| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Чому та біль не відпускає,
а серденько мовчить.
Воно у гру зі мною грає,
а іноді кричить
і просить просить схаменитись
рану загоїти й напитись
такого трунку згуби і
поцілунків порятунку.
Всерівно, тільки б не тікати
про тебе завжди пам\"ятати.
Про ніжні руки, тонкі пальці
солодкі губи,ніжні танці...
О, яка ж та мила навіть мука,
що в серці моїм ще живе
і спогад теплий і розлука
Усе моє, усе моє.
Воно й твоє, бо знаю любиш.
Можливо менше
все ж забудеш.
Та ладно, в нас є сьогодні,
а тут так солодко й в безодню
манить, тяне і палає
І ніби щось у серці грає
мелодія. її не чути
лиш ти один зможеш збагнути
Що зараз коїться...ммм...твій запах...
рана не гоїться. Мій запал...
О! Краще б я тебе не знала
і в прірву цю би не упала.
Тепер тону і захлинаюсь
У власному гріху не каюсь.
А ти мовчиш, ніби не бачиш
можливо сам тихенько плачеш.
Безвихідь! Знаю не врятуєш
і розумію що загубиш
себе, мене, нашу надію
на казку, рай.Лелію мрію.
О, спогади й бажання!
Прошу вас не вмирайте
У серце моє залягайте
солодким медом, цукром,а не ядом.
Щоб ця любов здалась квітучим садом
який би цвів завжди.
Благаю, ти прийди і залишися назавжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010
Тепло у серці вже не гріє.
Листопад...І поволі тліє
на землі листя мертве
воно вчорашня жертва
за втрачене літо
за стоптані квіти.
Листопад зиму не пускає на поріг
і ніби добрий грудень занеміг.
Уся природа протирічить
оцій погоді. Їй ніби личить
цвісти і вічно зеленіти
і жити, жити, жити!
О як же хочеться тепла.
погода ця немовби я сама
запуталася в мріях, снах,
в реальності, а чи в казках?
Я так тебе не хочу відпускати
як осінь зиму ще не квапиться вітати
Знаю надії не стало
всерівно її в натовпі шукаю.
І так боюся показати,
що осінь ще не хоче помирати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010
Ріка гірська бистро тече
і спогади терпкі несе.
Гори за обрієм синіють.
хмарки надію ту леліють.
на мрію обгорнуту любов"ю
і щоб напитись нею вволю.
А так у мертвих листях помирає
надія. І минуле ще чекає.
Дерева голі скрушно похилились,
почорніла трава, що так молилась.
Нема...нема...тепла не стало.
В повітрі крижанім розтало.
І мрії зникли на зів"ялім цвіті
останніх квітів, що сльозами вмиті
сльозами осені пролиті
сухою безнадією укриті.
Бездомний вітер тішиться злорадно
у шибках холод. Як досадно!
Не бачиш осінь наша плаче?
Мабуть для тебе це нічо не значить.
Ох, краще б вже вона померла
надія назавжди затерпла,
заледеніла б і сповна
щоби відчула це сама.
Та не вдається згинути. Біда!
Невпинно час біжить немов вода.
Благаю! Досить! Згинь! Облиш!
А ти цю осінь не виниш!
Тобі байдуже. Шось тримає
і лиш теплом своїм кохає
вона. Напевно божевільна
і знає добре, що не вільна
Що стука грудень на поріг
і холодом заковує усіх.
Дарма! Сама ті спогади колише,
і в книзі літа далі пише.
І мріє, мліє, себе дарує
та що...як це ніхто не чує...
Сконати їй давно призначено
й теплу тому що не розтрачене.
Тебе відгомін у повітрі ще звенить
і убиває й далі вабить і п"янить.
Та скоро, скоро все завмре
зима прийде і забере...
Їдкого болю вже не стане
і тільки осінь назавжди застане
тебе ось тут, лівіше в грудях...
Ох, тільки б не на людях...
Цього щоби не бачив ти...
пробач і залишайсь, не йди!
А поки осінь тихо плаче
і тільки вітер це все бачить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010
Коли нарешті помреш? Прошу, не рви найтонших ніжних струн. Облиш мої рани солені.Ну коли врешті залишиш мої думи? Йди, благаю з моїх мрій, чуєш? Вони тільки мої. Знову сни крадеш...Чому мовчиш терпкими спогадами? Не дозволяєш стерти, забути, замкнути, втопити чи краще вбити... сама цього не хочу... якесь шаленство... Це так солодко і зворушливо живе і пускає глибше і глибше коріння... Це божевілля... замкнуте коло... жену тебе і знову кличу, проклинаю і бажаю щастя, рятуюсь та тону, відпускаю, а за мить повертаю.
Ти й сам не йдеш. Молю! Іди, біжи, тікай й не озирайся, бо гірше буде! НЕ ВЕРТАЙСЯ!!! Я промовчу і не скажу прощай. Ти просто поховай заживо все... Так! Стерплю, прощу і помолюся Богу. Забуду мабуть в іншому житті. Лиш тільки будь щасливим, десь там далеко де нема мене. О так, тої мене вже не існує. А частинка мого щастя хай завжди буде з тобою. Просто так тебе відпустити не змогла...забракло сил.. і надто мало духу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211720
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2010
Тихо спливає година
Безсоння мучить мене
За що я картаю себе?
Я ж знаю все це мине.
Порожні мрії і надії,
даремні сни і сподівання,
солодкі спогади й кохання...
Усе пройде! Лише б бажання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190252
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2010
Весна... сама...
одна... сумна...
Мовчу й пишу
Кричу... плачУ...
Любов"ю... адом
а кров"ю... ядом.
Зрадлива... біль.
Ранила...сіль
Пече... болить,
Кричи... мовчить.
А спиш... прийде
женеш ... знайде.
Забуть! Гориш!
Мабуть платиш...
ти болем, горем, каяттям.
Жалем, журбою, почуттям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
Холодний дощ і темна ніч
часом мене рятують.
Вони у серці пліч о пліч
в моєму запанують.
Холоне тіло, а душа пече,
бо серце моє не закрите.
І кров гаряча так тече
і почуття пролите.
О так! загублене серед пітьми
і льоду серця твого.
Яке не бачило весни
і променя ясного.
Яке не чуло ніжності, тепла
що линуло без міри.
Моє ж віддало все до дна,
проте найшло лиш стіни.
Ти егоїст, бо моє вкрав.
І мури будував, палив мости
Ти заживо його вбивав
і хоронив і клав хрести.
Мою любов!
Яка так щиро гріла
тебе в холодну ніч і знов!
вона палахкотіла...
Тепер усе!!! Горю дотла
палю любов, і ще жива...
І тільки дощ, що за вікном,
невпинно ллє із неба
мене колише тихим сном.
Можливо так і треба.
Засну!
Як хочеться про все забути!
Засну!
Щоб болю свого більш не чути.
Якби ж то дощ зумів згасити
вогонь моїх німих страждань.
Не можу плакати й просити
вже сил нема й нема бажань.
І тільки крапельки дощу,
яким до тебе плачу,
я змию все. Тебе прощу
і більше мабуть не побачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182421
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Чому неспиться знов мені?
Сама себе питаю.
Бо серце віддала тобі
За що? Сама не знаю.
Чому я згадую ті дні,
ті миті щастя, ніжні речі?
Тепер та радість лише в сні
А смуток давить мені плечі
Чому не бачиш ти страждань,
які отрутою киплять?
І як позбутися бажань,
які у серці знов горять?
Чому несказане болить?
Коли тебе побачу,
та тільки думка пролетить...
а слів нема і знову плачу.
Чому так хочеться порою
тебе проклясти і забути?
Всерівно образ твій зі мною...
Я знаю разом нам не бути.
Чому мовчиш? Мене забув?
Невже тобі то все минуло?
Моє серденько ти не чув,
воно дарма в твоїм тонуло?
Чому реальність не прийму?
Не хочу того знати!
Я всеодно до тебе йду.
Тепер лиш в снах, коли йду спати.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182055
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
На деревах опадає останнє листя. Воно, підносячись вітром тихенько лягає на холодну землю. З кожним опавшим листочком зникають мрії і очікувані надії. А ми, не замічаючи цього топчемо їх і ще більше наші серця окутує холод і безнадія...
Скільки раз осінь плакала холодними дощами. Це не сувора погода, а сльози втраченого щастя покинутих... Пекучий вітер, що пронизує наскрізь все наше єство, немов би хоче заморозити те прекрасне, що ще тліє у нашому серці. А це похмуре і сіре небо, яке нависло над нами, вселяє страх, що ніколи вже не побачимо тих радісних сонячних днів. Ніколи більше вже не пізнаємо щастя.
Осінь! Скільки в цьому слові тривог, смутку. Скільки людей думали, що недоживуть до весни. Останні листочки, немов уривки з щоденника підлітка, в якому описані тривожні думки, вилито на папір наболіле. Осінь! Скільки таких впало в депресію, їх сковував холод і лютість наступаючої зими. Мерзнуло не лише тіло, а й душа.
Та я не боюся цього. Підніму те опале листячко, яке ще не втратило своєї краси. І повернуться мрії, сподівання. Я осушу сльози, які падали із твоїх очей. Прикличу сонечко, воно осяє все навкруги, зігріє ласкавим проміннячком і цим розпалить все те, що здавалося безнадійно втрачене... А теплий вітерець прийдешньої весни примчить до тебе. Він - мій посланець. Окутає тебе ніжним теплом і прошепоче тихенько на вушко: "Коханий, не сумуй..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181886
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.04.2010
Мені тебе не вистачає...
Аж хочеться кричати,
кричати від смутку,болю,самоти.
Кричати щоб аж голос зник.
Може тоді з плечей впаде тягар,
А з серця камінь.
Може тоді вдихну на повні груди
Повітря свіжого, весняного, п"янкого.
Та ні! Хоча надворі є погода
У серці в мене падають дощі.
Чому? Сама не розумію...
як подолати, змогти уникнути і обійти
той сум, той біль, що накопивсь в мені,
що розриває на шматки.
Та як це все забути?
Оті всі речі, всі слова, солодкі мрії і сподівання?
Вони у серці назавжди.
Лише притуплюють бажання...
Теперішнє і майбуття...
А що твоє те каяття?
Все скінчено! Й не може більше повторитись!
Я мучаюсь, терплю та переломлюсь
На дві частини...себе обманю що забула...
О ні! Я сильна! Зможу!
Я покохаю знову!
...А десь частинка серця мого
Вже не відкриється для твого
І ні для кого більше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.04.2010
Чому мовчиш? Чого скривився?
Ти думаєш що світ впаде до твоїх ніг?
Та нєа, друже! Помилився!
Не буду я твоєю нізащо!!!
Подумаєш, фортовий ти чувак?!
І модний, і блатний,і гоноровий?
Та нє, ти б..
І злість в мені кипить страшна,
Що з цим не покінчила я сама.
Не плюнула в лице та не сказала
Все те що думала і що кохала
Але ж і щось я відчувала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181811
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.04.2010
Сьогодні пада дощ надворі,
А я так хочу вже весни.
Коли укриються дерева голі
пахучим цвітом,кольором весни.
Коли розквітнуть квіти,
Ті перші вісники весни.
Підсніжники, нарциси, первоцвіти.
Найкращі квіти жаданої пори.
Пори, коли земля пробуджується з сну.
Оживає,квітує, буяє.
Стає веселіше тому,
Хто все це полюбить,пізнає.
Так і у наших серцях стає тепліше.
Їх збуджує юна весна...
І все навколо враз стає миліше
І квіти, і сонечко, і вся земля.
Сьогодні дуже холодно надворі
І сумно у серці моїм.
Та знаю весна на порозі,
Вона стука у кожен дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181809
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.04.2010