| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Ой за гору в теплу ніч,
спати ляже сонце,
й місяць повний,мов панич,
засвітить в віконце.
Сон торкнеться до верби
і на річку ляже,
ой прихилить козаченька,
та й про матір скаже.
Як змарніла у вікна-
чекала додому,
бо любов міцніш була
за найтяжчу втому.
Бог зтуляє віченьки
матері та сину,
траву стелить козаченьку,
неньці домовину.
10.03.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2010
...течёт река,для всех одна,
зовётся ВРЕМЕНЕМ она,
коль мускул твой силён,упруг
и в лодке твой надёжный друг,
с теченьем ты борись,поверь,
что ВРЕМЯ это в мудрость дверь,
способность брать и созидать,
в глубинах камнем исчезать,
возьми от силы силу всю,
скажи своей руке-МОГУ !
не жди спасенья в высоте-
вся высота в твоей мечте,
ищи источник сил своих,
он здесь,среди холодных брызг,
он рядом,в лодке,ли в весле,
он в друге,может быть в тебе,
а может в стихотворной он строке?
да вот же он ! во ВРЕМЕНИ реке!..
20.11.1998.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207436
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.08.2010
Жаворонки поют свирелью,
и басят возле окон шмели,
соловьи,еле слишимой трелью,
гонят грусть от небес до земли.
Одиноко мычит коровёнка,
испаслась на речном берегу.
Вот прошлёпал соседский мальчонка
и затих его шаг на лугу.
Тихо шаркая,дед приютился
на вечерний дозор под стеной,
закурил свой ядрённый,забылся,
и под дымной уснул пеленой.
Милый ветер ласкает деревья
да зелёным шуршит рогозом,
заморгала глазами деревня
и уснула старушечьим сном.
И приснились ей дни молодые,
ох,кокеткой была в сто дворов,
в зеркала целовав голубые,
отражение кудрей лесов.
И забилося сердце,как прежде,
разбудил его звонкий рожок,
песню радо запела,в надежде,
что спасёт её жизнь пастушок.
И во сне её люди встречали,
жизнь как юность бурлила вокруг,
землю кожи её целовали,
всю в косичках берёзок подруг.
И в колосьях пшениц отдавала
свою силу как дар золотой,
да по избах зимой отдыхала,
им с небес опуская покой.
Вдруг исчезли весёлые трели,
закряхтела от боли во сне,
то пустые дворы заскрипели,
зягрязнели поля в тишине.
Замигали озёра спросонья,
тиной чёрных усопших болот,
что ж со мною случилось,и где я,
что ж о жизни никто не поёт?
И слезами глаза наливаясь,
бороздами оврагов текли,
и всё больше бедой размываясь,
уносили с собою земли.
Ты прислушайся матушка-ветер!
он защитник и твой оберег,
как жених он так добр и светел,
полон ласки и пылкости нег.
Он навеет тебе тёплый вечер,
позовёт к озерцам лебедей,
дух весенний вдохнет этот ветер
в твою душу и души людей.
И ты снова услышишь цыкады,
гул шмелей по цветущим садам,
и мычанье коров как награды,
раздаваемые пастушкам.
И под вечер,всё так же забыться,
выйдет дед под избёнкой своей,
засыпай,чтобы людям присниться,
и как мать их душою согрей.
Спи,родная,помягче подушку
пусть взобьёт тебе тёплая ночь,
и укроет туманом старушку
свежим белым,как верная дочь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207259
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.08.2010
Раз я вийшов в поле
рано до світання,
разом з кумом,
та ще й з харчем,
та й на полювання.
Ось в кущах лисиця,
а може й куниця,
кум за мене
я за кума,
де ж тая рушниця.
Щось як засопіло,
ми удвох присіли,
кум на клена
я на дуба
навели приціли.
На гілках із кумом
вдвох ми полювали,
бо лише
торбина з харчем,
рушницю не взяли.
Вдома ми хвалились
жінкам,та сміялись,
щось як хрокне-
ми ще довго
бігли й оглядались.
10.08.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207254
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 22.08.2010
Між барвінків й черемшин
поет лежить,
над ним безпомічно кружля
мале незграбне солов`я,
а він лежить,мовчить,один.
Нема вже сонця, на грозу
ріка холоне,
і страшно враз темніє небо,
і вітер кличе,бо вже треба,
й шумить реве і рве лозу.
Верба над тілом похилилась,
заблагала,
слізьми прохала встати,
чом очі сил нема підняти,
й поета пестить заходилась.
І скроні й губи цілувать
почало листя,
за тебе ближчого немає,
й поета в зелень заплітає,
пора,пора,пора вставать!
І гримнув грім,земля задвиготіла
під труною,
ось-ось закриті очі затремтять,
та темні кучері злетять,
й душа поверне путь до тіла.
І блискавка сліпила мертві очі,
Вставай,вставай!
Холодна злива,мов збісилась,
невже даремно з небом билась,
й поета бог піднять не хоче.
Та раптом все завмерло вмить.
Живий,живий!
І серце квіти підіймає,
крізь сон він сльози проливає,
й не спить поет уже,не спить!
Та соловей порушив тишу,заспівав.
І сумно стало.
Коло поета в вербах вітер сів,
й від сутужної пісні затремтів
дрібним дощем плачу.
…не встав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207165
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.08.2010
Перше слово,перший урок,
листям несе його з років минулих,
перший дзвіночок,останній дзвінок,
скільки було їх та все ж не забулись.
Велика перерва і гамір малечі,
шовковиця листям подвір`я встеля,
у старшокласників справи статечі,
бо бесіди з ними ведуть вчителя.
Той дух ще витає у школі і досі,
незмінний,незламний крізь бурі років,
той перший дзвінок,та ж лінійка,та ж осінь,
схвильовані й радісні очі батьків.
Зошити перші й букварики нові,
приємний той запах навчання та знань,
перші образи і друзі по крові,
злети й падіння маленьких кохань.
Сонце осіннє й холодні дощі,
перерв колотнеча і тиша занять,
пиріжечки гарячі й смачненькі борщі,
ми будем довіку все це пам`ятать.
Низенький уклін всім шкільним вчителям,
що учнів зробили з маленьких дітей,
й серця дарували не богу,а нам,
а бог допоміг вам створити людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207162
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.08.2010
Зібрали звірі в лісі якось збори,
бо безлад в ліс ́́прийшов до всіх,
одні хотіли влади і покори,
а інші ліні і байдужості від них.
Ось на гілках розсілась птиця
і кабани під дубом розляглись,
й ведмідь,і вовк,і хитрая лисиця,
й осел із зайцем приплелись.
Птахи кричать,ми бачим всюди нині,
як нам літати вільно не дають,
кабан хропе,та й ми ж не свині,
а родичі його лише жують.
Усі шуміли,і сичали й гелготали,
один на одного і хрюкали й ревли,
та все ж між лементу вирішувати стали,
як вибрать тих,що раду б їм дали.
Тут встав Ведмідь-Порядок гарантую,
й тепло в барлозі кожній повсякчас,
але не зліть,страшний коли лютую,
бо самий більший серед вас.
-Але пробач,Михайле,ти ж не вчений.
Лисиця грізно межи звірів підвелась,
-і кажуть був іще не раз сужений.
Вовк рявкнув-Мімо! Не за нашу власть!
-Ти ж ліс усім роздарюєш безкарно,
у дуплах бджіл ще й мед крадеш,
давно ждуть звірі заходів,та марно,
між гір собі спокійно ти живеш.
-От я б для всіх зробила добре в лісі,
у мене звірі всі жили б як королі,
хто вище інших-всім дала б по стрісі,
хто нижче всіх живе- шматок землі.
Все вище підніматися до неба
Лисиця в сяйві раптом почала,
і крил рудій богині вже не треба,
з хвоста вона віночок наплела.
Тут Вовк спитав-бува чи не збрехала?
кумо про стріху,землю і про мед?
Курей по селам всіх давно покрала,
подейкують,що ще на рік вперед?
Ех,згасло чудо,завертілася нервово,
на хвіст вона усілася в серцях,
тут погляд хитрий впав її раптово
на зайця,що принишк собі в кущах.
Під хвіст Лисиця Зайця підпихає,
а ти ж,мовляв,чого мовчиш,скажи,
мов справ до зборів цих не маєш,
ти ж сила,так мені допоможи.
-Та я ... та я...залепетав сіренький,
я так як всі й,сказавши затремтів.
Клац-клац,у вовка зуби як обценьки-
-Багато розвелося щось зайців.
І тут Осел сказав усім відкрито
хто серед них лад в лісі тормозить,
усі помалу і Лисиця шито-крито,
й Кабан з Вовком,і Заєць,і Ведмідь.
Лиш він спроможний довести громаду,
туди,куди ніхто ще не водив,
сказавши так,покинув їхню раду
і сам собі у хащу десь побрів.
До вечора ще збори вирували.
бо кожний свято звірям обіцяв,
і ворогами одні інших називали,
а хтось і яму уже іншому копав.
На щастя так між звірів не буває,
ні зборів,ні героїв,ні ідей,
на жаль в природі,з тих хто розум має,
таке буває лиш серед людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202678
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 25.07.2010
Вино,вино,ох как же без вина
жизнь невесёла и длинна,
скучны обиды разговоры,
друзъя,очнитесь,что вы,что вы,
ведь жизнь у нас всего одна.
И мне хмельно, я пью за вас
и веселюсь до слёз из глаз,
напрягши память песнью старой,́
да под бренчание гитары
я вас от скуки нищей спас.
Смешно до слёз,но боль глаза
слезами режет мне когда,
я с вами пьян,
сквозь грани божьего причастья
я вижу каждый ваш изъян,
а вам мои видны всегда.
8.04.2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201573
рубрика: Поезія, Поэма
дата поступления 18.07.2010
Два сивих голуба моїх
на небеса злетіть,
для вас,напевно,бог зберіг
вечірніх барев мідь.
Для вас осипавсь
яблунь цвіт
і бджіл не чути спів,
замовк навіки білий світ
без гомону батьків.
Трава схилилась у полях
від болю до землі,
припало вушками маля
до теплої ріллі.
І чує як вона співа,
мов матінка пісні
і тихо горнуться слова,
мов голуби ві сні.
Мов два листочки
з вишеньок,
удвох вони злетять
і пелюстки їх квіточок
разом затріпотять.
Темніють хмари,
набирають
і грому й блискавок,
і нам частіше відкривають
небесних сторінок.
Дощем весіннім
встелять ліс
веселим і швидким,
стечуть краплинами із кіс,
русявим,молодим.
Сльозами хлинуть із очей
і щезнуть як роса,
й воскреснуть вже
серед ночей
зірками в небесах.
Там мабуть краще,
бо усі злітаються туди
відпочивати серед душ
за праведні труди.
Дай бог вам кращих
там світів,
й ночей там кращим вам,
і довших ніж на цім життів,
що ви бажали нам.
Не плачте нашими очима-
не буде вороття,
ми не надовго,
мить розлуки
пролине як життя.
1.05.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201572
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.07.2010
Он был резок не по годам,
он кричал что я вам всё отдам,
он стонал это всё за нас,
и лишь только для нас.
Не ищите вершин внизу,
не стирайте со щёк слезу,
открывайте глаза слепцу,
даже если отцу.
Сколько ж времени вам бежать,
столько времени вам дышать,
не надышитесь ведь всё равно,
даже если хмельно.
Так не прячте ж свой крыльев взмах,
сделать шаг только первый страх,
лучше чувствовать соль на губах,
чем рассыпаться в прах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198807
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 01.07.2010
Я за день доїхав до району,
до села доїхати не зміг,
бо вокзал із стекол та бетону
став упоперек,колись іще,доріг.
На облізлий розклад задивився,
що вокзал порожній прикрашав
і в людей спитав,не полінився,
тобто в дядька,що на лаві спав.
Та й питаю в нього
-Де ж автобус?І коли поїде на село?
Він почухав лисину мов глобус
й каже,поки тут він був,то не було.
-А давно ви тут?- Спитав від здивування.
Та ви що,-промовив чоловік,-
я від ночі сторожую і до рання,
й тут уже на варті п`ятий рік.
-Так кого ж спитати,і хто знає,
нащо цей вокзал отут стирчить?
-Це у область,-він відповідає,-
там дадуть вам відповідь у мить.
Тільки,-каже,-вже не поспішайте,
завтра буде транспорт із району,
поряд,якщо хочете,лягайте-
лавки із м`якого поролону.
Довго я ще згадував райраду
і на світ зубами скреготав,
незлим,тихим гнучи нашу владу
й комарів пів-ночі розганяв.
В області спитав
-Чом пішкадрала
на село з району люди йдуть?
Голова сказав,що коштів мало,
а нового нині не дають.
Я хотів іще щось запитати
та прискорив голова процес,
не до вас,мовляв,я маю справи,
і заліз в новенький ``Мерседес``.
Звісно,заклопотаній людині
треба конче всюди встигнуть вчас,
шкода що немає в Україні
коштів на автобуси для нас.
Ми до непереливків звикали,
вірили,що краще буде нам,
а тепер як в очі нам дивитись
кинутим у селах бабусям.
А вони все на дорогу поглядають,
витирають сльози із очей,
та автобус клятий дожидають
й помирають самі,без дітей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198787
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.07.2010
Рідна мати,Україна,
невже ти не знаєш
скільки дочок та синів
по всім світі маєш?
Гнуться верби
й тріщить дуб,
хиляться тополі,
й трав зелених
густий чуб
ламає від болі.
Ой ти,вітре,чом гудеш,
чом шумиш степами,
не ламай кремезні груди,
й не гойдай гілками.
Ах,як весело та лячно
дихати вітрами,
коли все живе зхилилось,
світячи хребтами.
Може треба до землі
низько нагинатись,
щоб ні дужі,ні малі
не могли зламатись?
Може б гілка й не зламалась,
лише забриніла,
але цвіт густий та білий
від вітру б згубила.
Так і наша мила,вірна,
живе виживає,
а квітки свої у бурях
губить,не вертає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183043
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2010
Заспівай матусю мені колискових,
загорни зі мною сонечко ясне,
місяць тоді вийде із хмарок казкових,
й від пісень матусиних в небі він засне.
Зорі зтулять віченьки,тиша запанує,
й морок волохатий спуститься як сон,
і ліси зелені темнотою вкриє,
і прилипне тінню до нічних вікон.
Буде він бродити по степам широким,
то під тином ляже,то до хат гайне,
вранці по долинам вляжеться глибоким,
і до ночі,вкрившись листям,у кущах засне.
Ранок не просплю я,казочку швиденько,
зможу разом з сонцем під кущем знайти,
листячко з росою відхилю тихенько,
морок,як клубочок там,спить до темноти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181029
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2010
Чиясь самотня постать згорблена і темна,
піднявши комір,все ховався дід старий,
лиш спроба та була його даремна,
бо дошкуляти став зимовий сніговій.
Та він сидів під сяйвом мерехтливим,
що парковий ліхтарик дарував,
а сніг в вечірнім танці став примхливим,
та темну постать білим укривав.
Кружля хурделиця,жене людей додому,
усі спішать скоріш до рідних,до тепла,
та дід не йде,бо тоскно там самому,
й уже зима додому стежку замела.
А тіло висохше давно вже не дрижало,
втекли від холоду мурашки відчуттів,
із кожним днем потроху щось зникало,
і легшою душа ставала від гріхів.
Чужа людина скаже:Божевільний!
Незрозумілий! бо не хоче зрозуміть,
лиш він чекає коли скаже:БОЖЕ,ВІЛЬНИЙ!
хоч і не зна страшна чи радісна ця мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181025
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2010
Колись слухав Великого Солов`яненка.Душа співала,я тонув в його піснях,в його голосі.Ось,думав я,чистий пророк нашої української духовності, оспіванної у прекрасних народних піснях.Не вийшло...
Раптом я натикнувся на такий собі опус українців,які на російській мові розкривали очі нам недалеким людям на те,що Солов`яненко не має голосу,
співає штампами,мовляв російські співаки співали набагато краще і т.п.
маячня.Я думав як же йому не соромно таке говорити;по-перше про покійну людину,а по-друге Співака,якому до цих пір не має рівного за визнанням і талантом.Так хотілося,щоб Анатолій Борисович встав та послухав,а потім подумав,краще лежи Великий Соловей,земля тобі пухом,і нехай слух твій не ранять отакі трубодури.І хоча не вірю що колись такі рятівники духовності почнуть замислюватися в яку епоху жили,все ж хотів би підтримати пам`ять про віковічні джерела нашої нації.
Я,господи,чую та бачу,
як рідне плюндрується всюди,
і серце стискається,плачу,
що в очі плюють нам іуди.
Вони всі серед критиканів,
з усього регочуть вони,
з великих людей і тиранів,
над миром і жахом війни.
Забули вже як говорити,
й пісні наші рідні клянуть,
можливо усе загубити,
лиш мову не можна забуть.
Немов із Криловських тих байок,
на сторони тягнуть без впину,
розп`яли без хреста та нагайок,
як бога свою Україну.
Вони межи зрадників грішних,
прокляли батьківщину свою,
за часів для народу невтішних,
шукаючи місце в раю.
І їх гори сірої маси,
як псевдофілософів,тьма,
і жодної з того прикраси
для неньки-Вкраїни нема.
Бо нема їх між славних та вічних,
боронивших народ козаків,
серед величі Пушкінських віршів,
і Шевченка безсмертних рядків.
Між ночей українських немає,
що їх Гоголь колись змалював,
й Солов`яненка спів не лунає,
що нам душу людську повертав.
І Висоцький не рветься в вершини,
бо немає його серед них,
де ж Толстой,де ж Єсенін між ними,
й де слова,що пронизують всіх.
Де ж вони,словоблудні нікчеми,
чи співають народних пісень?
чи складають про горе поеми?
чи їм плач не затьмарює день?
Кулаки не стискають від злості,
лиш глузливий відлунює регіт,
їм життів тисяч зламані кості
горем серце не сповнює скрегіт.
Хто ж такі ви,чужинці без долі,
звиклі в темряві лише вмирати,
жалюгідні,не знаючі волі,
хто ж навчив вас у душу плювати?
Не кидайте у воду каміння,
бо народ то не річка,а море,
гнів його вириває з корінням,
в зраді й злості,засіяне горе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180754
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010
1.
Раз до бога чорт прийшов,
та й його питає:
-Що ж це коїться на світі,
чом правди не має.
Он дивись,чиясь корова
у болото впхалась,
чорта чешуть через слово,
й матері дісталось.
Ну до чого ж я,що їй
вже нема дороги,
й тягнуть трактором з багнюки
за обидва роги.
А як витягли з болота,
чола витирають,
і при цьому всі за щось
бога восхваляють.
Чим поміг ти,та й моєї
шкоди там немає?
Бог потилицю почухав.
-А чорт його знає.
2.
Каже кум в гостях у кума:
-Щось із дітьми стало.
Жінка 32 зварила
вареника з салом,
та не знав,що вони в мене
такі жадні стали,
я лиш 30 з`їв,а інші
діти розхватали.
3.
Про кохання хоче хлопець
дівчині зказати,
та не може і двох слів
до купи зв`язати.
-Ой прости,забув слова,
й букв не пам`ятаю,
2 на 2 забув,але
`матюхи`всі знаю.
4.
Оглядає лікар дядька,
болячки шукає,
та все далі більше й більше
болісно зітхає.
Дядько в лікаря спитав:
-Ну,чи буду жити?
-Так,як кинете жінок,
пити та палити,
а ще їсти через міру.
Й більше працювати!
Дядько каже:
-Як так жити,
краще вже вмирати!
5.
До сільського голови
прийшли бугалтери,
та й питають чи палити
їм старі папери.
Той потилицю почухав
що ж його робити?
Каже:
-Копії зніміть,
і можете палити.
6.
Кум купив новий годинник,
та й прийшов до кума.
`Може той його помітить`-
кум про себе дума.
Кум мовчить і`кофе`куму
в кружку наливає,
ось засьорбали,як свині,
він тоді й питає.
-А чи є в вас,куме,час
помогти косити?
-Ні,я дома,-сьорба кум,-
маю ще робити.
-Жаль,хотів вам до борщу
чарочку налити.
-Та ще встигнем,-глип на руку,-
нікуди спішити.
І тепер сидять два кума,
й не спішать нікуди,
кум штани від`кофе` сушить
й смальцем маже груди.
7.
Перша.
-Кажуть баби у Миколи
є за що схватитися,
що ж у нього там в штанях,
от би подивитися.
Друга.
-Щоб тим бабам та й до завтра
повилазять очі,
щоб знайти його піпетку
шукала пів-ночі.
Третя.
-Та які ж дурепи в Колі
піпетки шукають,
я заглянула в кишеню
та й `пьятьорку` маю.
8.
Борщ до сала,хліб до сала,
та ще й цибулина,
комплекс кращих вітамінів
з`їда Україна.
9.
Гриць вночі Парасці каже,
що її злякає,
покохалися-злякались,
а вона й питає:
-Може ще злякаєш,поки
не вляглися спати?
Гриць заморено зітхнув
й знов поліз лякати.
Втретє жінка попросила,
щоб її злякав,
настовбурчився Грицько,
та на неї ГАВ!!!
10.
Віднайшли!-кричать із Ради,-
кошти на освіту.
Зате бідних шахтарів
пустили по світу.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180710
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010
Мила ненька,Україна,
стороночка рідна,
земля щедра,незкорима,
чого ж така бідна?
Ти мовчиш.Як сльози зорі
блищать твої очі.
Мовчить Дніпр.Хмарки прозорі
й місяць серед ночі.
Ти ж здолала ці навали,
турків,шляхти й німців,
тепер гнешся від своїх
катів-українців.
А вони,мов сіромаху,
вигнали вмирати,
і чекають,щоб тебе
тихо поховати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180664
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010
Зашепотіли небеса,
хмаринка сутінки нагнала,
і літа теплого краса
в нічному холоді пропала.
В озерах зникла глибині,
туманом лиш густим зосталась,
й повітрям теплим на землі
поміж травою заховалась.
Зелений гай залопотів,
прощанням з літніми вітрами,
а осінь тишею зустрів,
росою вкрившись і дощами.
Ліси на зиму роздяглись,
від злив осінніх потемніли,
птахи веселі піднялись
і в край далекий відлетіли.
І тоскно стало на землі,
злякавши тишею природу,
дощем тихенько по ріллі
осінній сум бреде в негоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180659
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010
Я туманом нічним розстелився,
та й обняв Дніпр милий,старий,
очеретом на зорі дивився,
та й не знав,що я вже не живий.
Не живий,не веселий,не любий,
й не бринять вже у серці слова,
хто ж пригорне мене й приголубить,
хто ж останніх пісень заспіва.
Мабуть трави мені для спочинку,
та земля,щоб укритися міг,
я засну в теплу цю вечоринку,
після довгих життєвих доріг.
І залишу тепло мого серця,
край пшениці в квітках польових,
по степах у маленьких озерцях,
та в вітрах у краях дорогих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180615
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2010
Засівають люди щастя,
та горе збирають,
і не знають чому темні,
й ніде не бувають.
Світа білого не бачать
і життя людського,
ні за обрієм далеким,
ні свого нічого.
А коли людей на волю
життя відпускає-
надивитись,
та їм смерть
очі закриває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180559
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2010
Та чого ж ти не кажеш нічого
із того,щоб хотів би сказати,
і чому забираєш в дорогу
ношу ту,що не зможеш віддати.
Ти у ярма завжди запрягався
і тягнув віз життєвий в негоду,
доля гнула,та ти не зламався,
бо був першим у річці без броду.
І в бою від світанку до ночі,
то гориш,то вдихаєш тумани,
і лиш сон,вкривши стомлені очі,
зтулить,щоб лікувать твої рани.
Та поранень легких не буває,
усі в серці навиліт проходять,
та хто ж в рани такі зазирає,
котрі з білого світу нас зводять.
Скільки ж ти закривав нас душею,
почуття в ній глибоко сховавши,
і стогнав наодинці із нею,
так нікому страждань й не віддавши.
Де ж постійно знаходилась воля,
хто ж тримав тебе міцно рукою,
чи життя,чи кохання,чи доля,
чи та ноша,що тяг за собою.
Ти розділиш між нами по слову,
нехай кожному мудрість знайдеться,
й ми продовжим цю вічну розмову,
що шляхом з безконечності в`ється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180552
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2010