| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Я не хочу моря.
Сяду в приміський,
вийду на край поля -
стріну земляків.
Всім дорогою добридень.
Впізнають, а може ні?
Скільки літ... Наздоганяє
гомін тихих верболіз.
І вступаю знову
в ту саму ріку.
І пірнаю в спогад -
маревом пливу.
Заходжу до хати,
що її нема.
На ослін сідаю,
де рядно сповза.
З сволоків звисає
кукурудзи ряд,
і марунка пахне
з печі в закутках.
Зелене літепло із саду
наскрізь фіранку загляда.
Курчат у ситі погойдавши,
на призьбу тихо осіда.
Я не хочу моря,
пінних хвиль-медуз.
В прохолодних сінях
молока нап"юсь.
Шумовинням білим
спрагу напою.
Павутинням яблунь
тіло огорну.
Ледве скрипне хвіртка,
кинусь до вікна.
Ні, вже не добачу...
Сутінки вповза.
Долівка ноги студить,
кує на верем"я цвіркун.
Молитву на ніч проказавши,
я засинаю у раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177608
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.03.2010
Шукаєм правди, істини шукаєм,
і судимо по різних полюсах.
Життя пливе і час збігає.
А правда де? У кожного своя.
У кожного свій міх, набитий жмихом
розчарування і брехні,
де фальші напхано суєтним виром
закам"янілої душі.
Там в ріг мішка забилась пиха,
а другим рогом - заздрість пре.
Байдужість блима сивим оком,
гадя страху наверх повзе.
Нема рахунку вже гріхам,
не добираєм слів богам.
І що той гріх - його у міх!
Живемо в час, що проти нас.
Та вже коли несила міха тягать -
з-за пазухи торбинку дістаєм,
де дрібка совісті й окраєць правди,
і молитовник від Луки.
Начистим душу аж до блиску,
гординю в жорна покладем.
Від сироти не ждемо зиску,
і бідного дурним не назовем.
Є правд багато, як стежок у полі,
а істина одна - дорога без кінця.
Іде по ній лиш тільки вільний,
що міха скинув в небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176968
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010