| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Поїзд впевнено рухався вперед. А вона сиділа і дивилася в вікно завороженим поглядом. Була осінь. Така осінь, коли холодний дощ зігріває душу, а опавше осіннє листя вселяє надію в серце. Dora знов тікала. Вона знала, що сильні люди так не роблять, але інколи зривалась. От і зараз вона сиділа в поїзді, який прямував кудись далеко. Dora притулилась щокою до холодної шибки, з другого боку якої падав такий прекрасний осінній дощ. Здавалося, що між ними немає перешкод і що дощ скоро торкнеться її обличчя. У навушниках співала "Пікардійська Терція":"Сядеш у поїзд, хай собі їде, може у Прагу, може у Відень, мокрі дерева бігтимуть слідом, лишиш позаду всі радощі й біди..." Це було її маленьким божевіллям, а може й великим. Себе завжди важче оцінити. Коли Dori ставало нестерпно важко жити, коли їй набридала рутина, коли її стомлювала система, вона купувала білет на поїзд у якесь невідоме місто і зникала на декілька днів. Вона справді лишала позаду всі біди, турботи і проблеми, радощі і інші емоції. Їй подобалося кудись їхати, слухати гуркіт коліс і свою улюблену музику. Щось в цьому було таке вільне і незалежне. Можна було дивитись у вікно і вгадувати, що там зараз з'явиться. Можна було лежати на полиці і відчувати себе частинкою поїзду, рухатись з ним. А точніше це поїзд ставав її частинкою. Вона привласнювала його, пасажирів. Dora відчувала все, що відчувають вони. Це не поїзд, а вона летіла вперед у невідомі краї. Dora ніколи не переживала, що чекає на неї в місті, куди вона приїде. Їй подобалось відчуття невизначеності, невідомості. Вона летіла, тікала від світу і сподівалась, що світ ніколи її не впіймає...
По пустельному степу летів звичайний поїзд в якому сиділа незвичайна дівчина, яка тікала від свого життя. Тільки дощ знав її таємницю. Але він нікому не розкаже) Поїзд поступово зникав у ранковому осінньому тумані а з ним зникала і дівчина. Але вона обов'язково повернеться, щоб потім знов зникнути. Дивна дівчина Dora...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251277
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.04.2011
День якось зразу не склався. Зранку добре поцапалася з батьками. Через дрібницю, яка переросла у скандал. Я не слухала їхніх криків, проскочували тільки деякі фрази типу:" Ти така безвідповідальна", "Ми не для того тебе ростили". Потім я огризнулась: " Не влаштовую, можу взагалі переїхати від вас". Фраза вітчима: " Ну і котись звідси"- застала мене вже на порозі. І от зараз іду по мокрих вулицях рідного міста і не знаю, що мені робити. Спочатку поткнулась до подруги шукати притулку, але у неї бачте якісь свої проблеми і взагалі я дуже невчасно прийшла, бо вона була не одна. ну і біс з нею. У мене ніколи не було справжньої подруги. Потім пішла до свого хлопця, але той, почувши про мою проблему почав щось казати, що батьки скоро повертаються в місто і він не може мене впустити. Я нічого не сказала, просто пішла. Та я його ніколи й не любила. Це був такий спосіб забути Макса. Я забула його, а разом з ним забула, що таке любов і вірність. Я йшла по осінньому місту вся в чорному і несподівано для себе тихо заплакала. Я плачу рідко і ніколи на людях. Хоча ніхто і не звертав на мене уваги. У кожної свої проблеми, а я для всіх пусте місце. Чи хтось буде сумувати за мною, якщо я зникну? Чи хтось взагалі помітить що мене нема? Я з жахом зрозуміла, що за всі свої 18 років не мала близької людини, друга, якому могла б довіритись. Холодні краплі осіннього дощу змішувались зі слізьми і стікали вниз по обличчю. Непереборне бажання зникнути засіло в моїй голові. Туди, де ніхто б мене не знайшов, де я одна. І хай всі постраждають за мною. "Твоє бажання може здійснитись"- пролунав тихий голос. "Просто йди, а все саме станеться". Я востаннє схлипнула і пішла в небуття.
Сутеніло. По нічному осінньому місті йшла дівчина в чорному. Вона тихо плакала. Холодні краплі осіннього дощу змішувались зі слізьми і стікали вниз по її обличчю. Дівчина дивилась вперед, але її очі були пусті. У місті поволі запалювали ліхтарі. Тільки одна вулиця залишалась темною. Саме туди і звернула незнайомка. Постать її поволі почала розчинятись у пітьмі. Постать дівчини, яку ніхто не любив і не шукав, дівчини яка побажала назавжди зникнути. У кінці вулиці вона озирнулась, ніби чекала, що її хтось покличе, зупинить. Тиша.... Дівчина сумно посміхнулась і розчинилась у темряві. Більше її ніхто ніколи не бачив
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251051
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2011
Dora любила прогулюватись надвечір. Саме тоді, як це не банально звучить, повітря було особливо пянке, що можна було втратити голову. Вона йшла по темним вулицям і вирішила зайти на сусідній ринок. Біля входу завмерла і замилувалась- критий ринок світився зсередини, як іграшковий будиночок.. Вхідні ворота, як не дивно, були закриті, довелося стукати. Ворота привідкрились і ...
Світло. Гомін. Яскраві барви взяли її у свій полон. Це було досить несподівано у контрасті з темною і тихою вулицею. Голова затуманилась, вуха злегка заклало, а очі повільно починали звикати до побаченого. Купці порозкладали на лавах свої товари і заманювали покупців до себе. Приязні усмішки заохочували до розглядання товарів. Чого тут тільки не було... І дорогі перські килими, і прекрасний форфор, і заморські трави і аромати. Бери чого душа прагне. А у чоловіка, якого тут усі вважали за головного, була маленька, на вигляд іграшкова, скринька уся розмальована старовинним орнаментом і з ручкою збоку. І коли ти набирав багато товарів, то раптом виявляється, що не маєш чим розплатитися. І тут починаються дивні речі... Продавці пропонують тобі обміняти 5 років життя на перський килим. Дехто погоджується, бо товар цей зачарований і якщо раз узяв його у руки, то більше не випустиш. Люди виходять з ринку постарілі, втративши свою красу, але щастить тим, хто звідти виходить... А буває... Буває, що борг твій завеликий і ти не маєш чим заплатити. Тоді приязні усмішки змінюються на злісний оскал і тобі пропонують єдиний можливий варіант- закласти свою душу. Твоєї думки тут ніхто вже не спитає. Чоловік просто бере свою скриньку, відкриває її і починає крутити ручку. І тоді ти відчуваєш як зникає з тебе все хороше, що колись було, всі спогади і мрії, і ти стаєш пустою оболонкою. І ти не перша жертва цих чорних демонів, у скриньці вже мільйони душ... А ваших там нема?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250909
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2011
Не думала, побігла в нікуди,
Тікала в ніч і плутала дороги.
Холодні краплі ранньої роси
Немов вогонь пекли у босі ноги.
Згоряла полум'ям та вранішня зоря
Шматочки щастя падали на землю,
Як бомба ядерна взірвалась мрія та,
Я знала що тебе вже не поверну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2011
Don't you think we should stop this battle?
Give me a rest for one minute or couple.
I'm tired of being your nightmare.
Your ideal and me: Do you want to compare?
She's quite good-looking you called her Mia
Well, I'm rejected all your ideas.
I'm horribly mean and you like it,admire
And when you with her, you don't have that great fire.
You said that you love her, it's pleasure to heard.
But what are you doing? You always return.
I know that you hate me. It's not a surpries.
But what I have seen, it's your lovely eyes.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176145
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010
Це Апокаліпсис
Чорніше чорного блукають люди
Ти вже не бійся,таке пекло тепер всюди
Мій Апокаліпсис
Розкидані по вітру сили
Життя не варте тих страждань
Вживай контрацептиви.
Армагедон
Засохла кров, твоя ще свіжа рана... Чорніє...
смерть тепер вже майже невблаганна.
Цей світ не твій, пусте місце весь кураж.
Це Апокаліпсис
кохання надійшло у продаж
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175573
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2010
Олені Б. і Орисі Д.
Перед нами біле поле, біла невідомість.
Вирушаючи в дорогу, зберігай свідомість.
вирушаючи в дорогу, берм своє серце.
Перед нами біле поле, страх вже не озветься.
Зберігаємо у серці вогник,що не гасне.
Сварки, чвари, суперечкм, знеєш, це невчасно.
Перед нами біле поле, воно не жаліє.
в ньому виживе лиш той, хто прощати вміє.
Ми ідемо твердим кроком, ти поряд зі мною.
я за тебе, ти за мене, станемо стіною.
Ми пройшли вже разом роки, нас не розлучити.
Те що маєм, бережімо.Можемо ж згубити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172934
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Вмикаю музику, відключаю реальність.
Помирати за принципи сьогодні-банальність.
І кохання вірного як в Ромео й Джульєтти
Вже не знайдеш тепер. Хай б'ють кастаньєти.
Одна свічка не зможе розвіяти морок.
Віра і цінності для наш лише порох.
І духовна спільнота переконує нас,
Ми не слухаєм їх, вперто граємо джаз.
Швидкоплинний цей світ знов лякає мене,
Те що вчора-новинка, вже сьогодні-старе.
Як маленьке дитя я тікаю від всіх,
А у спину(не дивно) знов злорадний цей сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171786
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010
Якось здалося осінь- це не сон
І цей холодний світ і є реальним,
І дощ, що падає у неї за вікном
Почав здаватися вже зовсім ідеальним.
Але на зміну тут прийшла зима
Холодним снігом все кругом закрила.
А за вікном сидить вона одна,
Журливу душу, що од всіх закрила.
Заслалась кригою не гірше від асфальту,
І віру втратила в свою нову весну.
Їй так потрібен був хтось особливий,
Той хто поверне знову їй надію ту.
Та не прийшов ніхто, і знов вона одна.
Їй вистарчило віри. Розквітла знов весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171600
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2010
Вона любила жовті квіти
ЇЇ стихією був дощ.
Вона хотіла полетіти
І не зважати ні на що.
Він жив все мріями про небо
І на землі цій був чужий.
Все зайве- це було не треба.
Він був нічий і сам не свій.
вони були несхоже схожі:
Характер, звички, погляди.
Він так любив дивитись на орлів,
Вона ж любила голубів.
Здавалося б, два серця перестрілись
І підуть разом в небуття.
Але вони так і не зустрілись.
Така сумна іронія життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171598
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2010
За вікно бушує буря
Нищу, рву що бачу
Все життя по скелях йду я
Не від цього ж плачу.
Вже всі ноги у синцях,
Кров сочиться з тіла.
Зціплю зуби, заспокоюсь,
Вдарю, щоб боліло.
Заколишу свою душу,
Знов почну спочатку.
Наплюю на всі невдачі,
Така в мене хватка.
Не чекаєш, а я зроблю:
Вдарю ножем в спину.
Ти помреш у тихій муці,
Але й я загину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171460
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2010
Я напишу листа, покладу його в скриньку поштову.
Хай летить він, летить, розтинає і час і простори.
Хай летить, долетить- в двері твої постукає тихо
Побажання моє "Хай минає тебе боком лихо"
Я напишу листа і тобі принесу на поріг.
Ти не бійся нічого, не забруднить його талий сніг.
Я подзвоню в дзвінок і втечу кудись разом з весною.
Ти читаєш листа, але я, на жаль, знов не з тобою.
Я напишу листа, покладу його в скриньку поштову,
Хай летить він, летить, пролітає і гори і море.
Океан, материк- це не відстань для нього в дорозі.
Серце рветься до тебе і стримать його я не в змозі...
Десь далеко звідси, на іншому краю землі,
Хтось доніс до тебе три мої листи.
Хтось дбайливо й бережно тобі їх передав.
тільки ти їх так й не прочитав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171457
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2010