| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
По лестнице игривых облаков
Взбираюсь в высь бездонного истока.
Их светлый пух, перемежаясь темным мохом,
Неукротимым счастьем возвращает мне залог.
Летят качели – их качает радость
И, ослепляя, расслабляет до нельзя…
Встаю с коленок, вновь открыв глаза –
Раскачивать теперь их снова надо.
Чем ближе к Солнцу, тем оно ясней
Следы мои и мысли освещает –
Глаза слезятся. Но оно солнцевым чаем
Тихонько укрепляет… тает снег.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237476
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 28.01.2011
1
К горлу подступает уровень любви
Рваностью тумана… мыслевый изгиб.
В странной лихорадке пульсовая рябь
Мутит наркоманно. Жаровый разряд.
В зное пополудни бабочковый бред.
На сирени тёмной листьевый берет.
Луч низáет кольца солнцевых орбит
И всё то же солнце разум бередит.
2
Осоковый пояс – пыльный лабиринт.
Путь мой век не новый – стопами избит.
Босиком по соли и в палящей мгле
Люди караваном тащатся к «мечте».
«Раз – и всё, навеки!» – кто-то сим ослеп
Временно, но верно: «больше в мире нет!».
Кто-то безысходно, кто – бегом бежит,
Кто в кювет свалился и ничком лежит.
И при этом каждый думает своё:
Первый и последний я в пути таком.
Кто-то лижет раны, плачет в камышах.
Кто парит болваном, нежится в мечтах.
Вдоль обочин кто-то – слюни рукавом,
Мутной поволокой дерзкий взгляд пошел.
Я иду неспешно – тот же караван –
Плачу и взлетаю, падаю в туман.
Временами вспомню – и, открыв глаза,
Осмотрюсь подробно: в стороны, назад…
Изучаю лица… Разбираю шаг…
Боже правый! Что же? Где же трезвый взгляд?!
Я однá всё вижу?! Ну и дураки!
И опять забыла я, надев очки.
И опять не важно: первая, одна!
Спотыкаюсь… Ну и соли на ногах!
Но иду я мерно. Там и там была.
И теперь по нервам – ровная вода.
3
А всё то же солнце не садится впредь
И лучом всё тем же не устанет греть.
Я смотрю на листья, а меж них цветы
И порхает та же бабочка на них.
Бабочке привольно подлетать к цветкам:
Горсти поцелуев нежным лепесткам.
Лепестки довольны, бабочка сыта –
Ведь на то и лето, чтобы так летать.
Но цветы так скоро сыпятся в траву…
Я улыбку скромно на губах держу.
Скоро ли, не скоро, но наступит день:
Бабочке-летунье надоест сирень.
И сердечку станет пусто – хоть до слёз,
И сквозь них увидит, гдé живет «всерьёз».
10.05.2009
* О том, как я тебя ждала…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209511
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.09.2010
Пришли, как тени, первые морозы.
По вечерам со свечками скользят
За год подутомившиеся грозы,
Под капюшонами скрывая сизый взгляд.
По голубым туманам я читаю
На небе мысли города – в ролях.
Деревья, облетевшие едва ли,
В последних сплетнях хитро королят.
В туманах, застывающих шагами,
Увидела тебя, вы шли вдвоем.
И ангелы на ушко прошептали:
Вы Любите. И стало мне тепло.
Не оттого, что этого хотела,
И вовсе не затем, чтоб отлегло.
Вы Любите. И свято в это верить.
Не важно, что не вечно – целиком.
Мне, как в комке сиянья, так спокойно,
И хочется растаять в теплоте.
Я полюблю кого-нибудь душою…
Но обязательно вернусь.
Вернусь к тебе!
05/06.11.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209510
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.09.2010
Как счастлив тот, кто приручил поэта,
В его воображение войдя.
Сквозь витражи фантазий море света
Отпустит солнце на его поля.
Бродя по тем полям в покое странном
И разговор впуская в тишину,
Увидишь разноцветные туманы,
Витые всплески песен и луну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176030
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010
На дикому березі чайки і хвилі.
І за кілометри весь хаос юрбою.
І тільки пісок, тільки вітер і мрії.
І так би хотілось тут бути з тобою…
07.02.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170545
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.02.2010
Любовь – полупрозрачная стена,
Как сито между мной и внешним миром,
Как солнце, обжигает докрасна
И слепит, не давая спохватиться.
Любовь все воплощает чудеса,
Просеивает быль на «ты» и «прочих»,
И я, от общей беготни отстав,
Любуюсь соловьем янтарной ночи.
Я вижу мир через твои глаза,
Я чувствую его сквозь твои руки
И не хочу в спокойное «назад»,
Мне сладко думать… сладки эти муки.
Мне кажется, что ты уже со мной,
Я чувствую, как бьется твое сердце.
Дыханье – пальцам нестерпимый зной
А на губах – восторг в молчанья mezzo.
04/05.01.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169948
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.02.2010
Бежал король, сдаются командиры-
Пред видом смерти струсили, все врозь.
Солдаты, рыцари, пехота, артилерья!?..
“Не наше это дело - их, авось”...
Но слыша те рыдающие звуки,
Изнемогая хоть от ран и весь в крови,
Измучен болью жгучей, сквозь преграды
Глядит на алый блеск проснувшейся зари
Один боец. На поле диком
Не освещает наступивший день
Ни одного лица живого. Все в тумане.
На зверски изуродованном тле
Вы не найдете черточки изящной,
Чего не видит капитан. Поверьте мне.
Держа в руках истрепанное знамя
И поднимая голову в дымящуюся высь,
Он ясный взгляд возводит в поднебесье
И провожает стаю серых птиц.
Вот лес, обычный лес, но щас он не безмолвен:
Там шум и крики, вой испуганных зверей.
Гусары черные, гусары смерти
На гнедых конях скачут меж ветвей.
Давно минуло время сна и час покоя,
И ветер дунул - растворилось все былое,
Развеял боль, запутался в сучках.
Доехали до своего селенья.
Там семьи к ним в объятия - встречать
“Героев” роковых, что в пламя смерти
Привыкли всех других людей бросать.
И тут же пир... О, зрелище, немое!
Не хватит слов, чтоб описать все то:
Ту радость жертве и проклятья мира,
И жажду мести за разбитое чело!
Вы, звери! Разве не довольно?
Остановитесь, прекратите проливать
Невинной крови реки до потопа
И юные сердца терзать.
Опомнитесь, ведь все мы братья!
2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168141
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.01.2010
В стране изумрудной, где ходят печали,
Где лучика света от солнца не знали,
Играет тоскою на каплях дождя
Горящее небо, как мысли огня.
Таинственной сказкой из бурь и невзгод,
Как крыльями птицы укрыт небосвод,
Там ветер гуляет, всего господин,
Все мира секреты он знает один.
А в тканях из камня живет божество,
Его люди танцем назвали давно,
Скульптура живая, зеленый огонь,
Его вспыхнет платье, прольется дождем.
В великие хоры из опер веков
Сплетаются тени людей и богов.
По струнам рояля игрой молоточков
Рассыпались бусинки слов, многоточий…
29.04.06
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168139
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.01.2010
Разгорается белым луна,
Освещая всё больше деревья,
А под ними любовь крошки сна
В травы стряхивает с наслажденьем.
Эта ночь без остатка её.
И шагает, полнясь вдохновеньем,
И ласкающим теплым огнем
Она лижет сердца, как варенье.
Она знает, что делать и как,
Она знает, как мучить желаньем.
И цветочные запахи трав
Превращает в воздушное пламя.
28.01.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166664
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.01.2010
В капсуле, натянутой над миром,
Смешивают боги жизнесоки,
Тени, облака и крокодилов,
Пену моря, пики гор высоких.
Их эксперименты произвольны
И они не знают, что получат.
Потому от века к веку войны
А меж ними – передел везучих.
«Умирать» от слова «мир» далеко.
Улетают души – тянет смесь их
В капсулу, к энергии истоку.
Вы, пожалуйста, не плачьте и не смейтесь.
На панели мириады кнопок,
Лампочки у каждой – для контроля:
Лишь зажглась – родился новый кто-то,
Смеси порция с небес летит звездою.
В капсуле, светящейся над миром,
Смешивают боги жизнесоки:
Там бурлят в стекле неторопливо
Разных радуг гибкие потоки.
07/08.12.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166663
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.01.2010
Пр.~
Коли зірки зімкнуться в дружнє тісне коло,
Коли сніг буде падати з небес,
Замружу міцно очі в ніч казкову
Й чекатиму на здійснення чудес.
І
Всі змалку знають про незвичність тої ночі,
Що наступає тільки раз на цілий рік.
З затамуванням подиху і з трепетом охочі
Чекають і чекатимуть хоч вік
Аби на мить, малесеньку хвилину
З дорослого перетворитись на дитину
І знов повірити у казку, і тоді
Можливо, жити стане краще на землі!..
Пр.~+
Я хочу, щоб здійснилось справжнє диво,
Я хочу, щоб цей сильний снігопад
Запорошив для сліз у світ дороги щільно.
Я хочу, щоб тепліше стало враз.
ІІ
Хай кожен загадає по бажанню
Й побачите, здійсняться всі вони,
Бо вірю я й не вірити нікому
Не дам сьогодні, вхід у казку є завжди.
Туди квиток зима дарує щедра,
Пухнастий сніг показує шляхи.
Туди іти й босоніж всім приємно,
Бо м’яко мріями застелені стежки.
Пр.(ІІ частина)
(Словами)
З Новим роком!
Хай ніч розчиниться в чарівній заметілі!
Хай здійсняться всі ваші бажання!
Хай цей рік буде таким м’яким, як цей сніг!
Хай вас ніколи не залишає новорічна казка!
І білими сніжинками радості хай щедро обдарує життя!
З Новим роком!!!
27.11.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163429
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2009
Гроза ругает ели за окном,
Луну поставив в дальний темный угол,
И безвозвратно теплый вечер угнан
Лучами молний метких. Вам знаком
Ваш домовой? Ведь он о вас всё знает
От жестов, слов, привычек и до маек.
Ха! Вы еще не верите в него?
Гроза – сама себе, мы ей не важны,
Она сменяет засуху дождем
И поит листья. Мы же отдаем
Ей своры мыслей, просьб – корабликов бумажных
И думаем, что небо плачет с нами,
Увидев порванный судьбы пергамент.
Вопросы задаем… и ждем: что скажет?..
Гроза поглощена своим трудом.
Фонарь-флегматик аутично светит.
А я за вдохновение в ответе:
Мы с ним горячий чай с вареньем пьем.
С фантазией – в альбоме копошусь:
Идеи обсуждаем вместе. А там – пусть
Гроза… и ели… дождь и ночь… и гром.
24.11.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161392
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.12.2009
Подумай пошепки про мене
І посміхнись, сховавши очі,
Які блищатимуть. До щему
Затисни серце. Знаєш точно:
Тебе люблю. Сміюсь від щастя.
Тебе люблю за просто погляд.
Люблю! Тебе! Сміюсь і плачу.
Люблю… Весь світ – в одному слові.
10/11.12.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161256
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2009
Він сидів біля вікна і мовчки терпів. І здавалося, сталевому терпінню не було межі. Він терпів і лише інколи змахував під очима скупі сльози. У серці стояв пекучий кислий щем. То помирало кохання. Велике і світле. Але, на жаль, не взаємне. Принаймні він сподівався, що воно помирає. Дуже хотілося вірити. Що пройде мука, затягнуться рани, в яких уже давно не було червоної крові. Лише трохи змочувала розпухлі рубці жовтувато-прозора сироватка. Йшов дощ. І стояв щем. Більше нічого. Ні, ще була осінь і коричневе листя. Двадцята десять. Він сидить так уже більше доби, чекає, поки воно помре. А мозок своїми кульмінаціями рве постійне повторення на центрі Adagio. Кажуть, музика вічна. А ця вже з ним злилася. Чи то він із нею. Вже сплавилося двадцять чотири свічки. Він лише зрідка мляво повертався з ілюзії до реальності. Коли ставало темно. Треба було запалити нову. Треба. Чомусь.
Воно має померти, бо вже дійсно досить. Море телефонних дзвінків затоплювало пам’ять. Море повідомлень та листів мордувало свідомість. А він терпів. Скільки років? Він уже давно збився із ліку. Йому було байдуже. Але вона не любила. Якби листи були на папері, він би їх зараз, напевно, спалив. Якби голос був на касеті, він би її вийняв із мозку і розламав би. Напевне. Але те все нематеріальне. Скільки можна сваритись і ображати, а потім зализувати рани! Розпинати себе і відчайдушно намагатися вгадати, ну що ж могло образити? Що? Все ж тільки-но ніби налагодилось?! Якби він був сильний, напевне б, давно повісився.
Тудух-тудух-чок. Тудух-тудух-чок-чок. Просимо проводжаючих вийти з вагону. Якби вони були... ті проводжаючі. Шипіння і скрип. Зачинилися двері. Затиснули шматок душі, як пластилін. Він іще якийсь час волікся за поїздом, а потім вітер відірвав його. Піккардійська терція не в тему. Надто весела. А все майже мертве. І очі. Вони непорушні й дивно блискучі. Напіврідкі. Сірі від води. Куди? А він хіба знає? Він не дивився, що написано на квитку.
Їй теж було боляче. Вона не хотіла нікому страждання. Але він її любив. Є таке слово obsession... На багато років. І він уже збився із ліку. Але слабкі на те й слабкі, щоб не вішатись. Тудух-тудух-чок. Тудух-тудух-чок-чок. Вона ще згадуватиме. І теж мучитиметься. Вона ще ходитиме під дощем тими вулицями, де колись вони на мить зустрілись. Вона його більше ніколи не побачить. А він не напише.
Нема візи. Але якось воно буде. Хоч паспорт із собою. А далі щось буде. Яке до того діло зараз?
Якби той дощ змив із вулиць та із серця ті прокляті кілька років... Стало б легше. Чорний дощ стік би до каналізації та вщух. Бо надто багато взяв собі на совість. Вийшло б сонце і ножицями вирізало б зиму. Був би квітень. Старе коричневе листя ще трохи лежало б на дні прозорих калюж. А він би йшов ними і дивився в блакитне небо. І тільки десь за стіною свідомості маленьким механічним годинником тìкало її серце. За світло-сірою перегородкою. Він би розпливчасто в малу плямку пам’ятав про неї і все. Але ж небо було б голубе. Повертались би птахи. А дивись, і скоро з’явилося б листя. А через кілька місяців, можливо, з’явилась би вона, інша. Припустимо, з довшим волоссям, можливо, світлішим, можливо, темнішим. І очі в неї вже точно були б не зелені. Думаю, сірі. Вона б не слухала Adagio. Вона б не знала, хто такий Альбіноні. Вона б ніколи не чула акордів із творів Орфа. Вона була б із іншого, нового життя. Життя салатово-охряного кольору – кольору квітня. І звали б її неодмінно Надією, а не Поліною. Поліна залишилась би за стіною з коричневого листя з вікном із сірої зливи.
Прийшов травень. Вони вже два тижні були разом. І їм було добре. Вона була розчиненою в росі ніжністю. Її пестив у колисці прохолодний вітрець, а коси розчісував світанковий запах квітів. Сонце, сходячи новим днем, злітало їй на пальчик діамантовою обручкою. Тому з нею йому ніколи не було темно чи холодно. Вона була зіркою вдень. Вона була білим голубом вночі. З її обличчя ніколи не йшла витончена посмішка. Їй ніколи не було холодно в сукні з прозорого туману з травинками й росинками. Вона була янголом. Настільки нематеріальною, що від її доторку ставало ледь відчутно прохолодно. Вона була блакитним серпанком. Вона була ліками. Ясним сяйвом, що зцілювало душу. Терпляче та наполегливо. Напевне, вона була безсмертним ельфом. Їхньою принцесою. Мабуть, вона зцілила таким чином не одну сотню розбитих кришталевих графінів-душ і відпустила їх у пофарбоване в нові барви за час їх відсутності життя. А вони забували й були щасливими. Вона була янголом. Нематеріальною настільки, що ледь затяглися рани та тілом розлилась ін’єкція спокою, вона розтала. Як і не було.
Любий, будь ласочка, прокинься. Коли ти врешті мене почуєш? - На пальці в тонких долонях крапали сльози. Він розплющив очі. І не повірив їм. На тлі білих стін яскраво виділялося миле обличчя коханої Поліни.
- Любий, я така рада, що ти прийшов до тями. Я так боялася, що втрачу тебе. Тільки три тижні назад я зрозуміла, що не можу без тебе. Чому ти так? Як я боялася!
- Що зі мною трапилося? Як ти тут опинилась? І чому зараз яскраве сонце?
- Любий, ти ледь не звів себе зі світу. Три тижні, як твої сусіди, схвильовані тим, що ти вперше за одинадцять років, як живеш у тому будинку, не вітався з ними зранку, потім тебе не було і на роботі... і взагалі ніде... Їм допомогли вибити двері до тебе. По квартирі гуляв вітер і жбурляв в обличчя залите воском мокре листя, потік якого з відчиненого навстіж вікна, здавалося, не припинявся. Ти непритомно сидів за столом, упавши на руки головою. Тебе привезли сюди. І вИходили, поки сили повернулись до тебе і тепер ти відкрив очі й зі мною говориш.
Я так змучилася...
От уже п’ять днів, як світить сонце. І п’ять днів, як у мені живе надія. Тепер бачу, що не марна. Коханий мій, ми ніколи не розлучатимемось і я зроблю все, аби ти був щасливий. Бо ти вже вистраждав за трьох. Досить.
У Поліни задзвонив мобільник. Adagio. Вона скинула виклик.
10.11.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161180
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2009
За окнами играет свет,
Целуя платья штор неслышно.
Твой мягкий шаг…
и ровно дышишь.
Так мучивший
меня…
ответ.
Берешь мою ладонь своею:
Тепло волной
наверх,
как звук.
Шепчу дыханью твоих рук,
И тело вдруг
невольно млеет.
Ты волосы сгребаешь с плеч…
И губы жаркие. Как хищник,
В моем сознании ты пишешь
И душу превращаешь в вещь.
И ток: от шеи
вниз, к пупку.
Любовь на вдохе сладкой болью
Щемящей
усыпляет волю,
Изводит пьяной дрожью губ.
И пальцы
влажные…
Их трепет
Под веками рождает слёзы,
И обжигает нервы воздух,
И ты дрожишь. Как не заметив,
Целуешь
ниже…
Беспощадно
Пронзает болью грубо-мягкой.
Слюна становится столь сладкой.
И поцелуй
глубокий…
жадный.
И стерта грань. Твои ладони,
Прижавшись намертво к бедру,
Хотят кричать. Я как в бреду…
От этих пальцев.
Вдох холодный.
Сквозь кожу тысячи лучей
Свеченьем ранят всё пространство.
И солнце на ресницах красно.
Сгорает след наших теней.
А послезвучие – как буря,
Тяжелый грохот тишины.
Закат за окнами задую –
Нас,
догорающих,
огни.
06/07.09.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161178
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.12.2009