| Сторінки (2/191): | « | 1 2 | » |
Тюльпани на землі…
Тюльпани під ногами…
Як сльози та жалі
Про тих, хто вже не з нами,
Про тих, які пройшли
Війни вогонь пекельний
Про тих, хто полягли,
Щоб захистити землю
Від полчища потвор,
В яких вселились біси…
Але Небесний хор
Крізь кіптяву завіси
Співає про Христа,
В Якому ПЕРЕМОГА,
Який дає життя,
Усім, хто вірить в Нього!!!
10.11.24 р. Галина Левицька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2024
Ми звикли традиційно дивитися на те, як і де народився Ісус. Переповнений людьми Віфлеєм… Змучені дорогою подорожні, яким нема де заночувати. Вагітна, яка народжує після важкої дороги… Вертеп, маленьке дитятко в яслах. Зоря над вертепом. Пастухи та волхви, які поклоняються маленькому Ісусу!!!
Але сьогодні я спонукаю вас уважно перечитати Писання, заглиблюючись в кожне слово! Я пропоную вам по-іншому подивитися на історію народження Божого Сина… З молитвою та відкритим серцем. Впевнена, що ви отримаєте для себе нові відкриття!
Отож, читайте:
Євангеліє від Матвія 1:18-25; 2:1-14
Євангеліє від Луки 1:26-56; 2:1-39
А я поділюся сьогодні з вами одним з одкровень, яке дарував мені Бог!
По-перше, надзвичайно важливо розуміти і вірити, що Ісус не почав своє існування тоді, коли народився, як людина. Він є Сущим Богом, Єдиним з Отцем та Святим Духом.
Також про Ісуса написано, що Він є Агнцем (тобто, Ягням), Закланим до заснування світу. (Об'явлення 13:8 та 1 Петра 1:19-20)
Ісус, Божий Син, говорить про Себе перед Своїм втіленням.
«Тому то, входячи в світ, Він говорить: Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував.
Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!» (До Євреїв 10:5-7)
Тобто, Ісус знав ще до Свого земного народження, що Він має досконало виконати Божу волю, живучи на землі в людському тілі. Воля Божа була в тому, щоб Він народився саме у Віфлеємі, тому й був оголошений перепис.
Ми звикли думати, що як тільки Йосип та Марія прийшли у Віфлеєм, то вона зразу ж народила. Але в Писанні написано інакше!
«І сталося так, що коли вони були там, настав їй час народити.» (Від Луки 2:6) Тобто, коли вони певний час вже були у Віфлеємі, тоді прийшов її час народжувати.
Не написано, що їм не було де жити! Звертаю вашу увагу, що вони прийшли в містечко, з якого походив їх рід (рід царя Давида). Тому там жили їх родичі, і їм не потрібно було шукати місця для проживання в «заїзді», тобто в гостьовому дворі. У кожному єврейському дому було місце для гостей та родичів! Але ж розміркуйте самі, якби до вас приїхала в гості вагітна, то чи не поступилися б ви їй місцем???
Тоді чому ж вона поклала новонародженого в ясла?
«І народила вона Сина, свого Первістка, і сповила Його, і поклала в ясла, бо не було для них місця в гостьовій кімнаті (у світлиці)». (Від Луки 2:6,7)
Відповідь дуже проста. Матері Ісуса потрібне було затишне, відокремлене місце, щоб народжувати. Вона не могла народжувати у кімнаті, де було багато людей. Їй потрібна була така собі «пологова палата», якою і стала овеча кошара, бо в той час пастухи випасали овечок на полі…
І в цьому теж була Божа воля! Бо де ж іще мав народитися Той, Який споконвіку був закланим Ягням, як не в кошарі для овець!!!
Ягнятко в яслах
Спокійна ніч. Вже сплять овечки ситі
І пастухи несуть нічний дозір…
Та раптом з Неба: «Народивсь Спаситель!»
А Божа слава сяє аж до зір!
І пастухи пішли Йому вклонитись,
Як Ангел повелів зробити їм.
Дитятко в яслах: варто подивитись
Й розповідати диво це усім!
Не у палатах і не на перині —
Ісус — Владика і Творець всьогó,
Він у кошарі народивсь на сіні,
Не зажадав достоїнства Свого…
Під Божу Руку Він упокорився
І воплотивсь у визначений час.
Син Божий, як ягнятко народився,
Щоб стати Агнцем, закланим за нас!
автор Галина Левицька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001622
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2023
[i]«Сказав безумний у своєму серці:
Нема Бога. Вони піддалися розтлінню
і зробилися огидними в беззаконнях,
нема нікого, хто чинить добро.» (Псалом 52:2)[/i]
Говорить безумець у серці своєму,
що Бога немає… Що Бога немає!
А Бог із Небес на людей споглядає.
Він бачить розумних, хто Бога шукає!
Хоч той беззаконник людей пожирає,
зупину в кривавій огиді не має…
Та Бог все те бачить, усе те Він знає!
Свій суд над безумцем по правді вчиняє!
Вони настрашилися жахом панічним,
хоч там їх насправді ніхто не лякав.
Втікали наосліп… Бо острах великий
Сам Бог у серця тих безумців послав!
А ми на колінах. В молитві, в покорі…
Твоя Перемога в серцях, як вогонь.
Нас Бог захищає, виводить із горя,
ніхто нас не вкраде з Батьківських Долонь.
Як Ти із Сіону даруєш спасіння
народу Своєму, Який Ти обрав,
Так дай Україні, яка у смиренні…
Спасіння потоки для нас Ти направ…
01.07.23р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023
[i]«І живу вже не я, а Христос живе в мені.
А що тепер живу в тілі, то живу вірою
в Божого Сина, Який полюбив мене
й віддав Себе за мене.» (До Галатів 2:20)[/i]
Що для тебе цей місяць Елул?
Що для тебе розбитість, розкритість?
Що шукаєш: Слова, а чи пур?
Відчуваєш ти спрагу чи ситість?
Ревно кличе на гору Лев.
Він чекає тебе дуже-дуже!
Що ти чуєш? Шепіт чи рев?
Чи тобі абсолютно байдуже?
На горі завжди місяць Елул.
На горі ти чи знову сходиш?
Що тримаєш ти? Дар, а чи пул?
Та від кого очей не відводиш?
Чи бажаєш обійми відчути,
І любов, що потоком плине?...
— На горі духом прагну бути,
Якщо навіть проходжу долину!
20.08.23р.
(місяць Елул в єврейській традиції є благодатним періодом для пошуку Божої волі, переоцінки свого життя, усвідомлення своїх вчинків та покаяння перед святковими днями Йом Труа та Йом-Кипур. Це час нової близькості з Богом…
Пур — це жереб, який кидали, щоб зрозуміти Божу волю.
Пул — розмінна монета)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023
«Буду бігти шляхом Твоїх заповідей, бо пошириш Ти серце моє.»
(Псалом 118:32)
«щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав.»
(Від Івана 17:21)
В моїм серці сьогодні так тісно,
Що й сама не вміщаюся в ньому…
А думки і бажання так тиснуть,
Щоби я покорилася злому…
Але прагну до Бога взивати!
Крізь пітьму бачу я Його Очі!!!
О, Ісусе! Спасителю! Тату!
Лиш від Тебе напитися хочу…
О, розшир моє серце, благаю,
Бо цього я зробити не вмію.
Твоє Слово його розширяє…
Я в пошані благоговію…
Твоє серце таке широчезне!
Ми усі поміщаємось в ньому…
І любов, безумовно-безмежна,
Витісняє і острах, і втому!
О, Ісусе, подяку складаю,
Ти привів мене в Бáтьківський дім!
Свою мрію Тобі відкриваю:
Поєднай моє серце з Твоїм!!!
08.05.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2023
Дуже дякую Богові, що дає натхнення писати...
Дуже дякую Богові, що вже маю 8 християнських книжечок для дітей!!!
«Він дуже любить тебе!»
«Бажання Серця»
"Довіряй"
"Майстер"
"Сонячний промінчик"
"Пригоди Зошита"
"Волохатик"
"Веселкова Брама"
Книжечки повнокольорові, з пречудовими малюнками, гарним оформленням та чітким шрифтом. Це чудовий подарунок для дітей!
Придбати ці книжечки ви можете особисто в мене. Звертайтеся!
0972665447 тут вайбер
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
Як сонцю всміхається ранком росинка,
Як мамі з колиски — маленька дитинка,
Тобі усміхаюсь, Тобою втішаюсь,
О, Боже Всесильний, Тобі довіряюсь!
Тобою радію, коли важко дуже.
На Тебе надія, як зовсім недужа…
О, Боже Преславний, Вірний, Єдиний!
Ти Той, Хто не зрадить і не покине…
06.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
Спокійна ніч. Вже сплять овечки ситі
І пастухи несуть нічний дозір…
Та раптом з Неба: «Народивсь Спаситель!»
А Божа слава сяє аж до зір!
І пастухи пішли Йому вклонитись,
Як Ангел повелів зробити їм.
Дитятко в яслах: варто подивитись
Й розповідати диво це усім!
Не у палатах і не на перині —
Ісус — Владика і Творець всьогó,
Він у кошарі народивсь на сіні,
Не зажадав достоїнства Свого…
Під Божу Руку Він упокорився
І воплотивсь у визначений час.
Син Божий, як ягнятко народився,
Щоб стати Агнцем, закланим за нас!
29.11.20.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Вітер Духа Святого
Повіє на сад,
Щоб його оживити
Й привести до лáду.
Достигають плоди
І тече аромат:
Надр, шафран і кориця,
Алое та ладан…
Наречена моя!
О, сестрице моя!
Ти — відділений сад
Із живим джерелом…
Я до тебе прийшов,
Бо люблю тебе Я!
Споживаю Свій мед
Із Своїм молоком…
Споживайте, о, друзі!
Достатньо всього:
Хліб, вино, молоко…
І блаженні — голодні!
Прислухаються учні
До Слова Твого.
Дай почути й мені,
Що Ти кажеш сьогодні!
Мій Коханий пішов
В квітники запашні,
Щоб пасти у садках
Та лілеї збирати…
Я належу Йому.
Він належить мені.
І не здатний ніхто
Цей союз роз’єднати!
18.11.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2020
Дякую, Боже, що в мене є тато!
З ним так цікаво м’ячиком грати.
Тато навчає та книжку читає,
Розповідає, бо він усе знає…
З татом не страшно спати у ліжку)
Тато водночас суворий та ніжний.
Бачу крізь очі рідного татка
Люблячий погляд Небесного Батька!
05.10.20р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Рідненька моя матусю,
Я дякую Богу за тебе!
Розказуєш про Ісуса
Й ведеш стежинкою в Небо…
А очі такі глибокі,
Наповнені завжди любов’ю.
Розмірені, тихі кроки…
Як добре мені з тобою!
Усмішка твоя привітна
І мова ласкаво-духмяна…
У Божім саду твоя квітка
Нехай повік не зів’яне!
20.10.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020
«Адже Ти мене, Господи, порадував
Своїм творінням: я радітиму ділами Твоїх рук!»
(91 пс.в перекладі Турконяка)
Жило-було у одної господині колюче-преколюче кактусеня. Господиня не раз колола об нього руки, бо воно відважно захищало свою територію і намагалося вколоти, навіть коли господиня поливала сусідні квіти. Прийшов час, коли воно розповніло та вже не вміщалося в маленькому горщику. Господиня придбала для нього більший вазончик та з великими зусиллями пересадила його. І хоч її руки були захищені рукавичками, кактусеня умудрилося добряче поколоти пальчики своїй господині.
—Ти що думаєш, що я ображаю тебе? — примовляла вона, насипаючи в горщик підходящий ґрунт та влаштовуючи нову домівку для кактусеняти. — Не пручайся, не бійся, я не збираюся тебе викидати… Ого, які в тебе корінчики міцненькі! Ось тут тепер ти будеш жити!
Кактусеня довго оговтувалося, незадоволено оглядаючись навкруги. Йому було то холодно, то було жарко, то занадто вогко, то занадто сухо… Воно ніяк не хотіло рости. Але господиня терпляче доглядала за ним, так, як і за іншими квітами, які жили в її господі.
Якогось літа вона виставила кактусеня на балкон, на яскраве сонечко. Тут йому дуже сподобалося. До осені воно підросло і його обсіли маленькі кактусенята.
— Ого! Моє кактусенятко стало кактусихою! Я тепер так буду тебе називати! — раділа господиня.
— Добре! — погодилася кактусиха.— Але не забувай, що мої колючки та колючки моїх кактусенят завжди будуть гострими! Будь ласка, бережи свої пальчики…
Коли знову прийшла зима, господиня перенесла кактусиху з її дітками до кімнати, але вибрала для неї найбільш сонячне місце, де не було холодних протягів. Господиня зрідка поливала кактусиху. Вона прокидалася від сну, смакуючи поживні вологі краплинки…
І ось знову літо, знову багато гарячого сонечка на балконному підвіконні. Господиня вже звикла, що в кактусихи було багато діток, схожих на колючих настовбурчених їжачків. Їм вже було тісненько, тому одного з них вона пересадила в інший горщик.
Але одного разу господиня помітила на своїй кактусисі якийсь дивний пухнастий горбочок. Напевно, подумала вона, це на голочки начепився пил, бо ж учора був сильний вітер… Вона обережненько зняла з кактусихи отой пухнастий горбочок і викинула геть. «Так, кактуси можуть бути тільки колючими. Отакими їх створив Бог. Значить потрібно, щоб вони були колючими» — міркувала господиня.
Але за кілька днів на кактусисі знову з’явився пухнастий горбочок!
— Що це? — запитала в кактусихи господиня. Але вона поважно мовчала.
Тоді господиня вирішила спостерігати, що ж буде далі. Щодня вона приходила до кактусихи й легенько гладила її маленького волохатика. І багато днів він просто був маленьким волохатиком… Та ось одного дня господиня помітила, що волохатик почав рости й перетворився у волохатого довготелесика!
А ще через кілька днів господиня прийшла до кактусихи, поглянула та й заголосила:
«Розбігайтесь, людоньки, хто кудою -
Кактус із пташиною головою!»
— А чого розбігатися? — відповіла кактусиха. — Навпаки, хай до мене біжать! Подивляться на моє чудо!
— Яке чудо? Ти що, перетворишся на пташку?
— Та ж ні! У мене народжується квітка! — поважно прошепотіла катусиха. — Ось придивися, яке товстеньке і пухнасте у неї стебельце! Який ніжний пуп’янок! Ти навіть можеш її погладити!
— Пухнасте… Ніжний… Погладити… Дійсно, дивина! Я завжди думала, що всередині ти така ж колюча, як і ззовні. А у тебе стільки ласки і тепла. Але твої кактусенята? Ти вже не любиш їх? Адже у тебе буде чудова квітка, яка не порівняється з твоїми колючими малюками.
— І знову ти помиляєшся! — мовила кактусиха. — Кожного з них я люблю по-особливому! І піклуюся про них… Якщо ти пересадиш їх в окремі горщики, і потурбуєшся про них та наберешся терпіння, то прийде час, коли у них теж будуть і кактусенята, і волохатики, які потім розквітнуть… А моя квітка… Це Боже диво, як для тебе, так і для мене!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890821
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
«Отче наш, що є на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя,
як на небі, так і на землі.
Хліба нашого насущного дай нам сьогодні…»
( Матвія 6:9-11)
До неба свої очі піднімаєш
І знову у молитві ти благаєш
Про хліб насущний… В чому є потреба?
І що насущним хлібом є для тебе?!
Окрайчик хліба, щоб наситить тіло?
Чи інструмент, призначений для діла?
А може допомога у дорозі?
А може підбадьорення в тривозі?
Чи дружній погляд? Чи проста молитва?
Чи Божий Меч, заточений для битви?
Чи щирий вияв братської любові?
Чи може звістка про краплини Крові,
Яку пролив Господь Ісус за тебе?!
У чому, друже, є твоя потреба?
11.06.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020
Мій Господь! У молитві я,
Бо без Тебе не хочу й не можу.
Хай святиться Твоє ім’я!
Поклоняюсь Тобі, о Боже…
Я куштую Твої Слова:
Смак Любові та пахощі Неба…
В серці радість така жива!
У Тобі моя щиро потреба.
Височенні Твої думки!
Як чудово, що Ти усе знаєш.
Від престолу в потоках ріки
Свою милість на нас виливаєш…
Спілкування з Тобою — це хліб,
Хліб насущний, що сходить з Неба…
Лиш в Тобі можу мати я плід.
Ти даруєш усе, що треба…
24.05.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020
Чи може бути молитов багато?
Душа, як прагне, то вона — блаженна .
Для неї Бог – Спаситель, Друг і Тато!
Молитва: спілкування з Ним щоденне!
Чому сумний ідеш у храм Господній?
Бо вимолити милості не здатний?
А Батько каже: сину, ти голодний?
Сідай і їж! Є усього достатньо!
Чому ж ти знову молиш про спасіння?
Прийми Мій дар безцінний благодаті:
Любов даю тобі в Своєму Сині,
Який пішов за тебе на розп’яття…
Ти каєшся?! Радію і прощаю!
Не ухиляйся від Моїх обіймів…
У Свій вісон тебе я зодягаю…
В Моїй Любові зможеш бути вільний…
12.05.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020
«Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?
Господь у святім Своїм храмі, Господь, — престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів!» (Псалом 10:3,4)
Коли хитається земля,
Усі основи розвалились,
Куди тікати буду я?
У кого допомога й милість?
Стихія, війни та чума,
Економічні потрясіння…
Невже і виходу нема?
І де шукати нам спасіння?
До неба очі підійму…
На троні Бог. Господь. Владика.
Сягають серця крізь пітьму
Його очей святі повіки.
Ти випробовуєш мене.
Руйнуєш і будуєш знову…
Усе дочасне промине.
В Тобі моя міцна основа!
Бог потрясає недарма:
Щоб непохитне утвердилось!
Там зла і темряви нема.
У Нього суд! У Нього милість!
01.05.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020
Писав не блогер і не кум --
Пророк біблійний Авакум:
Бог від Феману вже гряде,
У величі Своїй іде!
Покрила слава небеса,
Земля здригається уся...
Йде мор перед Його лицем...
Хто ще не знає про оце?
З під ніг -- і вітер, і вогонь,
І Світло із Його долонь!!!
Побійтесь Бога -- не чуми!
Виходьте в Світло із пітьми!
Хай в серці буде Божий страх:
Покайтесь щиро у гріхах,
В молитві станьте на коліна,
Вшануйте БОГА -- Батька й Сина!!!
Ісусе! В величі гряди!
Хай буде милість над суди...
31.03.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870098
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 31.03.2020
Тече вода не з джерела,
Тече вода з граніту скелі…
До Тебе, Господи, прийшла.
Я прагну, бо прийшла з пустелі.
Тук із пшениці та вино,
Крупинки манни смаком неба…
Хай знов пустеля — все одно:
В Тобі я маю все, що треба!
Відкрию серце й осягну
Твої даяння надприродні!
В Єгипет я не поверну.
Прошу, годуй! Бо я — голодна…
Твоє Господство пізнаю.
В тобі моя свята потреба.
В пустелі, ніби у раю…
Живи в мені, бо я — для Тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2019
Ми проходим місточки над прірвою
Дуже часто, і часто самі…
А якщо лиш у себе віруєм,
То йдемо у суцільній пітьмі.
І у серці безодня незміряна,
Глибша, ніж під ногами, оця…
А якщо ми у Бога віруєм,
То шукаєм Його Лиця!
Він приходить любов’ю незмінною…
У обіймах — тепло і пробачення!
І стає цей місточок над прірвою
Найсвятішим місцем побачення!!!
23.10.19 (у ранковій електричці…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853797
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 05.11.2019
Пусть земная стезя то в тумане, то в горе —
Откровенья Твои дарят суть бытия!
За Тобою иду. Верой свергну все горы.
Ты ведь всё совершил!!! Я навеки твоя!
Беспокойства свои обращаю в молитвы.
Доверяюсь Тебе, мой Господь дорогой!
Ты с победой прошёл все сражения, битвы!
Я вхожу за Тобой в Твой чудесный покой…
Благодарна Тебе за любовь, что искони!
Я вкусила её, потому я люблю…
Пред Тобой проливаюсь всем сердцем в поклоне
И живое дыханье из рук Твоих пью…
07.03.2019г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828716
рубрика: Поезія, Духовная поэзия
дата поступления 11.03.2019
Боже мій, Ти мені дарував надзвичайну веселку!
Кожен колір такий неповторний, такий дорогий…
Я торкаюся ніжно до ваших сердець, мої діти.
Хай веселка небесним промінням горить…
Переплетення барв, півтонів мерехтливих…
Боже мій, Ти з терпінням малюєш щодня
Дивовижну життєву картину любові
Спілкування, турботи та пізнання…
Боже мій, я схиляю в молитві коліна…
Я так вдячна, що можу Тобі довірять!
Бачу подихи світла, як квітку розквітлу:
Не одна — сім веселок у небі горять…
04.12.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828713
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 11.03.2019
Моя свеча горит: жизнь для души и тела.
Горит или коптит — кому какое дело?..
Моя свеча горит… Но я спрошу без фальши:
А если догорит…Что будет дальше, дальше???
Твоя свеча горит: её зажёг Всевышний!!!
Пока свеча горит, успей Его услышать!
Твоя свеча стоит в подвале, под сосудом?
Пока свеча горит, беги скорей оттуда!
Пока свеча горит, беги скорее к Богу!
Пока свеча горит, ищи Его Дорогу!
Пока свеча горит, откройся в покаянье…
Пока свеча горит, дыши Его дыханьем!
Твоя свеча горит любовью, Божьим Светом?
Горит, а не коптит?! Для ближних будь ответом!!!
Пока свеча горит, будь с Господом всецело,
Чтобы твоя свеча и в вечности горела…
29.11.2018г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816091
рубрика: Поезія, Духовная поэзия
дата поступления 02.12.2018
В'їжджає цар в Єрусалим,
Не на коні, не на верблюді…
Ще не волають: «Розіпни!!!» —
Одежу розстеляють люди
Та гілля пальмові несуть,
І хоч не розуміють суть —
Взивають з трепетом: «Осанна!
Благословен грядущий Цар наш!...»
Та на Голгофу — Його путь…
Він знає, що скінчились дні!
Тут царювати Він не буде…
Він вознесеться від землі
Розп’ятим, щоб здійснилось чудо…
«Спаси Себе, якщо Ти — Син!» —
Гукає натовп знавісніло…
У темряві — Єрусалим,
А на хресті — розбите тіло…
Стікає по краплині кров…
Він дихати не може вільно…
Це Божа явлена Любов
За нас страждає добровільно!!!
Яка ж то біль! Яка ганьба…
Розп’ятий Він поміж злодіїв…
І кожен подих — боротьба!
«Прости — не відають, що діють!»
Кров Агнця кличе до людей!
Вона вже зібрана у Чашу…
Чи косяки своїх дверей
Ти кров’ю Господа помажеш?!!
01.04.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787588
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.04.2018
Я народився на паперовій фабриці. Мої листочки зшили, закріпили чудовою міцною обкладинкою з малюнком та якимись значками. Я зовсім не розумів, що вони означали, але мене це зовсім не турбувало. Я був щасливий! Мене тішило, що мої сторінки сяяли свіжістю та чистотою. І хоча їх було багатенько, я виглядав струнким та підтягнутим, бо картонна обкладинка міцно притуляла мої листочки один до одного. Я сам не міг побачити, який малюнок на мені намальований, але відчував, що там було щось дуже гарне…
Але потроху мій радісний настрій почав зникати. Бо в магазині мене перекладали з стосу в стос, з полиці на полицю. Комусь не підходили лінієчки на моїх листочках, комусь — обкладинка, для одних покупців я був занадто товстим, а для інших — недостатньо об’ємним… Мене почали мучити сумніви та страхи. Може я нікому ніколи не буду потрібним? Може я ні на що не придатний? І що чекає на мене далі?
Найгірше було те, що ніхто серед ватаги зошитів не розумів мене. Коли я намагався з кимось поділитися своїми думками, з мене просто сміялися…
«Чого переймаєшся?» — глузували вони. — «Радій, що ти нікому не належиш. Радій, що ніхто не пише в тобі огидливих карлючок!»
Тому я замкнувся в собі і більше ні з ким не розмовляв… Але думки знов приходили. «А якщо я отак проваляюся тут багато років і стану старим та не придатним, так і не знайшовши свого призначення? А може мене подеруть на листки, щоб зробити з них кораблики чи літачки?..»
На диво, остання думка мене дуже підбадьорила! Ну що ж, сказав я сам собі, якщо мої листочки стануть літачками чи корабликами — то може це і є моє призначення… Отож, я вирішив надалі бути радісним та щасливим, терпляче очікуючи свого господаря.
І ця довгождана мить настала. Сивочолий чоловік вибрав мене серед інших зошитів, розкладених на прилавку. Ховаючи мене до своєї валізи, він тихенько сказав: «Ну що ж, друже, поїхали додому. Я впевнений, що ти мені дуже знадобишся!»
Так я опинився на великому письмовому столі, де лежало багато інших зошитів. Це мене дуже засмутило, бо мені хотілося бути одним-єдиним, особливим і неповторним… Я згадав магазин: холодні полиці, байдужі руки продавців, і кожен зошит — сам за себе! Уважно озирнувшись навколо, я усвідомив, що тут, на письмовому столі, було все інакше… Настільна лампа випромінювала тепле світло. Зошити розмовляли між собою, не кепкуючи та не ображаючи, а ділячись одне з одним тим, що було написано в них. І хоча в мені ще нічого не було написано, вони з радістю прийняли мене в свою дружню сім’ю. О, це було надзвичайно! Я зрозумів, що в цьому спілкуванні є справжнє щастя!
Зошити розповіли мені, що тепер я належу Письменникові, бо він купив мене. Настільна лампа освітила мою обкладинку і захоплено повідомила, що мій малюнок схожий на картину, яка висіла над столом Письменника. Я подивився вгору і побачив величні гори та вузеньку стежинку, якою до водоспаду йшов маленький хлопчик…
Старий пошарпаний зошит присунувся до мене ближче і почав говорити: «Синку, ти маєш велике призначення. Не бійся довіритися Письменникові. Він, почавши в тобі добру справу, доведе її до завершення. Тільки будь вірним та терплячим, слухняним та люблячим».
Потім була моя перша зустріч з Письменником, коли він почав писати в мені... Він дуже уважно вдивлявся в малюнок на моїй обкладинці, а я розказував йому про всі свої сумніви та переживання. Потім він дуже обережно перегортав мої листочки, з ніжністю торкаючись до кожного, а я сказав, що вибираю довіритись йому, і дуже бажаю бути корисним та потрібним для нього... Письменник усміхнувся і щиро промовив: «Я буду писати в тобі з глибини мого серця...»
І він почав свою працю. Спочатку для мене це було дуже неприємно... Ручка боляче черкала по моїх тендітних рядочках, нівечила недоторкану білизну листочків якимись незрозумілими каракулями. Але я твердо пам’ятав про своє рішення довіритися Письменникові. І поступово, коли я перестав перейматися зовнішніми деталями письменницької роботи, я почав розуміти зміст написаного на моїх листочках. Думки Письменника розчинялись в мені і ставали моїми думками...
Письменник писав у мені по-різному... Іноді він швидко записував свої думки та образи і тоді слова та речення мчали по стрічках, як швидкісні експреси, викрешуючи з-під коліс спалахи іскор. Бувало, траплялися короткочасні зупинки, ніби кілька пасажирів встигало вийти чи зайти... Часом такі запинки тривали годинами і тоді Письменник пив каву, вдивлявся в картину, на якій були зображені гори, і прохав у когось натхнення... Потім він знов брався за ручку і поїзди по стрічках, як по рейках, набирали швидкість!
Були й дуже болючі моменти, коли Письменник безжально перекреслював написане, а кілька разів навіть виривав списані листочки! Але я не пручався, міцно пам’ятаючи слова старого зошита, що мені треба навчитися бути вірним та терплячим, слухняним та люблячим. Останнього слова я не розумів, хоча цим і не переймався. Загалом жилося мені добре, з кожним днем я все більше розумів навколишній світ, хоча я все-таки був лінюхом, бо найбільше мені подобалось спати під теплими променями настільної лампи. Аж поки не сталася одна подія.
Одного разу Письменник поклав мене у валізу і ми поїхали кудись далеко. Я не хвилювався, бо такі поїздки вже були не раз. Він міг робити якісь нотатки в мені будь-де, чи то на лавочці в скверику, чи на столику затишного кафе, чи в вагоні гуркотливого поїзда... Цього разу я опинився на невеличкому столику в готельному номері. Але тільки-но Письменник розгорнув мене та взявся за ручку, в номер постукали.
— Пане, вам телеграма!
Я вже знав, що це якесь важливе термінове повідомлення. Але що було в ньому, дізнатись не міг, бо Письменник заховав телеграму в кишеню і став хутко збиратися. Він так поспішав, що зовсім забув про мене! Ой, лишенько! Я так шкодував, що зошити не мають голосу! Я міг лише легенько шарудіти листочками в надії, що Письменник згадає про мене... Але він не згадав. І я залишився сам-один в темному готельному номері. Покинутий! Самотній! Образа підповзала, ніби отруйна змія! Розпач і страх невідомості краяли моє серце... І що я міг зробити? І що я не зробив для нього, що він так безжалісно мене покинув? Адже я завжди намагався бути вірним та терплячим, слухняним та люблячим... Люблячим??? Чи любив мене він, той хто писав у мені??? Я згадав нашу першу зустріч в магазині... «Ну що ж, друже, поїхали додому. Я впевнений, що ти мені дуже знадобишся!» Його ніжний дотик до моїх чистих сторінок... Моє рішення довіритися йому... Першу пробу пера... «Я буду писати в тобі з глибини мого серця...» Думки Письменника розчинялись в мені і ставали моїми думками... Враз я зрозумів, що він любив мене, що він любить мене, довіривши мені глибини свого серця!!! А я? Маленький нікчемний зошит... Хіба я щось мав, що не отримав від нього? Але я був таким невдячним... І завжди думав лише про себе, щоб мені було добре. І терпів, слухався та намагався бути вірним заради отого великого призначення, про яке говорив мені старий зошит, а не заради самого Письменника... Дивно, що лежачи в цій темряві готельного номеру, враз ніби у світлі я побачив своє черстве егоїстичне серце. Я зрозумів, що в ньому не було ні крапельки любові. Я ніколи не цікавився життям Письменника, не розділяв його переживань... О, я навіть не знав його імені! Так, він залишив мене отут ненавмисно. Певне ота телеграма принесла якусь несподівану звістку, яка змусила його кудись поспішити. І чим більше я думав про мого Господаря, тим більше моє серце наповнювалось чимось трепетно-новим, схожим на тендітний бутон квітки...
Раптом в номері ввімкнули світло. Радість наповнила мене:«Він повернувся!» Але то були якісь чужі люди, які сварились між собою... Сердитий дідок почав розставляти якісь незрозумілі речі на столику. Моя присутність йому заважала і він безжально жбурнув мене в корзину для сміття. Опинившись там, я усвідомив, що потребую великого чуда, щоб знов зустрітися з моїм любим Господарем...
Не знаю, скільки часу я пролежав у тій корзині. Огидне сміття прилипло до моєї обкладинки... Оце було справжнє випробування мого терпіння! Я намагався вберегти в собі отой тендітний пупм’янок квітки, думками линучи до Письменника... Одного ранку я почув, що хтось тихенько наспівує про любов, яка ніколи не перестає. Доклавши чималих зусиль, я визирнув зі своєї в’язниці і побачив жінку, яка ретельно прибирала в номері. Відчуваючи, що маю останній шанс, я почав щосили вовтузитися в корзині, аж поки вона не перевернулась... Прибиральниця заходилася збирати розсипане сміття і натрапила на мене... Вона дуже обережно витягла мене, обтрусила та обтерла м’якою ганчіркою. Потім вона погортала мої сторінки, скрушно хитаючи головою. Далі жінка знов заходилася прибирати в номері, а мене примостила біля теплої батареї... Я вірив, що моя рятівниця не залишить мене. Так і сталося. Закінчивши свою справу, вона забрала мене з собою і принесла до якогось великого кабінету.
— Вадиме Ростиславовичу! Чи можете ви приділити мені хвильку уваги?
— Тільки одна хвилина!
— Будь ласка, дозвольте мені подивитися записи, щоб дізнатися, хто проживав в останні дні в номері №15.
— Лідо Степанівно! Ви певне, знов за своє! Ви знов щось знайшли?
— Так, знайшла дуже цінний зошит.
— Але я вам вже кілька разів пояснював, що наш заклад надає клієнтам готельні послуги. Але ми не відповідаємо за речі забуті чи загублені! Ви забули про моє попередження? Ви маєте виконувати свою роботу покоївки згідно трудової угоди!
— Вадиме Ростиславовичу, вибачте, що вас турбую... Про ваше попередження я не забула... Я стараюсь робити все, як треба. Але зараз я маю вчинити по совісті й передати загублений зошит у руки власникові!
— По совісті! Тоді вам доведеться шукати роботу деінде... Ну хоч би в бюро знахідок! До речі, а де ж ви знайшли цей зошит?
— У корзині з сміттям...
— Фе! Та вам не в бюро знахідок треба працювати. Вам заброньоване місце в приватній детективній агенції... — саркастично розсміявся директор готелю. — Отож, ви віддаєте мені цей зошит, я викидаю його в смітник, і ми вважаємо питання вичерпаним!
— Вадиме Ростиславовичу, дякую за пропозицію. Але я знайшла цей зошит, отож сама і буду вирішувати, як далі з ним вчинити.
— Тоді майте на увазі, якщо ви самовільно будете шукати інформацію про наших клієнтів, то це буде останнім днем роботи в нас!
— Я зрозуміла, дякую. Всього вам найкращого...
Отак я опинився у Ліди Степанівни... Кілька днів я прожив у неї на кухонному столі. Вдень я мав нагоду знайомитись з мешканцями кухні і це було для мене новим відкриттям! А ввечері моя рятівниця одягала окуляри і читала мої сторінки... Читаючи вголос, вона і сміялась, і раділа, і плакала. Вона була схожа на мале дівча, яке пило з джерела, смакуючи кожну краплиночку води! Дочитавши написане в мені, вона тихо говорила з кимось, прохаючи допомоги. А рано-вранці ми відправилась в дорогу. Спочатку ми заїхали в готель. Ліда Степанівна поклала мене поруч з великим журналом і заходилася гортати його сторінки.
— Доброго ранку, пане Журнале! — привітався я. — Будь ласка, допоможіть моїй добрій рятівниці відшукати адресу мого Господаря!
— Привіт, юначе! — Журнал дружньо шарудів своїми листочками. — Радий допомогти! Розкажи, що знаєш, бо мені потрібні хоч якісь відомості.
Я заходився розповідати про те, як загубився... Номер готельного номера я пам’ятав, а коли сказав про телеграму, то Журнал радо колихнув своїми листочками і відкрився на потрібному місці!
— Є, знайшла! — раділа Ліда Степанівна, хутко записуючи знайдену інформацію на моїй першій сторінці.
І ми поїхали далі... Їхали ми довго. Я прислухався до голосу дороги, передчуваючи наближення зустрічі з моїм Господарем! І от нарешті Ліда Степанівна дістала мене з сумочки, прочитала записане в мені, і чомусь знов заховала мене в сумочку...
— Ви Микола Григорович? — схвильовано запитала моя рятівниця.
— Так, це я!
Я зразу ж впізнав голос мого Господаря і так підстрибнув у сумці, що вона спала з плеча Ліди Степанівни.
— Скажіть, будь ласка, останнім часом ви щось губили?
— О, так! Ви привезли мого зошита? Ви кур’єр? Тільки я не розумію, як ви так швидко впоралися? — Голос Письменника був радісно-схвильований.
— Ні, я не кур’єр! Я працюю покоївкою... Я дійсно привезла вам вашого зошита! Але я теж нічого не розумію... — розсміялася Ліда Степанівна.
— Тоді заходьте на чай, то ми все і з’ясуємо!
Вже через кілька хвилин я зручно вмостився посеред кухонного столу, насолоджуючись розмовою двох привітних людей. Ліда Степанівна в кількох словах переповіла, як знайшла мене в готельному номері в сміттєвій корзині... А Микола Григорович схвильовано розповідав, як в той вечір отримав телеграму, що його дочка потрапила в аварію. Їй зробили складну операцію і він кілька днів просидів біля дочки в лікарні. Слава Богу, криза минула, лікарі дають добрі прогнози!
— Я оце лише сьогодні взявся розпаковувати свою валізу і з прикрістю виявив, що нема мого зошита... Я навіть чітко не пам’ятав, чи забув його в готельному номері, чи виклав його деінде... Отож, я зразу ж зателефонував директору готелю. Спочатку він мене і слухати не хотів, бо згідно правил готельний заклад не відповідає за речі забуті чи загублені... Але коли я сказав йому про винагороду, директор перемінив тон розмови і пообіцяв в найближчий час мені зателефонувати. Отож, Лідо Степанівно, винагорода ваша!
— А якщо я вимагатиму дуже високої винагороди? — усміхнулась жінка.
— Я готовий вислухати вас! Цей зошит для мене дуже дорогоцінний...
— Коли ви допишете вашу історію, дозвольте мені прочитати її до кінця... Оце і буде моя винагорода!
— О, дякую! — розчулено мовив Письменник. — Допишу, обов’язково допишу... З Божою допомогою!
Ліда Степанівна поглянула на годинник.
— Мені пора. За годину в мене автобус.
— Добре, я хутко зберусь і проведу вас... Але у мене є ще одне запитання: ви, часом не шукаєте роботу?
— Ще не знаю... Можливо скоро буду шукати... Але один добродій казав, що в мене гарні перспективи по працевлаштуванню: в бюро знахідок або в приватній детективній агенції... — засміялася Ліда Степанівна.
— Я міг би запропонувати вам дещо інше. Ми з дочкою зараз шукаємо хатню помічницю. Її невдовзі випишуть з лікарні, а я сам не впораюся... Отож, прохаю, подумайте! Ми пропонуємо вам добрий заробіток, окрему кімнату, вдячне ставлення та суботній відпочинок...
Микола Григорович заніс мене до свого кабінету. Зошити і книги на письмовому столі зустріли мене радісно. Мої пригоди всіх дуже зацікавили, і я розповідав їх кілька вечорів з усіма подробицями... Але найголовніше було те, що я пізнав серце свого Господаря і навчився любити!
Одного ранку я почув знайомий голос, який співав про любов, яка ніколи не перестає... Так, це була Ліда Степанівна, яка робила генеральне прибирання в кабінеті Письменника. Вона взяла мене в руки, здивовано глянула на картину і тихо мовила:
Господи, предивні діла Твої!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775805
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018
В математичній країні на початку числової прямої народився Нулик. Він був кругленький та задерикуватий. Він дуже пишався, що стояв на початку числової прямої, а всі інші цифри вишикувалися за ним.
Першою до Нулика прибігла Одиничка, але він не захотів подружитися з нею. Посміявшись з її носика, Нулик гордовито сказав: «Спочатку я!» і виставивши ніжку, додав: «Я,Я,Я, а потім ти!» І Одиничка перетворилася в дуже маленьке число: 0,0001.
Подібне траплялося з усіма цифрами, які приходили до Нулика. Він глузував з них, а потім перетворював на дуже маленькі числа... Світ навколо став мізерно-мікроскопічним. Двійку він обізвав довгошиєю гускою. Трійка була для нього зубатою потворою. Четвірку Нулик назвав одноногим стрибунцем...
Після такого спілкування цифри більше не бажали приходити до Нулика в гості. І він на довгий час залишився сам. Нулик намагався втішатися собою. Він казав «Я», зухвало вставляв ніжку і знов казав: «Я,Я,Я,Я...» (0,0000...) Але нічого не відбувалося. Нулик залишався нуликом... Врешті решт він почав розуміти, що сам по собі він є «абсолютним круглим нулем», схожим на дірку від бублика, або на чорну діру, що було ще гірше...Нулик дуже засмутився і навіть розплакався, але його слізки теж були пустими і лопалися, як мильні бульки!
Тоді Нулик заховав свою зухвалу ніжку, притулився до початку числової прямої і став просити про допомогу. Він навіть не знав, чи є хтось, хто зможе допомогти йому... Але враз над собою Нулик почув чийсь добрий, проникливий голос.
— Синку, я можу тобі допомогти!
Здивований Нулик підняв заплакані оченята і побачив Великого Математика.
— Чому Ти, такий Великий та Всемогутній, хочеш допомогти мені, нікчемному нулику?
— Саме тому, що ти зрозумів, ким ти є насправді. Саме тому Я бажаю тобі допомогти!
— Я образив всі цифри, насміхався з них... Я вигадував їм образливі прізвиська, але насправді я робив це із заздрості. Бо я не такий , як вони! Я трохи схожий на шестірку, але в неї є красива вигнута шия... Я трохи схожий на дев’ятку, але вона має чудову закручену ніжку... А вісімка! В неї аж два нулики... Але вони злиті і не розділяються! Ой, і що ж мені тепер робити?
Великий Математик усміхнувся:
— Все просто. Тобі треба навчитися бути слухняним! Спочатку, Нулику, ти підеш до кожної цифри і попросиш у неї пробачення! Потім Я розкажу тобі, що треба робити далі. Згода?
— Так, я згоден! — Вигукнув Нулик. — А якщо я стану дуже-дуже слухняним, то зможу вирости і стати вісімкою, або шестіркою чи дев’яткою???
— Ні, ти завжди будеш нулем!
— Нулем? ...О-о-о, як же мені сумно! Адже я нікчемна дірка від бублика... Або чорна діра... — похнюпився Нулик.
Великий Математик взяв малого нулика на руки й підняв його високо-високо вгору.
— Подивись, яка велика наша Математична країна! А ти, Нулику, дуже потрібний Мені, як нулик! Якщо ти будеш мені слухняний, якщо подружишся з усіма цифрами, всі разом ми зробимо дуже великі та важливі справи!
Нулик тихенько принишк у долонях Великого Математика. Він думав... По хвильці він прошепотів:
— Дякую! Я вірю, що потрібний Тобі! Я дуже хочу навчитися бути слухняним і разом з усіма зробити щось важливе...
І вони рушили по числовій прямій. Ось і будиночок одинички. Нулик тихенько постукав. Одиничка насторожено висунула свого носика, але побачивши, що біля Нулика стоїть Великий Математик, радісно вистрибнула на доріжку.
— Пробач мене... — чемно вклонився Нулик. — Я погано говорив про тебе... Насправді ти струнка і дуже спортивна! Дозволь подружитися з тобою.
— О, дякую! — зраділа Одиничка, з вдячністю поглядаючи на Великого Математика. — Я згодна з тобою дружити, Нулику!
Нулик взяв Одиничку за руку й сказав: «Спочатку ти!». Він виставив ніжку й додав: « а потім — я». (1,0) Але нічого не відбулося...
Нулик запитально поглянув на Великого Математика.
— Синку, ти знову поспішаєш! Візьміться за руки і покружляйте в математичному вальсі.
Нулик та Одиничка почали весело танцювати. І, о диво! Біля них з’явилося дуже гарненьке число десять (10).
— Ну що, чи до вподоби вам математичні танці?
— Дуже! — Вигукнули друзі.
— Тоді наші заняття ми обв’язково продовжимо. — сказав Великий Математик. — А зараз ми з Нуликом рушимо далі, бо йому треба помиритися та подружитися зі всіма цифрами.
— До зустрічі! — радісно помахали Одиничка та Десятка.
Отак у Нулика почалося нове життя. Він навчився слухатися Великого Математика і справді став Його улюбленим синочком! А Великий Математик навчив Нулика та його друзів танцювати математичні танці і водити хороводи, робити гімнастичні та акробатичні вправи в залах додавання, віднімання, ділення та множення. Всі разом в математичній країні вони і зараз роблять великі та важливі справи!
Ви можете завітати до них у гості і побачити все самі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2018
«Слава Богу на висоті, і на землі мир,
у людях добра воля (благовоління)!»
(Від Луки 2:14)
Ми не прив’язані до дати,
Щоб із Різдвом усіх вітати...
Цей день придумала людина,
А ми хвалити будем Сина!!!
Бо не записано в Писанні,
В який же день в холодній стайні
Господня Слава засіяла:
Дитятко в яслах мирно спало...
Бо таємниця це у Бога,
Коли Ісус для нас родився...
Предвічний Бог, Творець усього
В Своє творіння воплотився!!!
Він народився! ...щоб померти
За мене і за тебе, друже!
Він розірвав тенета смерті
І Він воскрес!!! Не будь байдужим!
В тобі Його благовоління:
Любов явилась крізь страждання!
Прийми із рук Його спасіння,
Відкривши серце в покаянні!
Бо таємниця є у Бога...
Чи прагнеш перед Ним скоритись?
Предвічний Бог, Творець усього
Бажає в серці народитись...
21.12.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768019
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 25.12.2017
О мій Господь! Тобі я віддаю всі мрії,
Бо я сама не втілю їх в життя...
Допоможи стояти твердо в вірі,
Коли пітьма розкрила небуття,
Коли хвороби, відчай і безсоння,
Коли змією підповзає страх...
А я радію! Бо в Твоїх Долонях
Розквітне квітка мрії в Небесах!
20.08.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766801
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 18.12.2017
Біблія Словом Господнім говорить:
Дякуйте Богу завжди́ за усе!
Силою вдячності зрушаться й гори!
Щира подяка світло несе...
Дякувать просто в радості й мирі...
Дякую друзям моїм та рідні,
Бо відчуваю підтримку й довіру!
Щастям наповнені всі мої дні!
Дякувать важко в тісній круговерті...
Дяку складати за ворогів?!
Бути в подяці за хвильку від смерті
Серед гарячих пустельних пісків?!
Горе та сльози, серце в знемозі...
Богу подяка? Що в тому є???
— Буду в подяці, як в перемозі!
Бог підкріпляє і сили дає!!!
Вчинки та дії ґрунтую на Слові.
Богові дякую за́вжди за все!
Вбрана в подяку, як в ризи любові...
Віра з подякою світло несе!
19.10.2017 р.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766799
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 18.12.2017
Боже, скажи, чи я Тебе чую?
Може час спати, а я — танцюю...
Боже, скажи, чи Тебе розумію?
Може час плакати, я — радію...
Дай мені знати Твої бажання...
Час для молитви і час для страждання,
Час для обіймів і ухиляння...
Час для смирення і покаяння!
Боже, навчи мене слухати, чути!
Допоможи мені, щоб не заснути
Біля світильника, що загасає;
А як проснуся — масла немає...
Дай мені знати час Твій і Слово,
Щоб, як покличеш, була я готова
Для благовістя і співрозп’яття,
Для воскресіння по благодаті!
25.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756462
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 21.10.2017
Добрий ранок, добрий ранок,
Боже мій, Татусю мій!
Добрий ранок, добрий ранок,
Дух Святий, Господь Живий!
О, Ісусе, добрий ранок
В серці маю із Тобою!
З Твоїх Рук тече серпанок,
Напува мене любов’ю...
Отче, кротості й терпінню
Научи у цьому дні,
Щоби образ Твого Сина
Жив і виростав в мені...
15.05.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756459
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 21.10.2017
Хтось будує суккотні Ку́щі,
А для когось — це просто кущі́...
Марноти промиваючи гущу,
Ллються з неба осінні дощі...
Чи збудую шалаш, як треба?
Віток пальмових де узять?
Свої руки підношу до Неба...
Так потрібна Твоя благодать!
Очі вгору я піднімаю,
А між листям — Твої зірки!
Як зв’язати лулав — не знаю...
Але п’ю із Твоєї ріки!
05.10.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754403
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.10.2017
Моє життя, як з пазликів картина...
Збираю, аж спина моя болить!
Та враз якесь стається потрясіння
І пазлики розсипалися вмить...
А розпач підступає і тривожить:
Як можна знову все оце зібрать?!
— Всі пазлики мої в Долонях Божих.
Я вибираю Богу довірять!!!
16.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754402
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.10.2017
О, як часто сама я не можу себе зрозуміти,
І роблю я не те, що насправді хотіла б робити...
І дірявим сачком, як метеликів, ловлячи втіху,
Між трьох сосен блукаю, шукаючи вихід...
Маю вибір: чи бігти в стрімкій круговерті,
Чи спинятись в молитві, слова говорити відверті...
Чи тинятись навпомацки в темряві ночі —
Чи виходити в світло й дивитись Ісусові в очі!
А у світлі мій одяг — жахливе лахміття...
Мала в жмені скарби — а насправді це сміття...
Знову вибір: вертатися в ніч чи стояти
В Світлі Божого Слова і щиро Отцю довіряти,
Щоб приймати Любов, яка ллється із Серця рікою...
О, Він любить мене! Отакою, як є...Отакою...
Хто я є, що за мене Ти вмер на розп’ятті?!
Віддаю Тобі серце, щоб в Любові Твоїй підростати...
Мої мрії, неначе вітрильник у штормі.
І ламаються дні, ніби трощаться щогли...
Але є Капітан, який міцно штурвал мій тримає.
Я належу Йому. Усім серцем Йому довіряю!
16.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754057
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.10.2017
Горіхопад, такий горіхопад...
Стрибають радо з дерева горіхи!
Ось тільки не лінуйся їх збирать:
Дорослим і малятам на утіху...
Вони дозріли і прийшла пора!
Долоньки розтуляються зелені...
Горіхи падають. Радіє дітвора!
Горіхів назбирали повні жмені!
Радію я, збираючи скарби,
Які дарує золотава осінь...
О, Господи, як радісно Тобі,
Коли і ми Тобі плоди приносим...
24-25.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754056
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.10.2017
«Прикликає безодня безодню гуркотом Твоїх водоспадів...» (Псалом 41:8)
В моїм серці безодня
Така безконечна,
Просто пустка бездонна
І дуже самотня...
Може так відкривати комусь недоречно,
Що без міри голодна,
Пуста та безводна...
Чим заповнити серце,
Яке дуже прагне?!
Книги, фільми, розваги,
Робота, шукання...
Я хапаю це все,
А у серці знов спрага...
Може я потребую земного кохання?
А кохання приносить
Лиш болі та розпач...
Зрада, відчай, безвихідь
У серці моєму,
Яке стогне і просить,
Виплакує очі,
В забутті фантастичнім шукаючи втіху...
В моїм серці безодня
Така неутішна...
У молитві до Бога
Схиляюсь сьогодні...
О, прости і помилуй!
Ти — Святий, а я — грішна...
Поведи за Собою, бо Ти є дорога...
До Свого водоспаду
Мене Ти провадиш,
Напуваєш любов’ю
У затінках саду...
Твої руки пробиті! А Ти серце гладиш,
Забираючи муки безвиході й зради...
Водоспади Твої
Із Твоєї безодні!
Я належу Тобі,
Я уже не самотня!
19.03.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724520
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.03.2017
Татусю, ріднесенький мій! Я ще ніколи не писала тобі листів... Ми звикли поспіхом говорити з тобою по мобільному... І то дуже рідко... Та й звичайних листів я ніколи в своєму житті ще не писала, хіба що есемески. Але мама сказала, що лист треба написати саме сьогодні, бо завтра ми будемо їхати в село до бабусі Олі, а там нема поштового відділення, щоб відправити лист...
Отож, я пишу... Таточку, ти, певно, вже зрозумів, що з лікарні мене виписали, я почуваюся добре! Я дякую Богу, що була в лікарні цих кілька місяців!!! Це тебе дивує??? Дивує, що я дякую Богу? Але це по-справжньому! Знаєш, коли я була здорова і ти був удома, ми ніколи не говорили про Нього, ніколи разом не молились. Особисто мені було байдуже до того, чи Бог є, чи Його немає... Навіть коли ми ходили в церкву на Великдень, я ходила з вами лише тому, що так робили всі. Прийшовши додому ми просто снідали, але ні ти, ні мама нічого не розповідали мені про це свято. Але я не ображаюсь ... Я вас дуже люблю!
Татусю, бачиш, я таки не вмію писати листів. Мені було б простіше з тобою поговорити... Я б розповідала, а ти б запитував, і я б відповідала на твої запитання! І наша розмова продовжувалась... Таточку, пробач мені, коли я раніше не хотіла розмовляти з тобою, і мої відповіді були куцими і черствими, як засохлий окрайчик хліба. Пробач!
Отож, я дякую Богу за лікарню, бо проходячи через цю хворобу я подорослішала і тепер по-іншому дивлюсь на життя. А ще в лікарні я зустрілася з Тонею! Про неї я розповім тобі в цьому листі. Зразу хочу сказати, що малюнок, вкладений в лист — це Тонін малюнок! Там на звороті є її прізвище і адреса Тоніної тітки, де вона зараз проживає. Якщо там на війні ти зустрінеш батька Тоні, то, будь ласка, перекажи йому, що Тоня разом з Ісусом чекає його додому...
Спочатку Тоня мені не сподобалась. Може тому, що я сама була дуже налякана і знервована тим, що зі мною відбувалося. Знаєш, тату, признаюся тобі, що коли в інтернеті я натрапляла на фото хворих дітей, то намагалась якскоріше проминути ту інформацію... Вперше, коли я побачила Тоню, вона лежала на ліжку під крапельницею, замотана й коричневий плед. «Як кокон метелика» — подумала я. Дівчинка була дуже худенькою і блідою, але завжди усміхненою. Оця її усмішка мене найбільше й дратувала!
Перші дні, поки мене обстежували, я ні з ким в палаті не розмовляла. До лікарів та медсестер я ставилась, як до своїх найзапекліших ворогів. Коли приходила мама, я сердилась і вередувала. В дитинстві бабуся Оля читала мені казку про їжака зі зламаною ніжкою, який згорнувся в клубочок і не бажав ні від кого приймати допомогу. Напевно, я була схожа на того їжака! Ніщо не могло розрадити мене. Навіть мій улюблений планшет не приносив мені утіхи... Одного вечора я розплакалась, а Тоня присіла до мене на ліжко і просто погладила мене по руці.
— Іди геть! — тихо прошипіла я.
— Добре, я піду — дівчинка не образилася, і спокійно продовжувала гладити мене по руці. — Мене звати Тоня. Якщо захочеш поговорити, покличеш...
Вона піднялася і пішла до свого ліжка. А за мить я пошкодувала, що прогнала її. Доторк її руки ніби допоміг моєму їжачку розгорнутися... Вперше в ту ніч на лікарняному ліжку я спала спокійно, а вранці, коли прийшла мама, я попросила у неї вибачення за свої вередування.
— Мамочко, а коли прийде до мене тато?
— Не скоро. Він знайшов роботу і поїхав у відрядження... — мама сумовито схилила голову.
Тільки значно пізніше вона сказала мені, що ти пішов на службу в армію за контрактом... Повертайся! Хай той контракт скоріше закінчиться! І хай закінчиться війна!!!
Коли діагноз був поставлений, я зрозуміла, що лікування буде довгим. Але я повірила, що все буде добре! Ми з мамою почали разом молитися і про моє одужання, і про тебе, татусю! Поступово я звикла до лікарняного розпорядку... Я вже не боялась крапельниць та процедур. З Тонею ми дуже подружилися. Вона показували свої малюнки, ми разом грали на моєму планшеті та дивилися фото метеликів, бо вони її дуже захоплювали. А ще Тоня розповідала історії про Ісуса, як Він зціляв людей, розказував приповісті, ходив по воді, воскрешав мертвих... Вона оповідала це так по-особливому, ніби справді все це бачила на власні очі, а Ісуса знала особисто! Дивлячись на подружку, я навчилась усміхатися через біль. Це мені дуже потрібно було тоді, коли біля мене була матуся... Я не хотіла її засмучувати!
А до Тоні приходили лише волонтери. Хоча ми з Тонею і здружилися, але я не наважувалась запитувати її про це. Та от одного дня з нашим лікарем в палату зайшла заплакана жіночка з великою сумкою. Ми саме лежали під крапельницями. Цю процедуру Тоня називала «перезавантаженням файлів»...
— Ось ваша Антоніна! — сказав лікар. — Тільки дивіться мені, будь ласка, тут без істерик! Дітям потрібний спокій!
— Тьотя Надя!!! — вигукнула Тоня, і її усмішка розквітла ще більше!
Тьотя Надя гепнулася на коліна біля Тоніного ліжка і, схлипуючи, приговорювала:
— Знайшла, знайшла, хвалити Бога, таки знайшла! Кровиночко моя! Дівчинко моя! Ось видужаєш, то до себе тебе заберу!!!
Тітка поклала голову на Тоніне ліжко, а дівчинка вільною рукою лагідно гладила її розкуйовджену голову.
— Тьотю! Не плачте, так все ж добре!
— Так де ж воно оте добре? — Тітка підвела очі на Тоню. — Марію розбомбило, а ти он хвора яка... І чи помогла матері твоїй її віра? Я ж їй скільки казала...
Тітка примовкла, стримуючись, оглядаючись навсібіч, певно розуміючи, що в палаті вони не самі.
— Тьотю Надю, — голосочок у Тоні був схвильований. — Мамі допомогла її віра. Вона жива...
Тітка сахнулася.
— Як жива? А мені ж повідомили, що ваш дім розбило якимось там снарядом, і вона там і померла... А Тимофій безвісти пропав... А тебе от нарешті знайшла! От трохи гостинців привезла.
Вона вказала на сумку і стомлено присіла на край ліжка.
— Мама жива, бо вона з Господам на Небесах! За батька я молюся, бо після того, як він пішов в АТО, від нього не було ніяких звісток...
Дівчинка довго розповідала про свої поневіряння, і що вона не пам’ятала адресу тітки, і яким чином вона опинилась тут, в лікарні.
— Отож і лікар мені казав, що ця хвороба у тебе від стресу... — журно хитала головою тітка Надя.
Коли медсестра забрала крапельницю, Тоня дістала з тумбочки книжку і подала тітці.
— Це що? А, Біблія!
— Так, це мамина! Коли мама помирала, вона сказала, де лежить ця книга і попросила мене взяти її з собою. Вона сказала: «Донечко, я віддаю тебе в руки Ісуса! Як би важко тобі не було, ділися з людьми своєю вірою! Ми зустрінемось, сонечко моє!»
Сльози котилися по її усміхненому обличчю. Я дивилась на Тоню і думала, що моя подружка схожа на сонячний дощик... Такий, що потім закінчується веселкою в небі...
Тату, буду писати тобі трохи пізніше, бо мама вже кличе мене обідати. І Миколка вже прийшов зі школи. В нас сьогодні борщ та млинці! Як шкода, що колись я не хотіла обідати разом з вами всіма...
Привіт! Вже вечір. Я знову сіла, щоб писати тобі листа. Поки мама працювала, я трохи допомогла братикові з уроками! О, як же я сама скучила за школою! Але мама сказала, що цей рік я вже вчитись не буду, бо вже травень на носі... А ще ми з Миколкою гуляли на вулиці!
Отож, я буду розповідати про Тоню далі. Після приїзду тітки Наді подружка розповіла мені багато про своїх рідних, але я в листі це все не встигну написати... Напишу зараз про Тоніну таємницю.
Весняні дні стали довшими і увесь сніг розтанув. Було все більше сонячних днів. Дуже хотілося на вулицю... Ми в палаті залишилися вдвох. Тоня попрохала санітарку «переселити» її на ліжко біля вікна. «Ото мерзну весь час, то буду на сонечку грітися» — усміхалась дівчинка. А після обіду, коли сонечко справді зазирнуло до нас у вікно своїм золотавим промінням, Тоня дістала з тумбочки велику коробку з ліками і поставила її під сонячне проміння. Потім вона таємниче прошепотіла:
— Галинко, йди сюди! Тут у мене таємниця!
Дівчинка відкрила коробку. Там лежали сухі листочки! Вони пахли їжаками, грибами і ще чимось осіннім...
— А де таємниця? — запитала я.
— Тут, під листочками! — Тоня підняла кілька листочків і обережно дістала щось овально-продовгувате... На долоні дівчинки лежала лялечка метелика!
— Тоню, вона така величезна! А де ти її знайшла?
— Отож, отож, величезна! — тішилася подружка. — Я ж у лікарні вже давно, восени дівчата-волонтери відпросили мене на прогулянку. Я тоді ще могла ходити... Ми гуляли в ботанічному саду і от під ногами серед листя я побачила цю лялечку. Це Бог подарував мені її, бо Він знає, що я в захопленні від метеликів! Я назбирала листочків і в хустинці принесла лялечку в лікарню...
— А чому це таємниця? — пошепки допитувалась я.
— Тому що цю хустинку з листочками в мене на тумбочці побачила старша медсестра. Вона дуже строга! І вже хотіла її викинути! Але, дякувати Богові, саме нагодився наш лікар, який і забрав у неї мою хустинку. Я показала Павлу Миколайовичу мою знахідку і він сказав, що це буде нашою таємницею! Ми поклали листочки з лялечкою в коробку з-під ліків, щоб ніхто не здогадався, що там насправді...
Ну от, таточку, сьогодні я не встигаю дописати тобі листа... Правда мама каже, що в мене виходить не лист, листокнига) Мені вже треба лягати спати. Але завтра я буду писати ще! Бо мама сказала, що треба написати все, що я хочу тобі розповісти... А від’їзд до бабусі можна відкласти на один день...
На добраніч, татусю! Бог тебе береже!!!
Доброго ранку! Я знов беруся до свого листа, бо дуже хочу його сьогодні дописати. До бабусі ми поїдемо завтра зранку. Вона вже нас дуже чекає! Я впевнена, що там мені буде добре і що хворіти я більше не буду...
Отож, про Тоніну таємницю ти вже знаєш. Коли вона дізналася, що мене невдовзі випишуть, то дуже зраділа! Вона і в долоні плескала, і сміялася, і співала, дякуючи Богу за моє одужання, — а я аж засмутилась...
— Тонечко, от ти радієш так, ніби тебе саму виписують з лікарні...
— Галинко, але ж я справді радію за тебе!!!
— Коли мене випишуть з лікарні, я поїду до бабусі Олі в село!
— А в неї там є садок?
— Так,є! Груші, вишні та яблуні...
— О, тоді я маю до тебе прохання. Забери мого метелика до бабусі в садок. Коли він прокинеться, там йому буде добре літати... Я дуже хотіла б його побачити, але ти ж знаєш, що мені важко ходити, тому мене скоро переведуть в інше відділення...
Тату, я б хотіла ще багато-багато тобі розказати про наше життя в лікарні... Як до нас приходили волонтери і як ми влаштували концерт... Як до Тоні ще раз проїжджала Тьотя Надя і привезла їй великий альбом і чудові фарби... Як на Тоню насварилася старша медсестра, що вона в палаті заробила «художню майстерню», а Павло Миколайович знов захистив її, та ще й показав її малюнки головному лікарю, який дозволив зробити в холі відділення справжню виставку Тоніних малюнків!!! Тоня сміялась і плакала, даруючи всім охочим свої шедеври... Я теж раділа разом з нею!!!
Тепер про цей малюнок, який я тобі надсилаю. Звичайно ж, ти його побачиш сам, але я хочу трохи про нього розказати, бо коли Тоня малювала, то часто кликала мене і ділилась зі мною своїм задумом.
— Цей малюнок я бачу у себе в середині, але він такий величезний, що треба малювати цілу картину — схвильовано говорила дівчинка. — А я на це не маю ні часу, ні сил, ні паперу, ні фарб... Бачиш, ось ця частина, де намальований Небесний сад... Я б хотіла намалювати тут багато дітей, яких я бачила в нашій лікарні, щоб вони бавились і веселились разом з метеликами... Оця стежина, яка йде від ніг Ісуса, вона біжить в далину аж до Небесного міста, де кожного чекає Отець... Але на малюнку видніється лише початок стежинки...
— А чому ця стежинка така дивна? — запитала я. — Вона ніби виходить з довгого плаща, в який зодягнений Ісус, а позаду Нього тягнеться, як шлейф.
— О, добре, що ти питаєш про це! Я саме так і хотіла зобразити цю стежинку. Ісус говорить про себе: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.»
— Тоню, а на іншій частині малюнку — це війна?
— Так, війна... І знов я не взмозі намалювати тут все, що бачила...
— А чому цей солдат, який стоїть на колінах на початку стежинки і подає руку Ісусу, залишив позад себе свій бронежилет, каску та автомат? Чому, адже він — солдат? Як він буде без зброї і захисту???
— Намалювавши так, я хотіла сказати, що того, хто йде за Ісусом, Бог захищає своїм досконалим захистом і дає йому іншу зброю: всеозброєння Божого воїна!
Кожного дня, коли сонце зазирало в нашу палату, моя подружка ставила на вікно коробку зі своєю таємницею. «Грійся, бо скоро ти будеш літати в промінні сонечка...» Вона сама підставляла свої тендітні руки під сонячні промінці, ніби хотіла взяти від них сили для нових малюнків...
Якось вночі я прокинулась. Біля Тоніного ліжка метушилася медсестра...
— Тоню, Тоню! Тобі що знов погано??? — пошепки запитала я.
— Все добре! Ти спи! Тут у мене позапланове перезавантаження... — Тоня як завжди жартувала...
Але спати я не могла, крутилася з боку на бік і бачила крізь сонні повіки, що їй знов ставлять крапельницю і на стільчику біля Тоні сидить черговий лікар. Потім сон таки зморив мене... Снилося, ніби я стою на краю скелі і сильний вітер дмухає мені в лице. Враз я відчуваю, що в мене є крила і я лечу, підхоплена сильним поривом вітру. І навколо мене летить багато-багато метеликів...
Сон закінчився, а наді мною справді літав великий прегарний метелик... Він був неймовірної краси! Напевно, Тоня не змогла б його намалювати, бо в неї не було ні таких олівців, ні таких фарб... Метелик був біло-прозорий і, водночас, світився світлом, а краєчки крилець відблискували всіма кольорами веселки!
— Тоню, Тоню! Метелик прокинувся!
Але Тоня міцно спала, спокійно усміхаючись крізь сон. Надворі лиш починало розвиднюватись. Я дуже хотіла показати подружці цього прекрасного метелика, але мені так шкода було її будити, адже вона, певно, не спала всю ніч. Я довго-довго дивилася на нього, а потім не зчулася, як знов заснула...
Я прокинулась пізно. Чомусь в той ранок мене ніхто не розбудив... Метелика в кімнаті вже не було. Я подумала, що він випурхнув через відчинену кватирку. Але й Тоні в палаті не було! Санітарка тітка Марина стелила на її ліжко чисту постіль...
— Хіба Тоню вже перевели? — схлипуючи запитала я. — Чому мене не розбудили? Я ж з нею і не попрощалась...
— Так, Галинко, перевели... Дуже швидко перевели, тож не мали часу, щоб тебе розбудити. А ти, дитинко, не плач, ось Тонечка просила тобі передати...
Санітарка подала мені пакет. Зверху лежала маленька записка. «Для Галинки!» А на звороті: «Галинко, дякую за дружбу! До зустрічі!!!».В пакеті лежав Тонін малюнок, Біблія її мами та коробка з лялечкою метелика...
Татусю! Свій лист я вже закінчую... Правда мама сказала, що це не лист, і навіть не листокнига, а книголист))) Але для мене найголовніше, що ти, ріднесенький мій, прочитаєш його і ще побачиш Тонін малюнок... Мама буде відправляти тобі бандерольку, бо, дивлячись на мене, листи написали тобі і мама, і Миколка. Ми дуже любимо тебе!!!
Цілую міцно. Твоя дочка Галинка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724048
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
«Влеки меня, мы побежим за тобою...»
(Песня Песней 1:3)
«Никто не может придти ко Мне, если не привлечет его Отец, пославший Меня; и Я воскрешу его в последний день.»
(Св. Евангелие от Иоанна 6:44)
Ароматы елея, как пение
О любви Твоей неземной...
Твоему покоряясь влечению,
Я бегу, я бегу за Тобой!
О, Иисус, поклоняюсь и плачу,
Восхищаясь жертвой Твоей...
Пусть слаба я и очень невзрачна —
Ты излил на меня Свой елей...
Ты влечёшь ароматами Неба,
Что текут от престола Отца...
Дай воды мне и свежего хлеба,
Для молитвы — ступени крыльца...
Привлеки — упаду в объятья,
Доверяясь Твоим Рукам.
Пусть просты будут обувь и платье,
Лишь бы в сердце — Живая Река!
Положи, как печать на сердце,
Переплавь, чтоб сияло кольцо!
Пусть узка, неприметна дверца —
Лишь бы видеть Твоё Лицо!
Лишь бы слышать Твой чудный голос,
Быть послушной Твоим Словам,
Чтоб войти в Твой Небесный город
И склониться к Твоим ногам...
17 февраля 2017 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718824
рубрика: Поезія, Духовная поэзия
дата поступления 17.02.2017
Для горобчика й синички
Є у мене годівничка!
На віконці у затишку
Насипаю хлібні кришки,
Насінинки гарбузові,
Для пташок вони -- медові!
Приколю шматочок сала,
Щоб усім було не мало!
До моєї годівнички
Прилетіли дві синички,
А горобчики бояться —
Он на гілочках хохлаться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711529
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.01.2017
Написано, что обо всём мы должны судить (рассуждать) духовно, основываясь на Божьем Слове.
Бог сотворил человека в шестой день по Образу Своему. И в шесть дней Он завершил своё творение, и сказал, что всё весьма хорошо! Его творение было совершенным!
Бог создал (יצר формировать, ваять; создавать, образовывать) человека из праха земного (тело), и вдунул в лице его дыхание жизни (дух) и стал человек душою живою (душа). (Быт.2:7) Человек был создан по образу Творца, но тело изначально было из праха земного (из глины). Тело человека было совершенно, но главное было не в совершенстве человеческого тела, а в том, что в нём обитала частичка Божьего Духа!!! Тело не нуждалось в естественной одежде. Написано, что Адам и Ева были наги, и не стыдились (Быт.2:25). Их покрывал свет, струящийся изнутри, из духа человеческого. Как одевается Сам Бог? Написано: «Ты одеваешься светом, как ризою...» (Пс.103:2). Адам в духе был соединён и Богом, Который Сам есть Свет!!!
Когда человек согрешил, он умер, умер духовно. Слово «смерть», по сути, означает отделение от Бога. Тот свет, который был внутри человека, мгновенно угас, и человек ощутил себя нагим! (Быт.3:7). Это был выбор, который имел необратимые последствия!!! Человек, имея душу, тело и мёртвый дух, продолжил жить, я бы сказала «по инерции»... Но в действительности — по Милости Божьей!!! «Так и написано: первый человек Адам стал душою живущею...» (1Коринфянам 15:45).
Непослушные дети должны были быть наказаны! Но любящий Бог, как Отец, побеспокоился о них, выгоняя из рая: Он Сам сделал для них кожаные одежды (כְתנת хитон, длинная одежда) и одел их (Быт.3:21). Бог покрыл их наготу!!! Фактически это было первое жертвоприношение за грех. Как пророческое Божье действие, указывающее на жертвы в Храме, которые покрывали грехи, и на Совершенную Жертву нашего Господа Иисуса Христа (Ешуа Машияха)!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705991
рубрика: Інше, Лирика любви
дата поступления 11.12.2016
Я очікую Божого чуда
І я вірю, що чудо буде!
Я на Бога складаю надію,
Довіряюсь і серцем радію...
Ще не бачу, не чую, не маю,
Але впевнена, бо я знаю:
Бог, як Батько, дає найкраще
І не може бути інакше!!!
грудень 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705598
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.12.2016
Коли пітьма і виходу нема,
Коли біда, тюрма, а чи сума...
Ісусе, Ти зі мною завжди йдеш
І крізь долину смерті проведеш!
А я не буду, я не буду сумувати
Я буду, буду Бога прославляти!
Я буду, буду Богу довіряти
І на Ісуса всю надію покладати!
Тобі хвала, Тобі хвала, Тобі хвала
За всі діла, за всі Твої діла!
Тобі хвала за жертву і за кров,
Тобі хвала за милість і любов!
******************************
Я не буду унывать
Когда сгустилась надо мною тьма,
Когда беда, тюрьма или сума...
Иисус, всегда со мною Ты идёшь,
Меня долиной смертной проведёшь!
А я не буду, я не буду унывать,
Я буду, буду Бога прославлять,
Я буду, буду Богу доверять,
И на Иисуса, на Иисуса уповать!
Тебе хвала, Тебе хвала, Тебе хвала
За все дела, за все Твои дела!
Тебе хвала за жертву и за кровь,
Тебе хвала за милость и любовь!
Грудень 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705507
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.12.2016
Вистава (написана для дитячого служіння громади «Дім Милості»).
Мета: донести дітям, що Божі Дива вище і реальніше чудес земних та вигаданих. А Боже Світло, яке є Самим Ісусом, світить вічно і завжди перемагає темряву!
Дійові особи: Ведучі — два хлопчики (дві дівчинки або хлопчик і дівчинка, бажано, діти одного одного віку) та Ангел;
Священик, Маккабі, Марія, Йосип, Семеон.
(Один виконавець може грати ролі Священика та Семеона, Маккабі та Йосипа).
ПЕРША ЧАСТИНА
1 Дія
1-й ведучий:О,( ім’я 2-го ведучого), привіт!
2-й ведучий: Привіт!
1-й ведучий: Ну що ти вирішив? Ти йдеш з нами в кіно?
2-й ведучий: Вирішив! Не йду!
1-й ведучий: О, ти знову за своє! Ти що «біла ворона»?! Хіба так важко бути таким, як усі? Фільм класний! Це ж прем’єра! В інтернеті його ще немає...
2-й ведучий: Але я вже пояснював тобі, (ім’я 1-го ведучого), що фільми жахів я не дивлюсь, бо я – християнин!
1-й ведучий: Та який же це фільм жахів? Ну трохи монстрів, ну трохи спец-єфектів... Але ж це війна добра і зла, світла і темряви! І головний герой спасає світ від загибелі... Це варто побачити!
2-й ведучий: Я знаю Того, Хто справді спасає! Це Ісус! А справжня битва світла і темряви є в кожному дні...
1-й ведучий: Ну добре, добре... А давай домовимося... Ти ж завжди кажеш, що любиш правду...
2-й ведучий: Так, я люблю правду!
1-й ведучий: Тоді я тобі признаюсь, що побився об заклад, що вмовлю тебе піти в кіно. Якщо ти підеш, однокласники самі куплять квитки для мене і для тебе... Це така крута нагода!
2-й ведучий: Ні! З мене досить! (відвертається)
1-й ведучий (поплескує по плечі): Та почекай, дай доказати, що я придумав... Ти йдеш з нами в зал, а коли згасне світло, підеш собі потихеньку... Всі будуть захоплені фільмом, то й не помітять, що ти пішов.
2-й ведучий (повертається): Твоя пропозиція нагадує мені історію з життя Божого народу, коли одному євреєві його друзі запропонували лиш вдавати, що він їсть м’ясо свині, щоб йому не загинути...
1-й ведучий: Ти жартуєш! Де це бачено, щоб вбивати того, хто не їсть свинину?!
2-й ведучий: Але це правда! І той єврей не згодився... Це правдива історія про вірність євреїв Божим Заповідям, про Боже Диво і Боже Світло. І ще там була війна, і були герої...
1-й ведучий: Диво... Світло... Війна... Герої... Мені вже стає цікаво! Розкажеш?
2-й ведучий: Я хочу тобі про це розказати, але не впевнений, що сам зможу... (складає руки в молитві) Господи! Допоможи!!!
З’являється Ангел. 1-й ведучий присідає і закриває голову руками.
Ангел: Не бійся!
Ангел торкається до плеча 1-го ведучого
Ангел: Я не з фільму жахів! Я з Божого Царства!!!
Діти підходять до Ангела і Він обіймає їх за плечі.
Ангел: Діти! Господь послав мене розповісти вам про Хануку. Про Боже Диво і Боже Світло. Ви готові слухати?
1-й ведучий і 2-й ведучий разом: Готові!!!
2-й ведучий виходить
2 Дія
Ангел (Слова Ангела супроводжуються показом слайдів):
Ця історія повчальна
Сталася у час той давній,
За правління Антиоха.
Він себе возніс, як бога...
Видав цар свої закони:
Для євреїв заборони
І на мову, й на шабати,
Та щоб Тору не читати,
Щоб були — як всі народи
І без віри й без свободи...
Увійшли сирійці в Храм,
Занечистили все там..
Довго мучились євреї,
Та повстання Маккавеї
В непокорі підняли
І у гори всі пішли...
Виходять Священик та Маккабі
Воювали, як герої,
Хоч без їжі та без зброї!
У сирійців є кіннота
Й добре навчена піхота,
Бойові страшні слони,
Ніби «танки давнини»...
1-й ведучий: Бойові страшні слони,
Ніби «танки давнини»...
Як їх можна не боятись
Та без зброї воювати???
Ангел: Воювали, як герої,
Хоч без їжі та без зброї!
Воювали у молитві:
Маккабі (молитовно):
«Боже! Поможи у битві!
Ми безсилі... Ти — Всесильний!
Поможи, щоб Край став вільний!
Поверни Святий Свій Храм,
Щоб вклонялись Богу там...»
Священик: Бог Живий! Він з нами є!
Він нам Диво дав Своє!
Перемогу здобули,
В Божий Храм ми увійшли!
Священик та Маккабі наводять порядок в Храмі і знаходять посудину з чистою оливою.
Священик:
Хоч знайшли ми масла мало,
У Світильник заливали,
Божий Храм ми освятили,
І Мінору засвітили.
Танець Світла. Священик засвічує Мінору.
Маккабі:
Бог Живий! Він з нами є!
Він нам Диво дав Своє!
Бо Мінора не згасає,
Вісім днів вона вже сяє!
Ангел: Отож, в пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Радісні Ханукальні пісні чи мелодії
Священик та Маккабі виходять. Входить 2-й ведучий.
ДРУГА ЧАСТИНА
3 Дія
1-й ведучий: ( ім’я 2-го ведучого), пробач мене, що називав тебе «білою вороною»... Пробач, що умовляв обманювати... Не треба тобі бути такою, як всі!
2-й ведучий: Пробачаю, друже!
1-й ведучий: Але Ханукальна історія була так давно. Хіба вона стосується наших днів? Хіба в моєму житті можуть бути Божі дива? І чи можу я сам побачити Боже Світло?
2-й ведучий: Друже, твої запитання дуже важливі! Ханукальна історія цінна для нас, бо вчить нас бути вірними Богові навіть у дуже складних обставинах. А для того, щоб побачити Боже Світло, тобі треба йти до Ісуса!
1-й ведучий: Ісус? А Він Хто? Ага, ти вже щось казав про Нього... Що Він спасає...
2-й ведучий: Так, Він наш Спаситель і Господь! Він — Син Бога Всевишнього, і народився, як звичайний єврейський хлопчик... у хліві... на сіні...
1-й ведучий: Так, так, я пригадую... (співає) У Віфлеємі, у хліві, на сіні Син Божий народився...
Ангел: А чи ви знаєте, діти, що народження Ісуса — це теж превелике Боже Диво?
1-й ведучий і 2-й ведучий разом: Чому?!
Ангел: Бог став людиною. Будучи Богом, Ісус, Божий Син, народився, як людське дитя...
4 Дія
Входять Йосип та Марія з Дитятком на руках.
Марія: Бог сотворив мені велике Диво, що я народила Ісуса. Єшуа—це ім’я означає спасіння. Вночі до нас прийшли пастухи й розповіли, що бачили Ангелів, які співали Богові славу.
Пісня Ангелів.
Йосип: Я дякую Богові за народження Ісуса! Його друге ім’я — Еммануїл, що означає: «Бог з нами»! Ми принесли Дитятко в Єрусалимський Храм, щоб за законом посвятити Його Богові і принести відповідні жертви.
1-й ведучий: О, тепер я розумію, чому відновлення та очищення Храму було таким важливим. Бо сюди принесли маленького Ісуса!
Входить Семеон.
Семеон: Хвала Тобі, Владико! Ти відпускаєш мене сьогодні з миром Твоїм, бо бачать очі мої Спасіння, яке Ти приготував перед лицем всіх народів. Ісус! Він є Світло на просвіту язичників і Слава для народу Ізраїля!
Ангел виходить наперед. Семеон, Йосип та Марія йдуть зі сцени.
Ангел: Коли Ісус виріс, Він служив людям, являючи їм Свого Небесного Батька. Навчаючи євреїв у Храмі, Ісус говорив: « Я є Світло для світу. Хто йде за Мною, не буде ходити у темряві, але матиме Світло Життя.»
Ісус — є Світло, яке світить вічно!
Ангел виходить.
5 Дія
1-й ведучий: Скажи ,( ім’я 2-го ведучого), а чи зараз в Єрусалимі є Божий Храм?
2-й ведучий: Немає. Він був зруйнований невдовзі після розп’яття та воскресіння Ісуса.
1-й ведучий: Дуже шкода. Як же тепер можна поклонитися Богу?
2-й ведучий: (ім’я 1-го ведучого), просто відкрий своє серце для Ісуса і ти сам станеш живим Божим храмом!
1-й ведучий: О, яке це велике Диво для мене! (складає руки в молитві)
Господи, живи в моєму серці, очисти і освяти мене, щоб я справді був Твоїм храмом і мав у собі Світло Життя!
P.S.
Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702419
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.11.2016
«Господи! К кому нам идти?
Ты имеешь глаголы вечной жизни!»
(Иоана 6:68)
Есть в Небесах престол. Господь там
Восседает!
На всех живущих на земле Он
Призирает,
Он создал все сердца, во все дела
Вникает,
Он уповающих и жаждущих
Спасает...
Он Вседержитель: гнусные советы
Разрушает,
А Свой Совет на Слове
Утверждает!
Он Видит тех, кто верит и взывает,
Во время голода Он души их
Питает
И от скорбей и горя
Избавляет...
Приди к Нему! Тебя Он
Ожидает!
октябрь 2016г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694215
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 13.10.2016
Я шукаю стежину до раю,
А стежина веде через хрест!
Я для себе сьогодні вмираю,
Бо Ісус і помер, і воскрес!
Умираю для гордощів, ліні,
Для образи та непрощення,
Умираю для жалю й старіння,
Для неправди, заздрості, мщення...
Умираю для гніву та злості,
Для бажання вхопити чуже,
Для бажання «помити кості»
Й полоснути словом-ножем...
А душа умирати не хоче,
Намагається злізти з хреста...
«Пожалій себе» — думка тріпоче
І жаліються людям уста...
Підкрадається хитро лукавий:
«Подивись! Скільки в світі спокус!»
Не дивлюся! Бо маю я право
Укріплятись Тобою, Ісус!
О Господь! Мій Спаситель і Батько!
Я Любов Твою спрагло п’ю...
Ти мій Пастир. Тобі, як ягнятко,
Довіряю я душу свою!
01.08. 2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685820
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.08.2016
Благо бути у серці маленьким дитятком із літа,
Із Господнього літа, де зціляються хворі й нужденні!
І душа його щиро в молитві відкрита...
Намистинки-слова нанизались на рими щоденні...
Те дитятко зайде у священні покої Господні,
Просто вклониться Батьку і притулиться радо до Нього,
І довіриться Богу в усьому, що буде сьогодні,
І що завтра... Бо в серці є Божа дорога.
Я люблю Тебе, Тату! Чи можна зварить тобі кави?
Що для Тебе зробити, бо велика родина...
"Як подбаєш про ближніх і будеш з усіми ласкавий,
Тим послужиш Мені, зодягнувшись у праведність Сина"
Слова Ісуса: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! (Від Матвія 18:3)
Відо Вансель, дякую за ваш вірш!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685765
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685809
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.08.2016
Кожна людина є Божим творінням не залежно від того, знає вона про це чи ні. І кожна людина має якість здібності, якийсь дарунок від Бога. Людина сама вирішує, що зробить вона з цим дарунком – чи викине на смітник, чи заховає в глибоку шухляду, щоб лише самому зрідка потішитися, чи прикладе зусилля для розвитку і удосконалення своїх здібностей.
Дарунок Божий – це як пуп’янок квітки. І від людини залежить – чи розквітне вона і для кого ця краса буде призначена...
Я дякую Богові, що обдарував мене даром віршування. В дитинстві і юності я писала багато, від перших смішних віршиків і заполітизованих памфлетів до ліричних роздумів і захоплення навколишнім світом. Хочу наголосити, що писала я виключно російською мовою. Хоча я навчалась в україномовній школі, але в побуті ми розмовляли «суржиком» і я не мала достатнього запасу слів, щоб писати українською. Я щиро вдячна моїм батькам за підтримку. Пам’ятаю, як мама допомогла написати мені мій перший вірш і благословила словами: «Донечко, ти вмієш писати вірші!» А тато завжди був моїм першим слухачем і критиком в усіх моїх літературних пробах.
Потім вир життя. І моя квітка зів’яла, засохла...
Яблунева гілка може розквітнути, якщо її поставити на підвіконня у посудину з водою. Але чи будуть на цій гілочці восени яблука?!
Лише в Божому саду дари, якими щедро обдарував нас Господь, мають наснагу перетворюватись у чудові квіти. Вони в певний час приносять плоди. А насінинки просяться в новий посів... Уся слава Богу!
Глибоко в серці я знала, що вмію і можу писати, але вірші з’являлися дуже рідко. Це були стрічечки для моїх дітей.
Вперше я звернулась до Бога в 29 років. І було дуже дивно, коли мої перші молитви і роздуми про Бога, про суть життя виливались у віршовані рядочки українською мовою. Щось загубилося, бо вчасно не було записане... При першій змозі я купила Біблію українською мовою, щоб поглиблювати свої знання Божого Слова і мати достатній мовний запас українських слів, бо дуже прагла писати для Бога гарно і досконало.
Зараз я читаю Біблію також і російською мовою, можу молитись, як українською так і російською, пишу поезію та прозові твори обома мовами. Я не вбачаю в цьому ніякої проблеми чи каменя спотикання. Але вірю, що є Божа воля в тому, щоб у кожному народі доносилось благовістя рідною мовою. Ніколи не загине той народ, мовою якого прославляється Бог!
І ще кілька слів... Мої вірші не належить мені. Я глибоко усвідомлюю, що я нічого не змогла б написати, якби Сам Господь не писав на скрижалях мого серця. Слова приходять по-різному, іноді дуже несподівано: в молитві, на кухні, в дорозі, під час розмови, в час відпочинку і в час тривоги... Іноді вірш стає піснею, хоча я не маю музичних здібностей... Моє величезне бажання не лише записати, але в подарувати ці Слова тим, кому вони будуть за наснагу, і кого вони поведуть у шуканні Бога і Його волі.
З любов’ю Ісуса
Галина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685640
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 24.08.2016
Жахливий день! Вже виплакались очі
І згадуються знов слова пророчі,
Бо душу й серце розтинає меч...
Як Агнець, Він мовчить. І пада з плеч
Цей хрест, який нести Йому несила...
Чому юрба той вирок присудила?!
Душа моя змиритись з ним не хоче!
А натовп напирає і гуркоче:
«Розпни! Розпни!»
Хоч Він і без вини...
Хіба ж то тіло — то єдина рана...
Чому оце терпіти має Він?!
А Син на мене з високості глянув
І передав під захист Іоана,
Сказав: « Тепер, о жоно, це твій син!»
Чому прийшла оця страшна година?!
Чому, чому розп’яли мого Сина?!
Але в смиренні я перед Тобою,
О Боже мій, Преславний і Величний,
Премудрий, Милостивий, Царю Вічний!
Одвіку Ти Наповнений Любов’ю!
Я в трепеті молюсь перед Тобою..
Ти дав мені родити Свого Сина...
Ти — Бог Могутній, я ж лише людина...
Квітень 2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684313
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.08.2016
«А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних,
щоб велич сили була Божа, а не від нас.»(2Кор 4:7)
Гончар на крузі виліпляє глечик…
Господь—мій Майстер! А той глечик—я.
Чи може глек сказати недоречно,
Що майстер неуміло виліпля?
Ти маєш намір: що зліпити з глини.
Мені надійно у Твоїх Руках.
Хай навіть розіб’єш, але не кинеш,
І знову зліпиш, витіснивши страх!
Ти знаєш склад мій і яка я глина…
Бажаю, щоб алмазом став графіт!
Вливай у мене Ти Свої глибини
І через мене славою світи…
16.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684134
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.08.2016
Земне тяжіння вже над Ним не владне...
Земні закони виконані всі!
Він Сам — Владика, Миру Цар і Правди,
Возніссь до Бога і на троні сів!
***
Як здолати земне тяжіння?
Чи живу я до Бога любов’ю?
Досягнути дня вознесіння
Можна лиш співрозп’явшись з Тобою...
Грудень 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684132
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.08.2016
Кто может взойти на гору Господню
И на месте Твоём святом стать?
Тот, у которого руки непорочны,
Тот, чьё сердце будет Бога искать!
Кто будет жить в Твоём жилище
И обитать на горе Твоей святой?
Тот, кто истинно сердцем чистый,
Даруя ближнему мир и покой!
Тот, кто в душе своей не лукавит,
Не клянётся устами лживыми.
Тот, кто боящихся Бога славит
И отвергает слова неправдивые.
Грешнику страшно взойти на Сион:
Разве в огне жить возможно?
Святость Господню как выдержит он?
Кто может выжить в пламени Божьем?
Тот, кто ходит в правде и истине,
Затыкает уши свои от зла,
Кто презирает взятки от притеснителя
И к Господу устремляет глаза...
О, читатель, любовью Иисуса любя,
Задаю я вопрос сегодня:
Вожделенны ли для тебя
На Сионе жилища Господни???
14.08.2016г.
Псалмы 23, 14, 83
Исаи 33:13-24
Захарии 8:16-17
Ефесянам 4:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683737
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.08.2016
Бджілка каже: «Жу-жу-жу,
Я вам казку розкажу,
Як по квіточках літала
І медочок назбирала...»
Наш Ведмедик, наш Ведмедик
Дуже-дуже любить медик!
Каже Бджілці: «Жу-жу-жу,
Дуже дякую скажу!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683528
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.08.2016
Левенятко-левеня
З нами дружиться щодня,
З нами п’є солодкий чай...
Де живе він? Відгадай!
Не ричить і не реве —
Він на чашечці живе.
Гарна чашечка моя.
Тут є лев’яча сім’я:
Є левиця, і лев-татко,
І маленьке левенятко.
Я цих левів не боюся,
З ними усіма дружуся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683525
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.08.2016
Навколо крики, відчай, стогін, жах,
Війна та смерть, злорічча без упину...
Але в моєму серці Божий страх
Вогнем мені висвітлює стежину!
Хай навіть тіснота, безвихідь, грати —
Шукаю я Твоє Лице, о Тату!
Тобі я вибираю довіряти,
У скинії Твоїй Тобі співати!
Тут добре... Я щаслива, Боже мій!
Але чи знов у світ я йти готова?!
Навчи мене, бо рвуся я у бій
За душі, що у темряві й оковах!
Молитва! Слово! Є броня і щит,
Що зупиняють всі вогненні стріли!
«Чи понесеш ти Благовістя в світ?»
У ньому сутність вірності й довіри.
15.03.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683330
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.08.2016
Піднімалась на гору,
Молилась і падала,
Назбирала в долоні
Краплинки роси…
І Отець доторкнувся
До серця розрадою:
“Ти прийшла… Я щасливий!
Чого хочеш, проси!”
Розгубилась… Просити сили,
Розуміння, здоров’я, краси?!
А Батьківські очі любили
І уста усміхались: проси!
Отче мій! Твоє серце відкрите,
Джерело життя й доброти!
Научи мене, Тату, любити,
Так любити, як любиш Ти!
Научи мене, Тату, прощати,
Як простив Ти мене у Христі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683320
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.08.2016
Усі друзі мої мають різні дари:
Коля вміє чудово співати,
Ваня має талант до футбольної гри,
Вчиться Лідочка танцювати.
На картинах Сашка оживає ріка,
Надя котику лапку лікує,
У Наталі до вишивки вправна рука,
А Михайлик дотепно віршує...
Я у серці своїм
Таємницю пізнав,
Хочу друзям усім розказати:
Треба даром оцим,
Що нам Бог щедро дав
Повсякденно Його величати!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683132
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.08.2016
Любов довготерпить, з гордині не пнеться,
Прощає, радіє, до гніву не рветься,
Не мислить лихого, ласкава та чемна,
У силі своїй не буває даремна!
Надію та віру терпінням вінчає,
У мудрості серця спочинку не має.
Такої любові бажаю вам, діти,
Щоб завжди у мирі та радості жити,
Щоб серцем усім полюбили ви Бога,
Щоб з Ним була світлою ваша дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683126
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.08.2016
О, Великий Боже, Всемогутній!
Ти Творець, Учитель і Мудрець!
Знаєш Ти минуле і майбутнє,
Бо Ти Сам Початок і Кінець.
Дякую Тобі, мій добрий Отче,
Що даруєш в серце Божий страх...
Я з Тобою завжди бути хочу
Й прославляти Бога у віках!
2005р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682932
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.08.2016
Вже ранок радо стукає в віконце,
Весняний промінь посилає сонце…
Не хочу починати з суєти,
Моє бажання, Боже, тільки Ти!
До Тебе своє серце повертаю,
До Тебе свої очі відкриваю,
На Тебе всю надію покладаю,
Тебе люблю, Тобі лиш довіряю…
О, Бог! Хто я без Тебе? Порох, прах,
З грязюки глина, чи розбита чашка,
Сухе галуззя, чи без пір’я птах,
Розчавлена під чоботом мурашка…
Все у цьому світі тлінне і кінечне,
Без Бога все пусте і недоречне.
І просто змісту у житті нема,
Все—марнота, безвихідь і пітьма.
До Тебе своє серце відкриваю,
В Твоїй любові знову воскресаю.
Я — глина у Твоїх руках, мій Тату!!!
Ти Майстер — і роботи ще багато.
Мою Ти чашу знову виліпляєш,
Мене саму зціляєш, очищаєш,
Як пташку, новим пір’ям покриваєш,
В сухе галуззя новий сік вливаєш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682931
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.08.2016
Алілуя, Господь, алілуя!
Я співаю Тобі, бо люблю я...
І я вдячна, що Ти мене чуєш
І своїми вустами цілуєш
Ніби квітку, що спить у бутоні..
Свої очі відкрию спросоння
І почую: «Люблю тебе, доню,
Ти завжди у Моїх Долонях!»
Ми Христовою кров’ю омиті
І Твоєю любов’ю зігріті...
В благодаті Господнього літа
Розквітають діти, як квіти.
Де колись піднімалися гори,
Дозрівають в саду мандрагори!
«Скоро прийде Коханий до саду Свого,
Споживе плід найкращий його...»
Алілуя, Господь, алілуя!
Я співаю Тобі, бо люблю я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682388
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.08.2016
Оце й усе! Кінець всьому сьогодні!
Я в розпачі, неначе у безодні...
Душа не може болю пережити,
Не можу більше вірити й любити...
І вороття, здається, вже нема...
Враз голосочок рідний: «Мамо! Ма...»
Рука дитяча притулилась тихо
І відступає невідступне лихо,
Хоч ще нестерпно боляче і важко
І серце б’ється, ніби в клітці пташка,
І сльози ще не можу зупинити...
Не хочеться?!
Ні! Я вже хочу жити!
І знову вчитись, вірити й любити,
Прощати й зло добром благословити,
Хоч ще душа в неспокої болить..
Бо так у серці Бог мені велить!
І гріє душу істина оця,
Малим струмочком оживає мрія:
Так хочеться, щоб не було кінця,
А був Початок і жила Надія!
1995р.
Мої вірші, як життєві віхи... Коли я перечитую їх, то зринають спогади. Цей вірш я писала у безвиході. Я тоді нічого не знала про Ісуса. Уже не сумнівалась, що Бог є, що Він бажає навчити мене доброму... А я сама, скільки не старалась змінитись, була недоброю, знервованою, злою, постійно ображалась і на дітей, і на чоловіка, і на себе саму... Пам’ятаю, що займалась у ванній пранням. А серце шукало відповідь на питання: навіщо я живу? Я мріяла про чоловіка, діток... Це є! Але дні пробігають в такій напруженій круговерті. У чоловіка — робота, друзі... Він віддаляється і стає ніби чужим. І кому я потрібна? І нащо я живу? Який сенс мого життя? І жити не хочеться... Вчора після сварки з чоловіком в самих шкарпетках вибігла надвір, щось тягло мене до річки... Але на півдорозі тихий голос усередині сказав: «Повертайся додому. Ти потрібна дітям...» Повернулася... Заплакані діти обліпили мене: «Мамочко, не плач, заспокойся... Ми тебе любимо!»
І в серці пишуться ці зболені рядочки. О, Боже, я ще не вмію до Тебе молитися, але я так хочу, щоб ти дарував мені надію!!!
2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682387
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.08.2016
Починалася зима. Холодний вітер виспівував свою сумну пісню, намагаючись підняти з землі опале листя. Він смикав гілки дерев, але їм було байдуже, бо вони спали... Не могла заснути лише Груша. Вона сумувала. Вона навіть не опиралася поривам вітру, бо в його холодних обіймах їй було не так самотньо... До вечора вітер ущух. І смуток у Груші став таким гнітючим і густим, що перетворився в клуби туману, які покотилися нічним садом. А під ранок десь узявся морозець. Він весело хукав на дерева, зодягаючи їх серпанковим інеєм.
Яка ж то була краса! Але Груша сумувала... Навіть ніжний промінчик сонця, який ледь-ледь пробивався з-за хмар, не приніс їй утіхи. Від сонячного тепла кристалики інею танули і Груша плакала...
— Ой, яка ж ти сьогодні красива!
Від несподіванки Груша здригнулася і на хлопчика посипалися іскринки інею. Хлопчик весело засміявся, але побачивши сльозинки на вітах, співчутливо спитав:
— Ти плачеш? Чому?
—Я сумую... — ледь чутно відповіла Груша.
— Чому сумуєш?
— Бо я нікому не потрібна.
— Чому? — вперто допитувався хлопчик. Він взяв гілочку Груші у свої маленькі долоньки і цей теплий дотик розбудив в ній багато-багато спогадів...
— Я зараз нікому не потрібна, бо в мене нічого немає. Ні листочків, ні квітів, ні плодів... От коли я це все мала, то була потрібна тобі і твоєму дідусю, і пташкам, і комахам, і звірятам. Тепер так холодно і до мене ніхто не приходить, а сестрички мої сплять і не можуть поговорити зі мною... — Груша сумовито хилила своє віття. Але враз якийсь гарячий дотик знов змусив її здригнутись. Хлопчик плакав і його сльозинки капали на гілки Груші.
— Чому? Чому ти плачеш? — здивовано запитала Груша.
— Мені сумно разом з тобою... Але хіба ти не знаєш, що навесні ти знову зодягнешся зеленими листочками і знову розквітнуть твої квіти?
— Зараз холодно і сумно, тому я вже не вірю, що так колись буде.
— Буде, я впевнений, що буде! — Хлопчик витер сльозинки і весело застрибав навколо груші. — Ти пам’ятаєш, як весело гули бджоли та джмелі навколо твоїх квіточок? Хоча я трохи їх боявся...
— Пам’ятаю! Вони дружно збирали нектар з моїх квіточок і дуже-дуже дякували мені. Але чого ж ти боявся їх? Вони такі трудолюбиві й не злі...
— Та я і їжаків спочатку боявся, аж поки дідусь не познайомив мене з ними!
— О, тут біля мене ціле літо жила велика їжакова сім’я. Особливо весело було вночі, коли вони шушукалися, борюкалися, і гралися в їжакові хованки. А восени вони мені й за листочки дякували, бо утепляли нами на зиму свою нірку. Скажу тобі по секрету, що вони зимують отут, у нашому саду! От тільки не знаю, чи груші мої їм смакували... А білочці точно смакували, бо вона й для маляток своїх брала в мене гостинці!
— І нам твої груші дуже до смаку! Бабуся навіть варення з них зварила. На всю зиму вистачить!
— Чудово! Ви їстимете варення і згадуватимете про літо, про спів пташок! О, як вони полюбляли ховатися в моїх гілках і дзьобати комах...
— А пам’ятаєш оту жирну незугарну гусінь, яка жерла твоє листя?
— О, пам’ятаю! Мені було так неприємно цілий день чути її чавкання... Але якось вона загорнулась в кокон і заснула. А потім одного ранку з кокона вилетів великий метелик. Він сів на мою гілочку, граціозно вклонився і так щиро подякував мені за смачні листочки, які дали йому силу рости і перетворитись в метелика!
— Так це був отой пречудовий метелик, який сів на капелюх мого дідуся? Ми тоді читали книжку під твоїми розлогими вітами... В ній такі чудові малюнки! І такі важливі слова...
— Пам’ятаю! Слова про те, що є Той, Хто дуже любить нас всіх і турбується про нас!
— Отож, тоді чому тобі сумувати?
— Я вже не сумую. Смуток втік! Я вже заспокоїлась і дуже хочу спати! Ти прийдеш до мене навесні? — Груша весело обсипала Хлопчика останніми іскринками інею.
— Прийду! До зустрічі! — радісно вигукнув Хлопчик, усміхаючись першим сніжинкам, які линули з неба.
«Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!»
(До Римлян 12:15)
29.07.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680804
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2016
МАМА... Це величезне щастя бути мамою... Щастя, яке зіткане з любові та смутку, очікування та радості, болі та хвилювання, довготерпіння та мудрості, недоспаних ночей та сонячних світанків... Я безмежно вдячна Богові, що подарував мені коханого чоловіка, сім\'ю та моїх чудових дітей і внуків!!! Вони всі особливі, неповторні, найкращі!!! Я люблю їх усіх, черпаючи з Божої Любові!!!
Коли я була ще маленькою дівчинкою (десь років 5), наснився мені дивний сон, що ніби опускається стеля, і на дитячому ліжечку, яке схоже на моє, сидять ляльки (їх багато!) і розмовляють, ніби живі... Потім стеля знов піднялася і все зникло. Я кілька днів умовляла маму, що треба полізти на горище, бо там живуть живі ляльки! Потім вона нарешті зрозуміла, що це мені приснилось в сні, і пояснила дуже просто: \"На горищі живих ляльок немає... Але коли ти виростеш, у тебе буде багато діток!\"
Діти
Кладу дітей, як пташенят своїх
При алтарях, при жертівниках Божих.
В них щастя й радість, мить земних утіх,
Турботи й смуток, біль ночей тривожних.
Я вдячна, Боже, за Твої дари.
Це нагорода і благословіння.
Для них велику милість сотвори,
Щоб відкривалось джерело спасіння,
Щоб діти, ніби стріли в колчані,
Заточені та навчені Тобою,
Могли сказати беззаконню: «Ні!»
І вибирали лиш Батьківську Волю!
Господь, Ти їх любов’ю пригорни!
Моя любов — земна,недосконала...
В Свою небесну святість зодягни,
Щоб діти Батька щиро шанували!!!
Ластів’ята
Повилітали із гніздечка ластів’ята...
Належать Небу і належать Богу.
Ти научи їх, Господи, літати
І забери із серця всю тривогу.
Вони Твої! І на орлиних крилах
Ти їх несеш крізь шторми й буревії.
Нехай в серцях пульсує віри сила,
Хай душі укріпляються в надії!
Земному притяжінню непідвладні
Через пізнання Божої Любові,
Вони Твої — у мирі та у правді,
Укріплені у Дусі та у Слові!
Мамина молитва
Перед Богом мама на колінах,
Щирим серцем молиться вона
І горить незмінна і нетлінна
Віра — непідкупна і міцна!
Ця молитва небо відкриває,
Ця молитва рветься в Небеса,
Бо любов Господня в ній палає!
І слова, як вранішня роса:
Кожна крапля має силу Божу
Для нужденних, хворих і німих…
За дітей незрячих і безсилих —
Молиться не тільки за своїх!
За дітей, щоб вирвати із аду,
Усім серцем молиться вона.
В цій молитві сила зорепаду
І морської хвилі глибина…
Перед Богом на колінах мати,
А насправді — воїн на коні!
Дай бажання поряд з нею стати
І молитись, Боже, і мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664719
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.05.2016
О, Господи! Но как же мне простить?!
К Тебе молюсь, из тесноты взываю!
Душа изранена и тело всё болит...
Я не могу простить. Лишь унываю...
Душа рыдает и обида душит,
Унылый дух пришёл и кости сушит,
Мятутся мысли, как на поле битвы...
О, Дух Святой! Ты помоги в молитве!
И я в смиряюсь пред Тобой, Отец,
Тебе я руки подаю в надежде.
Пусть вместо пепла будет Твой венец.
Одень меня в прощения одежды!
Иисус! Господь! Я прихожу к кресту!
В Твоём распятьи сила примиренья!
В Тебе лишь утешение найду,
Поддержку для молитвы и прощения...
О, мой Господь! Ведь Ты их всех простил!
Молился перед Богом о прощеньи
О тех, кто не молился, не любил,
Кто испугался, убежал, забыл,
О тех, кто предал, издевался, бил,
Плевал, смеялся, распинал , судил,
Твои одежды жребием делил...
ПРОСТИЛ
за все страданья и мученья!
О, Господи! Я выбрала простить,
Глазами веры на тебя взирая.
Душа изранена и плоть моя болит,
Но я прощаю, в сердце умирая...
Тебе я благодарна, Боже мой,
Что есть свобода в истинном прощеньи!
Живу я, потому что Ты Живой!
В Тебе любовь, победа, воскресенье!
24-25.02.2016г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647181
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 27.02.2016
Читаю я Слово. Рядок за рядком.
До Бога дорогу шукаю.
У Вічну країну, де Світло і Мир,
Де горя й неправди немає.
І Слово Твоє оживає в мені.
Я прагну любові й спасіння.
Я бачу: ступає Сівач по стерні
І сіє зернятка нетлінні.
Де серце моє? При дорозі воно?
Птахи на зерно налетіли...
Як ляже між камінь відбірне зерно,
Піднявшись, засохне без віри.
Як падає зЕрня між терня бажань—
У клопотах глушиться Слово.
Благаю, Господь, щоб в горнилі страждань
Було моє серце готове,
Як добра земля для посіву Твого,
Що родить врожай своєчасно.
Я Слово люблю й зберігаю його,
Щоб плід принести Тобі рясно!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486530
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641241
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2016
Я люблю дивитись на хмари,
Як вони по небу пливуть,
Ніби білі пухнасті отари
Вирушають в незвідану путь…
Ось хмарина периста і чиста,
Ніби ангела біле крило…
А у серці слова пломенисто
Повертають у те, що було.
Як Ісус до апостолів вірних
Говорив на Оливній горі:
«…Проповідуйте благовістя
До останнього краю землі…»
Він вознісся, благословляючи,
В небеса, де хмари пливуть.
Учні, щиро Йому довіряючи,
Вирушали в незвідану путь…
Я у небо вдивляюсь і мрію…
Я на хмари дивлюся й молюсь…
Я хмарини лічу та радію,
Бо на хмарах вернеться Ісус!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641240
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.02.2016
Основа цієї вистави закладена в Божому Слові.
«ми провіщаємо, як із щирості, як від Бога, перед Богом, у Христі!»(2 Кор.2:17)
Використані Місцеписання: Луки 2:1-24, Левит 12:1-4, Мат.2.
Вірші
«Кто ты, еврей?» (отрывок) автор Ирина Ломакина
«Що тобі подарувати?» (уривок) автор Зоряна Живка
Дійові особи: Ведучі — Ангел та Дівчинка;
Марія, Йосип, Пастухи(3), Мудрець, сніжинки, єврейські дівчата.
ПЕРША ЧАСТИНА
Танець сніжинок. Хоровод. Різдвяна пісня.
Дівчатка-сніжинки (найменші) танцюють, в танці до них приєднується Дівчинка
Дівчатка-сніжинки читають невеличкі різдвяні віршики.
музика
Заходить Ангел
Ангел: Куди це я потрапив? Мене покликали, щоб я розповів про народження Ісуса, нашого Господа! Але чому тут кружляють сніжинки? Я пам’ятаю, коли народився Спаситель світу, снігу не було... Бідні пастухи нічної пори вартували отару овець на полі...
Ангел: Дівчинко, добридень! Підкажи будь ласка, де це я опинився? Тут у вас холодно і така снігова завірюха!
Дівчинка: Це Україна, місто Ізяслав!
Дівчинка трохи відступає назад і пильно вдивляється в Ангела.
Дівчинка: О, ти Ангел Господній! Я молилася, щоб ти прийшов і розповів нам про Різдво! Я мрію побачити справжню різдвяну зірку!
Ангел (піднімає руки вгору і врочисто говорить):
Він народився у хлів на сіні,
В Ізраїлі, а не в Україні...
По роду і народженню — Юдей!
Він народивсь, щоб дарувать спасіння
І для євреїв, і для всіх людей!
Дівчинка: Дуже дивно! Я завжди думала, що Різдво — це наше традиційне українське свято. І до чого тут Ізраїль, євреї? У Ісуса маму звали Марія: звичайне українське ім’я!
Ангел: Насправді ім’я матері Ісуса: Міріам. Вона була єврейкою із роду Давидового.
Дівчинка (повторюючи, нахиляє голову вбік, ніби прислухається як воно звучить): Міріам, Міріам... Яке чудове ім’я! А як Ісус по-єврейському?
Ангел: Єшуа. Його ім’я означає спасіння! Він народився в Ізраїлі у місті Віфлеєм.
Виходить Дівчина в єврейському вбранні
Дівчина в єврейському вбранні читає вірш «Предназначение Израиля»
Лишь по Его любви великой,
Израиль, ты народом стал.
На всей планете многоликой
Из вcех, Он лишь тебя избрал.
О, сколько сгинуло в столетьях
Народов, языков племен,
Но Бог хранит в своих объятьях
Народ Свой, сквозь поток времен.
Израилю Своих пророков
Не раз, не два Он посылал,
Для исправления пороков
О милости напоминал.
И все пророки и писанья
Одно твердили, что придет
Мессия! Примет Он страданья,
За грех людей на смерть пойдет.
И вот настал тот день прекрасный,
Господь Мессию даровал!
И пастухам на поле, ясный
Хор ангелов с Небес предстал.
Хор славил Бога за спасенье
Дарованное для людей.
В Мессии будет всем прощенье,
И исцеленье для людей.
Ешуа! Сын Творца вселенной!
Он Бог богов и Царь царей.
К прекрасной вечности нетленной
Готовит Он Своих детей!
Єврейський танок.
Ангел: В той час Ізраїль був під владою Риму. І вийшов наказ від царя Августа, щоб зробили перепис. І мав кожен на запис прийти у своє місто.
Виходять Марія та Йосип.
Марія: Я дуже стомилася. Така довга дорога з Назарету у Віфлеєм!
Йосип: На перепис прийшло так багато людей, що нема місця в будинках... Але один добрий чоловік дозволив нам заночувати у хліву. Там затишно і є сіно...
Марія: Слава Богу!
Марія та Йосип йдуть за завісу.
Виходять пастухи, ходять по сцені.
1Пастух: Ось, овечки вже поснули, можна й нам відпочити...
Пастухи стеляться на підлозі, готуються сісти
Ангел:
Пастухи на полі овець вартували,
Враз Господня слава всіх їх осіяла
Пастухи злякано падають на коліна і закриваються руками
Ангел: І вони злякались страхом превеликим
Пастухи та Ангел (разом): Змилуйся над нами , Господи, Владико!
Ангел: Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість, що станеться людям усім! Бо сьогодні у місті Давидовому народився Спаситель, який є Месія Господь. І ось вам ознака: «Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме»!
Пісня ангелів у запису. Проекція зображення ангелів на стелю. Пастухи піднімаються і зачудовано дивляться вгору, рухами воздаючи славу Богу.
1Пастух: Ходімо до Віфлеєму та побачимо, що сталося там, про що сповістив нам Господь!
Відкривається завіса.
Марія та Йосип стоять біля ясел, в яких лежить Дитятко. Підходять Пастухи і кланяються Ісусові. Ангел стоїть перед завісою і спостерігає за дійством
1Пастух: Ми бачили Славу Господню!
2Пастух: Ми бачили Ангелів!
3Пастух: Ми чули, що народився Спаситель світу!
Пастухи (разом): Хвала Богу!!!
Дівчинка ходить перед завісою, піднявши голову вверх і приглядається до чогось... Вона підходить до пастухів.
Дівчинка: Пастухи, пастухи! Ви бачите різдвяну зорю?
Пастухи (разом): Ні, не бачимо!
1Пастух: Ми бачили Славу Господню!
2Пастух: Ми бачили Ангелів!
3Пастух: Ми чули, що народився Спаситель світу!
1Пастух: Ми бачимо в яслах Дитину сповиту!
Пастухи (разом): Хвала Богу! Хвала Богу! Хвала Богу!
Пастухи виходять
Дівчинка підходить до Марії та Йосипа
Дівчинка: Маріє, Міріам! Чи бачиш ти різдвяну зорю?
Марія: Ні, не бачу! Але ось у яслах лежить мій Син, про народження Якого мені благовістив Ангел. І пастухи говорили про Нього такі дивні слова. Я збережу це все в моєму серці!
Марія притуляє руки до грудей і відступає трохи назад
Дівчинка: Йосипе! Чи бачиш ти різдвяну зорю?
Йосип: Ні, не бачу. Але я вірю кожному слову, що сказали пастухи, бо до мене теж приходив Ангел Господній, який сказав, що народиться Божий Син! Ми назвемо Його Ісус, Єшуа, бо спасе Він людей своїх від їхніх гріхів.
Дівчинка йде до Ангела. Закривається завіса.
ДРУГА ЧАСТИНА
Дівчинка(засмучено): Ангеле! Поясни мені, будь ласка, чому ніхто не бачить різдвяної зорі? Адже у пісні ми співаємо(співає): «Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом зірка ясна весь світ осіяла»
Ангел: Насправді різдвяну зорю бачили лише мудреці. Вони побачили, як зійшла зоря Ісуса, і захотіли прийти й поклонитися Йому...
Дівчинка (радісно): О, вони теж зараз прийдуть і поклоняться Дитяткові, яке лежить в яслах!
Ангел(запитально): В них є авто?...поїзд?...літак?
Дівчинка(весело сміється): Ні, в ті часи такого транспорту не було!
Ангел: Отож бо! Мудреці зібрали свої дари: золото, смирну, ладан. Взяли записи для довгої дороги. Напевно, це був цілий караван верблюдів. Щоб прийти в Ізраїль, їм треба було здолати багато кілометрів... І це було не так швидко...
Дівчинка: А що було далі?
Ангел: Коли Дитяткові виповнилось 8 днів, Йому дали ім’я Ісус, Єшуа. Коли проминув місяць, Йосип та Марія, дотримуючись закону, принесли Його в Єрусалим у Божий Храм, де посвятили Його Богові. З Єрусалиму вони повернулись у своє місто Назарет.
Дівчинка(схвильовано): О, Господи! Як же тепер Його знайдуть Мудреці?
Ангел: Знайдуть, обов’язково знайдуть. Бо хто шукає, той знайде, і хто стукає, тому відкривають.
Стукіт у двері.
Дівчинка: Ой, хтось стукає, треба відчинити!
Дівчинка біжить до дверей. Заходить Мудрець.
Мудрець: Мир вам, люди! Шалом тобі, Ангеле Божий! Я поспішав до вас, щоб розповісти, яке диво сотворив для нас Господь, коли ми шукали маленького Ісуса. Як добралися ми до Єрусалиму, то стали у всіх запитуватись: де народжений Цар Юдейський?!
Мудрець повертається на всі боки розводить руками і кілька разів задає запитання.
Мудрець: де народжений Цар Юдейський?! де народжений Цар Юдейський?!
Ангел: Почув цар Ірод про прихід мудреців, про народження Царя Юдейського і дуже занепокоївся, а з ним і весь Єрусалим! Ірод запитав у книжників та фарисеїв: Де має народитися Христос? І Йому дали відповідь: «У Віфлеємі Юдейському».
Мудрець: Тоді Ірод покликав нас до себе й дуже довго випитував про точну дату народження Царя Юдейського. Але ми не могли того сказати, лиш повідомили, що Дитяткові має бути не більше , як 2 роки...
Ангел: Тоді Ірод звелів мудрецям йти до Віфлеєму та про все дізнатись.
Мудрець: Уявіть наш розпач, коли ми обшукали весь Віфлеєм, але марно... Ніхто не знав про народження Царя Юдейського. Ми не відали, де Його шукати... Але враз перед нами засяяла зоря! Це була та сама зоря, яку ми бачили на сході. І вона рухалася, і кликала нас за собою... Ми невимовно зраділи, і наповнені радістю, пішли за нею!
Мудрець ходить по сцені, дивлячись вгору. Проекція зображення зорі на стелю. Вона рухається і Мудрець йде за нею. Потім він зупиняється, повертається лицем до глядачів.
Мудрець: Зоря йшла й зупинилась над місцем, де було Дитятко. Ми зайшли в дім і побачили маленького Ісуса з матір’ю. Ми були дуже щасливі, що можемо поклонитися Йому і подарувати свої дари!
Виходять всі дійові особи.
Дівчинка (притискаючи руки до грудей): О, я щиро вдячна всім вам за розповідь! Я відчуваю, що в моєму серці засвітилась різдвяна зоря Ісуса!
Що тобі подарувати?
Я не маю срібла-злата...
На скарби я не багата...
На снігу немає квітів,
Пісню скласти — треба вміти...
Серце лиш віддать я в силі:
Ти прийми мій дар, Месіє!
Ангел: Справжня різдвяна зоря — це зоря Ісуса. Це істина про те, КИМ ВІН Є!!! Він — Цар Ізраїлю і Спаситель Світу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635601
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016
Есть вдохновение от Бога.
Есть вдохновенье из души...
Не важно — радость иль тревога—
Пиши во мне, Господь, пиши!
Да, это разница большая:
Пишу я сам, иль пишешь Ты.
Стремлюсь я, дух не угашая,
Искать, мой Бог, Твои Черты...
Твои Глаза... Твою Улыбку...
Твою Любовь... Твоё Лицо...
Хоть внешне холодно и зыбко,
Внутри — венчальное кольцо!
И всё, что я пишу, сверяю
С тем, что написано в Словах.
Пусть для себя я умираю,
Но я живу в Твоих Руках
Как карандаш, перо, фломастер,
Как ручка, кисть или резец...
Господь! Спаситель мой и Мастер!
Тебе вся слава! Ты — Творец!
Декабрь 2015г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634551
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.01.2016
Тьма идёт неотступной стеной,
Содрогается мир от горя...
Но взгляни в Небеса: над тобой
Мирно светит Божья Минора.
Бог Благой правды, света, любви,
Воздаём Тебе жертву устами!
Исцели, укрепи, обнови,
Чтоб пришло освящение Храма!
Нееврей, иудей — разделения нет:
Все мы стали родными в Мессии!
Пусть в сердцах Божественный свет
Раскрывается в Ханукии...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627849
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 11.12.2015
Я — олівець! І в тому радість маю,
Що я потрібний для мого Творця.
Він міцно у Руках мене тримає!
Малюю в світлі Отчого лиця.
Буває часто: списуюсь, ламаюсь —
З любов’ю Він заточує мене...
Хоч боляче, Йому я довіряюсь,
Бо вірю: біль і темрява мине.
Мій Майстер щось стирає, виправляє,
Бо в мене ще не завжди все на «п’ять»...
Мої штрихи Рукою направляє
В призначенні: писать та малювать.
Я — не один. Моя сім’я велика.
Ви, олівці — малюйте та пишіть!
Є Бог Живий. Він Майстер і Владика.
Своїм умінням Господа хваліть!
Я олівець — рожевий, жовтий, синій...
Хоч стержень владно списують роки,
Але я залишаюся в Картині,
Що є шедевром Божої Руки!
06.12.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015
Я ще малий, та Бога я люблю!
Його я славлю і Йому молюся.
Підперезавшись правдою, стою
І вчуся бути воїном Ісуса.
Господь! Я хочу бути, як Давид:
У серці — Слово й Богові посвята.
Маленький хлопчик, не герой на вид,
Але здолав гіганта Голіята!
Ісус, Ти дарував мені шолом
Через Голгофу й чудо воскресіння.
Готовий я благовістить шалом,
Щоб люди мали доступ до спасіння!
Моя броня, то праведність Христа,
В руках тримаю міцно меч духовний:
У світлі Слова — істина свята,
Що знищує диявольські окови.
Щит віри укріпляється в мені,
Бо Дух Святий довірі научає.
Щит загашає стріли вогняні,
Які підступно ворог випускає.
Найголовніше те, що я — не сам!
У єдності братерської спільноти,
В молитві відсіч ворогові дам!
Маленький воїн здатен зло збороти.
20-22.11.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623092
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.11.2015
Божью заповедь соблюдая,
Строят издревле шалаши...
Может ангелы наблюдают
Это чудо из звёздной тиши!
Оставляю суетную гущу—
Выбираю Твою благодать!
Я в душе своей строю кущи,
Чтоб на славу Божью взирать!
Боже, я доверяюсь снова,
Где вопросы, и скорбь, и боль...
А в проём шалаша земного
Изливается щедро Любовь!
Из потоков любви черпая,
Благодарно и радостно пью...
Ты Живой! ...потому я живая,
И любовью Твоей я люблю!
27.09.2015г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610127
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 29.09.2015
Хтось святкує Новий рік,
Як вкриває землю сніг...
Але в Бога є дива!
Свято: Року Голова
У осінній добрий час
Йде з дарунками до нас!
Дуже любить Бог усіх —
Хай солодким буде рік!
Дивне свято — Йом Труа,
Бо сурмить з небес труба!
Кожний день — то Божий дар,
Хай сурмить в серцях шофар!
Друже, часу не марнуй,
Перед Богом поміркуй,
Як ти вірив, як ти жив,
Що для Господа робив.
Бо як пройде десять день:
Йом кі Пур — то Судний День...
І єдине запитання:
Чи є в серці покаяння?
Любиш ти свої дороги,
Чи вузькі стежки — до Бога?
Бог не хоче засудити,
А помилувать, простити,
В Книгу вічного Життя
Записать твоє ім’я!
16.09.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607141
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.09.2015
Безкінечна пустиня,
Піски та бархани...
Змії, спрага, страждання,
Новини погані...
І бажання: м’ясного
Поїсти негайно.
І часник, і цибуля
Потрібні нагально...
І питання: чого
Нас сюди привели,
Адже добре й до цього
В Єгипті жили?!
Що ми робимо тут?
Хто ми? Вівці, барани?
І навіщо цей путь
В землю обітовану?!
Всі серця, як пустиня...
Непослуху рани...
Божа милість, як скинія
Стала за станом...
«Хто шукає всім серцем,
Прийди — поклонись!
Перед Богом в довірі
Й смиренні схились...
***
Так в пустині ходили євреї.
Серцем Істину пізнаю:
Можу вийти з пустині своєї
Лиш зіпершись на Руку Твою!
22.07.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595203
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.07.2015
Тихі води і луки зелені,
Добрий Пастир овечок пасе.
О, Ісусе! Ти Пастир для мене.
Я люблю Тебе понад усе!
Хмари в небі, як біла вервечка.
Ніби пастир овечок пасе...
Як заблудиться й кличе овечка,
На плечах її пастир несе!
Він веде через ріки та гори
У Небесний Свій Б[u]а[/u]тьківський дім...
О, Ісусе, мій Пастирю Добрий!
Вчуся бути слухняним Тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592813
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 10.07.2015
Радість в Господі — сила моя!
Повнота радості перед Божим Лицем...
Ти радієш, коли до Тебе приходжу я.
Найдорожче — це спілкування з Отцем!
Серцем вдячна, що Всемогутньому Богу
Можу просто сказати: Авва! Таточку! Рідний мій!
Через віру в Ісуса маю радість і вірну дорогу.
Я живу в Царстві Світла, а не в пітьмі.
Дивна радість у тому, що Бог є у кожній миті!
Довіряюсь Йому, коли боляче, холодно, тяжко...
Моє серце, як квіточки в небо відкриті.
Бог дає мені жити, прощати, зростати, любити...
У Батьківських Долонях я щаслива, як райдужна пташка.
Величаю Тебе! Ти Достойний у вічній святості!
Поклоняюсь Тобі... На престолі у Славі Ти сів!
Від Обличчя Твого — повнота радості!
Я в покорі змовкаю... Забракло слів...
18.05.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2015
«Мир Мой даю вам, но не так, как даёт этот мир» (Иисус Христос, Библия)
Люди, имеющие нарко- и алкозависимости, стали зловещим признаком нашего времени. От зависимостей в человеческом мире никто не застрахован. Страдают люди разных возрастов и социального положения: дети и взрослые, мужчины и женщины, бедные и богатые, знатные и безродные. Распадаются семьи. Калечатся судьбы. Обрываются жизни. Безысходность или...?
Страдают и мучаются не только зависимые люди, но и их семьи, дети, родственники. Одни родные выкладывают всё, что имеют, чтобы вылечить своих близких, погибающих в зависимостях. Но часто проблеск надежды оборачивается крахом. Другие родные, переступая через боль своей души, выбирают отвернуться, бросить, уйти... Они просто не в состоянии нести эту страшную ношу.
Во всём мире, во многих странах есть центры и службы по борьбе с алко- и наркозависимостями,разработаны различные медицинские методики, производится множество лекарственных препаратов, действуют психологические реабилитационные группы и сообщества — это всё для того, чтобы алкоголики и наркоманы могли возвратиться к «нормальной» жизни. Но ни одна методика, ни один медицинский препарат, ни самый профессиональный психолог не могут устранить те внутренние глубокие проблемы, которые приводят людей в омут зависимостей. Все человеческие попытки своими силами излечиться от зависимостей похожи на косметический ремонт в комнате, стены которой изъедены плесенью... Нужен настоящий Мастер, который способен сделать «капитальный ремонт».
И такой Мастер есть! Это Иисус Христос! Но к Нему мы не можем прийти на своих условиях. Необходимо смирение, послушание, покаяние и самое искреннее желание освободиться от рабских оков греха и действительно начать новую жизнь. Он не просто капитально ремонтирует нас, Он творит новое! Если мы Ему позволяем это делать...
Услышанный разговор в церкви, при которой действует реабилитационный центр.
Человек, имеющий алко-зависимость, обращается к пастырю:
—Вот, пришёл посмотреть, как вы тут лечите от водки. Может и мне поможет...
—Хорошо! Только мы не лечим. Освобождает Бог!!!
—Да какая разница... Лишь бы помогло!
—Друг, а ты конченый алкоголик?
Этот вопрос повергает человека в огромное возмущение:
—Не! Ты чё?! Я не конченый! Я ещё сам могу завязать! Когда захочу...
—Ну тогда с ребцентром подождать надо. Когда сможешь признать пред Богом, что ты конченый алкоголик, что ты очень нуждаешься в Его помощи, тогда и приходи...
К сожалению, довольно часто человек, имеющий зависимости, настолько самоуверен и горд, что ему не хватает смирения сделать шаг навстречу Богу, чтобы получить настоящее освобождение.
«Мир Мой даю вам, но не так, как даёт этот мир. Да не смущается сердце ваше и да не устрашается». Это слова Иисуса, записанные в Евангелии от Иоанна (гл.14:27).
«Мир» в человеческом понимании — это отсутствие войны. Но истинный Божий мир несёт в себе не только безопасность. Это слово подразумевает целостность, завершённость, полноту и внутренний покой. «Этот мир», т.е. система человеческого мирового порядка, никак не может дать нам полноты мира и целостности, потому что он сам этого не имеет. Человек без Бога всегда будет ощущать в себе бездонную пустоту, которую невозможно чем-либо заполнить. И лишь Сам Бог, заполняя эту бездну Собой, дарует нам любовь, надежду, свободу, радость, смысл жизни и уверенность в завтрашнем дне.
Дорогой Друг, ты драгоценен для Бога!!! Иисус ждёт тебя... Выбери жизнь! Выбери свободу!
В реабилитационном центре «Свобода-Хофеш» [url="нарко- и алко зависимость"] http://hofesh.in.ua/ [/url] тебя ждут, чтобы помочь тебе обрести освобождение и новую жизнь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580464
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 11.05.2015
Білченята із дупла
Виглядають маму.
Білка прудко поспіша
До малят — з грибами!
Їжачок, маленький син, спить — не хоче встати.
Будить лагідно його їжачиха-мати:
«Прокидайся, мій сонько! взимку будеш спати...
А сьогодні треба йти яблучка збирати!»
Зайчик навесні линяє,
Білу шубку він знімає...
Шубка сіра пригодиться
Заховатись від лисиці!
Довговухе зайченя
Всіх на світі обганя...
І радіє заєць-тато:
Вміє мій синок стрибати!
Заховалось ведмежа мале
У малину, щоб шукала мати...
А тепер воно сидить — реве,
Бо не може маму відшукати!
Неслухняні вовченята
Лиш в квача бажають грати.
А слухняні лисенята
Вчаться нори будувати!
Соловейко-тато
Вчить співати сина
В сонячну годину
І в негожу днину...
Соловейко — пташка непримітна,
В лісі заховався серед віття...
Ні до кого справи він не має —
Дивні трелі солодко співає!
В темнім лісі є сова.
Кажуть: « Мудра голова!»
Вдень ні з ким не розмовляє,
А вночі — вона літає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578720
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.05.2015
Яєчка, паски, кошики їди—
То ідолам жертовні поклоніння…
А ти до БОГА в Світло підійди:
Лиш Він—Життя, і Шлях, і Воскресіння!!!
У Слові Божім—Істина і Суть.
Чому ж серця в традиціях запеклі?!
Ти вибираєш: буть а чи не буть
У Божім Царстві чи у вічнім пеклі(((((((((
Господь Ісус! Я дякую Тобі
За смерть жертовну й чудо воскресіння!!!
Пасхальний Агнець, Вірний Божий Син,
Як Дар приймаю я Твоє Спасіння!!!
15.04. 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574116
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.04.2015
Намалюю сонечко, намалюю небо...
А яким олівчиком фарбувати треба?
Сонечко блакитне! Квіточки зелені!
І чого сестричка знов глузує з мене?
Річечка-веселка. Човник, як хмаринка...
Усміхнувся тато: ти художник, синку!
Дощик кольоровий, крапельок багато,
Бо усі олівчики хочуть малювати!
Барви переплутались, як на каруселі...
Отакий малюнок — дивний та веселий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572672
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2015
Риби плавають в ріці
І соми, і окунці,
Щуки, карасі, плотвички...
Та, напевне, знаєш ти:
Не живуть у нашій річці
Ні акули, ні кити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572670
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2015
Слово «свобода» в понятии людей часто ассоциируется с отсутствием каких-либо запретов и ограничений, или как полная независимость от кого-либо или чего-либо. Возникает парадоксальная ситуация: чем больше мы стремимся к этой мнимой пьянящей и манящей свободе (что желаю, то и делаю!!!), тем больше мы попадаем в рабство различных зависимостей... Так есть ли в действительности та реальная свобода, в которой человек может быть по-настоящему счастлив и удовлетворён своей жизнью?!
Бог, Который Сам есть источником вечной жизни, изначально даровал человеку свободную волю, т.е. право делать свой личный осознанный выбор для совершения того или иного своего действия. Мы, люди, по упорству своего сердца склонны выбирать то, что мы сами считаем правильным. И этот выбранный путь приводит нас к катастрофе...\"Есть пути, которые кажутся человеку прямыми, но конец их — путь к смерти\" (Прит. 14:12).
Человеческая жизнь — это не игра в поисках свободных удовольствий. Мы ответственны за свою жизнь. Поэтому так важно остановиться и осознать, что есть Бог, Живой и Любящий, который имеет о каждом из нас помыслы о благополучии, а не о бедствии, чтобы дать нам будущность и надежду. «И когда вы воззовете ко Мне и пойдете, и будете молиться Мне, то услышу Я вас». (Иеремия 29:11-12).
В Божьей Любви и Его полном принятии каждого человека есть удивительная свобода!!! Иисус желает подарить такую свободу каждому, приходящему к Нему. \"...если Сын освободит вас, то истинно свободны будете.\" (Евангелие от Иоанна 8:36) Настоящая свобода — это свобода от рабства греховных привычек и страстей. Это свобода прощать, любить и миловать!
Кем бы ты ни был сейчас и какими бы трагическими или безвыходными не были обстоятельства в твоей жизни — ободрись! У Бога есть для тебя замечательная судьба, Божье предопределение и предназначение. Но свобода выбора всегда остаётся за тобой. Доверься Богу. Выбери жизнь и настоящую свободу во Христе Иисусе!
Читайте на сайте благотворительного фонда «Свобода» http://hofesh.in.ua/ истории из жизни и убедитесь, насколько реален Бог, дарующий истинную свободу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570251
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.03.2015
Йде по місту листоноша,
У руках — важлива ноша:
І листівки, і листи...
Треба вчасно рознести
І газети, і журнали,
Щоб раділи та читали.
Листоношу ждуть, як свято
Всі дорослі та малята...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568888
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.03.2015
Співає соловей в гаю, на вітті...
Мала пташина, сіра, непримітна...
А трелі линуть високо, до неба!
Він для людей співає? Чи для себе?
Ця пісня мого серця досягає,
Душа радіє, в унісон співає!
І трелі линуть високо, до неба...
Бо славить БОГА є у нас потреба!!!
21.03.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015
Украина моя, ты ли выше Творца?
И зачем воздаёшь себе славу?
Так взыщи же Его Лица!
Он достоин чести по праву!!!
«С нами Бог» — утверждаем мы,
Только нет в нас Его Света:
В подземельях языческой тьмы,
И довольны весьма при этом...
Украина моя, ты ведь только страна...
Бог поставил твои границы.
Коль не Богу — кому ты будешь нужна?!
Время истине упокориться!!!
Бог Живой. Он спасёт от бед!
Взор Иисуса благой и светел...
Ты не жди, что смирится сосед.
За себя лично каждый в ответе!!!
17.03.2015 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567313
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 17.03.2015
Повилітали із гніздечка ластів’ята...
Належать Небу і належать Богу.
Ти научи їх, Господи, літати
І забери із серця всю тривогу.
Вони Твої! І на орлиних крилах
Ти їх несеш крізь шторми й буревії.
Нехай в серцях пульсує віри сила,
Хай душі укріпляються в надії!
Земному притяжінню непідвладні
Через пізнання Божої Любов,
Вони Твої — у мирі та у правді,
Укріплені у Дусі та у Слові!
10-11.12.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2014
Кладу дітей, як пташенят своїх
При алтарях, при жертівниках Божих.
В них щастя й радість, мить земних утіх,
Турботи й смуток, біль ночей тривожних.
Я вдячна, Боже, за Твої дари.
Це нагорода і благословіння.
Для них велику милість сотвори,
Щоб відкривалось джерело спасіння,
Щоб діти, ніби стріли в колчані,
Заточені та навчені Тобою,
Могли сказати беззаконню: «Ні!»
І вибирали лиш Батьківську Волю!
Господь, Ти їх любов’ю пригорни!
Моя любов — земна,недосконала...
В Свою небесну святість зодягни,
Щоб діти Батька щиро шанували!!!
10.12.2014р.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2014
В день, коли щаслива і усе так гоже,
Буду вибирати славить Тебе, Боже!
Славлю, величаю, серцем припідношу,
Бо лиш Ти Достойний, Царю, Вічний Боже!
І коли з утоми вибратись не можу,
Знову вибираю славить Тебе, Боже!
У Небесні брами з славослов’ям вхожу...
Ти хвали Достойний, Царю, Вічний Боже!
І коли недоля, і усе негоже —
Буду вибирати славить Тебе, Боже!
І коли на серці непосильно наша,
Буду вибирати славить Тебе, Боже!
Коли навіть ляжу я на смертне ложе —
Знову вибираю славить Тебе, Боже!
У Небесні брами з славослов’ям вхожу...
Ти хвали Достойний, Милосердний Боже!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523903
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.09.2014
Як до школи діти поспішали зранку,
Зодяглися люди в гарні вишиванки.
В душах піднялася гордість за державу:
Люди Україні воздають всю славу...
В чому ж є надія в світлу перемогу,
Як не воздається честь і слава Богу?!
В гордості немає святості та честі.
Самовихваляння — то людське безчестя!
Що героям слава й радість перемоги,
Якщо їхні душі не пішли до Бога?!
У святу країні, де Небесні Гори,
В край одвічно-чистий, де немає горя,
Йде вузька стежина через упокору...
І нужду в смиренні визнати нам треба,
Бо не в вишиванках ми досягнем Неба.
В праведність і святість — у вісон нетлінний
Зодягни нас, Боже, Царю Вічний, Вірний!
Лиш Тобі, Ісусе, щиро довіряю!
З променів любові ниточки сплітаю
І слова спасіння в повноті довіри
Вишию з терпінням на скрижалях віри...
Я молюся, Боже! Я молюся ревно,
Щоб людські надії не були даремні.
І щоб Україна на коліна стала
І Святому Богу славу всю воздала!!!
02.09.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521298
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.09.2014
Секунда до секунди,
Хвилина до хвилини.
І поспішають люди
У вир життя невпинний.
Народження, зростання,
Стрімкі дитинства роки,
Юнацькі поривання,
Утрат гіркі уроки...
Гонитва у бажаннях
Здобути насолоду
І марні сподівання
Знайти п’янку свободу...
Ілюзії та мрії,
Як кораблі розбиті.
В життя нема надії,
Бо всі шляхи розмиті.
Секунда до секунди,
Хвилина до хвилини.
А люди, як верблюди,
Під ношами своїми...
Час птахом відлітає
У далеч невідому.
Хтось може запитає:
Який же сенс у цьому?!
Над прірвою дорога...
Уже і мить остання...
Є відповіді в кого
На всі оці питання?!
03-06.07.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509630
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2014
Коли прийшов в Неневію пророк,
Упокорившись щиро перед Богом,
Ходив по місту, зважуючи крок,
І говорив розмірено та строго:
« Ще сорок днів й Неневія впаде,
Ущент вона розбита буде —
Бог бачить зло! Не дінетесь ніде!..»
І люди чули. Й каялися люди!!!
І навіть цар поспішно з трону встав,
І зняв із себе вишукані шати,
І сів у пеплі, й написав устав,
Що мають всі до Бога вопіяти!
Бог знає все. Бог бачив, що вони
Не напоказ, в молитві та без їжі —
У покаянні... Лиха не вчинив,
Бо любить Бог, і милує, і тішить!!!
О, Боже! Чи прийшли Твої суди?!
Вогнем війни обпалена дорога...
Ти, Україно, в попелі сиди,
Щоб розкривалось милосердя Бога!
Ти не дивись, як чинить твій сусід
І не суди владик, вельмож діяння...
Лиш за своє дамо ми Богу звіт:
Чи є плоди, достойні покаяння?
Бог Терпеливий, Мудрий і Благий!
Достойний Він хвали, прослави, честі!
Любов’ю нас бажає досягти,
Звільнити від гріха, пітьми, безчестя.
О скільки гніву, зла і нарікань...
Слова проклять над рідною землею...
Ти, Україно, на коліна стань,
Щоб Бог підняв десницею Своєю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509137
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.07.2014
Пасха по Біблії : з 15 по 22 квітня ( в 2014 році ) .
Вихід, 12глава :
Постанова вічна від Господа про святкування Пасхи (Песаха) .
1 . Пасхальне ягня без без вади
2 . Кров'ю заколотого ягняти помазати косяки і перекладини дверей .
3 . Спекти на вогні м'ясо ягняти і з'їсти його з поспішністю в ту ж ніч .
4 . Їсти м'ясо ягняти з опрісноками ( маца – хліб БЕЗ ЗАКВАСКИ) і гіркими травами.
Кров ягняти на дверях будинків була знаменням. Ангел-губитель проходив повз! Але була страшна поразка в тих будинках єгиптян, де двері не були помазані кров'ю ягняти . Слово "Песах " (Пасха) означає : ПРОЙТИ ПОВЗ!
Ми живемо в час НОВОГО ЗАПОВІТУ !
Сам Ісус - наш пасхальний агнець (без вади!), Заколений за нас !
Пасха наша - Христос! Якщо ми віримо в Ісуса, розп'ятого за нас, то ми помазані Його Кров'ю і можемо святкувати вихід з рабства гріха, перемогу над смертю і хворобами. І радість наша в тому, що в Ісусі була явлена і розкрита Любов Небесного Отця до кожної людини. БОГУ Вся Слава!
Тому так важливо очищати наші серця , щоб не бути "заквашеними " цим світом і його традиціями, щоб у наших серцях не було закваски злоби й лукавства , але були опрісноки чистоти та істини. ( 1Кор.5 :6 -8)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492760
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Якщо дивитися з практичного боку, то я впевнена, що ніякий дбайливий господар не буде сіяти насінинки, від яких він очікує врожаю, в непідготовлений грунт, тим більше не розсипле їх при дорозі чи серед каміння... В притчі про Сівача є такий парадокс, що зерна, які щедро сіє Сівач, падають і біля дороги, і на кам’янистий грунт, і між терни та бур’яни. Чи Він знає, куди потрапляють Його насінинки? Знає! І продовжує сіяти... Я вбачаю у цьому Боже довготерпіння та милість, Божу любов і вірність. У процесі сіяння є ще один дуже важливий момент: щоб посіяти в землю насіння, треба бути поряд із цією ділянкою землі. Не можливо, засіваючи з величезної відстані, знати, куди падають насінинки. Отже, Сівач Сам проходить біля дороги, біля кам’янистого грунту, біля землі з тернями та бур’янами, біля доброї землі. Це зустрічі з Сівачем!
Я згадую про мої зустрічі з Сівачем і дякую від усього серця за Його довготерпіння до мене, за Його милість і любов.
(60-ті роки) Мій тато був «твердим» комуністом. Коли бабуся хотіла взяти мене до церкви, він категорично заборонив їй це. Вона потайки розповідала мені про Вавилонську вежу, про вогняну колісницю Іллі, про народження Ісуса Христа. Дивним чином ці спогади залишились в моїй пам’яті. Сівач сіяв слово...
(70-ті роки) Але шкільне виховання в дусі атеїзму та матеріалізму зробило в моїй душі свою справу. Вже з третього класу я з презирством ставилась до будь-яких проявів віри в Бога і не тільки стосовно бабусі, а й інших людей. Мені подобались антирелігійні книжечки, в яких писалися всілякі нісенітниці про секти та віру в Бога. «Безумець сказав у серці своєму: Бога нема».
(80-ті роки) Під час навчання в інституті була парадоксальна ситуація. Викладач наукового атеїзму дуже спокійно, без зайвих емоцій і без ніякого позитиву чи негативу розказує про світові релігії. В мені з’являється страх: якщо Бог справді є, то Він мене покарає за те, що я в Нього не вірю...
(1980 рік) Одна людина, яка на той час мала на мене дуже великий вплив, запросила мене піти разом з нею в молитовний будинок. Знаючи про справжні наміри цієї людини (лукаві наміри), я згодилась, вбачаючи в цьому таку-собі «пригоду». Хоча я дещо побоювалась, згадуючи прочитане в дитинстві про секти, але таки пішла. Людина, з якою я прийшла, впевнено грала роль «постійного прихожанина». Я стояла в кінці невеликої зали і відчувала себе дуже незручно. Мені здавалось, що всі знають про мій обман. Було дуже соромно. Пам’ятаю, що мені сподобалися пісні, але слів я не запам’ятала. Пам’ятаю, що мене зачіпали слова проповідника, але потім я нічого не могла згадати... «До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його» ( Матвія 13:19). Коли ця людина запропонувала мені піти на зібрання ще раз, я згодилась навіть з радістю. Страху вже не було, а якесь трепетне очікування... Але знову я почувалася дуже незручно, так ніби мене піймали «на гарячому». Тому, коли служіння закінчилося, я поспішила вийти надвір, побоюючись, що хтось з віруючих до мене заговорить і я не втримаюся, і почну розказувати чого і з ким насправді я сюди прийшла. З сумом я усвідомила, що знов нічого не зрозуміла і не запам’ятала. В серці було таке відчуття, ніби я доторкнулася до чогось світлого та чистого, але це приносило тривогу і неспокій...
Я спробувала поділитися моїми переживаннями з тією людиною, яка привела мене в молитовний будинок, але вона дуже розгнівалась на мене. «Ти — слабкодуха! Тобі не можна більше туди ходити, бо теж віруючою станеш. От дійсно говорять: релігія — опіум для народу!»
Невдовзі всі мої стосунки з цією людиною розпалися. Сама я ніколи більше не була в тому молитовному будинку, бо він знаходився десь на околицях Києва. Як туди їхати, я не пам’ятала.
В 1982 році зустрілася зі своїм чоловіком. Сім’я, діти, звичайні сімейні турботи. Була щасливою і нещасливою... Мої мрії про велику родину здійснилися, бо вже мала чотирьох діток. Але часто серед великої родини відчувала себе дуже одинокою і самотньою.
Вже маючи в собі впевненість, що Бог є, — сама ніколи до Нього не зверталася. Але мене зацікавлювало все, що стосувалося Бога. Передачі по радіо, перші християнські мультфільми, випадкові розмови людей... І знову Сівач сіяв слово.
(Серпень 1990 року.) Я була змушена згодитись на операцію. В мені вже не було самовпевненості і самозадоволеності. Тривожилася за діток, бо найменшій було лиш 2 рочки... Я стояла перед операцією в коридорі, і була якась затримка. Хоча мені вкололи заспокійливі (все, що потрібно було), але мене від страху колотило так, що аж зуби цокотіли і трусилися ноги. І тоді я вперше в своєму житті помолилася двома простими словами: "БОЖЕ, ПОМОЖИ!!!" В одну мить страх кудись подівся, зуби перестали цокотіти, просто прийшов спокій!!! Я пам’ятаю, що цей спокій прийшов із середини і ніби огорнув мене. Це було дуже дивно. Почалася операція. Мені дали наркоз і я відчула, що падаю вниз у страшну безодню. Але враз це жахливе падіння припинилося, так, ніби мене підхопили чиїсь руки... Коли після операції я прийшла до тями, найперше, що я усвідомила: Бог відповів на мою першу недолугу молитву. «Боже, чому ж Ти, такий Великий, Всемогутній і Страшний відповів мені? Я так хочу більше дізнатися про Тебе...» І знову було диво. Я побачила, що на тумбочці біля мого ліжка лежить книжечка «Євангеліє від Матвія», така, як дитячі комікси. Цю книжку принесли для моєї сусідки по палаті. Словами важко вимовити, як мені захотілося її прочитати. Як спраглий хоче напитися, як голодний — шматочок хліба... Я півдня дивилась на цю книжечку, як на велику дорогоцінність, не зважуючись запитати, чи можна хоч трошки почитати. Але коли таки я спитала, то на моє велике здивування сусідка лиш махнула рукою: «та бери читай, мені воно не треба, нічого там цікавого нема...» Читала, думала, дивувалася, бо де-які місця здавалися такими знайомими і навіть дуже близькими. Як тільки змогла ходити, виходила на подвір’я лікарні. Думала над прочитаним. Найбільше мене вразила притча про Сівача. Молилася: «Боже, будь ласка допоможи мені, щоб моє серце було не про дорозі, не в каміннях та бур’янах, а щоб воно могло принести врожай, якщо не в сто крат, якщо не в шістдесят крат, то хоч би в тридцять...» З’явилось величезне бажання жити і одужувала я швидко...
Потім ще було багато зустрічей з моїм дорогим Сівачем! Але тільки в 2003 році я зустрілася з Ним, як зі своїм Спасителем і Господом.
Посів
Читаю я Слово. Рядок за рядком.
До Бога дорогу шукаю.
У Вічну країну, де Світло і Мир,
Де горя й неправди немає.
І Слово Твоє оживає в мені.
Я прагну любові й спасіння.
Я бачу: ступає Сівач по стерні
І сіє зернятка нетлінні.
Де серце моє? При дорозі воно?
Птахи на зерно налетіли...
Як ляже між камінь відбірне зерно,
Піднявшись, засохне без віри.
Як падає зЕрня між терня бажань —
У клопотах глушиться Слово.
Благаю, Господь, щоб в горнилі страждань
Було моє серце готове,
Як добра земля для посіву Твого,
Що родить врожай своєчасно.
Я Слово люблю й зберігаю його,
Щоб плід принести Тобі рясно!
17.03 2014 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486530
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2014
« Ангел...підняв до неба
правицю свою та й поклявся
Живучим во віки віків,...
що вже часу не буде…»
(Об'явлення 10:5,6)
Є час для мовчання, є час для молитви,
Є час для любові, для миру, для битви.
Є час для народження, час для зростання,
Є час для утіхи, є час для навчання.
Є час розкидати і час будувати,
Є час роздирати і вміло зшивати.
Є час для терпіння й стояння в проломі,
Є час для моління у Божому Домі.
Є час танцювати і час горювати,
Є час лікувати і час умирати...
Є час! А коли уже часу не стане
Усі перед Божим Престолом постанем:
Вельможі та бідні, царі та народи —
Для осуду вічного чи нагороди?!
То поки є час, поспіши з покаянням
До Бога прийти. Бо Ісус крізь страждання,
Крізь муки смертельні любов’ю святою
До кожного серця пролився рікою...
Помер...і ВОСКРЕС! І вознісся до Бога!
У Царство Небесне відкрив нам дорогу.
Дорога вузенька,крута, небезпечна:
Хвалитись собою тут вкрай недоречно.
Що любиш: цей світ та його насолоди
Чи істину чисту святої свободи?!
Бажаєш іти невідступно і вперто?—
Для себе самого потрібно умерти.
Дивись на Ісуса. Лиш в Нього є сила,
Любові та вірності вічні вітрила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481938
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2014
Слова: зернини кинуті у грунт,
І що посієш — будеш пожинати.
Тут не доречний спротив а чи бунт,
Бо кожен владний серцем вибирати.
Бог Всемогутній, мудрий Елохім
Наш світ чудовий збудував зі Слова.
І Божим Словом міцно, навіки
Поставлені у Всесвіті основи!
Людина: витвір із Його руки,
Подоба Божа, з Нього взятий Образ!
Любов черпаючи із Вічної Ріки,
Ліпив Він ніжно характерний обрис...
Вдихнув у тіло Життєдайний Дух
І дарував уміння говорити,
У душу й тіло дав бажання й рух,
Щоб ми могли любити і творити!
Говорить Бог! Говорить кожен з нас...
І кожне слово має силу дії.
Слова любові чи слова образ...
Слова прокляття чи слова надії...
Ти зупинись. Покайся. Помолись...
Наповнюй серце істиною Слова.
Ісус є Слово! Словом вздоровись,
Щоб освятились всі твої основи.
18.11.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2013
Пусть наше сердце знает Трубный Зов
Душа стремиться к Господу в объятия,
Дай каждый день вкушатьТвоих Хлебов
И не страшиться для души распятья...
Ты созидаешь нас в Своей Любви,
Когда для своего мы умираем.
Воистину, тогда мы сутьТвои,
Когда Любовь друг другу мы являем.
Пусть будет радостным и сладким Новый Год!!!
В Твоей Любви есть чудо угощенья—
Не только хала, яблоки и мёд:
Ведь радость вытекает из общенья!!!
05.09.2013г. (5774год от сотворения мира по библейскому календарю)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447323
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 05.09.2013
Нещодавно в центрі нашого містечка ремонтували сходи. Я не раз спостерігала за цими роботами, коли проїжджала в маршрутці. Люди жваво обговорювали цю “подію”, бо невдовзі мав бути День міста. Спочатку сходинки формували по-новому. Була поставлена загорожа, щоб ніхто не ходив. Вони стали міцними, але нічого особливого в них не було... Але через тиждень біля сходів знов почалися якісь роботи. За кілька днів стало зрозуміло, що сходинки оздоблюють мозаїкою. Проїжджаючи в маршрутці містом, я завжди звертала увагу на цю красу! Малесенькі різнокольорові квадратики, старанно викладені майстрами, утворили чудовий візерунок з квітів.
Так от, було у мене бажання подивитися на ці оздоблені сходи не лише з вікна маршрутки, але все не було часу. Нарешті, сталося так, що я мала йти до знайомої в центр міста. Йду й очікую на зустріч зі сходами, щоб вже зблизька подивитись на цю красу. Починаю спускатися сходинками, уважно заглядаючи собі під ноги і не вірю очам своїм!!! Бо ніякої мозаїки немає... Мені аж дивно стало, бо куди ж ті майстерно викладені квіти могли за один день подітися?! Звичайнісінькі сірі сходинки, як звичайні дні, заповнені буденними турботами... І ніякої краси, ніякого свята...
Нічого не розуміючи, я поволеньки сходжу сходами донизу. Чомусь у серці звучать слова: “Зупинись і пізнай, що я Господь!” Я зупиняюсь, повертаюсь лицем до сходів і дивлюсь на них знизу. І бачу диво! На вертикальних площинах сходинок я бачу чудові мозаїчні квіти, а сірих горизонталей знизу взагалі не видно... Дивлячись зблизька, я помічаю, що ці мозаїчні різнокольорові квадратики дуже маленькі. Якого ж вміння і терпіння доклали майстри, щоб все розкласти по визначених місцях, аби розквітли ці предивні квіти... Але враз я бачу ще й те, що хоча вони чудові, але неживі...
Йду дорогою далі, але в серці своєму я зупинилась, Ісусе, перед Тобою! Враз починаю розуміти, що Ти говориш до мене і через ці земні мозаїчні сходинки... Господи, я дякую Тобі, що коли я йду своїми сірими буденними горизонталями, Ти, як мудрий Майстер, з величезним довготерпінням оздоблюєш вертикалі мого серця Своєю веселковою “мозаїкою”. Я дякую, за Твої живі кольори любові, ласки, милосердя, співчуття... Допоможи мені щодень зупинятися з покорою перед Тобою, щоб бачити вертикалі Твоєї слави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441231
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Напевне, зараз знають всі
Про дату Хрещення Русі.
Хтось може буде святкувати—
Хтось комерційну користь мати...
Хіба охрещена країна,
Коли нехрещена людина?
І ніби ззовні християни,
Але всередині—погани.
І марні всі оті зусилля,
Бо хрещення через насилля
Не поміняло серця суть
І не відкрило нову путь.
Повір, о щирий друже мій,
Що суть не в цьому святкуванні,
А в особистім спілкуванні
З Ісусом, бо Він є Живий!
Він знає все життя твоє,
Твої стремління і бажання,
Твої безвиході й страждання...
Лиш в Нього мир і спокій є!
Бог не бажає осудити,
Коли виносиш в світло гріх.
Бажає Він простити всіх,
Благословити і любити,
Бо жертви й милості достатньо!
Достатньо, бо пролита кров
І Божа явлена любов
Через Ісусові страждання!!!
Ми рішення прийняти вільні,
Щоб з покаянням, добровільно
Життя Ісусові віддати
І водне хрещення прийняти!
25.07.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439538
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.07.2013
Мы—царственное священство,
Люди в Божьем уделе,
Чтоб возвещать совершенство
Бога—уверенно, смело!
Мы призваны, братья, к свободе
Не для угождения плоти,
Не для прикрытия зла—
Чтоб истина Божья жила!
И Божья воля в том есть
Чтоб мы отвергали нечестье,
Огнём разгоняя тьму,
Во всём доверяя Ему!
Пусть сердца свеча горит
На видном возвышенном месте,
Делами с добром говорит
О Боге, достойном чести!
И слово из наших уст—
Приправлено истиной солью,
Наполнено будет пусть
Сочувствием, миром, любовью!
Галина Левицкая 12.05.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424340
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 12.05.2013
Кресты, ограды и могилы в ряд…
Слова и цифры, имена и даты…
Здесь боль потерь о тех, кто жил когда-то.
Ушли навечно или только спят?!
Венки, надгробья, мрамор и гранит…
Вдруг надпись необычно говорит:
«Не унываете, дети! Не скорбите!
доверьтесь Богу: Иисус-Спаситель
умерших, тех, кто в вере, воскресит!
Он не замедлит, скоро Он грядёт,
к Отцу на Небо в вечную обитель
с любовью и терпеньем проведёт!»
07.05.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423876
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 10.05.2013
Я сегодня в молитве о Вас,
(Как же мало в живых!)—ветераны…
Что Победа для вас и для нас:
Память? Слёзы? Кровавые раны?
В чём Победа? Война для чего?—
Все вопросы печально-отчаянные…
Воевали вы за кого?
За родных? За Отчизну? За Сталина?..
Я сочувствую вам глубоко!
Что слова, ордена и медали?
Ведь нести сквозь года нелегко
Груз войны, и утрат, и печали,
Если нет в вашей жизни Христа,
Если вы не познали спасенье…
Жизнь прожИта—и чаша пуста:
Нет надежды, любви и прощенья.
Но иная ПОБЕДА есть!!!
Над грехом, над ложью и смертью!
Умерев на кресте, ОН ВОСКРЕС!!!
ОН за каждого умер: поверьте!
09.05.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423844
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 09.05.2013