| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
Повіяло щастям, любов`ю, життям.
Це просто мій Ангел десь тут пролітав
Такий, як земний порятунок.
Такий, як стріла-своєчасно невпинний.
А я направляючим стану луком.
Такий, як життя моє, метаморфозний.
Для нього єдино-стабільною буду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182567
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Якщо заглянеш в мої очі-
веселкою всміхнусь тобі.
І будеш бачити пророчі,
у них, майбутні наші дні.
Коли ти дивишся додолу,
щоб зав`язати шнурівки-
усі травинки пригортають
до тебе свої квіточки.
А очі як піднімеш вгору-
то сонце перестане осліплять,
а просто гріє, звеселяє,
бажає промінцем тебе обнять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182565
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Чорна, біла, чорна, біла.
А я б їх кількість не лічила,
Бо це сорока сизокрила,
пір'їни свої що зронила.
Чорна, біла, чорна, біла.
І смуги зебри почергово
Так тягнуться цілу дорогу.
Топтатись я по них посміла.
Чорна, біла, чорна, біла.
Як мелодійно оповила,
Своїми нотами зігріла
Та клавіша роялю, біла.
Чорна, біла, чорна, біла.
Лишилася одна хвилина
Такого полосатого життя...
...і знову біла полоса)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182538
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Як вмиється сльозою листок осіннього куща,
і яблуня заграє листям із грозою
Тоді, мабуть, здригнеться вся Земля,
Бо радісно ідем ми із тобою.
Над нами хмари не дощу,
не холоду, а під ногами не коріння
Буває, все ж таки, що вся тремчу
Та ти поділишся теплом свого проміння.
Як сонце в неба, дощ у хмар,
і сім відтінків веселкових:
всі нероздільні саме так-
як нероздільні ми з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182536
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Ніколи місяць не згадає
проміння сонця в темноті.
Мабуть такого не буває,
що світить воно уночі.
Не проживе життя без нього
найменша крапелька води,
а я прожила б, що є сонце?
найважливіше, що є ТИ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182503
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Наскільки вродлива, розумна вона,
обманливі очі, два дивних крила,
ламає всі звички, загострений слух.
Коли б не схотіла-втече від недуг.
Раніше складала у скриньку скарби,
міняла на подих життєвий, на те,
щоби пізніше в дарунок віддать
комУсь-хто з душею, а не кОмусь-хто знать.
Їй без різниці багатий, чи ні,
Їй все одно чи один ти в сім`ї.
Та простодушна богиня лісів.
Чи може бездушна принцеса вовків.
Давно, як дуб ще був зерня
вона гаптувала надію в серця.
Незнала ельфиня, що може колись
Їй випаде серце вампіра...Молись!!!
Моли...та ні, вже пропала.
І так замість того, щоб дітлахам
Дарувати при зорях загублені сни.
Тепер вона лише має
два шрами на шиї
й природжені крила краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182501
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Розритий атласу шматок
вже не даремно.
І скільки душ не достеменно
покарано було з нічого.
І світло денне мов нічне
спалило холод, вір у те!
Цього не було, безперечно,
і жодне фото чи сердечко
не спалахне життям торішнім.
І не один меланхолічний
заплаче той незайвий раз,
щоб докорінно кров замерзла
за вмерлих, хто упав за нас.
Хоча і в них було бажання
безодню тисяч раз кивнути: "так!"
А їм лише: "останнє слово..."
Приплив...лавина...вистріл...страх...
Тепер на тому полі
і вітер не сколихне
святої тиші з арфою в руках.
І безсумнівно сіль проникне
йдучи з очей і по щоках...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182247
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2010
Тебе побачивши-я сяю
Не знаю як і взагалі
То твої очі вогнепальні,
чи просто погляд на мені...
Коли б не було більш нічого:
води, небес, старих дубів.
Коли б лишилось лиш повітря
і випав з часу плин років.
Навчилась я б тоді літати,
щоб осягнуть без парусів
Наш перший вечір, відповідно,
який творився з голосів.
І я сказати не при тямі
погане слово-брак хвилин.
Тепер є час, щоб лиш кохати
Тебе одного понад всім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182246
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2010
Ти як і дощ, так і добра погода,
Ти-неземна моя насолода,
Ти-моя суміш земного сп`яніння.
Так, ти є промінь мого сновидіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182176
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
Ти – саме та омріяна частинка
Моєї душі, яку так давно шукала.
Як радісно б`ється серденько в мені
Ти ж завжди був поруч, я знала.
І там далеко, десь в глибині душі
В твій дотик, у подих Богів загорталась.
Та погляди твої-безцінні дари,
Ти радість моя…закохалась
Я закохалася в безмежно карі очі
І губ твоїх жагучий смак.
З тобою, коханий, прощаюсь щоночі
І на прощання цілую у знак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182172
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
Щоранку кімната наповнюється бажанням знову відчути дотик. Саме його дотик...приємний і чоловічий. Схожий на сміх літа, який довго пам`ятаєш, а наступного чекаєш з великим нетерпінням.
Розсуваючи штору, я потроху згадую його погляд. Це ж сонце дивиться на мене!!! Та, все ж, йому не повторити промені очей МОГО сонця... Моє - воно інше, ніжне, кохане. І, крім того, воно залишається зі-мною завжди: і ввечері, і вночі. Буває, в снах. Буває, на яву...але ж залишається. Тобі до мого далеко, не вмієш...(до сонця)
У нього, у радості моєї, щасливого кольору очі. Не дивно, що бачила вперше такі. Казала ж уже, що він неповторний. А може зустрінуться поглядом наші стежки і ми побачимось випадково ще й нині? Я знаю, знаю, що це лише бажання. Та хочу щодня загортатись у твої карі погляди і неквапливі поцілунки, руками твоїми обіймати свої. Наскільки ж я звикла ніжитись в твоїх щедрих обіймах і, майже засинати на твоїх колінах, слухаючи, тим часом, слова нашого майбутнього. Він тут говорить як же воно все буде колись, а я тихесенько радію в нього на плечі, що воно, майбутнє, буде для нас двох спільним. Одним на два життя...хоча ні - вже на одне: НАШЕ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182049
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
Зорі світять у вікно
майже як твої очі,
майже як ти смієшся
місяць іде по ночі.
Колись я тебе не знала,
і не приходив ти увісні.
Не знала, що буду щаслива,
Ти-найпотрібніший на Землі.
Теплий той літній вечір
Не забути ніколи мені.
Ту нашу липневую зустріч.
Ти пам`ятаєш її, чи ні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
Ось шумом затихає океан.
Це буря заховалася за скелю.
Вона німа, її лице – туманю
І небом називатиметься стеля.
Вода гойдає човен сотий раз,
Всі камені завмерли тишиною
Он синява зелена, пізній час.
І вітер, що з водою у двобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181661
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Крок…німий. Крок…мовчить, і я мовчу. Ще крок, і біль у слові. Я хотіла від нього щось почути, та не ударом в душу. Такий, що легко сльози пустити по сухих холодних щоках.
Пройшов день, а стиснутого серця пил з`явився знову. Лише від спогаду тих слів. Він розуміє, чого у мене глухонімий настрій, та дорікає: «…не всі такі………………». А я не хочу як вони!!! Не думати, не плакати, не відчувати неприємних фраз. Не кохати. Ніби перетворитись на повітряну кульку. Так – вона бажана(хоча лише дитиною, та все ж…), барвиста. А що всередині – пусто…Я так не хочу. Хочу любити, хочу, щоб про мене думали, турбувались, хочу бути маленькою…
Мазок чорною фарбою на чистому відносин полотні – і все…не зітреш його ніколи більше. Скільки б не старався замаскувати білою фарбою. Чомусь назавжди той штрих словами: «не всі…..» приріс до мене шрамом. Глибоким і свіжим… Я ж просто сказала йому, що ми такі… Такі вразливі, ніжні і прості. Я знаю, знаю, що є багато байдужих. Невже йому треба такої – актриси, яка нізащо не викаже свої почуття та образи?! Вона буде пластмасою: штучною, кольоровою. Не знаю…сльоза… Знову та фраза. Вона народжує думки, що хочеться стати пустотою: без почуттів, без вражень і емоцій. Якщо йому такої треба – розчарувалась…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181659
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Як виноград росте любов
Ще твердне, ми уже за руки.
Він ще ж зелений, вже гаряча кров.
Це гронами звисають муки.
Так хочеться усього зразу,
Щоб добре все, щасливі дні
Із сумом ночі, бо не разом
Скучаємо ми в їх тіні.
І перш ніж будуть мрії дійсні
Пройде пізнання двох сердець.
Двом треба грони муки з`їсти
І весь цей час – не на нівець.
Лиш дочекатись промінь рідний,
Що сонце винограду продає
За всю красу, за аромат потрібний
Без нього солод так не «зацвіте».
Яке це літо? Скільки серпнів
Пролилось з соком молодим.
То вже рахунок – двадцять років.
А виноград лиш став смачним.
Із нього розтеклися вина
Червоні, білі, десь терпкі
А стиглих виноградних грон корзина
Сердечні дна наллє мілкі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181635
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
От дивлюсь на нього і зовсім не розумію про що мріє, думає…хоча, мабуть, у нього відсутні думки. Я знаю, що так говорити не можна, але.. Так, він білий і пухнастий, проте, здається, всередині зовсім пустий……
Погляд такий, ніби зараз вирветься сльоза – гаряча і промениста. Та з іншого боку, очі майже як скляні. З-за їх чорного кольору не видно відблиск сонця у них. А ще вони дуже добрі, так би й пригорнув до себе.
Зворушує сам факт про те, що він володар чийогось серця. Це ж просто очевидно! Його він не випустить ніколи із своїх обіймів. Здається, немов-би пришив пришив сердечко до себе. Та він обережний, м`який…
Сидить, вдає, що йому байдуже… Відверто кажучи, йому таки байдуже – це ж мій білий і пухнастий ведмедик)…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181630
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
І знову й знов до тебе, милий, думка лине.
Вона з`являється, летить і мріє.
Про мить, коли побачу усмішку твою.
І очі щирі вогником блиснуть мені,
Мені одній, і більше ні-для-кого.
Я все пробачу, тільки зрозумій,
Що жити я без тебе вже не зможу.
І прошу: «Аргументів не бажай!
Вони в коханні просто не потрібні.
Скажу лише те, що жадаю, щоб знав.
В нас душі хоча і віддільні - та рідні!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181600
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Перше запитання, що він вловив із виру своїх думок було саме таким: «Чому ми пройшли повз нашу лавку і не заглянули в спільну годівничку й сьогодні?»
- Корі!!! Корі, зачекай! Куди ти поспішаєш?
- Я за Музою, Натхненням, Творчою хвилею…як хочеш – так і називай.
- Чому я завжди тебе наздоганяю!? Хіба ми не можемо спокійно йти до твого дому… Тебе, чомусь, саме в ці хвилини…лічені…,тягне звершити новий подвиг. Подивись, яка під твоїми ногами трава – колір Венери. Або, яка ти під цим небом – ласкава і відчайдушна…але байдужа.
- Що?!!! Я не слухала – вітер сильний!
- Ти б не намагалась наздогнати швидкість світла – вітер був би меншим…
Бено дивився, як Корі щохвилини все дальше і дальше від нього. Він просто зупинився. В голові метеликом кружляло бажання повернутись до їхньої годівнички…але чисті тверезі думки заповнили похоті хлопця. Він декілька годин сидів на траві, яка без Корі вже не сіяла кольором Венери і поглинав із пам`яті погляди та слова подруги. Вони й досі звучали в нього у вухах: «Я не слухала…» У відповідь на ці ехо-слова відізвався тихий голос Бено: «Ти ніколи мене не чуєш…і не розумієш…» Тут він наважився ігнорувати всі свої думки і піти додому. А вже там він зрозумів, що не може на них не зважати. А що гірше – він не зможе заснути через випиту в Корі зранку чашку кави. І знову вона…
…вона сиділа зараз на поручнях і старалась зрозуміти де подівся Бено. Коли вона погодилась на те, що не може вичавити й усмішку з себе доки не дізнається, що з ним усе добре – то змушена була сидіти і чекати. В загальних обрисах, все завжди так і виглядало. Ну, хіба-що, Бено був збоку…
- Я цілу дорогу спішила, щоб намалювати цю картину, все вже готове…от-тільки натхнення з Бено залишилось. Може йому подзвонити… «Сума на вашому рахунку недостатня для дзвінка по набраному вами номеру.» Ооо, так! Дійсно… Що ти ще можеш мені запропонувати?! (до телефону). Захотіла творити – і все-одно не можу. Комок в горлі…і нічого не вдієш. Йти до Бено додому в першій годині ночі безглуздо…хоча. Хоча ні! Нікуди я не йду!!! Він ніколи так не робив – що це з ним? Просто варіантів немає: бувало, дувся через мою неуважність до нього, але ж не так, щоб не попрощатись…
А Бено вдома, тим часом, обклався подушками і просив Бога, щоб Корі прийшла до нього і розпитувала що сталось. Він хотів, щоб вона кинула все і прибігла захекана до нього, обійняла, наполегливо заглянула в очі і вибачилась. Вона ніколи не просила пробачення, навіть не пробувала. Їй завжди однаково. І на мене їй також плювати, а я люблю її, сніжинку мою: білу і пухнасту, а ще холодну, яка від тепла…мого…зникає. Лишень наважився їй зробити комплімент, а вона відразу втекла, немов справді зникла. А завтра доведеться так, як завжди, ніби й нічого не сталось, йти до неї додому. Запитувати, що робить. Почути її відповідь: «Я сиджу на веселці…» - тобто малює. Знову пів дня тягти її на вулицю, щоб просто з нею поговорити. Було б чудово, якби вона могла одночасно слухати мене і свою Музу. А я так намагався надихати її, не вийшло…
…не вийшло й пальця у фарби вмочити, не говорячи про те, щоб ним картину творити. Виявляється, не можу я без нього. Але чомусь я так легко це все приймаю, аж дивно. Мабуть, звикла, або заспокоюю себе. Адже це він є моєю славнозвісною Музою?! І я скільки за нею ганялась. Відверто кажучи, я в собі розчарувалась – думала, що горда, незалежна, унікальна…а сама ні гроша без нього не коштую. Мене лякає, що в пам`яті з`являються картини з фільмів, книг. Лякає те, що картини саме про усвідомлення закоханості. Але хіба цього можна боятись? Хоча…я ж і не любила. Не знаю, нічого не знаю. Я навіть не знаю куди можна сховатись від власних думок! Таке враження, що вони запрягли мене і тягнуть до Бено. Хм…смішно. Я б залюбки, але він певно спить…
Я, чомусь, сама створюю собі перешкоди. І взагалі, я сама не своя сьогодні. Може – магнітні бурі? …і знову виправдовуюсь. Людина така недосконала, як сказав хтось відомий. А я людина. Значить не ідеальна. Але найсмішніше те, що я тільки зараз це усвідомила.
Треба до нього піти. Вже! До ранку я навряд-чи витримаю: або втоплюсь у водопаді власних думок, або захлиснусь ними. Думаю, оптимальний варіант – попросити вибачення, хоча не знаю за що… Спочатку запитаю, що трапилось, а потім вже й до вибачень приступати. О Господи! Я ж ніколи цього не робила. Треба потренуватись. І чому це мнеі так смішно?) Хоча-а-а…краще втопитись у сміху, ніж в думках. Мені правду казали про оптимізм…
« …Хмільна, весела, жартівлива,
Чутлива, радісна, грайлива.
Це я мистецтва град і злива.
А всередині ще й мрійлива..»
Корі почала римувати думки перед дзеркалом. Тренувалась…тільки про вибачення й забула, коли побачила себе – красуню. Але це був лише вступ. Ну, на щось інше не потрібно було й сподіватись: нікого, крім себе і своєї Музи вона хвалити ніколи не хотіла. Це й не дивно, всі вже давно звикли. Всі – це Бено. Більше ні-з-ким вона й не спілкувалась. Сьома година ранку:
« …іскриста, красива, могуча,
Яскрава, бурхлива, кипуча…»
Корі вже майже «дописувала» собі оду.
Стук-стук…стук-стук.
- Це Бено? Невже? Тільки він стукає у такий ритм…!!!(в думках)
Корі так поспішала до дверей, що перечепилась за власну ногу.
- Ти чому така здивована?
- …вибач, Бено. За все, що я робила не так. Я цього не бачила до сьогодні. Ти – моя Муза. Тепер здивований ти…
- …ти просто ніколи не просила пробачення. Та ти казала, що не вмієш…
- Я вчилась,… всю ніч вчилась просити вибачення. Ну, майже вибачення. Потім розкажу…
Вони, чомусь тримаючись за руки, видерлись на дах її будинку, зі словами: « тут високо, та вдвох нам не буде страшно…», щоб разом зустріти день…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181596
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Він чекає на зустріч, яка забарвить його дні у літо. Чекає на зірку, що з`явиться у небі його життя. Десь глибоко в душі він вже чекає, хоча, мабуть, не знає цього.
Вона вірить, віддано і щиро, що їхні серця відбиватимуть єдиний ритм, а руки не випустять одна одну до кінця.
Він зовсім не хвилюється, що йому часто сниться одна і та сама дівчина. Незнайомка. Усміхнена. Це приносить йому кусочок щастя в пусту буденність. Вона приходить до нього із блиском в очах. В карих очах, як і у нього. Часто він навмисне забуває навести будильник, щоб довше побути з нею у снах, в її сонячних поглядах і казкових поцілунках. Так, він романтик: хто з реалістів зможе проміняти робочий день на сон з мрією?
А в той час вона, яка літає від кохання, переглядає його фото. Вивчає кожен міліметр. Знає, що колись зможе провести рукою по волоссі, губах, щоці, шиї, грудях…
Коли з`являється веселка, один кінець сяє в неї у серці, а інший, впиваючись у його серце, з`єднає їх. І лишень коли їхні серця разом – світ може насолоджуватись веселковим світлом.
Зараз він не може її знайти, але коли це здійсниться – на небі з`явиться та сама зірка… і він зможе заспівати свою Fairytale втілену в життя із дівчиною with the taste of Summer…
Твір присвячений моїй подрузі та Александру Рибаку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181568
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
І мокрим вітром покрилося обличчя,
Наскільки мокрим, що стікає вода.
А вітер лишився сухим, вже не звичка
засвище йому попри вранішній шлях.
Все так, це краплі на обличчі,
але стікає не сльоза.
Це просто запахла стеблина кориці
і зранку ще зроблений, холодний чай.
І мимохідно думка рветься,
що вже настала полоса
не смутная, й не та, що темна
А прісна осіння морозна гроза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181566
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Ти знаєш скільки нам ще разом
розсікати руками небес.
А знаєш скільки літати
у хмарах любові й чудес.
Нам вдвох упиватися тишою вітру,
ганяти метеликів подихом дум,
а також удвох розбавляти палітру
на березі моря, малюючи шум.
Улітку дрімати у травах високих,
весною зірвати підсніжник на двох,
Ну осінь, хіба ще щось треба казати:
даруєм букети, де кращий листок.
Ми можем дощик пити досхочу,
збирати намисто краплин в павутинні.
Пізніше, топити сніжинки в плачу,
що літо закінчилось і завтра не прийде.
Ще буде зима, така м`яко-холодна.
Ми ловитимемо вогнедишну іскру.
В ній кохання нашого не зав`януть троянди,
не дамо їм померти серед білого сну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181549
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Чорною блакить небесна стала,
під воскреслий вітер шелестить трава.
Вона його ще більше покохала
Той щирий погляд, і тих два ніжних ангельських крила.
Я б ще багато слів назвала, бо він:
терплячий, вірний, дорогий.
І найрідніший, непохитний,
найприємніше-лише мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181548
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010