| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Я без тебе-ніхто і звати мене ніяк.
Вкради мене звідси негайно.
Ти-мій персональний маніяк.
Хай нашими стануть дахи і вікна чужих кліток.
Безглуздими будуть дощі.
Ти знищиш зі світлом зв’язок.
А потім люби і молись, неначе в останній раз.
Ми йдемо в самотню ніч.
Над нами сміється джаз.
Вуста зі смаком цигарок і рештки вчорашніх «без».
Вчуваю відвертість душ.
Малюю всю ніжність лез.
Це підписом на плечі і подихом в зоні скронь.
Ти пахнеш мені теплом.
Заснути б між твоїх долонь.
А потім ті очі-пітьма, тремтіння важких повік.
Я чую в тобі-себе
Й під льодом дрімання рік.
І плакатиму вкінці, і губи обвітрю-болить!
Вкриваємось тихо ковдрами.
У мені життя кричить…
Волосся на подушках, історії моїх днів.
Останні нічні поїзди.
Й ця тиша без фальші слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2011
Моя вічність -кишені, набиті снами.
Біле марево ночі, Його запальничка.
Моя ніжність сидить і сміється між нами.
Так палає оте, що назвалось -дрібничка.
Моя сила –містерія енного ранку,
Де виблискує сніг пурпурово, чарівно.
Пахне хвоєю й чимось смачним до сніданку
І всі мої хвилини –в Його руки…повільно.
Моя музика –голос лиш тих, що є рідні.
Шепіт через дроти о дванадцятій ночі.
Я не можу іти, більш не хочу іти,
Від людей, що хоч раз заглядали у очі.
Моя вірність –закреслені прози і вірші,
Або те, як згадаю і просто всміхнуся.
А до нього-то всі чи інакші, чи гірші,
Та тепер по-новому вдихати я вчуся.
Моє завтра –щоденник, глінтвейн і розмови,
А за вікнами знову лягає сніжність.
Я ж бо навіть із небом не маю змови.
Й так щасливо кружляє десь моя ніжність…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2010
І отак завжди. Я збираюся на тебе війною-ти скидаєш усі обладунки і вибиваєш з моїх рук зброю. Я вирішую влаштувати тобі свято-ти закарбовуєш мене в будень. Я стаю холодною – ти перетворюєшся у вогонь.
Я несу тобі усмішку-ти витираєш її серветкою свого поганого настрою. Я втікаю від тебе-ти біжиш до мене. Я стаю ніжною –ти просто грубо забираєшся. Я спалюю листи, написані тобі-ти ж пишеш мені довгі розповіді. Я вирішую бути гордою-ти робиш мене своєю ручною. Якщо я тиша-ти рвеш мене музикою. Якщо я світло-ти лягаєш на мене темрявою. Я плачу-ти смієшся і злизуєш мої сльози. Я розповідаю про небо- ти міцніше притискаєшся до землі. Я хочу самотності, а ти вриваєшся гучним товариством. Я відкриваю двері-ти заходиш у вікна. Я пам’ятаю всі твої доторки- ти забуваєш всі мої слова. Я падаю-ти летиш вгору. Я стаю пусткою - ти стаєш наповненим життям. Я люблю-ти ж ненавидиш. Я кричу-ти німієш. Я не можу з тобою-ти не можеш без мене. Я засинаю-ти лише прокидаєшся. Я пахну літом-від тебе віє зимою. Я є, а ти-не знаю.Я-ти. Але… Усім, що було, що є, що буде, завдячую. Я. Ти. Контрасти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226693
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.12.2010
Ми казали, як карта ляже
Та у потязі пили вино.
А п’яніли ж від нових вражень
І шукали життя, як з кіно.
Випиваючи чай із жасмином,
Матюкалися про своє.
Розглядали в містах вітрини
Та лишались лиш тими, ким є
Час минав-ми робилися різні.
Зміни зачісок, стилю, проблем.
Хтось на завтра прокинеться в Відні,
Когось битиме серця щем.
Та ми вмієм піти, щоб вернутись.
Й навіть в сірі, провальні дні
Я так мрію до щастя торкнутись,
Що заснуло у них на плечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010
Такі зорі бувають лиш в мій час пік,
Коли вимикається світло і я стаю рабою важких повік,
Та роззираються ті, хто кричав уголос «навік».
Такі вагони летять в місто дощів та холодних слів.
І тобі не терпиться, рахуєш чужі вокзали.
До всіх перонів додається спогад із твоїх снів
Й ти, нарешті, бачиш очі, що так хотів.
Така тиша виникає після того, як вчувається повний крах.
Вона починає мовчати з усіх моїх рядків.
І ти вибираєшся під небо, на самий дах,
Та згадки про мене не вміють стояти струнко, в рядах.
Таке тепло мало схоже на сонячне чи електричне.
3, 2, 1-не встигли сховатись від інших.
Ніколи не знаходила в тобі я щось логічне,
А «ми» віддзвеніло синонімом слова «містичне».
Такі зорі бувають лиш в мій час пік…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010
Це просто моя вічна нестача рідності,
Як завжди, випадання зі звичних схем.
Я без нього не маю теплопровідності,
Не дає більш цікавого старий Хем.
Й так фатально- тиша без краплі ніжності.
На столі написані стоси листів.
І чогось у мені оселились лінощі,
Віддаю все чужим, раз вже він не схотів.
Забираюсь сама і стираю подібності.
Лиш квартали із протягом більш не йдуть до небес.
Гірчить музика вальсу в напої самітності.
Я вдихаю життя, новий ранок воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010
І саме зараз, мила, втікай
З кімнат, що пахнуть вчорашніми молитвами.
Від тих, хто щедро сипав словами,
Від тих, хто боляче кидав на край.
Від невічної дружби і вічних зрад.
Зішкрібай з себе бруд солодких пліток.
Утікай від тих, хто саджав за замок
І від всіх, що зі смаком дешевих помад.
І саме зараз, мила, іди
Викидаючи осінь, вмикаючи зиму.
Іди від тих, хто крав твою риму
І навіть від тих, хто потрібніш води.
І саме зараз, мила, залиш
Комусь крихту сонця, комусь гру туману.
Та викинь цигарки, коньяк і оману.
І, хочеш, помрій про далекий Париж?
І саме зараз, мила, люби
Усіх, що були і тих, що лиш будуть.
І тих, що обвітрених губ не забудуть.
Та прошу тебе, оцього не згуби.
І саме зараз, мила, борись!
Хоч проти всіх, хоч сама із собою!
Сила із кров’ю. Лишися живою,
Але ніколи всьому не скорись.
І саме зараз й навіки-борись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010
І на руках - уже всоте, одні і ті самі карти.
І суне осінь бруківкою, з ніжністю гладить дощі.
Я розбиваюся в кров, щоб сказати, що все це не жарти,
Всі розбігаються друзі, забувши у мене плащі.
Він розбудовує стіну та губиться в місті-далеко!
Проходять ночі, години, зашкалюють цифрою дні.
У мені кава, вино і синоніми слова нелегко,
Десь вітер бавиться листям, розказує думи сумні.
Й так бракує очей і листів на пожовклім папері,
Забуваючи всі телефони адреси, слова…
Відлітаючи в інші життя, що дзвенять у етері.
Пропускаючи венами те відчуття, що жива.
І приходять свої, трохи часу- й відходять чужими.
Потім снами мандрують, роз’ятрюють біль, що вже був.
Утікати назавжди проспектами неговіркими
Та тримати чийсь світ, щоб у вічності він не загув.
Й як не вмієш назавжди-то краще сидіти й мовчати.
Хоч молися, хоч думай, хоч вприся чи все таки плач.
І чогось пригадалось, як пахнуть в лікарнях палати,
Він в моєму житті залишився з паролем - палач.
І купити шість шаликів, щоб заховатись від світу,
І назавжди розбити об рифи життя, все що є.
Я не хочу давати лиш небу про це усе звіту,
Заберіть мою совість, вона все ж мене і уб’є.
І я падаю, падаю, падаю-більше немає сили.
Розриваю дроти, розбиваю годинник і тіло.
Без питань, без надій, без любові і, хай би, простили.
Все що вічне було-загуло й назавжди відлетіло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2010
Про таке не говорять через дроти,
Про таке мовчать до останніх хвилин.
Лиш таке виливається з висоти,
Лиш таке всім гірчить, як отой полин.
Про таке не випрошують у богів,
Про таке не складають сумнівних од.
Лиш таке нам з’являється серед снів,
Лиш таке не виносять на осуд в народ.
Про таке не малюють нових картин,
Про таке не шепочуть до пустоти.
Лиш таке з ароматом смачних ожин,
Лиш таке вперто змушує кудись йти.
Про таке не розписують у книжках,
Про таке не співають нудних пісень.
Лиш таке розганяє увесь твій жах,
Лиш таке,часом, змушує жити день.
Про таке не клянуться, що все назавжди,
Про таке не викрикують диких фраз.
Лиш таке добре знає-навіщо й куди,
Лиш таке відчувається один раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2010
Не хочу дивитися направо й наліво:
Обридають речі, зіграно все вміло.
Та фарбує губи, в того стильні мешти,
По ТБ мандрують мозгові арешти.
Розпродали совість, нагострили віру,
Ми несемось гордо на поталу звіру.
Всі до біса вірші, сплять слова поетів.
Мандри не важливі, пафос піруетів.
Влучні фрази з нету, мильні десь зітхання.
Можна ж все робити-ми живем востаннє.
Совість загубилась, сльози для ефекту.
Ніби записатись в новомодну секту…
Ніби вирізати з себе суть важливу…
Вени цього міста пісню втнуть тужливу.
Я шукаю щирість у тенетах світу.
П’ять хвилин любові впало за орбіту.
І зникають звуки, і болить чекання.
Й тихо стогне вічність в черзі на прощання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209434
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.09.2010
Й ти прийдеш-кароокий і п’яний,
А я скажу, що вже давно з іншим.
Тут ти падаєш, мов дерев’яний…
Розумієш, що крити, все ж, нічим.
І в тобі забракує сили,
Я зійду на пусті прощання,
Мені вірили і не просили,
Щоб я була комусь остання.
Я старатимусь вимкнути душі,
Ти б’єш стіни й кричиш нестерпно.
Нам ніколи не бачити суші,
В морі зрад ми втопаємо певно.
Ти течеш ще по моїх венах,
Так палає під ребрами, зліва.
Осінь бачу у ближніх кленах
І кажу навіть те, що не сміла.
Я хапалась за твою шаленість,
А тепер я серйозна і вперта.
Ти давно вбив у мені буденність,
Пам’ятаєш- губа роздерта?...
Й ти підеш-кароокий і п’яний,
Дико жаль мені-я ж давно з іншим.
Він нудний,несуттєвий, поганий.
Ти ж був рідний-і крити, все ж, нічим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2010
Все. Досить. Сьогодні нової дози не буде. Вона так вирішила. Був ранок. Сонячне проміння продиралось до квартири і вселяло віру в краще. Хай це буде перший день справжнього життя. Вона пішла на кухню і заварила собі кави. Згодом увімкнула улюблену музику і зайнялась прибиранням. Генеральним прибиранням свого існування. Вона увімкнула комп’ютер. Отже, почали. «Повикидати» його з друзів у всіх соціальних мережах, постирати всі свої коментарі на його тексти і фото, знищити власні солодкаві вірші на тему кохання. Є! Їй, навіть, не страшно, їй зовсім не боляче. Лиш не зупинятись. Тепер телефон. До біса два його номери сотового, витерти світлини з ним, знищити мелодії, що нагадують про нього. Нічого не буде. Нічого нема. Далі. Ще не все. Зірвати його малюнки з власних стін, викинути всі маленькі дрібнички, що чіплятимуть серце, можна, заодно, і пилюку в кімнаті витерти. Але це так, якщо руки дійдуть. Продовжувати, тільки не зупинятись. Заховати книгу їхнього улюбленого автора, закинути всі видання з щирими, гарними текстами у дальню шухляду, туди ж підуть і всі речі його улюбленого кольору! І ще пам’ятати: нової дози більш не буде. Нової дози не буде! Половина дня позаду. Тепер здається все. Навколо лише її речі, лише її аромати… Раптом її почало дико трусити, сонце заховалось. Страшно, боляче ,нестерпно. А, можливо, ще разочок. Можливо ще трошечки. Зовсім. Бо все нецікаво, погано, ніяк. Вона не сильна, чорт забирай. Кого дурити? Вона не переживе. ЇЇ ламає. Трясе. Вона знала, як це зветься. Вона не переживе. Хоч би малесеньку дозу. Крихітну. Зовсім крихітну дозу НАДІЇ. Надії на те, що він буде поряд з нею, вдивлятиметься їй в очі і бачитиме там своє щастя. Дозу надії на те, що вони все таки видеруться в гори і вона покаже йому інший світ. Надії на те, що все в її руках. Але всі дороги знищено. Його голос вже не вселить віру і його лист вже не навчить мріяти. Все викинуто, все спалено, все заблоковано.
«Доброго дня, шановні. У нашому клубі сьогодні з’явився новий учасник. Привітаймо її.»- вона чує той голос десь далеко, проте добре знає,що новий учасник- то саме вона. Рвучко піднімається і тихо промовляє: «Новенька-це я. Доброго дня. Я- надієман. Живу без надії уже два тижні і п’ять днів. Мені ще зовсім погано, я не сплю ночами і мене часто ламає. Я прийшла до клубу, бо більш не можу сидіти в чотирьох стінах і розмовляти сама з собою. Проте, я це переживу, пройду, забуду. Я ж сильна,сильна…» -її голос зірвався. Вона повернула голову до стіни і прошепотіла: « А ти ніколи не знатимеш, як це. Бо надія вбиває. А, ти ,навіть, ніколи не знатимеш, як це!» І по всій кімнатці клубу прокотився глибокий розпачливий плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207128
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2010
У мені завелика похибка
І я злюсь-зриваюсь на тишу,
Розбиваючи мрії, здалека,
Ти,як завжди,шось тихо пишеш.
А мені бракує практичності,
Забагато чужого, миттєвого.
Я на грані своєї етичності.
Ти не кажеш нічого суттєвого.
У тобі віртуозні партії,
На долонях короткі лінії,
Мені сняться вольностей хартії
І життя завжди влітку-інієм.
А тобі ніби совість знищили,
Ти говориш тепер лише знаками.
Люди мали би бути вищими,
За усе, що пішло байраками.
Й нам бракує тепер свіжих дурощів,
Розтечемось солоними ріками…
Нас навчать ще плакати з радощів,
І ходити з важкими повіками.
А у нас болітимуть голови,
Від думок, шо лишились за межами
Так хотіли зостатися гордими,
Все зникає дотла пожежами.
Бо в мені завелика похибка,
А в тобі віртуозі партії.
І десь тліє самотня вибірка
Тих листів, шо про душі зім’ятії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2010
Невже так буде завжди?
Я на поталу тобі?
Не жити,не дихати,йти
І рвати дроти у журбі.
Якшо так буде завжди?
Не спати, розбитися в кров,
Вчувати чужі поїзди
І не догравати любов.
А, може, так буде завжди?
Сніданок з надії і чай
Не знаєш біжиш куди,
Боїшся слова прощай.
Нехай так буде завжди,
Десь терпко і гір далечінь…
Величне звучання: «Зажди!»
В епосі нових прозрінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2010
Ми просто сиділи, пили і плювали в душу.
Перони,вагони, мільйони чужих прострацій.
Пустою квартирою дике лунало "мушу",
з ТБ йшли потоки пустих і дурних інформацій.
Надворі так їдко каштаном, весною, чеканням,
ти плакав, молився...а може мені оте снилось?
Немає різниці, що сталося з моїм зізнанням.
Яка вже різниця? Я в потяг життя запізнилась!
Життя не для тебе, а просто з тобою-не вічним.
Ти знаєш,як пахнуть старі всі книжки або мапи?
Рахуєш до трьох,видихаєш, вдихати все ж нічим,
нас заполонили несправжні і штучні формати.
Є сік та думки, три години й квиток в порожнечу,
бо стерти все можна-нехай із такими слідами.
Мовчу, прикидаюсь чи просто так дико перечу
усьому тому, що лишилося десь за словами.
Це поза реальністю, поза тобою і світом.
Холодні чаї і пустезні горнятка з-під кави.
Я завтра прокинусь й згадаю, що ми є "з привітом",
Ти з свого плацкарту спитаєш: "Ну як твої справи?"
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180030
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2010
Небо падало,очі плакали,
губи грались із вітром у гру.
Ароматами шоколадними...
я сьогодні від щастя помру.
Рук торкалися,обіймалися,
перестрибнули,впали вниз.
Покотилися,усміхалися,
задихалися...мій каприз.
Дратувалися,цілувалися,
зупинилися на траві.
Лиш щоками до квітів торкалися,
дуркували немов малі.
Прикидалися,розпрощалися,
полічили в думках до трьох.
Не чекалося,поверталися,
забувалися,як не удвох.
Їм літалося і співалося,
десь пірналося аж на дно.
Та весна із ними віталася,
їм від щастя було все одно.
Зорі сипались,хвилі пінились,
прокидалися на краю.
Просто ніжились,просто вірилось,
що отак залишились в раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171470
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2010
Я загубилась в кількості хвилин,
лиш чай із трав,лиш видих уночі.
Душа не рахуватиме провин,
десь море б'ється об всіх скель мечі.
Ті сни без меж,той захват без кінця,
пісок в долонях і солоні губи.
Там вітер у лице,залишені місця,
нам все одно на чому загострити зуби.
Я вже навчилась бачити думки,
погасле світло,зорі у долонях.
Закинула мандрівки за буйки..
от,чорт,нема і болю в моїх скронях.
Пульсує мить крізь тротуари мрій і стук коліс,
мереживо чужих емоцій сірих.
Хтось навіть місце погубив у казці цій,
а найсумніше-зникли навіть ті, хто вірив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171290
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2010
То була ніч…глибока і безпросвітна. Він раптом прокинувся, розплющив очі, заглянув у темряву. Через відкрите вікно прохолодний вітер приніс її аромат. Цей аромат він уже майже забув. Лише від неї пахло жасмином і ще чимось неповторним. Лише від неї…Він більш не хотів спати, сів на ліжку, взяв до рук гітару. Спробував щось зіграти, але не виходило. Зірки світили у вікно…Чорт, йому згадалась та ніч, де був дах, вони і вино. Тоді зорі світили так само, тоді він знав, що таке щастя. Гітара повернулась на місце і він вперше в житті не міг підібрати музику, яку б зараз хотів почути. Раптово наткнувся на її фото. Вона така шалена та усміхнена сидить у нього на шиї, в зелених кедах і довгому шарфі. Тоді сказала йому, що не боїться смерті, не розуміє страху інших, саме тоді сказала йому, що кохає…Він раптом зірвався з ліжка, зупинився серед пустої кімнати. Йому здалось, що задихається. Але повінь спогадів заливала свідомість.
Згадались їхні сварки. Вона завжди божеволіла, коли він їй протирічив, кричала і кидала в нього його ж речами, йшла та голосно стукала дверима. Він і досі не знає куди зникала…Потім вона приходила, не сприймала жодних слів, він не мав змоги їх говорити, бо її поцілунки забивали реальність. Навіть сваритись з нею було незабутньо. Він підійшов до вікна, було чутно, як вдалині їде поїзд. Згадалось, як часто вони брали будь-які білети і їхали в чуже місто. Обожнювали потяги і такі подорожі, булки з корицею на вокзалах, каву з автоматів. Те все було у нього перед очима, пливло і перемінювалось. Він згадав світанок, що зустріли разом, один плеєр на двох, грозу, що була такою неочікуваною, дрижаки, що хапали тіло, її теплі долоні, свою куртку, що залишилась в неї…Він згадав все…Навіть те, як одного дня вона сказала, що її душа завжди буде з ним…Оговтався. Підлога була холодною. Він вирішив її сьогодні навідати. І треба обов’язково купити її улюблені квіти… Ну от він біля неї. У руках тюльпани…два…Вона зовсім не боялася смерті…Він тихо присів біля місця її вічного сну. І лише прохолодний вітер приніс звідкись її аромат…Аромат жасмину і ще чогось неповторного…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171288
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2010
Він і вона
У нього є своє небо,
яке він дарує іншим.
Часом іде дикий дощ
і навіть зігрітись нічим.
У неї свої думки,
що знову летять поза хмари.
Вона попливе за буйки,
вона не шукатиме чари!
У нього мрія-політ,
нестримність,що їй залишив.
Погляне комусь услід,
дорогу життя десь вишив.
Вона розуміє любов,
хоча не знаходить щирість.
Між тисячі дивних розмов
рятує чиюсь немилість.
Вони зустрілись давно,
хоч світ мінливий, напевно.
Вони не шукають зерно
у істині слів даремних.
Вони не співають пісень,
чужих для їхнього духу.
Вони не малюють день,
а ще ненавидять посуху!
Вони лиш живуть навмання,
щоб серце своє відкривати.
Їх добре помітиш здаля,
бо ще не навчились брехати.
Ось та вони йдуть уперед-
дві душі загрузлі в любові,
їм осінь є замість весни
і сняться їм сни кольорові.
В них серце одне на двох
і справді добре від того.
Коли будуть навіть утрьох-
залишаться вірні Богу.
Вони такі не одні,
таких навкруги багато.
Кохання знайшли у собі-
так кожен може шукати.
Про них не знімуть кіно,
бо ці почуття зависокі,
та їм на те все одно,
в них помисли інші-глибокі.
Ось так вони і підуть
в свої найщасливіші далі,
тепер є у них свій путь-
їм за це не потрібні медалі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170739
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2010
Завтра вже буде кінець,
а поки бери все, бери!
Я хочу великого танго…
Танго серед зими.
Нічого мене не питай,
слова запусті для нас.
Нехай зачекає світ,
зарядами витканий час.
Стук серця візьму за ритм,
Роблю я свій впевнено крок.
Обом нам зриває дах,
це танго-життя урок.
Я хочу, щоб вів саме ти,
бажання – якась дивна річ.
Тягай за волосся, мовчи,
вистава, все ж, варта тих свіч.
Вже очі-один лиш запал
і танго немає меж…
У тебе розбита губа,
На мені ти сукню рвеш!
Лежу на підлозі, кричу,
Вже змішані сльози і кров.
Ти просто вийшов з кімнати,
Танго –жорстока любов.
Вертаєшся…пляшка вина…
Я знаю, що ти не підеш!
Бо завтра знов буде танго,
відродишся й знову помреш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.02.2010
Дощ мандрує по твому тілу,
Я до нього хочу торкнутись.
Ти цілуєш мене у шию,
Серце ж так не хотіло спіткнутись.
Я торкаюсь тебе руками,
А здається виліплюю казку…
Крапля просто гуляє губами,
Не знайти вже мені тут розв’язки.
Одяг швидко прилип до тіла,
Обпікає цілунок шалено.
Чомусь змило мою чарівність,
Я стаю лиш потоком буремним!
Твої руки тримають міцно,
Вириватись немає бажання.
Ти шепочеш мені щось на вухо,
Та не треба слів про кохання.
В мене дикість уже зсередини,
Я кусаю тебе за губи!
Це лишень просто наша нестримність
І навряд чи щось з того буде.
Дощ пронизує раптом все тіло,
Я не хочу тебе відпускати.
Мені гаряче й не зрозуміло…
Ти все ж змусив весь світ зачекати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167094
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2010