| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Упала ще одна зоря,
померла ще одна людина.
Та світ живе, живуть моря,
і гори....тільки без частини.
Зірки - це люди, що стоять
в серцях над прірвою пустою,
зробивши вибір, ледь тремтять,
пірнають в відчай з головою.
Ось є в людини тільки мить
перед падінням в невідоме.
Хоч доля смерті не велить,
вона ж обрала все свідомо.
І знову падає зоря...
Зорі - це душі самогубців.
Зірвавшись з краю, так горять,
щоб вмить злетіти в світ безумців.
Безмежна ніч і тільки дощ.
Дощ цей із душ - метеоритів.
Красиве явище, та що ж,
небо смертями лиш покрите.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175959
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2010
Смеясь задорно и игриво,
Даруя солнышко в глазах,
Она казалась всем счастливой,
Но засыпала вся в слезах.
Ее душа внутри пылала
Огнем из боли и тоски.
Никто не видел, что страдала,
Что билось сердце на куски.
Она привыкла быть актрисой.
Она лишь кукла для людей.
Ее вся жизнь была лишь пьесой,
Посмешищем для циркачей.
Она, не выдержав, сломалась,
Вдруг стала цветом - как душа.
Теперь вся в черный облекалась
И умирала неспеша.
А злые люди все игрались,
Пытали ту, что свет несла.
Сломав дитя, они смеялись,
В ее ж глазах теперь лишь мгла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175901
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010
Я зніму черевики й босоніж
побреду по склянню свого світу.
Я пройду у ті двері, що поміж...
поміж сонця і поміж вітру.
Увірвусь й, не шкодуючи ноги,
побіжу по розпечених втратах,
крізь тінь сліз не помічу пороги,
і впаду потопати у зрадах.
Я занурюсь в глибокії будні,
понесуть мене хвилі печалі.
Проживатиму дні наче судні
і боятимусь зрушити далі.
До грудей притискатиму пам"ять,
що ввіп"ється у серце ножами.
Хоч ні тіло, ні серце не зрадять,
та на грудях залишаться шрами.
Заблукаю я в лісі обману,
бо осліплять чужими словами.
З міських труб наковтаюсь туману,
й познайомлюсь з кошмарними снами.
Я замерзну під покривом страху,
і оглухну від вибуху тиші.
Лід очей душу вб"є, мов комаху,
світлі дні розбіжаться, мов миші.
Та втримаю в руках черевики
я навпомацки лізучи далі,
бо, відчувши чи сльози, чи крики
вмить позбутись гнітючої шалі.
Розвернусь на розтерзаних ступнях,
й побіжу, несучи допомогу.
Тінь надії, раніше відсутня,
надихне знов пройти всю дорогу.
Добіжу і побачу дитину,
Що іде по склянню свого світу.
Вже ступає не першу годину
під поривами хижого вітру.
Підійду, простягаючи руки,
у яких я несла допомогу,
й тільки тут зрозумію, що муки -
це є вхід у дорослу дорогу.
12.01.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170072
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.02.2010
Маленька крапелька печалі -
відбиток тьми на полотні,
що прилетіла наче з далі,
і впала тінню на стіні.
Вона все слідує покірно
за тілом мертвим чи живим,
і плаче гірко та безмірно
зза тих, хто зве її ніким.
Вона жива, хоч є лиш тінню.
Вона - це темний бік душі.
Міст́ить в собі тільки затміння,
і тайність, що живе в вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165926
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2010
Люблю я дождь, он полон боли,
он полон холода й тоски.
А жизнь вся прожита в неволе
ламает душу на куски.
Потоки слез, в дожде теряясь,
стекают грустью по щеках.
И холод, в теле растворяясь,
печалью светится в глазах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164396
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.01.2010
Згубивши усі залишки терпіння,
й згорнувши свої ніжні пелюстки,
ридає квітка, просячи спасіння,
не так як інші, не як всі квітки.
Немає сил підняти жовте листя,
й голівку опустила від небес.
Нема на світі гіршого їй місця,
ніж там, де жоден досі не воскрес.
Вона брудна, покинута і квола,
і неоціненим лишився її цвіт.
Усе минає, мчить усе довкола,
та квітка досі квітне на весь світ.
Її краса затьмарена та вбита
байдужістю людських пустих очей.
Ця квітка тільки холодом сповита
пустого міста і німих ночей.
2.12.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161711
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2009
Усіма зраджене дитя
сидить в кутку незримо.
Воно боїться забуття,
та вже забуте всіми.
Дитя мовчить та тихо плаче
не заспокоєне ніким.
Навколо білий світ неначе
змарнів для нього, став пустим.
Схопивши ручками коліна,
дитя тремтить в ночі німій.
Навколо тільки голі стіни,
над ним безсмертний місяць злий.
Дитятко миле та прерасне,
та вмре воно від самоти,
від зради вмре воно завчасно,
та перейде в край пустоти.
І не згадає те дитятко
ніколи жодная душа.
змарніло світле янголятко,
й жорстокий світ цей залиша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160298
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Таким безмежним зором жалю
палає місяць з-поза хмар.
Він бачив все, тяжкі печалі,
і в темнім обрії примар.
Він бачив янголів прекрасних,
він бачив світ, що був до нас.
На небі він горить незгасно,
за всі віки ще не погас.
Холодний місяць в тьмі палає,
під ним пустинне місто спить.
І знає він - тепла немає,
а розпач птахою летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160284
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
В темном, холодном, заброшенном доме,
что возвышается посреди тьмы,
где-то на крыше, и где-то в соломе
дремлет тоска, ждет прихода зимы.
А как завеет, пронзая все, вьюга,
как закружиться по городу вдаль,
тоска встрепенется, хватая подругу,
верную спутницу жизни - печаль.
И понесутся два призрака смело
над городом мрачным, под небом немым.
В слабые души прорвутся умело,
делая сердце навеки пустым.
Тоска и печаль - две стихии ненастья,
одна без другой быть не может никак.
Приносят они только боль и нещастье,
а жизнь против них такой мелкий пустяк.
23.02.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160283
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.12.2009
У відчаї, на самотині
печальний янгол на краю.
Нема життя йому віднині,
Хоч і було наче в раю...
Раніш веселий, безтурботний,
тепер він тихий, боязкий.
Раніш був чийсь, тепер самотній,
немає в нього більш близьких.
Печальний янгол тихо плаче,
б"є море камінь скель міцних.
Тих сліз ніхто так і не бачив,
хіба що блиск зірок німих.
Згорнувши крила, ледь вдихнувши,
він канув каменем на дно.
У тьмі далекій затонувши,
він розчинився, як вино...
Вірш написаний дуже давно....03.03.08́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160098
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009