| Сторінки (1/78): | « | 1 | » |
Попри табу й всілякі заборони,
Спішу до тебе, ясний світе мій,
Нехай я перейду усі кордони,
Та не відмовлюся від свої мрій.
Так хочу залишитися шалена,
Нестримна, бо тоді лиш я жива,
Не знаю чи прийдеш колись до мене,
Однаково всю душу відкрива
Тобі, бажаний, може, легковажна,
Смішна здаюся я у цих словах...
З тобою я смілива і відважна,
Горить любові-щастя у очах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2021
Відмовитись від тебе - ні, нізащо,
Нехай примарні всі мої думки,
Та жити в світлих мріях куди краще,
Ніж в темряві сумній життям іти...
Я Богу дякую за те, що ти з'явився,
Не йди нікуди, не зникай прошу...
Весь світ завмер і поруч тебе зупинився,
До тебе знову подумки спішу...
І байдуже, що скажуть інші люди,
Тебе люблю! люблю! люблю!
Можливо, завтра ти мене забудеш,
Сьогодні ж всю себе до тебе шлю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2021
Незалежність - так гордо звучить,
Так звитяжно звучить вічне слово,
Кожен прагне пізнати ту мить,
Коли зникнуть неволі окови.
Дочекалися... Тридцять літ-зим
Україна святкує свободу,
Але мрії розвіяльсь в дим,
Ми не стали єдиним народом.
Чи у кожному серці любов?
Важко відповідь дати - омана...
Там за волю рікою ллють кров,
Тут жевріє народність туманна,
Вчили нас, що нема волі там,
Де зрадливість гуляє шляхами,
Але знову ми вірим катам,
Котрі хочуть здаватись братами...
Мова голосно-тихо звучить,
Вона волі зазнала, а чує,
Як ворожа все ж поруч кричить...
І звивається, гордо гарцює...
Як же можна любити якусь,
Коли є наймиліша у світі?
Я з тобою і плачу й сміюсь,
Я тебе буду вічно любити!
Твоя мова - молитва свята,
Твої землі - то рай, дивовижа!
Горда, мила, складна і проста,
Тебе в серці навіки залишу!
Якби кожен із нас ту любов
Беріг в серці своєму святинно,
Жоден ворог би нас не зборов...
Слава тобі, країно єдина!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021
Сьогодні я збагнула сенс життя,
Воно у щасті лише полягає,
Щасливий той, у кого є дитя,
Той, кого люблять, і хто теж кохає...
Якщо здоров'я поруч ходить скрізь,
То щастя неодмінно приживеться,
Коли у серце не крадеться злість,
В ту мить, коли душа тихо сміється.
Так мало треба у житті нам всім,
Щоб жити в мирі, в щасті, у спокої,
Любов має зайти у кожен дім,
Лише вона щастя веде з собою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
Так голосно шепоче тиха ніч,
Тихенько місяць небом йде навшпиньки,
На небі загорілось мільйон свіч,
Вже сон відкрив свою чарівну скриньку...
Душа спокійна, мов мале дитя,
У грудях струни колискову грають...
А поруч стрімко пробіга життя,
Воно ніколи спокою не знає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021
Коли мені бракує твоїх слів,
Я чую їх у щебеті птахів.
Якщо я за обіймами сумую,
Їх теплий вітерець мені дарує.
Весь світ собою ти заполонив,
Душі таємні закутки відкрив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2019
І знов душа нашіптує слова...
Вже ніч на дворі, а вона співає!
На струнах серця рима виграва,
І пісня про кохання знов лунає...
Тремтить сльоза щаслива у очах,
Зіниці відбивають барви раю,
Кохання поселилось навіть в снах...
Крізь ніч любов-проміння ясно сяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2019
Татова любов мене веде
В світ далекий, світлий, незбагненний.
Вже ніхто такої не знайде,
Ну хіба що, у обіймах нені.
Татова любов-дороговказ,
Сонце у житті незнанно ясне,
Не покине вона більше вас,
Та любов, як мамина, прекрасна.
Татова любов із нами скрізь,
На яку б ми не пішли стежину.
Вона ніжна, трепетна до сліз.
Є ще мамина така єдина.
Татова любов, мов океан,
Де ні дна, ні берега земного,
В неї справді виміру нема,
Бо вона, як в матері, від Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2019
На чарівній планеті, у незвичайному місті жила прекрасна дівчинка на ім'я Марійка. Доброю і чуйною зростала вона. Кожного ранку сонячне проміннячко торкало її білосніжне личко, а шепіт вітру та спів пташок співали ніжну ранкову пісеньку, під яку Марійка прокидалася. Варто було впасти сонячному промінчику на її кучеряве волоссячко, як воно миттю переливалося золотом, а небесні оченята проливали тепло на всю округу.
Дуже любила дівчинка матінку-природу. Чула кожну травинку, насолоджувалася гудінням комашок, зачаровувалася красою квітів.
Одного разу Марійка з сім'єю відправилася у подорож до моря. Скільки цікавого вона тут побачила. Та найбільше її вразив безкрайній горизонт, на якому море переливалося в небо. Дівчатко бігало своїми босенькими ніжками по теплому пісочку, виблискуючи золотом на сонці.
Одного разу Марійка запитала у тата: "А що там, під водою?". Татусь, не задумуючись відповів, що там підводне царство.
- А хто там живе? І хто цар? - запитала донечка.
- Хто цар - не знаю. А от живуть там рибки, молюски, медузи, ростуть різнобарвні корали.
- А чому ж ті рибки не дружать з людьми?
- Бо вони не вміють розмовляти? - відповів тато дівчинці.
З тієї хвилини Марійку не покидала думка про те, що то за підводне царство і чому ми, люди, його не бачимо, і як це риби живуть, коли вони не розмовляють.
За декілька днів після цієї розмови,
батьки повели Марійку у дельфінарій. Варто було дівчинці ступити крок всередину, як вона з жахом промовила: "То це і є підводне царство? А ці страшні люди у чорних костюмах - царі ?"
"Ні", - відповіла мама, - "доню, це ж дельфінарій, тут тренують дельфінів, а люди милуються їхніми виставами".
- Мамо, тату! - прокричала крізь сльози дівчинка,- та хіба ж ви не чуєте? Вони плачуть.
- Хто плаче?
- Дельфіни.
"Це неправда, що вони не розмовляють", - промовила Марійка. -
"Я чую, як вони просять про допомогу, благають відпустити їх у море, до їхнього царства". Батьки здивувались такій поведінці дівчинки.
- Невже й справді їхня Марійка розуміє мову дельфінів?
Поки мама з татом бесідували, дівчинка підбігла до дельфінчиків і прошепотіла: "Потерпіть до вечора, я вас врятую".
Тільки ніч накрила чорним простирадлом землю, а місяць увімкнув свій ліхтар, як дівчинка миттю побігла у дельфінарій. Тихенько пробралась всередину, і,сівши на край басейну, почала розмовляти з дельфінами.
Вони розповіли Марійці про прекрасний морський світ, про те як їм добре там жилося, допоки люди не забрали їх у цей дельфінарій.
"Не хвилюйтесь, - запевнила Марійка, - я щось придумаю". І міцно пригорнулася до дельфінів.
В ту ж мить її золоте волосся засяяло неймовірним світлом, а небесні очі пролили тепло на всю округу. Від того тепла і світла, розтопились стіни дельфінарію, а море розлилося на весь берег. Дельфіни були вільні. Яким же щастям наповнилося серце Марійки, а обличчя розцвіло усмішкою.
"Хочеш ми тобі покажемо підводне морське царство?" - запитали дельфіни. "Звісно", - відповіла прекрасна дівчинка.
І сівши на спину одного з дельфінів, помчала в підводне царство. Цілу ніч вона мандрувала морськими просторами, насолоджувалася підводними краєвидами, розмовляла з мешканцями підводного світу. А під ранок тихенько повернулася до своєї кімнати, і, лігши в ліжечко, заснула солодким спокійним сном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2017
У далекому краї, на чарівній землі,
Під промінням ясним і під неба блакиттю,
Зародилось життя, квіти ясно цвіли,
Солодилось життя лиш прекрасною миттю.
Колосились поля, у садах буйний цвіт,
Так прекрасно вдягнула ту землю природа,
Що тим чаром її милувався весь світ,
І ніхто тут не знав, що буває негода.
Серед тої краси, зросла квітка одна,
З дивним йменням Чорнобиль незвичним,
Так цвіла, розросталась і пахла вона,
Що для всіх та краса була звична.
Квітник цвів і ряснів, милував увесь люд,
Щастя в небі в тім краї витало,
Лилась пісня із вуст, але раптом і тут,
Несподівана тиша настала.
Спопелила вона усі квіти рясні,
У садах все пов’яло миттєво,
І здавалось, неправда, неначе у сні,
Зникло безвісти дивнеє диво.
Люди пісні не чули, ні співу птахів,
Навіть сонце в тут мить потьмяніло.
Хто наслав ту біду, звідки її привів,
В тому раї всі знати хотіли.
А ніхто не сказав, що біда жила тут,
Кожен день, кожну хвильку буяла,
Вона в собі тримала, смертельний пил-бруд,
Радіація його назвали.
Що робити, як бути, куди утекти,
Де сховатись не знали; тікали…
І від страху в усіх стали душі пекти,
Люди в краї тім тихо вмирали.
«Де рятунок, скажіть?» - кожен мочки питав.-
«Хто знов щастя всім нам подарує?»
Відповідь на питання ніхто їм не дав,
Щастя зникло, квітник не квітує.
Почорніла та квітка на тридцять літ-зим,
Людей там не зустріти сьогодні,
Зріс над тим квітником купол досить міцним,
Та не зникла страшенна безодня.
Люди вірять у те, що прийде ще весна,
І розквітне Чорнобиля квітка,
А куточок землі де розквітне вона,
Потеплішає наче улітку.
Заспіває пташина у тихім гаю,
Поле заколоситься квітками.
І краплини дощу, щастя знову проллють,
На ту землю, що пахла медами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017
Часто чуємо ми, що час
Забирає лиш справжніх рано.
Йдуть вони назавжди від нас,
І німіють усі екрани.
І мовчать приймачі в ту мить,
Коли з справжніх душа зникає.
Вона в рай, мабуть, йти спішить,
А назад вже не повертає.
Чомусь, в світі так повелось -
Людям правди не завжди треба.
А якщо десь зерня взялось,
Його швидко затопчуть кеди.
Зафутболять далеко в кут,
Щоб вона там жила без світла,
Та чому людям добре тут,
Де усі до брехні так звикли.
Він був тим, хто по правді жив,
Хто любив те життя брехливе...
Він співав, він писав, творив...
Та раптово смертельні крила
Обірвали життя умить,
Перерізали вени-струни.
Нам болить, нам пече, щемить,
Вкотре справжні лягають в труни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2017
Коли хочеш сказати: "Прощай".
Не спіши з губ зронити те слово,
бо воно - то брехня зазвичай...
Бо воно - то звичайна полова.
Не спіши, не біжи, зупинись...
І подумай разів ще із сотню,
ти не бійся... назад повернись,
щоби після не було самотньо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2016
привіт усім, хто бачить че повідомлення. проголосуйт, будь ласка, за моїх казкових героїв, і цим ви допоможете видати дитячу книжечку, котра вчить, що добрим може бути кожен
http://media.1plus1.ua/pitching/work/497/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016
video47636578_172640260
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
video47636578_172640274
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
Коли слово уперто мовчить,
тоді струни душі тихо рвуться.
І здається, здається ще мить
душа з серцем у небо здіймуться.
Коли очі уперто не сплять,
тоді серце у грудях товчеться.
Всі думки в голові так болять,
але слово мовчить, не озветься...
Коли все навкруги спить у сні,
я співаю душі колискові.
А вона струни рве у мені...
Лиш натягну нові, рвуться знову.
Не спокійна ні ніч, ані день.
Все в тривозі давно потонуло.
Радість чую далеко дзен -дзень,
Десь блукає, дорогу забула.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2015
Якщо кохання гріх,
то я найбільша грішниця на світі.
Якщо кохання сміх,
тобою все життя буду радіти.
Якщо любов вогонь,
то моє вогнище міцнішає щомиті.
Якщо тепло долонь,
то мої руки можуть світ зігріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2015
Сьогодні день - війна, і час - війна...
Так страшно жити кожен день війною.
На ворога стіну, йде нас стіна,
Лишає море крові за собою.
Рік крові, рік смертей - маминих сліз.
Чи варта мрія таких жертв? Не знаю
Тіла на полі, мов трави покіс....
Коса війни життя косить безкраю...
А далі що? А де кінець біді?
Хто знає, хто підкаже? Де спитати?
Чи воля проросте в смерті сліді?
Чи буде далі кат на убивати?
В очах жага до волі, в серці - жар.
Під гради він біжить і помирає,
Лишає пам’ять родичам, як дар.
Гіркущі сльози, як полин лишає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2015
Сини мої, борці мої святі.
Якби могла, горою б за вас стала.
Розп’ята я лежу, мов на хресті.
Душу вже Богу сотні раз віддала.
Серця нема у грудях, там вогонь,
Котрий вже відгорів... А попіл змився.
Здається, не піднімуся, либонь,
Бо український дух в труні закрився.
Сини мої, простіть мене за те,
Що труни з вами в землю заривають.
«Герої не вмирають» , - кажете.
Кого ж тоді мами, вдови ховають?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2015
Я так ся змучила від болю,
Так серце плаче.
Душа все проситься на волю,
Нема одначе.
Вона за гратами сумує
І стогне тихо.
Роками біль в собі тамує,
І жене лихо.
Хіба для цього народилась,
Щоб так страждати.
Перед тобою оголилась
І лягла спати.
Ти ж не зігрів ту голу душу,
Втопив у муці.
А вона, вибравшись на сущу,
Спочила в скуці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
Вже більше століття від дня, коли світ
Побачив Тарасове слово.
Кобзар, у котрому святий заповіт,
Тарасова сповідь, розмова.
Так соромно зараз читати її,
дивитись пророку у очі.
Він мріяв про спокій і спів солов'їв,
він вірив - всі мрії пророчі.
За що він страждав,
нащо муки були
ним тяжко тоді пережиті?
Щоб стільки разів нашу кров прорили
ті, в кого в душі усе вбито?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2014
Він боровся за волю й свободу
і навіки покинув цей світ.
Не нащадок вкраїнського роду,
як молитву читав заповіт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2014
Кохаю я, кохаю, як прекрасно,
Що вогник ніжності в душі не гасне.
І в ньому все згорає вмить...
Нехай болить, нехай, нехай щемить.
А після - воно знов мило сміється,
Душа коханому до краплі віддається,
Вона така спокійна у ту мить...
І не болить уже, і не щемить.
Моя душа, окрилена віршами,
Сплітає риму ніжними словами.
Вуста шепочуть: "Я тебе кохаю,
З коханням в купі не ходжу - літаю…
16.11. 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013
Цікаво чи колись відпочиває
Наша душа? В кого спитать? Хто знає?
Чи її спати хочеться, чи ні?
Чи ночі вона любить так, як дні?
Яка вона - душа? Прозора, темна?
Може, шукати відповідь даремно…
15. 11. 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2013
Знов у вівтар заходить моя рима
І сповідається усім святим…
Вона такими дивиться очима,
Котрих уже не спутаєш ні з ким.
Слово за словом одкровення ллється,
У звуці кожному любов тиха звучить.
Вона то плаче тихо, то сміється,
Та не мовчить, ніколи не мовчить.
15.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013
Кохання в небо піднялось,
Летить, співає: «Ось я, ось
Впіймай мене і зачини
У серці, в душу наверни».
Кричить воно і захрипа,
І сльози ллються, мов ропа.
Ніхто його не чує – жаль.
І воно б’ється, як кришталь.
15.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013
Життя вже вкотре кличе - йди вперед,
спіши зробити те, що не зробила.
Піднятися увись, зробити злет,
напнути найпотужніші вітрила.
Біжи туди, де мрія ще жива,
шукай того, хто грітиме всю душу.
Життя моє, то в море заплива,
а то біжить по найсухішій суші.
Бува за хмари смутку забреде,
та після знов до радості вертає.
Швидкість життя мене вперед веде,
а я за ним, здається, не встигаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
(Для дітей)
Якось, десь, коли не знаю.
з-поза бору, з-поза гаю,
вийшла дівчина убрана
у сорочку вишивану.
Колихала тихо віти,
а вони, мов малі діти,
не хотіли прокидатись,
так бажали ще поспати.
І вона сонце підняла,
навкруги так ясно стало.
І розплющило все очі,
тоді гілочки охоче
приміряти вбрання стали,
котре весна дарувала.
Із землі тендітно - білі
проліски лізли несмілі.
З-за хмаринки тихий промінь
біг на кожне підвіконня.
Так убралася природа,
що на її ніжну вроду
побажало подивитись
тепле літо. Відчинити
двері сонцю і усмішкам.
І воно босеньке пішки
Завітало у господу
До вродливої природи.
Лиш зробило крок туди,
вмить доспіли всі плоди.
У господі спів і сміх,
нема втоми від утіх.
Літо сонце підкидало,
воно тепло дарувало.
А хмаринка посилала
теплий дощик, поливала
всі травинки в полі чистім.
І сріблястеньке намисто
усім спраглим дарувала,
спеку у поділ ховала.
Панувало літо вміло,
та стомилось і присіло.
А йому на зміну боса
рання завітала осінь.
Золотовоска ясна
і багата, і прекрасна
золотом сіяла всюди.
Шепотіла: " Тепло буде,
та уже не довго, знайте,
швидко урожай збирайте.
Поки я босенька ходжу
за собою тепло воджу.
Та коли в чоботях стану,
у жупані теплім вбрана,
о тоді тепло розтане.
Господарювала осінь,
взула ніженьки вже босі...
Пов'язала лиш хустину,
як зима дихнула в спину.
Тихо так навколо сумно,
та зима теж не бездумна
до господи завітала...
Пташечок з двору прогнала,
скинула останній лист
і почувся тихий свист.
Завірюха розгулялась,
і земля в кожух убралась.
Сніжно - білий, світло - ясний,
голі віточки прекрасно
іній оповив біленький.
Візеруночок гарненький
на вікні намалював,
Новий рік в гості чекав.
Гостювала та зима,
та невдовзі крадькома
сонце привело весну.
Пробудилось все від сну
Вся природа усміхнулась,
знову радість повернулась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
Душа німа, вона безслівна стала...
І в голові немає, чомусь, слів.
У душу вкотре знову наплювали.
І знову той, хто каже: "Не хотів".
І знову там, де має бути тихо,
І знов тому, хто любить увесь світ,
І знов не відчувало серце лиха,
І знов в душі болючий, слізний слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
Вже не болить у серці, як колись,
Вже не тремтить душа і сухі очі.
Вже не лечу кудись далеко в вись.
І мріяти вже навіть я не хочу.
Вже не люблю життя так, як тоді,
Коли в очах горіла ще невинність.
І кроки не легкі тепер - тверді,
І по життю я йду, уже не лину.
Я не пишу кохаю, як було,
Колись писала в кожному із віршів.
Мабуть, перо вже навіть забуло
Усі слова, котрі за сніг тепліші.
Лиш діти гріють душу, серце теж
Лиш дитяче - мамо - зігріває.
Спитав би мене хтось: "Як ти живеш?"
А я б відповіла: "Навіть не знаю".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013
Коли те діялось не знаю,
Але мерщій розповідаю
Усій малечі дивину,
Історію дуже смішну.
Літала світом білобока,
Голосна пташечка сорока.
Мовчати зовсім не уміла,
Без перестану тріскотіла,
Аби що сталось, вона в мить
Усьому лісу розтріщить.
Та голосистая сорока
Була у світі одинока.
Не мала пари у господі,
Та сталася з нею пригода.
Якось увечері горлата,
Летіла вже додому спати.
Мовчки повільно тріпотіла
Чорними крильцями несміло.
Але стомилась і на гілку
Схилила стомлену голівку.
Заснула тихо, солоденько,
У лісі теж було тихенько.
Всі звірі спати повлягались,
Лиш ворону чомусь не спалось.
Кружляв у лісі серед ночі.
Та сон заплющив йому очі,
І він скорившись сну, в ту ж мить,
Приліг на гілку відпочить.
На ранок вітряні вітрила
Заворушили птахам крила.
Прокинулися всі крилаті,
Лиш двоє ще хотіли спати.
Сорока й ворон,що півночі
Лісом гуляли так охоче.
Лиш знялися птахи на крила
І раптом вздріли дивне диво...
На дубі під листком тоненьким
Сорока спала солоденько.
А зовсім поруч ворон чорний
Сопів у дзьоб поважно гордо.
Синиця вмить защебетала:
"Сорока вже заміжня стала!"
Прокинулася білобока,
Не встигла ще протерти око,
А всі вже крильцями тріпочуть
І розпитати її хочуть.
Чому вона все ж приховала,
Що з вороном у пару стала.
О як сорока тріскотіла
І пояснити все хотіла.
Та не вдавалося ніяк,
Перебивав її усяк.
А ворон довго не мовчав,
Сороку під крило узяв,
Шепнув на вухо:" Тихо будь,
Бо знов горлатою назвуть".
І тихо гордо прохрипів:
"Тихенько вже, вгамуйте спів".
І всі навколо замовчали,
А ворон каже: «Щоб ви знали,
Сорока – це мій друг крилатий,
Любимо в парі ми літати.
Літали і цієї ночі,
Та сон заплющив наші очі.
І ми під тихим цим дубочком
Заснули тихо на листочку.
Мабуть це доля, бо насправді
Любив сороку цю я завжди.
Та не хотів те їй казати,
Бо все розплеще язиката».
З тої хвилини любо, мило
Сорока з вороном зажили.
Сорока порається в хаті,
Не хист язик їй вже чесати.
І ще тоді все зрозуміла -
Базікати - діло несміле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012
Давно колись по білім світі
Добро ходило в білій свиті.
Всім спокій, радість дарувало,
У душі лихо не пускало.
Із досвітку до серед ночі
Не закривало Добро очі.
Зіницями всюди світило,
Літало скрізь, немов на крилах.
Весь світ навколо усміхався,
Із сонечком щиро вітався.
Було на світі мирно, тихо,
Ніщо не віщувало лиха.
А Зло одягнуте бідненько
Все нишпорило десь близенько.
Попід плотами ушивалось
І спокій вбити намагалось.
Добро його чомусь не чуло,
Спокійним сном собі заснуло.
Коли Добро відпочивало,
Зло Підлість з долу діставало.
І ну ж бо в танці гарцювати,
Вітрами бурю піднімати.
Наслало страху в кожну хату
І дерло носа вверх пихато.
А поруч Підлість усміхалась,
Але не довго їм гулялось.
Бо стільки гаму наробили,
Що Добро світле розбудили.
Тільки підняло воно вії
І миттю Зло мов дим розвіяв.
Махнув легесенько рукою
І світ накрив тихим спокоєм.
Зло з Підлістю в’яли безсилі,
Їм танці вже були не милі.
Тихенько у кутку лежали,
Але підступно все ж чекали,
Коли Добро від втоми впаде,
І вони знов відчують владу.
Чекали день за днем прокляті,
Коли добро вже ляже спати.
Але добро, нехай легенько,
Ходило світом по-тихеньку.
У всі господи зазирало
І спокій людям дарувало.
На підвіконні подрімає
І далі йде світом безкраїм.
Ходило довго Добро світом,
І світ вже звик у добрі жити.
Та Зло даремно не сиділо,
Убити все Добро хотіло.
Придумало, як це зробити…
І перевдягнене умите
Пішло по світу теж бродити.
Ходило, всім допомагало,
Але за пазуху ховало
Чуже майно в праці нажите.
А люди ті, горем побиті,
Не довіряти Добру стали.
На щастя, все ж Добро дізналось,
Що Зло із Підступністю чинили.
І враз знялось на білі крила,
Піднялось високо до неба,
А Зло просилося - не треба.
І Підлість плакала, просила -
Аби добро униз спустилось.
Добро всміхалось ясно-світло,
Бо радість в світі знов розквітла.
А Зло із Підлістю згоріли
І більше світом не ходили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2012
Якщо хочеш дізнатись про те,
Як тебе я чекаю щоночі.
Глянь лиш в небо вечірнє густе,
Подивись в його зоряні очі.
В тих очах ти побачиш мене,
Мої мокрі заплакані очі.
Тобі небо вечірнє сумне,
Розповість, як я плачу щоночі.
Хор зірок заспіває про те,
Що у снах я тебе лише бачу.
А їх сяйво о те золоте
Прошепоче: «Тобі все пробачу».
Кожна зірочка скаже: «Люблю».
Кожна з них загориться коханням.
Я для тебе їх всі запалю,
Це буде найсвітліше зізнання.
06. 11. 2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Одного сонячного рання
Хтось народив чисте кохання.
І день цей сяяв сонцем ясним,
Промінням теплим і прекрасним.
Котре манило двох до себе,
Хоч розум говорив: «Не треба».
Та вмить десь зрада народилась,
Сонце за обрій закотилось,
Проміння враз зникати стало
І серед дня чомусь смеркало.
Тих двох, кого зранку манило,
Кохання зрадою накрило.
Від них пішло і залишило
У серці гострий біль, мов шило.
Де взявсь той біль ніхто не бачив,
Але від нього кожен плаче.
Він ходить з зрадою під руку,
Сестрою називає муку.
Серце так стислось, заболіло
Коли надворі потемніло.
В ту мить страждання народилось
Й на віки вічні заручилось
Із мукою у парі жити.
Союз міцний вже не розбити.
Вже й ніч потроху наступала
І наче всіх попереджала,
Що принесе вона нещастя
Із мукою і болем в зв’язці.
Мені здавалося це змова,
Серце так нило в грудях знову.
Я думала - прийде світання
І знов народиться кохання.
Пережила ту ніч мов пекло,
Та мука, сум і біль не зникли.
Лиш раз кохання засвітилось
І мов навіки закотилось
За обрій муки, суму, болю,
Котрі трима його в неволі.
Життя мов сутінок вже стало,
Веселість зрада поховала.
І я несу мов хрест кохання,
Котре родилось на світанні.
19. 11. 2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Білий місяць, тихі зорі…
Я сиджу неначе в морі.
В тихім морі, тихий човен,
Котрий сяйва повно повен…
Сяйва місяця й любові.
У колисці вечоровій
Засинаю, як дитина.
Але в мріях, ти єдиний.
Ти коханий, моя мрія,
Котра сяйво в човен сіє,
Пробиває мою душу.
І я знаю, що не мушу
Тут сидіти і тонути.
І я знаю, що заснути
Тут не можна і не треба…
Але те життя без тебе
Таке тьмяне, таке сіре
Не невинне, чомусь, зріле…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2012
Покинь мене, тривого, хоч на мить.
Нехай тобі на зміну прийде спокій.
Болить у грудях, ниє і щемить,
Та мрії линуть вирієм високо.
Світлі думки беруть гору над всім,
Солодкі сни полонять ночі темні.
А я не хочу боронити їм,
В полон брати мене, може даремно?
Бо мріям так властиве забуття
І надто рідко вони є здійснені.
Та все одно усе моє життя
Суцільна мрія, і яка шалена.
Вона швидка, як блискавка вночі.
Така гучна, як грім, що після спеки.
І я шукаю вкотре вже ключі,
До всіх тих мрій, рожевих і далеких.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2012
Коли мені погано я пишу,
У своїх віршах я тихенько плачу.
І написати слово так спішу,
Бо в ньому порятунок свій я бачу.
Воно тримає мене на плаву.
Слово рятує душу від погиби.
Слово живе, і значить я живу
І не тону в будення сірій глибі.
У слові смуток радістю звучить,
А рима вірша може заспівати.
Вірш не німий, він голосно кричить.
Йому не шкода голос свій зірвати.
Він заспіває в нашому єстві,
Струну душі торкаючи легенько.
Будуть звучати ті слова нові,
Лиш голосно - ніколи не тихенько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2012
Я не знаю, що скажуть люди
Як побачать колись мої вірші
А чи буде таке? Не буде…
Бо для мене – це смерті гірше
Чи я зможу дати на осуд
Свою душу і серце чисті?
Не постану я гола й боса
Лише з слів у руці намистом.
Вони скажуть: „Ти безсоромна”
Вони крикнуть: „Ти що писала”!
А насправді я дуже скромна,
Просто правду завжди казала.
Коли в серці було трагічно
Я про морок і сум писала.
Для поета мабуть це звично,
Та поетом я ще не стала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2012
Прислухаюсь до голосу серця,
І не можу почути я слів.
Хочу знати, як пісня та зветься.
І вже чую тихесенький спів.
Та не можу слова розібрати,
Котрі серце так тихо співа.
Та я вмить починаю шептати
Лише ніжності тихі слова.
Шепочу їх так легко і тихо,
Наче чула уже перед тим.
Та бюсь, що безжальнеє лихо
Перетаорить ті сльози на дим.
Я боюсь, що колись позникають
Ті слова, котрі зараз пишу.
І я їх мов намисто збираю,
Так боюся згубити... спішу
Заспівати ту кожну перлинку,
І сворити намисто із слів.
Лиш замріюся я на хвилинку,
Знову чую душі тихий спів.
Вона тихо співає кохаю,
Ще тихіше - сумую - звучить.
А що далі шепоче - не знаю,
Бо душа знов кохаю кричить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2012
Іде життя по невідомій стежці,
Ступає крок за кроком уперед.
Тут світлий шлях - а там не проберешся,
А ми ж не знаєм де чекає злет.
Куди піти кого треба спитати?
Чи може все ж нетреба, а іти?
Твердо, упевнено вперед ступати
І досягти високої мети.
Можливо, саме там де не пробитись
Чекає на нас тиха благодать?
Але де взяти сили, як навчитись
Упевнено безстрашно нам ступать?
Яким потрібно бути, щоб зуміти
Свій вірний шлях у світі віднайти
І як завдяки чому зрозуміти,
Що треба вірити у краще і іти.
І не брехати, і не заздрити нікому,
А просто жити в Бога під крилом
І співчувати підлому і злому,
І тішитись чужим світлим добром.
І не любити лиш себе, а вміти
Любити навіть ворога свого,
Навчитись всьому світлому радіти
А як навчитись всього оцього.
Напевно треба вірити у Бога
Й просити в нього помочі завжди.
Тоді відкриється вірна дорога
Іти до Бога треба. нам туди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2012
Мрії про щастя,
мрії про спокій,
мрії про вічну тиху любов…
мрій, щоб не впасти
в прірву глибоку.
Мрій, щоб сказати: «Все поборов».
Мрії нездійснені
стануть – реальність.
Мрії захмарні - впадуть до ніг.
Може наївна, дитяча банальність
те, що я вірю у теплий сніг.
Може і справді -
полум’я гасне,
а не горить без кінця.
Вірити в це я не хочу завчасно,
мовчки я борю все без слівця.
Мну в грудях смуток,
душу образу,
але не гасне мрія моя.
Все, що погане зберу у жмуток
викину геть - і залишуся я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2012
Світить місяць за вікном,
Місто спить спокійним сном,
Зірочки співають: „Бай.
Спи, дитинко, засинай”.
В сни прийде до тебе киця,
З нею спокійніше спиться.
Муркає вона під вушко,
І підспівує подушка.
Сон солодкий, як медочок
Круг голівки, мов віночок
Огортає і шепоче:
„Спокійнесенької ночі”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Сьогодні я вас познайомлю
З цікавим звіром безумовно.
У рудій шубі він гуляє
І правду всім розповідає.
Ви скажете: «Хто то такий,
Правдивий звір та ще й рудий?»
Лисиця звати цього звіра.
А ви мені: «Та ми не вірим.
Та де ж ви бачили, щоб завжди
Лисиця говорила правду.
Ми добре знаємо лукаву
І кожну її лиху справу.
Вона під носом в нас усіх
Може курей украсти міх.
У неї брат є лис Микита,
Не раз спина його побита».
А от і ні - скажу я вам,
Повірте ви моїм словам.
Бувають різні в світі звірі:
І злі, і хитрі, але в мирі
Зростають вони дуже щирі.
Навіщо зло робити їм,
Коли у них є власний дім
І їжа є у тому домі.
Звичайно підлості нікому
Не заподіє такий звір,
Не побіжить у чужий двір.
А от коли вони голодні,
Невідпочивші і холодні,
То змушені вже хитрувати,
Аби шматок собі урвати.
А коли ще й голодні діти…
Хіба ж буде мати сидіти?
Чекати мани із небес…
Вона ж бо знає, що чудес
У світі нашім не буває.
Хто про дітей її подбає,
Як не вона? Й тому за мить
У перший двір вона біжить.
За їжею для діточок,
Аби вхопити хоч шматок.
А коли вдасться, то багато
Прагне шматочків назбирати.
А ми її женем охоче,
Не зазирнувши в бідні очі.
Якщо ми добрі, то чому
Не відненсем їжі тому,
Хто її конче потребує?
Та вміло бідних критикуєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Далеко, на землі новій
жив добрий Вовк, зовсім незлий.
Із зайчиками грався завжди.
і це не вигадка, а правда.
Він був добріший від добра.
цікаво стало, дітвора,
Що то за звір такий цікавий,
Не злий, не хитрий, не лукавий?
Повірте, це звичайний вовк.
Він був ніжненький, наче шовк.
„Хіба ти вовк” - його питали.
А він у відповідь: „Впізнали”?
Звичайно вовк, а що не так?
Ти ж маєш бути злий, чи як?
Зайців лякати, зуби злі
Вишкалювати немалі.
А він всміхався і казав:
„Чому люд вовка злим назвав?
Адже не тільки я такий,
В сім’ї у нас ніхто незлий.
У стаї нашій всі Вовки
Зовсім не злі, а навпаки.
Якби ви бачили, як мама
Гарненько грається із нами.
І пригортає до грудей,
Вона добріша за людей.
Отих, хто хоче гнати нас.
Повірте, ми всі любим вас.
Із піснею той Вовк гуляв,
Його у лісі кожен знав.
Тварини, квіти і птахи,
А скільки було вже втіхи
Коли він грався з зайченятком,
Маленьким сірирм звіренятком.
А знаєте чому такий
Вовк добрий був зовсім не злий?
Бо всі навскруг його любили
І інших теж любити вчили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2012
Не знаю де, не знаю як
З’явився в полі гарний мак.
Червоним ніжним він зростав,
Всім травам око милував.
І був він скромний, непихатий
Не вмів мак носа задирати.
В небі пташки йому співали,
А колосочки обіймали.
Жилось йому прекрасно в полі,
І сонця, і дощу доволі.
Одного разу гарний мак
Побачив молодий юнак.
І вирішив його зірвати,
Щоб дівчині своїй віддати.
Ох як же плакав красень мак,
Коли його зірвав юнак.
Хоч колоски його просили,
Не рвати красеня молили.
Пташки сльозливо щебетали,
І трави жалісно шептали:
“Лишіть його у нашім полі,
Бо він загине у неволі».
Та все ж юнак його забрав,
Не чувши ні пташок ні трав.
Прибіг до дівчини мерщій.
„Поглянь на подарунок мій,
Його у полі зірвав я
Для тебе лиш любов моя.
З-за пазухи його дістав,
Та поки ніс - наш мак зів’яв.
Утратив всю свою красу…
Блискучу ранішню росу
Дорогою всю загубив,
Пелюсточки униз схилив.
І коли хлопець те уздрів,
то миттю квітку пожалів.
Швидко водою його вмив,
Але наш мак все ж не ожив.
Не мав він сили, щоб звестись.
А той юнак просив: «Прости,
Що я тебе зірвав, молю.
Повір, тебе я оживлю.
І стрімко в поле полетів,
У землю квітку посадив,
Підлив водичкою і так
Ожив гарненький скромний мак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2012
А
Хто на двох ногах стоїть
на початку алфавіту?
Відгадайте ну ж бо діти
і цю літеру назвіть.
Літера це А - автобус.
Робимо наступну спробу.
Б
Ну ж бо думаємо всі,
кого люблять дідусі?
Яка буква на початку
слова бабця? Де відгадка?
Вірно буква Б стоїть,
другою її назвіть.
В
Третя бува звір страшний,
у казках він сірий злий.
Вовком всі його зовуть
вже не зможемо забуть.
В - усі запам’ятали
і у зошит записали.
Г
Далі літера як гак,
не забудемо ніяк.
Як ми букву назвемо?
Г - гарнесеньку вчимо
Ґ
Хочу я вас запитати,
як сестричку букви звати,
що є схожою на гак?
Буква Ґ напевно? Так?
Хто на Ґ підкаже слово?
ґанок чую.
Йдемо знову
вчити літеру якусь.
Вже питати аж боюсь.
Всі такі розумні діти,
що не можна не радіти.
Д
Далі буква Д - а слово
треба відгадати знову.
Хто з бабусею живе?
Невже ніхто не назве?
Так. дудусь - найкращий в світі,
пішли іншу букву вчити.
Е
А ця буква найсмачніша,
діти всі біжать скоріше
за смачненьким ескімо.
нумо букву назвемо,
Е - спочатку цього слова
і морозива смачного
поласуємо із вами.
Є
Відпочили, й за словами
пішли вчити алфавіт.
Буква Є - каже привіт.
Є - єнот, запам'ятали,
й розумнесенькими стали.
Ж
А яка наступна буква
відгадає хтось чи ні?
Швидко відповідь мені
хто в природі каже ква?
жаба чую, от дива
відгадали букву Ж
не забудемо уже.
З
Зараз в казку зазирнемо
й хором літеру назвемо.
Він довгенькі вушка має,
швидко від вовків втікає?
Вірно, зайчик його звати
букву З теж будем знати.
И
Вивчимо ще букву И.
дітвора ну ж бо назви
ягоду червону кислу,
що на дереві повисла
у бабусенім садку.
Вишенька, знаєм таку?
Так - усі відповідають
після в, И пам'ятають.
І
Побували у садку.
Ну а хто ж у курнику
у бабусенім живе?
Ну ж бо хто мені назве
на І свійську птицю? Крик…
Всі в один голос Індик.
Ї
Погуляємо в садочку,
А ну хто це під пеньочком
Весь з колючих голочок?
Це ж маленький їжачок.
Букву Ї ми тут знайшли,
Вчитися далі пішли.
Й
Треба всім вам підкріпитись,
Аби мати силу вчитись.
Йогурт ласуєм смачненький.
Букву Й вчимо легенько.
К
Підкріпились? Гайда діти
Далі букви гарні вчити.
Хто сметанку лиже нишком?
І кого боїться мишка?
Це пухнастий милий кіт
Буква К каже –привіт
Л
Далі в ліс з вами підемо,
Ще одну букву знайдемо.
Тут гуляє хитрий звір,
Хай там що, йому не вір.
Звати його лис Микита
Буква Л вже теж відкрита
М
З лісу повернулись в дім.
Хто привіт каже усім
На порозі дому? Мама
Вже і М знаємо з вами.
Н
Повечеряли умились
І тепленько в ліжку вкрились.
Сон впаде усім до віч,
Бо вже за віконцем ніч.
Букву Н в слові почули
І солодко позіхнули.
Після сну знов день настав,
Кожен з вас гарно поспав,
Поїв каші на сніданок
І мерщій побіг на ганок.
Вчити букви до кінця.
А яка ж буква о ця?
О
Ця комашка в чорну смужку
Любить подзижчать під вушко,
Може боляче вжалити.
А де ж відповідь? Га діти?
Це оса, на букву О
Не забуде вже ніхто.
П
Ще ми цю букву не вчили.
Хто на тин злетів на крилах
І кричить ку-ку-рі-ку?
Півник. А букву яку
В слові півник упізнали.
Нумо П швидко назвали.
Р
День тепленький, світлий, ясний,
Раптом сонечко погасло.
Хмарка дощику принесла,
В небі райдуга воскресла.
Букву Р вчимо усі
Й нумо босі по росі.
С
Хмарка сонечко відкрила,
Промені знов засвітили.
Буква С разом із сонцем
Заглядає у віконце..
Т
Радісно усім і світло,
Під вікном краса розквітла.
Це ж красунечка Троянда
Зазирає у веранду.
Букву Т і назву квітки
Вивчили веселі дітки..
У
Враз здійнявся ураган
Дуже сильний вітрюган.
Холодом в вікно дмухнуло,
Ну а ми з вами почули
Букву У і не забули.
Ф
Вітер у вікно дмухнув
І фіранку колихнув.
Буква Ф немов на крилах
З вітром в хату залетіла.
Х
Холодно стало в кімнаті,
Треба знов запам'ятати.
Буква Х у слові холод.
Нумо стали всі у коло
Завудемо хоровод.
Й гайда далі до пригод.
Ц
Помандруємо у казку,
Якщо буде ваша ласка.
В царство буквочок підем,
Ще одну букву знайдем.
В слові царство Ц впізнали,
Ще допитливіші стали.
Ч
В царстві завжди бродить чудо,
А ми звами не забудем
Букву Ч впіймаєм вміло.
Далі помандруєм сміло.
Ш
Раптом шум, та нам не страшно
В цьому шумі дуже вчасно
Ми почули букву Ш.
І вперед знов поспіша.
Щ
Цар у царстві шум вгамує
І всім спокій подарує.
Він щедріший є за всіх.
Чому галас враз притих?
Букву Щ всі підхопили.
Далі біжимо щосили.
Ь
Зупинились. Як не як
Требе знати Ь м'який знак
Він cлова робить м'якенькі.
Наче ковдрочки пухкенькі.
Ю
Треба повертать назад.
У бабусин гарний сад.
Всі юрбою біжимо,
Букву Ю теж завчимо.
Я
Ну нарешті вже кінець.
Буде азбуки вінець.
Вивчимо останню Я.
От наука вам моя.
В слові яблуко вона.
Є така лише одна.
Вивчили з вами слова
І всі букви от дива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012
У дивному лісі, під деревом дивним
Жив звір немаленький, любив він малину.
І бджіл поганяти, медку полизати
І солодко міцно в барлозі поспати.
А звати Михайлик цікавого звіра
Він був клишоногий, але бігав вміло
Вже всі здогадались, що це був ведмідь.
А що ж в ньому дивного? Зараз заждіть…
Був день тоді ясний, так сонце світило
Неначе всі промені воно відкрило…
Не світ, не зоря ведмедиця щаслива
Маленьке дитятко невинне зродила.
І пестила лапками кожну шерстинку,
Любила і ніжила свою дитинку.
Ведмедик зростав ніжним чуйним звірятком,
Не схожим на інших він був ведмежатком.
Всі голосно рикнути вчились, а Міша
Із зайцями бігав, йому цікавіше
Було полежати на ніжній травичці,
Дістати малини малій ведмедичці,
Погладити лапку, тому хто поранив
І бути слухняним, щоб тішилась мама.
У лісі усі дивувались, гадали:
„Хіба це ведмідь?” - ведмедицю питали,
А мама всміхаючись скромно мовчала.
Ішов день за днем і Михайлик зростав
У лісі добрячого кожен вже знав.
Якщо допомога комусь необхідна,
То знали, до Міші звертатись потрібно.
Одного весняного дня страшний грім
У лісі гримів, стало страшно усім.
Куди хто де міг той ховався тремтячи,
Боялись шепнути, лиш Міша добрячий
Пішов подивитися, що то гримить.
Його всі спиняли, а він грізно: „Цить!
Потрібно ж комусь все розвідать чи ні?
Чекайте новин і тихенько мені.
І тихо, поважно у хащі пішов
Не був він любителем довгих промов.
Гуляв він тим лісом, із бджілками грався,
Аж раптом до грізного грому добрався.
Гримів він із низу, неначе із ями,
Ведмідь підійшов, а там лев за кущами.
Сидить і ричить, він спитав: „Ти чого
Кричиш на весь ліс, чи гукаєш кого?”
А лев як підскочить, як рикне до нього:
„Ти знаєш чи ні, що я цар” . І що з того? -
Ведмідь запитав. А лев голосно: „ Як?!
Мене кожен знає, боїться усяк.
„Хіба цар для того, щоб його боятись?
Він має поради усім роздавати,
В біді помагати, поїсти дістати,
А не у кущах навіжено ричати.
Тут лев свою лапу угору підняв:
„Мовчи непокірний!” - до Михайла помчав.
А той на дві лапи піднявся, ричить
І лев кошеням обернувся за мить.
Скрутився клубочком, тремтить ледь не плаче,
Михайлик нагнувся: „Ну, що там юначе?
Де грім твій подівся, що страшно гримів?”
А лев упівголоса ледь шепотів:
„Не цар я ніякий, а лиш просторіка,
А ти – це господар у лісі великім,
Тебе поважатимуть всі і без крику”.
Із тої хвилини всі звірі зізнались,
Даремно з Михайла вони насміхались.
І мир панував в тому лісі відтоді,
Бо правив у ньому добрячий господар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012
Одного разу насвітанні
в прозоро-світле чисте вбрання
весна вдягнула ранок свій,
прекрасно це вдалося їй.
Радість несла вона в подолі,
тепла і сонечка доволі.
Пальчиком тихо поманила
усіх птахів й вони на крилах
вернулись з вирію усі.
Срібло блистіло у росі,
коли промінчики тепленькі
травинки гладили легенько.
Той ранок особливий був,
він ніжно землю огорнув
легеньким вітерцем весняним,
ніжненько у віконце глянув.
В очах його чиста блакить,
журалик на плечі сидить.
А вся сутана світло-ясна
розшита квітами прекрасно.
Босоніж ранок крокував,
аж раптом полудень настав.
В пору обідню всі травинки
згубили ранішні сріблинки.
Бо полудень сонцю багато
промінчиків звелів віддати.
І простягла природа ручки,
а промінь золоту каблучку
на кожну віточку вдягав
І квіточками гаптував
усе живе, що із землі
пробило паростки малі.
Надвечір сонце заlрімало,
в кишеню промені сховало.
Вже землю обійняв за плечі
спокійний, тихий, ніжний вечір.
В кожне віконце зазирнув
і мило тихо позіхнув.
Йому на зміну мов німа
мовчала нічка крадькома.
Очима-зорями дивилась,
аби ніщо не розбудило
весняний сон у пору тиху.
і не пускала в нього лихо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012
Не продавайте брудним грошам душу,
не думайте, що щастя саме в них.
Кожен вважає - заробляти мушу,
бо все що маю мало, ще невстиг
добратися до справжнього багатцтва,
треба горнути все, що охоплю.
А про небесне Боже вічне царство
рідко хто думає. А вас всіх молю,
подумати про тиху божу пісню,
молитвочку єдину пригадать,
бо потім може бути дуже пізно
чекати на небесну благодать.
Хай кожен хто не може зупинитись
перед жагою грошей помовчить
хоча б хвилинку і почне молитись...
Може молитва хоч когось навчить
любити Бога, ближнього і брата,
бажати людям вічного добра.
Навчить, що не потрібно мільйон мати
для того, щоб прийшла щастя пора.
Не буде вічності в душі, коли лиш статки
заполонять усе ваше єство.
І ви з кінця вернетись до початку
для того, щоб знайшла душа тепло.
Бо під отою купою мільйонів
вона холодна, майже крижана,
вона у ранах від чужих прокльонів,
душа у шрамах. А чия вина?
А тільки ми, такі скупі хапуги,
що думаєм: "Зібрали грошей міх
і вже на вічність маємо заслугу"
А от і ні - це має назву гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2012
Закотилось сонце за хмару,
Потемніла земля - тихо скрізь.
І побігли думки, мов отара,
Серед ночі на луг попастись.
Вони хлинули, наче з вулкану
Страшна магма й текли в голові.
Одну думку впіймаю спонтанну,
А за нею нові і нові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230254
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2010
Колишеться душа на тихій Музі
І бачить сон, в котрому тільки ти.
Моє натхнення… По усій окрузі
Сплітає риму – а вона летить.
Звідкіль – не знаю, але знов лягає
Тихесеньким римованим віршем…
Він плаче, він сміється і стинає
Усю мене – який нестерпний щем.
Віршу болить, коли мені погано,
А я радію, коли всі рядки -
Такі цілющі, мов бальзам на рану,
Такі пекучі – коли навпаки…
Мені шепоче Муза – зосередься,
Візьми перо… Пиши, пиши, пиши...
Мій шепіт, хай рядком в тобі озветься,
А ти на римі його колиши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197528
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.06.2010
Зароджена у травах на росі
І виплекана в тихім шумі річки,
Моя любов, у всій свої красі.
Вплітає в косу кольорові стрічки.
Коса її предовга, як життя.
Вона густа, міцна, як стигле жито.
У ній сплелись і біль, і каяття…
Й моя душа не раз сльозами вмита.
Її не ріжуть, зрада і обман.
І не січуть дрібні старі образи.
Вона росте, ховаючи в туман -
Солодкі, терпкі і солоні фрази.
Та варто лиш торкнутися коси,
Вона розпустить сплетене волосся.
А в ній любов величної краси,
Котра тепла хоча б краплинку просить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2010
Я роблю перший крок у життя де не буде ілюзій,
Де не буде мене вже тієї, що була колись,
Де не буде минулих зрадливих, корисливих друзів,
І не буде у ньому тих мрій, що колись не збулись.
Хочу стати на чисту стежину нового етапу,
Притоптати на ній бур'яни, котрі будуть рости.
Хочу чистою духом, твердою і сильною стати...
І не хочу я більше страждання, як хрест свій нести.
Я роблю першу спробу здійснити ці мої бажання,
Не надіючись вже на небесну ману з висоти.
Я забуду назавжди про слово зрадливе - кохання!
Хочу духом міцніти і розумом своїм рости.
Я не хочу писати про мрії і свої бажання,
Не казатиму більше нікому - Тебе я люблю
І забуду навіки про муки тяжкого чекання,
І нарешті подумаю, що і навіщо роблю.
Я не хочу вертати назад, у той світ фантастичний,
Де жили лише мрії й бажання наївні мої,
Хочу жити, як всі, у реальному світі і звичнім
І, не кидатись в розпач, каркаючи мрії свої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184384
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Завертілось, закрутилось
надто швидко, все бігом.
і знайомство перелилось
у любов з одним крилом.
два крила чомусь немало
те шалене почуття…
згодом зрада поламала
те моє крило – життя…
що тут скажеш, все минає -
день за ніччю, знову день.
наше серце біль стинає
почуття…сумних пісень
серце слухає, співає,
плаче, стогне аж кричить..
все минає, забуває
і не плачеш, не болить.
кам’яніє все у грудях
і ти більше не м’яка,
але болю не забудеш…
практика завжди важка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184326
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Я знову захворіла тим, кому зовсім не потрібна. Це й недивно, адже
інакше я просто не можу. Мабуть мені нецікаво бути з тим, хто бачить
мене у снах, хто мріє про мить коли ми залишимося наодинці, хто чекає
коли я відповім йому взаємністю. Скільки було таких, хто любив мене, але
ж ні, мені потрібен саме той, хто мене не помічає, кому байдуже де я і з
ким. Той, хто приділяє мені увагу просто так, без жодного натяку на
стосунки, я не кажу вже про серйозні, хоча б якісь.
Мене ж має відштовхувати від нього, я повинна ігнорувати його так, як
він мене, але як би я не намагалась це зробити, все марно. Досить мені
його побачити, досить почути його голос, як механічно вся моя увага лине
за ним. Можливо, я цього яскраво не показую, але душа моя рветься до
нього, серце починає нашіптувати романтичні слова, бажає творити любовну
риму.
Я кричу сама собі, що не хочу цього, що зарікалася два роки тому, більше
нікого не впускати в своє серце, нікому не відкривати душу. І ось
фатальна мить, всі мої плани поламав він...
Чому це сталося знову? Адже до нього було багато тих, кому подобалась я і
– хто подобався мені, були стосунки, яким я не придавала ніякого
значення, я загнала себе у рамки і сиділа там цілих два роки, і що
тепер? Зробила крок вперед і вийшла за їхні межі. Боже, як я хочу
повернутися назад, хочу сидіти у тих рамках і нікому не показувати, що в
мене ніжно-трепетлива душа, що моє зболене розчаруванням серце все ж це
вміє любити – любити по справжньому. Я клялася всіма святими, що більше
ніколи і нізащо не полюблю. І не дотримала обіцянки, котру дала сама
собі.
Можливо, це ще зовсім не кохання, але я точно знаю, що те, що тривожить
мою кров, те, що заставляє інтенсивніше битися серце, більше за просту
симпатію.
Я згадую осінній вечір дворічної давності, коли я сиділа у пустій
кімнаті і писала, що роблю перший крок у життя де не буде ілюзій, де не
буде мене вже тієї, що була колись... Але у кожному слові згрішила.
Збрехала про те, що я сильна, що зроблю все можливе для того, щоб не
мучити себе дурними думками. Я пам’ятаю, що клялася сама собі у тому, що
буду міцніти духом, але не змогла втриматися і не вкусити забороненого
спокусливого плоду, котрий зветься Кохання.
Чому я знову називаю те, що сидить у моєму серці коханням? Ні це не
воно, цього просто не може бути, я вже якось кохала і більше не хочу. Чи
хочу? Не знаю. Напевно, якби не хотіла, то не доводила б свою душу до
такого стану, не писала б зараз цих безглуздих слів. Так, так вони саме
безглузді, по-іншому їх назвати не можна. Тому, що я їх пишу, думаючи про
того, хто не вартий пів будь якого словечка з цього тексту...
Десь глибоко в душі я хочу, щоб він їх прочитав і зрозумів, що, мабуть,
більше ніхто до нього так не буде ставитися, більше ніхто не оточить
його такою ніжністю, ласкою та романтикою, як я. Можливо, йому це зовсім
не потрібно, я більш ніж впевнена, що маю рацію, та це розуміє моя
голова, а серце знову не має бажання їй підкорятися. Хоча прекрасно
знає, що пожалкує про свою неслухняність, і буде „стояти в кутку на
гречці, відбуваючи покарання”. Та що вдієш, коли моїй душі-мазохістці це
подобається. Вона хворіє, болить, плаче, корчиться від болю, але тримає
у собі отруту байдужості і невзаємності. Здається, вона вже от-от піде
на небеса, але навіть у такий момент продовжує кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178104
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2010
Розпочинався звичайний весняний день. У вікно пробралися перші
промінчики сонця, задзвонив будильник - вона прокинулася. Першим
ділом, як завжди глянула в дзеркало, коментуючи побачене: „О
Боже, невже це я”? Вмилась, одягнулась привела себе в порядок і тепер,
дивлячись у дзеркало, сказала: „Може бути”. Взявши сумочку, пішла
на пари. Там, як завжди, нічого цікавого, потрібно повертатися додому.
На протилежному маршруті, який вивчила вже, як свої п’ять пальців, теж
нічого нового не побачила. . Ті ж будинки, перукарня, книгарня, міст,
ринок і знову гуртожиток. . Так і проходили день за днем п’ять років
навчання в університеті. На перший погляд нічого цікавого і
незвичайного. Але вся причина в тому, хто так жив?
А жила і живе так незвичайна дівчина. Котра під маскою
повсякдення приховує невиліковного романтика. Ніхто не знає, що коїться
в її душі, які думки тривожать її розум, від чого частіше починає битися
серце. Так, вона звичайна студентка п’ятикурсниця і її життя на перший
погляд настільки одноманітне, що здається вона губиться в повсякденні.
Проблеми з року в рік ті самі:навчання, гроші, друзі, коханий.
Навчання - нормальне, якщо вчити, друзі - хоч відбавляй, та
чи є справжні, гроші - вистачає, якщо з розумом тратити. Коханий
- о це вже питання болюче. Чи є? Не знаю. Чи вистачає? Ні. Чи
справжнє? Так. Але чому так багато відповідей на одне запитання. Чому не
можна просто...Є, вистачає, справжнє. А тому, що кохання не навчання,
його не вивчиш, а якщо і старатимешся діла мало. Це не гроші -
його не накопичиш, не заробиш і не зекономиш. І не зовсім друг, хоч як
би вам цього не хотілося. . Скільки разів вона старалася віддати себе
лише йому, своєму першому і єдиному коханню. Скільки умінь потратила на
те, щоб сподобатися… І все ж таки сподобалася. Та чи на довго? Відповідь
відносна - на чотири роки. Хтось скаже багато, а я не погоджуся,
бо для справжнього кохання це ніщо. Вона була щедрою на ласку, ніжні
слова, постійну увагу, віддавала йому все тепло, котре сиділо в її
серці... а натомісць - холод і мовчання. З кожним наступним
прожитим ранком, днем вечором розуміла - не треба, не варто! Але
про який розум може іти мова, коли кохаєш. Хтось, можливо, скаже, що це
дурість, і я погоджуся, але не скажу, що непотрібна дурість. Тому, що
вона робить нас щасливими, щирими, ніжними, відвертими. В такі моменти
ніщо вам не заважає, сміятися, веселитися, радіти життю, і врешті решт,
кохати! ...
Отже, такі думки хвилювали романтичну п’ятикурсницю філологічного
факультету. Лише коханням хвилювалася її душа, від кохання частіше
б’ється серце і тьмариться розум. Із року в рік нічого не змінюється
- ні в житті, ні в коханні. Її ніхто не розуміє, як би вона не
старалась бути сильною, кохання знову приносило сльози і не лише на
очах, але й в серці, і вона, плаче, плаче, плаче... і скільки разів
говорила собі – не буду! Але де там, знову сльози, як не в очах, то у
серці. А сердечні сльози ще солоніше та пекучіше обпікали ніжну душу
закоханої.
Вона постійно мріяла про чисте вічне кохання, прагнула його знайти і
вже нікуди не відпускати. Але пошуки були безрезультатними. Інколи їй
здавалося ось він, ідеальний матеріал для ліпки кохання, але перші
враження були хибними. Інколи хотіла створити його, виліпити і
розмалювати так, як мріяла, зробити таким, якого хотіла. Але з кожною
наступною спробою розуміла, що нічого в неї не вийде. Її знову не
розуміли і, відштовхуючи, розбивали скульптуру ідеального кохання, не
дочекавшись завершення. І безжально потоптавши виплекану в любові та
ласці фігуру, йшли геть. Вона лила сльози на уламки свого кохання,
старалась розмочити їх скласти до купи і створити нову форму вічного
почуття. Але все закінчувалося тим самим. Склеєні тріщини робилися все
більшими, уламки все черствішими, а скульптура з кожним топтанням і
склеюванням спотворювалася до краю. Виходи було два - викидати,
або реставрувати. Але закохана ніяк не могла наважитися розпочати роботу
з новим матеріалом і вкотре поверталася до понівеченого спотвореного
кохання. Тисячі разів ламала, знову склеювала, а результат з кожним
разом був ще жахливіший.
І от, одного звичайнісінького дня наважилася викинути, так звану,
скульптуру, яка складалася лише з уламків, і розпочати нову роботу. Іноді в скульптора-самоучки виникала
думка - а може взагалі не потрібно прикладати зусиль для створення
ідеального кохання, можливо, вона існує в ідеальному вигляді, вже готова,
а я поки ліпила свою мрію просто не помітила її? Вона питала себе, Боже,
а що, коли воно дійсно так? Це ж божевілля тратити роки на створення
мрії, а в результаті побачити, що або твоя мрія настільки потворна, або
ти поганий скульптор. Саме того ранку закохана романтична душа
скульптора подалася на пошуки ідеальної форми кохання. Котру не потрібно
ламати і склеювати, а просто прийняти такою, якою вона є. Поставити у
потаємному місці своєї душі і з насолодою дивитися на неї, і не ллючи
сліз, розуміти - вона твоя, вона така, як ти хотіла. Чи буде такий
день, вона не знала напевно, але більше не бруднила руки дешевим
неякісним матеріалом, котрий не піддавався ліпленню. Він не підкорявся
її думкам, її ніжним рукам, котрими вона пестила його, леліла, неначе
немовлятко, на початку роботи і жаліла, як інваліда першої групи у кінці.
В решті - решт, кохання не витримало знущань і померло. Але, в світі
ніщо не зникає безслідно, після смерті обов’язково народжується життя.
Можливо, не таке, як до цього, але воно має душу і серце, воно живе в
повну силу, воно дихає на повні груди.
Проаналізувавши своє життя, скульпторка-невдаха змінила своє амплуа і
тепер, просто споглядаючи різні версії матеріалів, оцінювала їх і робила
висновки варто чи ні братися за роботу.
Але чогось вартого уваги так і не було. Та нещодавно, вона здивувалася,
коли, не звертаючи уваги на матеріал, не аналізуючи та не оцінюючи його,
вона помітила саме те, що їй треба вже в готовому вигляді. Тепер вона
лише милувалася скульптурою правильної форми, без жодної тріщини, і з
усмішкою в серці розуміла - це воно, моє довгоочікуване ідеальне
кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2010
Нарешті я розмірено іду,
Спокійним кроком по життю мандрую.
Я знала, що колись його знайду,
Той вірний шлях, і спокій запанує.
І ти зі мною в ногу, в такт ідеш.
Іди. Прошу, не відставай від мене.
Ти всі діла мої в полон береш
І заспокоюєш мене таку шалену.
З тобою я спокійна, як ця ніч,
Котра майже мовчить, котра дрімає.
Іди вперед, мене з собою клич,
Я буду йти з тобою аж до краю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174382
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Мов скальпелем прорізую я час
І входжу в лоно часового світу.
Іду в минуле, я іду до вас -
Мої учителі, бо хочу вам відкрити
Всю свою душу, свої почуття,
Сказати, що я думаю, як мрію.
Я йду в минуле, мов у забуття,
В яке сучасності зерно посію.
Не вмію я писати так, як ви,
Я навіть не поет, а тільки вчуся.
І починаю з чистої канви
Писати вірші - і тому я рвуся.
До вас... Шевченко, Леся і Франко,
Спитати вас, як правильно творити?
Може, мені порадить Сименко?
Може, із мені поговорити?
Читаю Вас, Шевченко, і боюсь
Писати свої кострубаті вірші,
У геніальності Вашій гублюсь...
Іду я далі і що крок, то більше,
Я відкриваю душу вам усім,
Й питаю знову, як мені писати?
Чи жить в моєму вірші тій красі,
Що римою всі звикли називати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174381
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Навколо сніг мокро-м’який…
Така й душа моя.
Дозволю я - а ти відкрий
Її – глянь яка я.
Зирни на душу і відчуй,
Збагни усю мене.
Мов пляшку серце відкоркуй,
І розум твій збагне…
Наскільки я мокро-м’яка,
Така як отой сніг,
Котрий плине, немов ріка
З-під твоїх твердих ніг.
І ти ту душу, без жалю
Затоптуєш в багно.
Якби ти вмів, то би зберіг
Любові хміль-вино.
Та ти затоптуєш і мнеш
Всі мої почуття…
Коли нарешті вже збагнеш....
Кохання – не сміття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173923
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2010
Світла кімната. Стіни осяяні весняним промінням промовляли ніжністю. Ввійшла Вона. Чиста і світла мов біла лілея, в очах голубіло щось невимовно юне. Підходить до труни, там Він - її коханий.
Вона. Чому я знов тебе чекаю?
Нема тебе - це правда, так?
Бо вже злетів у вись літак.
Чого чекаю я? Не знаю.
Він. На що надіюсь я, скажіть?
Вона залишилась далеко,
Лечу від неї мов лелека,
Та думка все ж униз біжить.
Вона. Ти вмить злетів у небеса,
І думка теж до тебе лине.
Повір вона, як ти не згине,
В душі навік твоя краса.
Він. Я не хотів туди іти,
А так бажав з тобою бути.
Бо ти дала змогу відчути
Справжнє кохання, тільки ти...
Вона. Я знаю ти кохав мене,
Тоді чому ми розлучились?
Може у чомусь помилились?
Як мучиться серце сумне...
Він. З-за хмар дивлюся я туди,
Де ще живе моє кохання...
Буду дивитись до смеркання,
Душа кричить - до неї йди!
Вона. О, Боже, нащо ти забрав,
Моє єдине справжнє щастя?
Більше таке знайти не вдасться,
Ти й мою душу поховав.
Голос згори. Це не кінець, бо ти живеш,
Ти маєш жити задля нього,
Щоб не згубити щастя свого.
Колись ти теж у вись підеш.
Вона. Навіщо жити, коли нас
Жорстоко розлучила доля?
Немає навіть думці волі,
Про нього думаю весь час.
Голос згори. Ти думаєш йому там легко?
Він мучиться ще гірш ніж ти,
Не може місця він знайти,
На тому світі, там - далеко.
Вона. То все ж його душа жива?
І він все чує, і він знає,
Як я тут на землі ридаю,
Він чує всі мої слова?
Він. Моя кохана, так я чую,
Тебе і всі твої слова.
Душа моя вічно жива,
Повір, я тут ще більш сумую.
Вона. О всі святі, скажіть мені,
Як жити далі, що робити?
Не можу я без нього жити,
Всі дні стали немов німі.
Голос згори. А ти живи, так як до нього,
Не плач прошу тебе, не треба,
Не рвися ти до нього в небо,
Бо гріх просити в мене цього.
Він. Моя кохана, ти сумуєш,
А я не хочу сліз твоїх.
Хочу я чуть веселий сміх,
Тоді полегшення відчую.
Вона. Коханий мій, не буду я
Тепер ридати, як раніше.
Хай буде тобі спокійніше,
Та вічна туга вже моя.
Він. Забуть мене, хоч я не хочу,
Зітри мене з думок своїх,
Нетреба більше сліз твоїх,
Нехай радіють твої очі.
Вона. Я не забуду вже повік,
Тебе, тих рук, твоєї ласки,
Я не забуду нашу казку.
Бач, сльози капають із вік.
Він. Ти пам'ятай, що я люблю,
Але не можу обійняти,
Коханою тебе назвати...
Завершив казку я свою.
Вона. Навіщо жити, коли смерть
Руйнує все, що ми будуєм?
Коли приходить ми не чуєм,
Коли іде, чуть кроку твердь.
Голос згори. Що народилось мусить вмерти.
Така є істина одна.
Чи вірно так? О, я не зна.
Але ця істина уперта.
Вона. Але так рано він помер.
Навіть, невстиг, щось розпочати,
Він тільки но навчивсь кохати,
Не бачивши життєвих перл.
Голос згори. Навіть сказати що не маю...
Ти права, він невинний був,
Він він до кінця і не збагнув,
Що Бог його вже забирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160797
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009
Всі слова, всі думки, всі мрії про тебе.
Все тобі я віддам, ти скажи, якщо треба,
Я поділю повітря лиш з тобою єдиний.
Кожну хвильку життя я до тебе знов лину.
Якби тільки могла, прихилила би зорі,
Запалила би лід, засушила би море.
Вище сонця без крил піднялась би, напевно,
Бо я знаю політ мій буде недаремний.
Приспів:
Тобі єдиний, тобі коханий,
Я зізнаюсь в коханні словами,
Яких ніколи не говорила,
Не поламай прошу мої крила.
Не обпали їх холодом зради.
Без тебе я додолу упаду,
Без тебе я додолу упаду.
Я лиш тобі віддам свою любов,
Ти сенс мого життя, повітря, кров.
Реальну казку я створю для тебе,
Ти зорі, сонце, ти безкрає небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160486
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
Я дякую тобі за квіти,
Я дякую тобі за дні ,
Коли могла я порадіти,
Ти пробудив весну в мені.
Душа радіє..., ні не плаче...
Вона радіє кожен раз,
Коли твої я очі бачу.
Я думала - вогонь погас,
І вже ніколи не зігріє
Мої пісні ніжним рядком.
Та слово лиш тебе леліє
Цієї ночі перед сном.
Я так боюся, що прокинусь
І зникнеш ти..., зникне мій сміх.
В цю мить до тебе лише лину.
Ти перший, хто зумів, хто зміг
Відкрити мою душу чисту,
Ввійти в той світ де я живу.
Я лиш тобі віддам намисто
З чудових слів й риму нову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160480
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
На вулиці ранок -
В мене настрій вечірній...
Так хочеться теплого
Ніжного спокою.
Та його нема,
Є лиш суміш проблем -
І знову я в темному безвісті з мукою.
Вона мене мучить
І жалить, мов осами.
Я мужньо терплю,
Йду ногами я босими
По гострих камінях
І б’ю свої ноги я,
І кров на коліні
Болить, як душа моя.
Я мерзну в вогні,
Душа моя заклякла знов.
Немає тепла,
бо любов догоріла вже.
Вона все ж мовчить,
бо не знає ніяких мов.
Та ранок вечірній говорити її навчить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160452
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
Я вимальовую твій силует в пітьмі
І уявляю, що ти зараз біля мене.
Вдивляюся у стіни ці німі
І бачу в них життя, таке буденне.
Кидаю я свій погляд за вікно,
Там динамічно рухаються люди.
І знов про тебе думка, всеодно,
Серце кричить - його не забуду.
Підводжу очі вверх там стеля є -
Вона говорить про кохання знову.
У грудях чую серце я своє,
Котре з душею вже готує змову.
Вони так хочуть розум мій звести
До того, щоб і він хворів тобою,
А він давно прагне покласть хрести.
На тій любові, котра є журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160449
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
Коли ти глянеш у вікно і дощ побачиш,
То знай, що це моя душа без тебе плаче.
Якщо у ньому ти побачиш сонце ясне -
це буде знаком, що моя любов не гасне.
Може, там сніг буде сніжинками спускатись.
Кажу - той сніг буде коханням називатись.
Коли ти ступиш на опале листя кленів,
воно співатиме тобі лише про мене,
Той шелест їх шепне тобі - кохаю...
А віти голі листю підспівають
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160327
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
тихий вечір накрива місто
я сиджу і дивлюся в морок
де блищить ліхтарів намисто
на годиннику вісім сорок
наступає вже вечір тихо
а за ним знов крадеться ніч
серце чує що буде лихо
сльози капають чомусь з віч
тихо вітер гуде у шибку
місяць хмара чомусь сховала
побіжу я до ночі швидко
котра сон мені дарувала
на годиннику десять тридцять
я не сплю а дивлюсь у морок
буду довго туди дивиться
на годиннику десять сорок
час біжить скоро ранок блисне
я не сплю я дивлюсь у місто...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160326
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Іще вчора, здається, я марила тільки коханням
І дивилась на світ, як на витвір мистецтва зими.
А сьогодні в душі зникли всі потаємні бажання...
І лишилася я, бо не має в душі більше ми....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160279
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Вечір - темно, а сонце де?
Я не знаю, не бачу, хочу...
дня бажаю, нехай зійде
сонце ранку посеред ночі
Вечір - тихо, бо сум мовчить.
хочу шуму, бажаю жити.
чую гуркіт, то потяг мчить,
прагну шуму ту мить вловити.
Вечір - холодно, мряка скрізь,
та душа так тепла бажає.
тихо в серце крадеться злість,
а добро його проганяє
Вечір - зорі, нема вже їх,
всі погасли, немов згоріли.
знову хочу почути сміх,
очі сльози чомусь закрили?
Вечір - сон, має бути сон,
я не хочу, не буду спати.
не піду я до сну в полон,
краще ранку буду чекати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160277
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Допомоги в Бога просим лиш тоді,
Коли вже не змога жити у біді.
А чому не просим кожен день його,
Хоч краплину ласки у Всевишнього?
Боже, які грішні всі твої раби
Їм ніщо не свято, що тут не роби,
Твої учні смертні, не бажають жить
За законом, котрий Біблія гласить
Вони всі байдужі, гірше Ірода
Господи всевишній, як мені шкода
Твоїх мук страшенних, крові, що пролив,
А виходить марно ти це все робив...
Ти, святий Месія, висів на хресті,
Ти заради люду в небеса злетів,
Аби ми збагнули, що Всевишній є,
Щоби всі почули, вчення те твоє.
Але зараз люд наш наче весь оглух,
І ніщо не може їм вернути слух.
Вони всі існують, але не живуть
Бо не бачать смислу і забули суть.
Вони всі забули, що є Бог в Раю,
І ніхто не чує заповіповідь твою.
Їм потрібно горе і біду пізнать
Щоб про найсвятіше в решті-решт згадать.
І тоді знімають руки знімають руки до небес,
І благають в Бога не земних чудес.
А до того бродять по страшних стежках,
Поки дзвоном в хату не постука страх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160209
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Сіра пуста кімната, здається, там уже давно ніхто не живе. Раптом з'являється ясно-біла постать, таке враження, що всередині порожня. Захоплено говорить.
І
Перший день життя
Душа. Сьогодні перший день життя мого.
Я буду жити, але як, не знаю?
Не знаю я майбутнього свого,
Та я живу, бо поки не вмираю.
Розум. Мій перший день сьогодні розпочався,
Я ще не знаю що робить мені.
Та поки досвіду іще я не набрався,
То буду просто жити перші дні.
Серце. Я теж живу і хочу жити далі,
Не знаю, як життя піде моє.
Чи добрі будуть дні, може надалі?
Я буду все сприймати так, як є.
Монолог життя
Жили вони у згоді перші роки,
Раділи будням, радощам, святам.
Вітали першії дитячі кроки,
Додаючи у себе світлих гам.
Душа була прозорою, тонкою.
Серце спокійно билося в груді.
Із розумом дружили вони двоє,
Не було місця тут сльозам, біді.
Ішли роки - душа цвіла, раділа.
Сплинали дні і серце теж жило.
Але одного ранку душу стріло
Незвичне почуття... що то було?
І з часом та душа враз зрозуміла,
Що це був сон, котрий до неї йшов.
Вона його не звала, не хотіла.
Але наперекір, він все ж прийшов.
ІІ
Душевна тривога
Душа. Доброго ранку, друзі, як живеться?
Розум. Та як живеться, так як і завжди.
Серце. Клубок життя біжить, нитка не рветься.
Душа. Не має на дорозі там біди?
Розум. Не знаю, я не бачу, може й бродить.
Серце. Та ні, бо я спокійно живу тут.
Душа. А от до мене сум у гості ходить.
Розум. Він хоче завести тебе у блуд.
Душа. Не знаю Розуме, вже стільки років
Минуло з того часу, коли я,
Почула перший шум від сумних кроків,
Вони ятрять мене мов кров змія.
Розум. Ти завжди щось вигадуєш даремно,
Не треба так боятися, прошу.
Душа. Але чому тоді стаю я темна?
Я ж ніби не лукавлю, не грішу…
Розум. А скільки років ти живеш у цьому тілі?
Душа. Вже років двадцять скоро проживу.
Твої питання щось незрозумілі,
Ти що готуєш пастку знов мені?
Розум . Та ні, я просто думаю, ти знаєш.
Душа. Так, так, мій друже, і які думки?
Розум. Та тихо будь, ти мені заважаєш,
Тобі кажи мовчи, ти ж навпаки
ІІІ
Сердечна тривога
Серце. Щось мені тяжко битися так стало.
Душа. А це тому, що сум до нас прийшов.
Серце. Та ні, не сум, щось суму там замало.
Розум. Послухайте! Я відповідь знайшов.
Душа і серце в один голос: Що, що ти знаєш, то це за примара?
Розум. Так, так я знаю - це кохання йде.
Душа. О ні, це гірше пекла наша кара.
Серце. Може воно мене тут не знайде?
ІV
Прихід кохання
Роздається стук у двері.
Душа. Так, так, заходьте. Прошу. Хто там буде?
Кохання. Я радість ваша, відчиніть мені.
Серце. Не відчиняй йому…
Душа. Та я не буду.
Кохання. То ви відчините ті двері вже, чи ні?
Душа. Не відчиню, бо я тебе не знаю.
Я не знайомим вірити боюсь.
Кохання. Та ти хоч глянь на мене, я благаю…
Ти подивись як щиро я сміюсь.
При відкриваються двері і в кімнату вривається яскраво-червоне сяйво. Воно настільки грайливо рухається, що ніхто не може відвести погляду.
Душа. О Боже, милий! Ти таке грайливе.
Заходь, прошу, живи у мене тут!
Кохання. Тепер у парі будемо щасливі.
Розум до серця. Ти чуєш серце? Вже прийшов наш блуд.
Серце. Звичайно чую, я аж стрепенулась.
Душа живе з ним як у раю.
Розум. Хоч би так радість в сум не обернулась.
Серце. Ти знов нав’язуєш мені мудрість свою?
Розум. Чому, ж , я просто думати навчився
Я бачу, де є правда, де брехня.
В думках своїх не раз було губився,
Але ніколи не робив щось навмання.
Серце Послухай, Розуме, замри хоч на хвилинку.
Розум. О ні, не хочу, і не можу я.
Серце. Та ти зроби просто думкам зупинку,
Хай відпочине логіка твоя.
Ти подивись на світ, немов на казку,
І поглядом зустрінь у ньому рай,
Зніми із себе цю розумну маску…
Розум. Не хочу, я сказав, на цьому край.
Розум. Ти що, наслухався пісень душі й кохання?
І вже до себе в гості кличеш їх?
Послухай, серце, моє віщування -
У сльози перетвориться той сміх.
Серце. Та ні, ти не правий, кохання – щире,
Воно приносить радість і любов.
Розум. Нехай іде собі додому з миром,
Поки не висмоктало з тебе усю кров.
Серце. Я не послухаю тебе сьогодні,
Бо хочу жити теж, мов у раю.
І я піду до них, у ту безодню.
Й повеселю коханням кров свою.
Розум. Іди, іди, згадаєш моє слово,
Я не бажаю тобі зла й біди
Серце. Ти хочеш налякати мене знову
Розум. Чого, ж, я вже сказав тобі - іди…
V
Полон
Серце Душе, ти чуєш? Я іду до тебе -
Я хочу теж пізнати ту любов.
Хоч Розум мені каже, що не треба,
Але все ж він мене не поборов.
Кохання. Іди сюди і ти мене полюбиш
Тобі я обіцяю. Де ти є?
Повір, зі мною ти про сум забудеш…
Душа. Це правда, воно всім життя дає.
Серце. У вас тут скрізь закоханість витає.
Мене хотіла огорнуть, та я
Іще боюсь прийняти те, чого не знаю,
Але хвилюється чомусь вже кров моя.
Душа. Та не хвилюйся ти, це так приємно
Коли закоханість панує у тобі.
У тебе пробирається таємно,
Але із нею вже нема кисню журбі.
Розум. О Серце, друже, схаменись, благаю!
Це твоя вірна згуба, твоя смерть.
Я це кажу тобі, бо точно знаю.
Воно враз розіб’є тебе ущерть.
Серце. Тебе не хочу чути я, не хочу.
Бо мрію вже відчути почуття,
Котре ввижається вві сні щоночі,
Котре красивим робить все життя.
Монолог життя
Закоханість зайшла у Серце сміло,
І вже без неї воно не жило.
Серце сміялося собі, раділо
І до кохання себе довело.
Минали дні, кохання розросталось,
І полонило душу й серце знов.
Але одного дня воно злякалось,
Бо зрозуміло, що втрачає кров.
VI
Жорстока зрада
Серце. О Боже! Ні! Не може цього бути!
Я кров втрачаю, що це за біда?!
Розум. А це кохання вашого отрута.
О Серце, друже, як мені шкода.
Тебе і душу тую безневинну,
Котра повірила в кохання, сміх.
А я чекав, з хвилини, на хвилину,
Коли закінчиться той час утіх.
Віра. Та ні не слухай ти його, не треба,
Все буде добре, це лише твій страх.
Ти попроси про допомогу в неба.
Розум. Та зрозумій - це Зрада йде, ваш крах.
Серце. Яка ще зрада? Я її не знаю.
Душа. О, Боже, що це зрада до нас йде ?
Серце. Це Зрада. Я її вже відчуваю.
Ще трішки і вона мене знайде.
Віра. Не може бути. Я не вірю в зраду,
Усе це вигадки, так Розуме, скажи?
Розум. Не можу я думкам всім дати раду,
Але ти, Віро, Серце бережи.
Серце. Мені вже віра тут не допоможе,
Надію треба кликати мерщій.
Душа . А вона зцілить нас, вона це зможе ?
Серце. Ти вір у це, або хоча би мрій.
Серце з Душею дивляться у дзеркало. Перелякано і впівголоса говорять…
Душа. О Боже, милий ! Я так потемніла.
Серце. А я зів’яло, й в’яну далі знов.
Душа. Мені ніколи ще так не боліло.
Серце. А я ніколи не втрачало кров.
Душа. Кохання, ти куди іти зібралось?
Кохання. Мені не зміну Зрада вже іде.
Душа. А як же щастя, котре обіцялось?
Кохання. Може воно тебе колись знайде.
Душа. То ти усе брехало нам? Ти - підле!
Розум А я казав вам - проженіть його.
Тепер життя нема, Серце вже зблідло.
Душа. Мовчи, не говори мені цього.
Серце. Де ж та Надія, де та Віра? Боже!
А помираю, я не можу так.
Душа. Ти не вмирай, Надія – допоможе.
Серце. Та ні, я уже бачу смерті знак.
Душа. Не треба, не вмирай! Зажди Надію,
Вона відродить тебе, зачекай !
Серце. Я помираю, та я не жалію,
Бо крім кохання, знатиму ще й рай.
Душа. Та не мовчи, поговори зі мною.
Серце. Не маю сили вже, прощай, прощай...
Душа. Ще трішки і піду я за тобою,
І теж пізнаю крім кохання рай.
Розум. Прощай Душа, привіт кажу я Серцю
Я вже у парі з ним на небесах.
Душа. Може із вас іще хоч хтось озветься?
Я вже не чую вас, вмираю. Ах !
Зрада. Ха-ха! Я вас убила, я убила!!!
Надія. О ні, не може бути, це кінець
О Зрадо, що ти з ними наробила?
Зрада. Послала їх до Бога під вінець.
Надія. А я так бігла їм на допомогу…
Віра. А я так вірила, що вони ще живуть.
Зрада. Ідіть назад, нема вперед дороги.
Надія. Тепер тебе убивцею назвуть.
Зрада. Хіба це вперше? Вже не раз назвали
Мене убивцею оті дурні Серця,
Котрі так сліпо, віддано кохали,
Не боячись фатального кінця.
Завіса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160208
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Закриваю вже вкотре очі,
Знову бачу лише тебе.
Серце плаче, кричить - не хочу!
Душу смуток і біль шкребе.
Закриваю свої я очі,
Й знову чую слова твої.
Я не хочу їх чуть, не хочу,
Вони гірші за яд змії.
Закриваю я знову очі
І боюся, що знов душі
Серце крикне - його я хочу!
Душа скаже мені - гріши!
Вже не хочу закривать очі,
Щоб не чути тих слів страшних.
Я одна у полоні ночі,
Голос серце чомусь затих.
Знову я закриваю очі,
Але скрізь тишина німа.
Я питаю поради в ночі,
Вона каже - думай сама.
Раптом фраза прорвалось з ночі -
Не люби, не кохай його...
Ти відкрий назавжди ті очі,
І не муч більше серця свого.
Та душа так мене молила -
Закрий очі тебе молю.
А я їх назавжди відкрила,
Щоб сказати - більш не люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160168
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Боже, дай мені мудрості, дай мені сили…
Зараз важко мені, і думки оповили
Весь мій розум, діла, я не знаю як жити.
Куди йти, куди ні, куди варто ступити?
Я іду мов сліпа, я не бачу нікого,
Я не знаю чи варто чекати нового,
Чи робити нове лиш самій - не чекати.
Але, Боже, скажи, як мені здогадатись?
Чи я правильно чиню сьогодні і вчора?
Чи я скоро збагну сенс життя, чи нескоро?
І у чому той сенс, ти хоч знаєш, Всевишній?
Може, сенс у житті, такому як вийшло.
Хтось вбачає той сенс саме в склянці горілки,
Хтось бажає сягнути недосяжної зірки,
Хтось найбільше бажає грошей заробити,
А в кінці всі ми рівні, перед Богом всі квити.
І багатий і бідний, кожен в землю лягає,
А до того живе наче цього не знає,
Що в кінці вже не буде ні грошей, ні горілки,
І не треба вже нам досягати ту зірку.
Бо для чого, для кого її ми залишим?
Так чи ні? Не мовчи, підкажи, щось, Всевишній,
Для дітей, для онуків її вже не треба,
В них в житті інша ціль, зовсім інші потреби.
Вони сенс не збагнуть, так як ми не збагнули,
Бо ми всі вже про тебе, Всевишній, забули...
Ми занурились в гроші, в розваги, в дрібниці,
Котрі нас не пускають до церкви. Дзвіниці -
Серед шуму життя ми не чуєм ніколи,
І кульгає душа, і бліда вона квола,
Бо не чує молитви, котра їй так потрібна...
Зрозуміла! Душа моя надто вже бідна .
І тому мені важко, і тому я страждаю...
Все - сьогодні молитися я починаю.
Відроджу свою душу, і тоді, мабуть, взнаю
Чи я правильно йду, чи невірно ступаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160167
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Сонце, хмари,
Сльози, сміх.
Радість, чвари,
Свята, гріх.
Сміх крізь сльози,
Щастя плач.
Спека, грози,
В небі грач.
Мир і спокій,
Спів в душі.
Сум глибокий,
Ці вірші -
Все в мені,
Усі слова.
Розум, мудрість,
Птах – сова.
Щось забула – є!
Життя.
Рима шиє
Знов шиття.
З слова, з коми,
З букви теж.
Тихий гомін,
Ти знов звеш…
Мою руку
Йти у такт.
Рими звуки
Вже антракт -
Перервали.
Дійство йде!
Слово голосно гуде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160097
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Новий день, нова мить, новий час...
Завтра, вчора, сьогоді, торік...
Він біжить, підганяючи нас -
Час стояти не вміє, не звик.
Чуєм він зупинився на мить,
Мабуть, хтось попрощався з життям.
В когось серце уже не болить,
І це хтось вже обрів вічний храм.
Після час знову швидкість ввімкне,
Ми про гальма забудемо з ним.
Поки шину біда не проткне,
З-під коліс вийде швидкості дим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2009
Ти – моє вічне горе.
Ти – мій пекучий біль.
Ти – той ким серце хворе.
Ти – це солодка сіль.
Ти – це вогонь пекучий.
Ти – це холодний лід.
Ти – мов стріла разючий.
Ти – то глибокий слід.
Ти – моя мрія вічна.
Ти – той кого люблю.
Ти – то мій біль вже звичний.
Ти – той хто без жалю.
Ти – мій бездушний ірод.
Ти – мій душевний кат.
Ти – ще страшніший звіра.
Ти – муки рідний брат.
Ти - це вампір безжальний.
Ти – ще страшніш біди.
Ти – моя піснь печальна.
Ти – той хто б’є завжди.
Ти – моя ясна зірка.
Ти – моя темна ніч.
Ти – той без кого гірко.
Ти – лебединий клич.
Ти – то гірке хоханя.
Ти – сновидіння всі.
Ти – всі мої зітхання.
Ти – рідний брат красі.
Ти – то кінець початку.
Ти – безкінечні вірші.
Ти – то болюча згадка.
Ти – за весь всесвіт більший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160063
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Тепер я знаю, як боліло душу,
Коли безжально ти її карав.
А я все думала - терпіти мушу,
Бо я кохала... Та чи ти кохав?
Та ні, ти не кохав, а просто мучив
І краяв моє серце на шматки.
Безжально, мов в десятку в душу влучив,
Своєю зрадою, котра тяглась роки.
Ти без наркозу моє серце різав,
Воно стікало кров’ю кожен раз.
Жорстокістю твердою, мов залізо,
Котра несла з собою сто образ.
А я терпіла, та було не варто,
Бо ти не заслуговуєш цього.
Своє життя я ставила на карту,
Але тебе все ж втратила. Чого?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160062
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009
Золотий сонцедиск мені лізе у око,
Й тьмянить сяйвом своїм увесь світ.
Він так близько, й водночас далеко, високо
І прагну здійснити політ.
Я лечу, мов Ікар, не жаліючи крила,
Хочу його торкнутись намить.
Відчуваю, даремно ті крила схопила -
Сонцедиск надто сильно горить.
Я наблизилась сонця і раптом упала,
Мої крила палали, мов жар...
І лежачи під сонцем - тихенько ридала,
Сонцедиск багрянів, мов стожар.
Мої сльози гарячі солоно мокріли,
Крила попелом стали за мить.
Сонце кидало все ж те проміння, мов стріли,
І бажало мене спопелить.
Я лежала, не маючи сили звестися.
І молила те сонце піти.
Сонця диск все ж горів, але хмарою вкрився -
Я благала у неї води...
Хмара вмила мене і пішла собі далі,
Сонце знову відкрило вогонь.
Я хотіла звестися, та спроби невдалі...
Все - помру під тим сонцем, либонь...
Раптом вечір настав, сонце спати сховалось,
Вийшов місяць холодно-ясний,
Його сяйво ласкаве, до мене озвалось:
"Попий холоду мого, попий..."
Твої крила обпалені будуть літати,
Твоє серце ще буде любить,
Підведись - я благаю, ти можеш ще встати,
Не біда, що у грудях болить".
Я звелась і пішла від солярного пекла,
Десь туди де була темнота.
Після - вийшла до сонця, як воно вже звикло,
Та тепер я була вже не та...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160008
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2009
За вікном гуляла тихо ніч,
Спало місто під моторів шум.
Сон благав її - мене поклич,
Я піду до тебе без роздум.
Та пробігла ніч повз сон мінцний
Голосним скрипінням від коліс.
А він знов благав - мене закрий
Темнотою щільною завісь.
Запалила ніч вогню ліхтар
І палила сон, немов сірник.
Та він знову біг до ночі чар,
Її колір миттю тихо зник.
Насвітанні виснаженний сон
Від утоми похитнувшись впав.
І дарма, що промені з вікон,
Він, нарешті, міцно-міцно спав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160004
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2009