| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
тут дико тхне мазохізмом
ти ж бо любиш
коли тебе зсередини катує
чоловік у червоному капюшоні
називаючи себе Твоїм Здоровим Глуздом
гниєш зсередини
наче яблуко
котре хтось залишив надкушеним
нова ера декадансу отруїла вже частину
твоїх думок
хоч все життя
ти називаєш себе оптимістом
але я знаю правду
ти сам ти сам ти сам
радіостанція в твоїй голові
вже давно повисла на цій хвилі
спроби переконати себе в протилежному
припинилися
близько семи мільйонів світлових років
тому
геноцид всіх твоїх "я" вже близько
рятуйся
бо ти вже захлинаєшся своїми думками про
утопічне
щастя
що
нудить від правди?
́́29.02.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384900
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.12.2012
тебе завжди лякали
розмови про смерть, а мене -
про любов.
багато промов
вже написано.
багато думок полишено.
незаписано.
стояти
тримати
вбивати
пити
кидати
мовчати
шукати
літати
втрачати
втомився?
а як же
кохати?
навчився?
читати засохлі поеми
творити безглузді морфеми
дилеми
проблеми
молися!
за себе, за мене,
за нас.
?
за вас.
без образ
купа фраз
ДАЙТЕ ЧАС.
я вже пас.
серед мас
"ми" без "нас".
крик терас
ти погас.
потрібен час...
повсякчас
і на віки
віків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2012
якось так не по-нашому рідно...
чекати весни
у зими коридорах
вени замерзли від теплоти
чи холоду
ми спраглі один до одного
ми не схожі на нас.
з попелу відроджуємо забуті
постільні сцени.
у воду монети кидаємо
аби повернутись.
зима забуде нас вже скоро.
як тільки ти назвеш мене
своїм теплом.
твої вірші вже знайшли прихисток
в моєму серці.
послухай як воно навчилося їх декламувати.
7 градусів морозу -
тепер для мене найбільша проблема.
7 місяців від нашого промоклого мосту.
"ти сильна".
?
а ти Боже
вільний.
?
мазохіст.
чуєш пісню? я намалювала
її для тебе.
мінус 7 місяців від сьогодні.
пам"ятаєш?
плач.
бо я їм твій сум і твої сльози.
плач, бо я
ніколи не залишу твої вірші у спокої.
буду мучити їх,
перечитуючи
перечислюючи
перелистуючи
переспівуючи
знаючи,
як з моїх уст
огидно звучатиме це нездійсненному
минулому
семимісячному
Тобі.
p.s. малюю старими емоціями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Покажи мені дорогу в Забуття, де ніхто ніколи не здогадається нас шукати. Вимкни всі будильники і постав телефони на беззвучний режим, щоб ніхто не посмів викрасти нашу тишу. Тоді скажи мені все, що хоче сказати твоє серце... Все, що застряває в горлі при кожній спробі говорити. Або ж просто залиш записку у поштовій скринці моєї душі. Я прочитаю її та в мить забуду своє монотонне минуле. Для мене існуватимеш тільки ти і вічність. Ти станеш єдиним, хто зуміє навчити мене коханню. Нам потрібно лише знайти дорогу в Забуття. Тому давай залишимо всі зайві спогади у великому ящику десь на горищі. Нехай припадає пилюкою часу. А в Нас завжди будемо Ми і сьогоднішній день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275202
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.08.2011
Хочу сховати нас у темну картонну коробку і залишитись там, доки сонце не поділиться з нами світлом. Візьмемо зі собою тільки шматочок тепла і душу з твоїми піснями. Поставимо на переадресацію телефони і поганий настрій. Будемо пити тишу з присмаком м"яти. Нас не турбуватимуть будильники і холодні протяги. Нам буде тепло і щасливо. Я купатимусь у твоєму голосі, а ти нарешті наситишся запахом мого волося. Лише допоможи мені сховати нас у темну картонну коробку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275064
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.08.2011
Ми будемо разом студити мелісовий чай на підвіконні спеціально, щоб не обпектись окропом минулого.
Ми будемо на ніч залишати вікна відчиненими спеціально, щоб прокидатись від сонця.
Ми будемо разом пити на ніч молоко з вівсяним печивом спеціально,щоб відчути себе дітьми.
Ми будемо разом лежати в ліжку не накриваючись спеціально, щоб гріти один одного обіймами.
Ми будемо разом читати книжку спеціально, щоб спостерігати за емоціями один одного.
Ми будемо разом писати вірші спеціально, щоб прокрадатися в душу один одному.
Ми будемо рідко бачитись спеціально, щоб сумувати один за одним ще дужче.
Ми будемо разом обклеювати стіни наших сердець спільними фотокартками спеціально, щоб завжди бути поруч.
Ми будемо разом співати наші почуття спеціально,щоб кохати.
Ми будемо разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275062
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.08.2011
Забуті мрії і забуті сни
Лоскочуть подихом холодної весни.
Похмурі дні і темні ночі,
Я знову бачу твої очі.
Вбите щастя, завершені спектаклі,
Інструменти димом сигарет пропахлі.
Ми з тобою вже загублені у снах,
Поховали почуття всі у словах.
Холодна кава і терпке вино,
А на екрані ще німе кіно.
Бездарна проза, ручка і листок,
Наповнена кімната запахом свічок...
02.04.10p.
02:24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181330
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.04.2010
Де ми? І де наш слід шукати?
Давно заховані в малесенькі кімнати,
Давно обмежені нікчемним існуванням,
Живемо, дихаєм лише одним коханням.
Хто ми? І як нас називати?
Не люди вже! Навчилися брехати...
Втікаємо від правди в інший світ,
Чекаємо кінця вже сотні літ...
Віку_Ха
21.03.10p.
21:07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.04.2010
Чудна істота полонила світ,
Згорнула все в свої черстві обійми.
І вічність зафіксована на плівку:
Всі мрії, почуття, жорстокі війни.
Пекельні муки нас всіх там чекають,
У протилежному порталі від життя.
Шаленство й крик мовчання заміняють
І прокидаються страшні звірські чуття.
Ледь чути фрази з невідомого нам світу -
Померлі душі мовчки нам кричать.
Не бачили вони давно вже літа,
Пірнули вже давно в обійми небуття.
P.S. А ти продовжуй жити наївними ілюзіями...
Віку Ха
08.12.09p.
13:36
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179192
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010
Ніч. Пуста сихівська вулиця... Вздовж неї врядочок стоять ліхтарі, які жалюгідно віддають свіло. Вітер моторошо завиває по кутках... На холодному асфальті видно химерні тіні дерев...
...Цю могильну тишу розбавляють тільки шум моторів машин, які час від часу проїжджають по ледь-освітленій просторій вулиці, ....та гомін п*яних шайок, які додають української "романтики" у весь цей могильний спокій...
У вікнах будинків вже погасли вогники... Людей не видно, ніби вимерли... Тільки Ліка разом з її безсонницею, сидячи при догораючій свічці, думає про них...про людей... Вона уважно вдивляється у нічний світ крізь своє маленьке віконечко...Прислухається до кожного шарудіння,...спостерігає за спокоєм...
Погляд Ліки зупинився на старенькій пані, яка самотньо вигулювала свою собачку...Через декілька секунд, перериваючи думки дівчинки, бабуся разом із своєю підопічною зникли за рогом сусіднього будинку.
Знову тиха пустота...Чути тільки як на даху щось шарудить...дивні звуки...Аж моторошно... Витиснюючи тишу, десь в далині промчався поїзд...Він єдиний, хто зараз може так вільно поїхати далеко далеко...Зникнути з очей тутешніх людей. Ех...як же дівчинка йому заздрить. Їй цікаво: як це бути поїздом? "Хих...кумедні думки..." - сказала Ліка вголос, сама того не помічаючи. Знову погляд у вікно...
По нічній вулиці йшла закохана пара... Як же їм мабуть зараз добре в обіймах одне одного...
По сивому асфальті в черговий раз пробіг розряд холодного вітру, підносячи у дивний танець осіннє листя, яке вже давно поопадало з дерев...У цьому спокої подихи вітру асоціюються з якимсь моторошними закляттями. В очах Ліки загорілись дивні вогники дитячого наївного страху... Знову шурхіт на даху - це шум від крил кажанів...Брр...
Ліка поглянула на страрий настінний годинник...Вже пізно. Дівчинка перевела погляд на ще не догорілий шматочок воскової свічки і з байдужістю дмухнула на жовтий вогник. Тоді, зібравшись зі своїми наївними дитячими думками, пішла до тепленького ліжечка...яке вже чекало, щоб прийняти Ліку у свої пухові обійми.
Нічний світ, що залишився там...за вікном, продовжував своє байдуже існування...
P.S. Ми ніколи не задумуємось, що можна побачити, спостерігаючи за привичною нічною вулицею....уночі, з вікна маленької кімнатки на дев*ятому поверсі старого львівського будинку. Вигляни у своє вікно! Подивися на світ! Це ж так легко...
Віку Ха
03.11.09p.
00:26
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179190
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010
Він - здавалося такий милий, надійний, близький... Вона - така наївна, дурненька, по дитячому щаслива.. Він - насправді такий жорстокий, черствий, далекий... Вона тільки розкрила свої ніжні крила... Він одразу повискубував з них пір"я... Вона тільки звикла до польотів... Він зіпсував авіалінію... Вона надіялася на мрії... Він їх розбив... Вона жила ілюзіями... Він жив виключно реальністю... Вона любила любити... Він сприймав це як кумедні дитячі представлення про життя... Вона плакала ночами... Він включав "бовдура" і нічого не розумів... Вона боялася втратити те, що в неї було... Він був абсолютно далекий від цього... Вона стояла на краю прірви... Він її підштовхував...Вона прагнула вічно бути поряд з ним... Він просто пішов, піднявши високо голову... Вона забула про гордість... Він начхав... Вона плакала так щоб ніхто не бачив... Він начхав... Вона перестала існувати... Він начхав... Вона змирилася... Він повернувся... Вона почала будувати нове життя... Він все зламав... Вона хотіла піти... Він мовчав... Вона згадала про гордість... Він мовчав... Вона різала йому серце без ножа... Він мовчав...Він зник...Він не міг більше існувати без неї, знаючи що сам винен...
Віку Ха
22.11.09 p.
22:44
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179026
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Вони зустрілись зовсім випадково. Коли з дерев зпадало золотисте листя, а краплі дрібного дощу падали на її руде волосся і ніжно виблискували... Коли вони зустрілися поглядами, вона зразу ж відчула як швидко, не попадаючи в ритм б"ється її тендітне серце, ...горять його темні очі... Він або не розумів нічого, або просто вдавав що не розуміє її почуттів.
Осінніми ночами, сповненими романтики, вони гуляли за ручки...І всі перехожі, ніби ходячи навшпиньки,боялися їм завадити своїм існуванням. Він і вона....Вони ніби щасливі...Але кругом брехня, непорозуміння, безвихідь, мовчання...страх. Страх, що одного дня він...вже такий дорогий і рідний...просто неозираючись мовчки піде...
Всі навколо сліпо вірили в їхнє щастя...не знаючи правди! Сліпо заздрили їхньому щастю...будучи в рожевих окулярах! .....Вони нічого не розуміли! Просто ходили і посміхалися, раділи, жили...
А вона в цей час лише існувала...Існувала лише завдяки їхнім прогулянкам, його очах, його темному волоссю, ніжному голосу, кумедним манерам... Це
існування поступово перетворювалося в маленьку цяточку, яку він помалу перестає помічати...
Вона плакала, мовчки кричала, писала про нього, говорила "люблю".....Все для нього, заради нього, про нього... А він просто черства падлюка, яка нічого не розуміє...або ж не хоче розуміти!
Як може настільки щира і чесна людина брехати? Брехати всім? Брехати їй? Брехати собі?...
А може вона все не так розуміє? Може він її кохає, але чогось боїться??....
То чого ж ти боїшся???? Скажи їй все як є! Не муч її! Благаю, не роби їй боляче!! Вона надто хороша, добра, тендітна ...щоб кожної ночі плакати в подушку, страждати...ЧЕРЕЗ ТЕБЕ!!...
Віку Ха
17.10.09p.
21:44
Для Катрусі і Ромка..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179022
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Коли ти забуваєш про казку і починаєш жити реальністю, світ виглядає зовсім по іншому. Немов би ти спостерігаєш за ним з вікна маленької хатинки десь всередині всієї метушні, де народу безліч… а справжніх Людей так мало. Як же хочеться втекти світ за очі, в чарівну країну десь поза межами реальності. Поринути у світ вічної казки, взявши за руку найдорожчу тобі людину. Але де ж знайти саме того, хто тобі так потрібен,… того, хто наповнить твою спорожнілу душу щастям? Де шукати? Ти знову і знову розчаровуєшся і вже починаєш втрачати надію, а тобі навіть немає кому довіритись, попросити поради. Ти падаєш, падаєш, падаєш кудись, де так глибоко, темно і страшно. Та ніхто навіть не спробує простягнути руку помочі, нікого не хвилюють твої проблеми, всі думають, що ти достатньо сильний, щоб самому вирватися з суцільної депресії. Але ти вкотре одягаєш маску, хоча й вже не пам’ ятаєш свого справжнього обличчя. Завжди тільки широка усмішка, високо піднятий ніс, ніби хороший настрій… Ніхто просто не помічає смутку, розчарування, безвиході, які затаїлися за скельцями блакитних очей. Але скоро ти дійдеш до межі. Тобі просто захочеться померти і перетворитися в біленький сніг, що так легко кружляє по небесних коридорах. Здаватиметься, що там краще, спокійніше, що там ти будеш щасливим. Але знай: нікого, абсолютно нікого не зворушить твоя смерть! В ній ти залишишся ще самотнішим! Білосніжні стіни тиснутимуть на тебе і ти помалу, з кожною секундою продовжуватимеш перетворюватися на мумію. А там, на землі, серед всієї метушні про тебе всі забудуть. Спитай себе: чи варто? Ну що, чуєш голос? Що він каже? Пам ’ ятай: життя – це, можливо, єдине, що дається нам для змагання зі смертю. Так що використай цей шанс розумно. Не ти собі його придбав, не тобі його і позбавлятися. Живи так, щоб у старості зморшки були тільки слідами від усмішок.
Віку Ха
20. 01. 10 р.
16:59
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178993
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Ще мить,...і я втрачаю розум,
Падаю в шаленства світ.
Ми розівчилися писати прозу,
В очах залишився лиш лід.
Ще мить,...і я у божевіллі.
Моя душа - суцільний шрам.
Ти вже домігся своєї цілі -
Нема мене, а ти крила розпрям.
Ще мить,...і я лечу униз,
Від світу прагну врятуватись.
Огортає плечі морський бриз,
Я хочу в теплій синяві купатись.
Ще мить,...і я порину в тьму,
Втікатиму від світла, що є сил.
Руками простір обійму,
Здійму востаннє погляд в небосхил.
Віку Ха
21.03.10p.
18:44
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178992
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Вона сама, вона сама...
Четвертий вже ковток вина
Знеструмив смак,
Що ти залишив на її устах.
Вона сама, вона сама...
Холодна кава на губах
Гіркою зрадою здається,
Ніколи це вже не минеться.
Вона сама, вона сама...
Порвалася уже струна.
Замовкла змучена гітара
І все закінчилось так рано.
Вона сама, вона сама...
Сидить і плаче безкінця.
В підсвічнику свіча погасла вже,
В тьмі чути тільки дихання важке.
Вона сама, вона сама...
Чекає вічності кінця.
Вона сама, вона сама, вона сама...
Віку Ха
06.02.10 p.
15:14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178949
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Холодний підвіконник і сніг за вікном...
Гаряча кава з вершками приємно зігріває зсередини... Так солодко на губах...
Кімнату оповили вечірні сутінки...
Чути ніжний звук чорно-білих клавіш...
Божественна музика наскрізь пронизує сутність...
Протяжний вітер ворушить білосніжні фіранки і ненароком перегортає сторінку розкритої книжки...Руки все ще невимушено ніжаться на чарівних клавішах... З кожним дотиком, звук доходить до серця і пронизує його несамовитим струменем току...
Старі фотокартки розкидані на холодному паркеті...Ці шматочки зафіксованої вічності назавжди залишили глибокий слід у підсвідомості...Чому???...
Дико боляче... Кров у артеріях перестає пульсувати...
Останній ковток холодної кави...
Руки не витримують фарфорового горнятка і залишки гіркої рідини проливаються на білосніжну фатинову сукню...
Лічені секунди до кінця...
Музика затихає...
Останні ноти...
Заключний акорд...
Віку Ха
16.02.10 p.
17:40
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178948
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Давай знайдемо Сьоме Небо
І відірвемось від землі.
Нікого більше нам не треба,
На хмарах будем ми самі.
За руки будемо триматись,
Забувши про усе земне,
У сонця променях кохатись...
Люблю тебе, а ти мене!
Давай знайдемо Сьоме Небо -
Легкі хмаринки, сонце, сміх.
Нікого більше нам не треба,
В висотах будем ми самі.
Ми будем жити ніби в казці
І слухати чарівний спів.
Хочу я купатись в твоїй ласці
І бачити блакить морів.
Віку_Ха
23.02.10 p.
20:33
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.03.2010
Болить! О, Боже! Як болить!
Мій спогад про тебе не спить.
Старе минуле, де зустрілись ми
Із болем проривається у сни.
Тоді ти був лише моїм,
Була я ангелом твоїм.
Тримались міцно ми за руки,
Не вміли думать про життєві муки.
Тоді ще сонце нам світило,
Любити я тебе любила.
Знайшов ти затишок в моїй душі,
Ми так любили залишатися самі!
Тоді для мене ти писав,
Слова кохання дарував.
А я тобою просто жила,
Шалено я тебе любила…
Закінчилась дитяча казка,
Я вже забула твою ласку.
В холодні ліжка ми йдем спати,
Остаточно розівчилися кохати…
Забула я про твої зморшки,
Які з'являлись від усмішки.
Забувся смак коханих губ,
Це вже нового життя вступ.
Забув ти спільний наш вогонь,
Забула міць твоїх долонь.
Душа моя всередині кричить.
Болить! О, Боже! Як болить!
Віку_Ха
06.03.10 p.
21:07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178698
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.03.2010
Вона хотіла все забути
І твого голосу не чути.
Поставити нарешті крапку,
І відпустити твою руку.
Вона хотіла все забути,
Твоєю вже тепер не бути.
Для себе тільки існувати,
Ніколи більше не кохати.
Вона хотіла все забути,
Сміху твого більш не чути.
Втекти хотіла до небес,
Щоб там відчути смак чудес.
Вона хотіла все забути,
Процес кохання зупинити.
Шалено крикнути на світ,
Перетворити очі в лід.
Вона хотіла все забути:
Маріонеткою лиш бути.
Нитками тільки керуватись,
В лялькових почуттях купатись.
Вона хотіла все забути,
Ангелам крила відірвати.
Упасти в темряву навік,
Втекти до ангелів-калік.
Вона хотіла все забути:
Як світло в серці увімкнути.
Писати вірші розівчитись,
Із долею даремно битись.
Вона хотіла все забути,
Тебе від себе відштовхнути.
Перетворитися в примару
І не втікати від удару.
Вона хотіла все забути,
Гірке і кисле все ковтнути.
Закрити чорне все в собі,
Перестати вірити тобі.
Вона хотіла все забути,
В самотності гнітучій потонути.
Вона хотіла все забути,
Щасливу маску одягнути.
Віку_Ха
07.03.10
18:01
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178376
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2010