасться вдасться відновити сердечний розвал, чи ні, але вдруге таке переживати не хочеться. Боюсь, що, як кровожадний вампір лягає, щоб відпочити, вдень, так і я засну в безперервності жаху, очікуючи на свого принца. І це не триватиме день, як у кровопивець, у мене день і ніч зіллються в одне ціле ― повну безнадію і очікування. А світ, де світло й темрява все ще існують, буде такий далекий і недосяжний, як Чумацький шлях. І торкнутись порожнечі буде не так вже й страшно. А ангели із червоними крильми будуть вічними супутниками в моїй вогненній подорожі ― спробі зібрати залишки самої себе. Незаперечна чарівність паралізує своїм жахом. Мертвий пил, що все вкриває надає спокійного відтінку. І лише ангели, охороняючи мене, грають своїми пурпуровими крильми моторошну мелодію болю.
Ось так все застигло, очікуючи свого «виходу на сцену», очікуючи свого часу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174510
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Я знову стою над безоднею
Я знову чекаю тебе.
І що мені з того? Без волі я.
Не знаю чи хтось віднайде
Ту душу, яка десь ховається,
Немов вже нікого не жде,
Ту душу,якій нарікається
Далеко повезти тебе.
А ти і про неї не знаєш
І сам десь далеко тікаєш.
Тікаєш від себе ти сам.
Ну справді, який ти султан?
Подумала я вже над цим
І знаю, не кращий нічим.
Навіщо тоді я чекаю,
Невже тебе я кохаю?
Надіюсь, ти знайдеш дорогу
Й прийдеш на допомогу.
Султане, кохати не мусиш,
Зігрій лише мою душу.
Ти глянь лиш на мене на мить
Й душа моя знов полетить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157770
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009
Кохання, як чорна діра,
Втягнуло – і тебе вже нема.
Кохання – злий лиходій,
Породжує безліч марних надій.
Кажуть, є кохання де й того нема,
Тоді у душі твоїй лише тьма.
Кохання повністю розум затьмарить,
А потім іде - і серце цим ранить.
Кохання спокою не дає,
А лише ковтає, ковтає тебе.
Кохання приносить багато добра,
А коли йде, то залишає вдосталь і зла.
Кохання для тебе – це біль неминучий,
Але ти його терпиш, хоч він і пекучий.
Кохання, як алкогольний напій,
Приносить тебе у світ твоїх мрій.
Кохання – це світло в темнім тунелі.
Тунель – це життя, а кохання є двері.
Від кохання чогсь неймовірного чекаєш,
А потім він йде чи ти покидаєш.
Кохання своє ти не забувай,
Коли ж воно йде, то ти не тримай.
Не можна втримати силою те,
Що саме по собі вже не прийде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157678
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009
Сонце і сходить, сонце й сідає,
Сонце душу мою звеселяє.
Заздрю я сонцю – воно на віки,
Мені ж далося мізерні роки.
Та справа не в часі, справа в душі.
Ну як звеселити нудні свої дні?
Важливі серцю хвилини минають
І дозволу в мене вони не питають.
Не хочу проспати життя найкльовіше,
Не хочу проспати далеких пригод,
Не хочу я жити за правилами інших,
Не хочу забути для чого є тут.
Не хочу чекати на щось не відоме,
Мені не потрібне життя невагоме.
Не хочу сидіти сама я на квітці,
Не хочу я бути птахою в клітці.
Я хочу літати у піднебессі,
Я хочу крильми зачіпати зірки,
Я хочу зростати під променем сонця,
Під тим, що загляне у мої шибки.
Я хочу боротись, я прагну свободи,
Я хочу, не залежно від того, хто проти.
Я знову впаду і я знову злітаю,
Я знов без свободи своєї вмираю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157668
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009
Затихло все в полоні ночі
І видно лише сонні очі,
Що ясно в темряві горять
І, мов жаринки мерехтять.
Повіки ледь-ледь опустились,
Бо очка трішки утомились.
Тут раптом вихор закрутився
І за дверима зупинився.
Поважно увійшов в кімнату
Серйозний, дивний дідуган.
Привіз він в кошику багато
Зілля чарівного, дурман.
Змахнув своїми рукавами,
Повіяв ніжними словами,
Пробурмотів якісь закляття
Й розсіяв зілля для завзяття.
Пізніше пісню наспівав,
Чемненько ковдрою накривав
І ліжком тихо покрутив,
А Ти мрійливо полетів.
У світ фантазії і мрій,
У світ щасливих всіх подій,
Що лагідно Тебе тримають
В своїх обіймах й не відпускають.
Дідок, побачивши, що Ти
Вже солодко собі сопиш,
Сам вирішив мерщій тікати,
Щоб Дрімоту не налякати.
Старець цей дивний і загадковий
Не є прохожий випадковий.
Це всім відомий король Сон,
Що полонив своїм добром.
Коли б довелось нам обирати
Чи Сон, а чи широкі шати,
Чи дорогі, швидкі машини,
Чи величезнії хатини,
Чи бізнес справді прибутковий,
Чи курорт не випадковий,
Ми б все покинули для Нього,
Бо Сон миліший є від всього!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157650
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009
Остання сльоза покотилася,
Моя душа об твою розбилася.
Її крихти вже не можливо зібрати,
Можна лише рештки, як сувенір, тобі віддати.
Складу їх в рожевий пакунок
Й відправлю тобі подарунок.
Захрустять вони у журбі
І розкажуть мою тугу тобі.
Лише жаль оповитий думкою,
Що тобі це зовсім не цікаво,
Як ти серце розбив і душу мені,
Немов стакан дзвінкого кришталю.
Не погляну я більше на тебе,
Як давно я дивилась колись.
Відвернуся назавжди від тебе
Й не повернусь назад ні на мить.
Я не буду страждати даремно
Через серця розбиті куски.
Краще піду я гордо далеко
У невідані, дальні світи.
Зрозумієш колись, що важлива
Я в убогому твому житті.
Та пробач, що я не зрадлива,
Що не зраджу сама я собі.
Ти шукатимеш знову і знову
Той далекий для тебе мій край.
Та не прийду я на допомогу,
Хоч ти з серця всю кров виливай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157643
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009
Остання сльоза покотилася,
Моя душа об твою розбилася.
Її крихти вже не можливо зібрати,
Можна лише рештки, як сувенір, тобі віддати.
Складу їх в рожевий пакунок
Й відправлю тобі подарунок.
Захрустять вони у журбі
І розкажуть мою тугу тобі.
Лише жаль оповитий думкою,
Що тобі це зовсім не цікаво,
Як ти серце розбив і душу мені,
Немов стакан дзвінкого кришталю.
Не погляну я більше на тебе,
Як давно я дивилась колись.
Відвернуся назавжди від тебе
Й не повернусь назад ні на мить.
Я не буду страждати даремно
Через серця розбиті куски.
Краще піду я гордо далеко
У невідані, дальні світи.
Зрозумієш колись, що важлива
Я в убогому твому житті.
Та пробач, що я не зрадлива,
Що не зраджу сама я собі.
Ти шукатимеш знову і знову
Той далекий для тебе мій край.
Та не прийду я на допомогу,
Хоч ти з серця всю кров виливай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157627
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009
У безодні загубилася людина
І безпорадна, й немічна вона.
Немов, тримає не відома сила,
Що не дає згоріть до тла.
Людське єство вже цілу вічність тліє,
А душу й серце лише воно леліє.
Воно - кохання безкорисне,
Воно, хоча і не навмисне
Когось вбиває і палить,
А хтось на ньому лиш летить.
Летить - летить і тут падіння,
Летить - летить й не вознесіння.
Летить і падає униз,
Летить, а потім море сліз.
Людина вдариться об землю
І більш не вірить вже коханню,
А потім настає вона -
Така холодна і страшна,
Така жорстока і міцна,
Така глибока - ця діра.
Душа,як пелюсток троянди
І серця стук гучний в людини
Ця вічність, холодна вічність
Припиняє за хвилини.
Пізніше шторм в душі проходить,
Холодне серце не болить,
Людина мохом обростає
І хоче без почуттів прожить.
І вже здолавши всі пороги,
Не чекавши нічиєї допомоги,
Приходить сумнівів удар
І створює лиш думів чвар.
У серці знов переворот,
В людині революція
І знову вже знайомих нот
Лунає тут дискусія.
І знову, знову все з початку,
І знову, знову попорядку,
Людина у Бермудському трикутнику:
Кохання, ревнощі і сумніви.
І знову розум й дух затьмарить,
І знову крижану людину ранить,
І знову серце розтає,
І знову сил до битви є.
Війна -найгірша із дискусій,
Хоч і веде до еволюцій.
А ще страшніша є вона,
Коли на коханні основана.
І так по замкнутому колу
Людина ця блука до скону.
Безодня, лють і холода,
Коли ж себе знайде вона??
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157621
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2009