| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Афганистан! Ведь, слово то невольно
В восьмидесятых не сходило с уст.
По спискам там служили добровольно
Чей-то любимый сын, хороший муж.
Афганистан, Афган… Как гулко, страшно
Звучало, словно смертный приговор.
Душманов повстречать было опасно
Среди чужих, лихих афганских гор. (скалистых гор)
О той войне и до сегодня споры:
Нужна она была иль не нужна.
Вдали остались родины просторы,
А впереди – жестокая война.
За чье добро, за чьи родные хаты
Солдатик юный голову сложил?
«Прости, прощай, моя ти рідна мати»,-
Успел он прошептать, лишаясь сил.
Да, многие оттуда возвращались
В холодном, скорбном цинковом гробу.
И жены, матери их провожали
В последний путь, навек прокляв войну.
А те, кто выжили, с ума сходили,
В тревожных снах со стоном рвались в бой,
Товарищей с почетом хоронили
И помянув, в уныньи шли домой.
Они сыновний ( солдатский) долг сполна отдали,
Старались честно, праведно служить.
И заслужили ордена, медали,
Но очень трудно было дальше жить.
Понять им было сложно обстановку,
Которая сложилась в те года –
Страна терпела крах и перестройку,
И возвращались как бы в «никуда».
Пусть никогда у нас не повторится
Тех страшных дней печаль и сердца боль.
Но матерей и вдов скорбящих лица
Напомнят нам об этом вновь и вновь.
Елизавета Кипнис.
декабрь 2008, г.Лозовая
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177011
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
«Голубыми беретами» их называли.
Смело, дерзко, отчаянно, выиграв бой,
Из засады душманской друзей вызволяли, (выручали)
На себя принимая смертельный огонь.
И надежда на них была, словно на бога:
Надо – молнией быстрой спускались с небес.
Отступала беда, уходила тревога –
Им не страшен ни враг был , ни дьявол, ни бес.
Приходилось не раз ( порой) старых, хворых афганцев
В кишлаках под грядой среди год выручать.
И детишек лечить босоногих сорванцев,
И делиться едой, и одежду давать.
А когда в день последний, отбросив печали,
Уходили домой из афганской земли.
Их простые афганцы к себе приглашали:
(Их простые афганцы в слезах провожали):
«Приезжай в гости к нам, дост родной, шурави!»
Так поклонимся мы, (им) тем отважным ребятам,
Командирам - наставникам доблестным их.
Ведь в чужой стороне сберегли честь солдата,
Веря свято, что Родина помнит о них.
(На чужой стороне, не продав честь солдата,
Свято верили: Родина помнит о них.)
Елизавета Кипнис
февраль 2008г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177010
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Захворів раптово Гриць.
Ой,- кричить,- усе болить!
Мамо, тато, кицю Муро,
Мабуть, є температура…
Що ж,- сказав серйозно тато,-
Треба сина рятувати.
Повеземо до лікарні,
Завітаймо до приймальні.
Швидко зробимо укола,
Хворі там лежать довкола,
Тож не можна пустувати,
Треба в ліжечку лежати.
І тоді хлоп’я сказало:
Вже боліти перестало.
Ніж приймати там уколи,
Краще я піду до школи !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166319
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2010
У світі є країна – Україна,
Земля квітуча, ріки та ліси,
Й народ, що від батьків до доньки й сина
Воліє жити в злагоді й красі.
Бажаю Україні: «Будь щаслива !
Щоб твій народ не зазнавав біди,
Щоб з року в рік родила щедро нива,
І дарували квіти нам сади».
Але не тільки це хотіли б мати –
Щоб мир був завжди в рідній стороні,
Щоб за дітей була спокійна мати,
То ж скажемо лихому твердо: «Ні!».
В житті не лише фарби білі й чорні,
Різноманітні в ньому кольори,
Бажаймо нашим дітям неповторні
На все життя чудові, гарні дні.
Майбутнє твоє в дітях, Україно,
Нехай ростуть розумні та міцні,
Щоб кожного любила ти, як сина
Кохають та плекають матері.
В майбутнє твоє вірю, Україно,
У долю величавую твою.
Хай кожен – від дитини до родини
Щасливим буде в рідному краю !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166169
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010
Зимовим ранком гарним, мов казковим,
Дерева наче в срібло одяглись.
Наповнююсь я щастям невимовним,
І все в мені співає, як колись.
А нещодавно було тоскно, нудно,
Що відлітають ген швидкі роки,
І на душі буває важко, сумно,
Коли втрачаєм друзів назавжди.
Знов замете зима сніжком пухнастим
Залишені ще восени сліди,
Щоб килимом сяйливим та іскрястим,
Яскраво-білим милувались ми.
Та знаю: все в цім світі має слід,
Засіймо слід свій добрими ділами,
Нащадки щоб через багато літ
Нас згадували та пишались нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166166
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010