| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Вот снова, Катя, я пишу тебе стихи.
И всё же верю, что когда-нибудь
Осуществлятся мысли все мои,
И смутные сомнения все уйдут.
Писать хочу тебе всё чаще, больше,
Писать о том, что в голове моей.
В стихах общаться даже как-то проще,
Когда ты мысленно весь с музою своей.
В стихах я рассказать себе позволю,
Как ласкаво и нежно вспоминаю о тебе.
За то, что я сейчас страничку памяти открою,
Я благодарен лишь своей судьбе.
А вспоминаю я тебя такой красивой,
Такою радостной и так чудесной…
Вот именно-чудесной! Очень милой,
Такою искренной и так прелестной.
Увидел я тебя – и всё перевернулось,
Все чувства стали странными…и пусть.
С душою что-то вдруг соприкоснулось,
Пришли моменты радости, ну а потом грусть ((
Увидел я тебя – и сразу покраснел.
Ты этого, Катюша, не заметила тогда.
Ко мне как-будто ангел мой на крыльях прилетел,
В тебя влюбиться постепенно мне велел.
Сказать тебе хотел тогда я очень много,
Часами говорить желалось обо всём,
Но был тогда скромнягой я немного,
Жалел об этом очень я потом.
А как хотелось мне тебя обнять,
Обнять и всё… и больше ничего.
Быть может сразу отпустить и всё забыть?
Да нет…обнять и удержать…Вот всем на зло!
Мой взор на облек твой мгновенно устремился,
Хотелось мне, чтоб ты была моя!
Скрывать не стану… я влюбился,
При первом взгляде, Катенька, в тебя!
Молчанье…много пауз…в горле ком.
Проходит третий год – и я тебя не вижу ((
Я вспоминаю о тебе, и думаю о том,
Что мысленно ты в сердце моём ближе…
Лететь тогда хотел я вдаль, с тобой
Тебя целуя, за руки держаться…
В момент прекрасный тебя назвать своей судьбой,
И просто ласкаво от счастья улыбаться…
Назвав в стихах тебя своей принцессой,
Замучать поцелуями я по утру тебя желал.
Быть может это всё не интересно,
И я тогда лишь в облаках летал?
А если честно – да, летал!
И очень часто я взлетал при мыслях о тебе!
Ты же не знаешь, Кать, о чём всё время я мечтал?
Как только «королеву вдохновения» свою я вспоминал?
Харэ…не буду больше говорить…
А то всё сразу расскажу…не честно так =)
Быть может мне немножко погрустить?
Да нет… не стану я грустить…душа желает пошалить…
Я верю – мы увидимся с тобой.
Хоть не сейчас, хоть даже через век…
Скажу своей душе: «Эх, милая, постой!
Ведь правда, что пределов нет, о чём мечтает человек?»
«Так точно, прав ты, Дима, это так.
Пределов нет и никогда не будет.
Вот только сила нереальная нужна,
Которая из сна тебя разбудит.
Ведь Катя для тебя не просто имя.
Не просто девушка, не просто друг.
В судьбе которая твоей проходит мимо,
От сердца твоего далёк её сердечный стук».
Остановлю дыхание своё на миг,
Подумаю слегка о всём, что ты сказала…
Услышу сердца своего я тихий крик,
И далее продолжу я свой стих.
Катюш, глаза твои увидеть я желаю!
Без глаз твоих поверь, тоскую…((
О встречи нашей я сейчас мечтаю,
Мечтаю, да – её я каждый день рисую…
Когда же встретимся, родная?
Быть может скоро встретимся, как знать?
Когда душа уж будет в сетях рая?
Когда в реальности тебя смогу я увидать?
Кто ждать умеет – своего дождёться,
Я верю, Катя, в это очень сильно.
Душа моя и сердце не уймётся,
Как только не увижусь с тобой, милой.
И всё в нас впереди – сто раз увидимся дай Бог!
Я верю в это три последних года,
Быть может это редкий случай – ждать так долго?
Плевать, что это счас слегка не в моде.
Я верю, знаю, и надеюсь.Точка.
И встреча наша, думаю, близка.
Ведь знаю точно я, всё невозможное возможно,
Ещё не одного я напишу тебе стиха.
Хочу, чтоб нравились стихи тебе, родная,
Внимание твоё – награда и успех!
Ведь нравятся они тебе – себя я убеждаю,
Хотя на самом деле всё как есть – увы не знаю… ((
Пленяет красота твоя, и с каждым днём всё больше.
Я очень рад, что мы общаемся с тобой.
Судьбе своей за это благодарен,
Хочу, чтоб это продолжалось дольше…
Всё, что угодно, можно запретить, но не любить.
Не запретишь же мне в тебя влюбляться…
Об этом я, поверь, люблю поговорить.
Никто не запретит с тобою мне вот так общаться!
Давай увидимся с тобою, дорогая,
Хочу не только в снах тобою любоваться.
Своих я чувств, Катюша, не скрываю,
Они хотят тебе, родная, раскрываться.
В твоём я взгляде утонуть хочу!
Пленил однажды он меня.
И, несмотря на сотни километров,
К тебе, Катюшенька, я мысленно лечу!
Я здесь, ты где-то там, родная…
Но в мыслях ты сейчас со мной.
Быть может слишком много я мечтаю,
Такой я человек, любви желаю… =)
Влюбился, как пацан, совсем забылся,
О всём, что важным было для меня.
Нет, это сон. Не видел я тебя, ты нереальна,
Ты – миф, фантазия иль просто тайна.
Во снах тебя я видел ещё раньше,
Вот только не припомню, как и где.
Но в них, я помню, было много фальши,
Которая не свойственна тебе…
Да нет, не бурная фантазия моя,
Не сон, не вымысел мой странный,
Не это ты - ты просто космос,
Сокровище большое для меня!
Катюш, ты просто изумительно красива!
Признаюсь, на целом свете ты одна такая,
Неповторимая душа твоя, я знаю,
Очаровашка ты, и этому уж нету края.
Я честно говорю тебе об этом,
Милая, ведь ты моей мечты кумир.
Быть может и не стать по жизни мне поэтом,
Но удивлю тебя я не одним куплетом…
Привет тебе я шлю и крепко обнимаю,
Целую в ушко нежно, тихо говорю:
«Особенная ты во всём своём очаровании,
За то, что ты на свете есть, тебя благодарю!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385839
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.12.2012
Страдаю я необьяснимой болью,
Душа на части рвёться каждый день…
Всё от того, что не могу я быть с тобою,
Не назову тебя своей судьбою…
Тебя сейчас обнять жделаю я…
И никогда и никуда не отпускать.
Шепнуть на ушко нежно: «Ты моя»
И вечность целую вот так вот простоять…
Да-да, сказать всего два слова
И больше ничего не говорить…
И окунуться в свои мысли снова,
В которых я могу тебя любить…
Признаться честно, не таю стыда
За всё, что сделал в жизни грешной…
Но как же я хочу попасть туда,
Любовью где смогу я насладиться вечной….
Все мысли о тебе, моя родная…
Как просто это не звучит, но это так.
Благодаря лишь им душа взлетает,
Но сердце всё же в скрытую рыдает…
Хватило мне лишь одного мгновенья,
Чтоб стала ты моей мечтой…
Я так хочу с небес наивысшего благословения,
Которое связало бы навечно нас с тобой…
Явись же ты хотя бы мне во сне,
Прийди ко мне ты на свиданье…
Позволь тобою насладиться мне
Хоть не в реальности, но в подсознанье….
Позволь, любимка, губ твоих коснуться….
И этот нежный миг запомнить мне позволь,
Чтоб по утру тобой любимым мне проснуться,
И сердцу дать забыть, что значит боль…
Быть может мы и не увидимся с тобой,
Быть может такова моя судьба.
Но буду продолжать я жить своей мечтой,
Которая всё время овладает мной…
А если ты когда-то и прийдёшь,
Поверь, не скрою счастья своего…
В моих глазах тогда любовь найдёшь,
О, Боже, как же я хочу того…
С тобой хочу я под луной гулять,
И говорить с тобою обо всём…
Я этого момента очень буду ждать…
Тебя хочу я очень увидать….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385837
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.12.2012
Мы встретились с тобой в субботний вечер,
Прекрастной ты была как солнца свет.
Видна была ты во вчерашней массе,
Поверь ты мне, что лучше в мире нет.
Я побывал повсюду за три года
И видел много девушек, но ты...
Я честно говорю тебе об этом,
Что ты всегда кумир моей мечты.
Ну, а сейчас друзья с тобой, Лариска.
Пусть будет дружба безгранично велика,
И будем мы гордиться дружбой нашей,
И пронесём её через года.
Но буду ждать, надеяться и верить,
Что как-нибудь понравлюсь я тебе,
Если не веришь - можешь ты проверить,
Тот "страшный" человек понравиться тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227965
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.12.2010
Час расставаний был всегда тяжёлым,
Я испытал всё это на себе.
Ты промелькнула ангелом лиловым
Оставила одно раздумье мне.
Мне тяжело, и я грущу, несчастный,
Все мысли и мечты лишь связаны с тобой
И на дворе похожий день ненастный
Так как и я повязан он тоской.
Я не люблю когда не верят люди
Что злые языки мешают нам любить,
Но верю я, Лариска, что не будет...
Нам на Земле прекрастной этой жить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227960
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.12.2010
Пусть тебя со мной нет рядом,
Пусть зима настанет, пусть дожди,
Пусть судьба с тобой скоро разлучит,
Всёравно, любимая, ты жди...
Если ты меня как прежде любишь,
Если ты меня немного ждёшь,
Ты всегда меня дождаться сможешь
Никогда к другому не уйдёшь...
Ну а я люблю тебя как прежде,
Может только чуточку сильней.
Жду когда с тобою буду вместе,
Жду пока пройдёт пора дождей,
Жду когда от нас уйдёт разлука,
Жду когда от нас уйдёт печаль,
А теперь я милая Лариска,
Говорю тебе: "Ты не скучай!"
Этот стих любимая подруга
Написал тебе я не взначай,
Я прошу: "ты будь всегда со мною".
Ты меня дождаться обещай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227478
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.12.2010
Вся жизнь моя – неисполнимое желанье,
Мечта, которую достичь мне не дано,
И обречен весь облек мой на ростерзанье,
Но верю в лучший времени исток я все равно.
Когда проходишь мимо счастливых людей,
То начинаешь им завидовать немного.
И вспоминаешь, что не имеешь преданных друзей,
И все к тебе относяться уж слишком строго.
И верность для тебя становиться приданьем,
И сущность бытия найти не можешь ты,
И не поймешь, что это только разочарование,
Разбитые надежды и мечты.
И вмиг, когда надежда появилась,
И ангел твой услышал позывной,
Опять лихая нечесть в душу зачастила,
И у нее в руках большая сила…
Желания твои полнятся грехом,
И дьявола рука теперь сестра твоя,
Но чтобы быть счастливым человеком,
Твоя должна гореть зоря.
От этого всего захочешь ты уйти,
Но слишком поздно будет все менять,
Но выход есть, его найти
Поможет Бог. Иначе себя ты можешь потерять.
И только вера – жизни сила,
Она есть ключ от всех ее дверей,
И чтобы жизнь тебе грехи простила,
Ты постоянно верь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191822
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010
Як ніби хижий яструб вп’явся в душу,
До мене страх незвіданий прийшов.
І підкорятись йому мушу,
Чому ж ти саме мене віднайшов?
Частинку серця в мене ти забрав,
Не залишивши вірності нітрохи,
Чому ж одразу чорту не віддав,
А мучиш, віднімаєш кращі роки?
Моя душа тепер твоїй підвласна буде,
Виконувать твої веління буду я.
Коли ж нарешті воля верх здобуде?
Коли серця людські тебе забудуть?
Ні…єхидна влада меж не має,
Вона завжди мій плюндруватиме народ.
Коли цьому кінець, ніхто не знає,
І ніхто цю нечисть не здолає…
Нікому сил не вистачить піти
Супроти волі грішної його,
І хрест тяжкий свій маєш сам нести
Допоки він не знищить всіх до одного.
Я – оптиміст, якого в світі брак,
І вихід я знайду із всіх тенет.
І лиш тоді, як людство вкаже знак,
Складу, напевно, не один куплет.
Й душа раба гріха навіки
Полине в мрійну далечінь.
Де розливаються грайливі ріки,
Де не потрібні для здоров’я ліки.
Якби до цього всього час поспів,
Я був би найщасливішим у світі.
І те, чого в житті ще не відкрив,
Було б прекрасним, як ранкові квіти.
Чарівне й повне пристрасті життя,
Тобі вклонятись би хотів я повсякчас.
Але приречені ми на небуття,
І знать повинен все це кожен з нас.
Якщо всміхнешся ти, не знаючи тривог,
То й світ прокинеться від підлості і зла.
Ми просимо, щоб допоміг нам Бог,
І ти, рідненька земле, щоб допомогла.
І серце твого сина, вільного, як пісня,
Розбудить інші землі, що обману повні.
І як вода, що є у морі прісна,
Тобі покаже всі щедроти зовні.
Людська неволя стане зайвим словом,
Як тільки ти, життя, повернешся до нас.
І поколінням своїм новим
Ми доведемо те, що Україна – просто клас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191820
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010
Людино, дивний погляд твій,
Як тінь вночі, як місяць вдень,
Як тисячі неспіваних пісень,
Моїх думок чарує рій.
І вічно буде дивним він,
Допоки ти на світі є,
І несподіванкою, як ранковий дзвін,
І кожне покоління в ньому себе пізнає.
Людино, відкинь всі сумніви свої
І муки совісті, що ранять тебе безперервно
Й полинь у нерозвідані краї,
І не дивись на щастя інших ревно.
У тобі криється Всесвітня суть,
І мудре слово, вічне і незламне,
Яке у тебе силою не заберуть,
А вивчать, як пора настане.
Вона ж настане, вирине крізь гул століть,
І правду твоїх слів, і вірність Батьківщині
Пізнать захочуть ті, хто в’ються мимохіть
Навколо тебе, як властиво це дитині.
Отож подумай, суть життя дано пізнать не всім,
А обраним, які своєю честю
Протистояли силам злим,
Й зуміли себе вище всіх піднести.
І ти належати повинна до когорти тих,
Які звання героя чесно заслужили.
Й пораду мудру, слово вічне знайдеш в них,
Вони ж не просто це відкрили.
Людино, буваєш іноді ти немов звір,
І близьких починаєш проганяти,
Від себе, але це дарма, повір,
Життя ще треба до кінця пізнати.
Не можна, прочитавши весь Кобзар,
Себе не називати патріотом,
Якщо ти правильно читав, то знайдеш скарб,
Якого не побачиш оком.
Ти віднайдеш нові канони,
Нові закони щастя й доброти,
Відкриєш мудрості нові кордони,
Й душі своєї простоти.
Душа твоя порине в світ незримий,
Якого в дійсності нема й не може бути,
І зробиш в світ реальний крок значимий,
Й не зможеш щастя цього ти забути.
Чи щастя це? - спитаєш ти,
Це крихта щастя в твому щасті,
Це берег, куди тобі судилося приплисти,
Не змінюючи долі масті.
І тільки ти глава верховний
В житті своєму, своїй долі.
І змінювати будь її готовий,
Конкретно й чітко, а не мимоволі.
Людино, іноді життя твоє – безодня,
Залежати від тебе все не в змозі.
Вчорашній пан, ти раб сьогодні,
Вчора спокійно жив в теплі, сьогодні на морозі.
Старайся ти пливти завжди за течією
І будь готовий проти неї,
Свідомо користуйся настановою цією
І будь людиною землі всієї!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189824
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2010
Моя душа і вірність почуття
Несуть мене туди, де думкою сягнуть не можна.
Вони, як символи одвічного буття
Щасливому життю завжди тотожні.
Бажання серця не дають заснути.
Які ж прекрасні й лагідні ці ночі!
Якби я міг хоча б годину щастя повернути,
І ще раз глянути в твої блакитні очі!
Але говориш ти мені криваве «стій»,
Й дорогу у світ мрій не відкриваєш,
Якби ж ви знали всі про суть моїх нікчемних мрій,
Так хочеться сказать і серце запитаєш:
«Серденько миле, ніжне і чарівне
Чому не можеш очі ти відкрить?
На світ цей, на тиранство підле?
Чому ти не даєш мені вершину підкорить?»
Але я вірю в істинне буття
У кожну ніжну і щасливу душу.
І щоби досягнуть щасливого життя
Свої сліди залишити я мушу.
Щоб людина чесною була,
Плацдарм повинен бути
Для того, щоб вона це здобула
А це непросто так здобути.
Потрібно віддано любить
Своїх людей, свідомих патріотів.
І Бога кожен день молить
І лаштувати світ на позитивні ноти.
Свою сім’ю цінити перш за все
І батька, й матір, і сестричку й брата.
Куди тебе життя не занесе,
Свою ти честь не проміняй на пуди злата.
Й коли пройдеш земний свій шлях,
Як мудрістю просвітлиться душа,
Як перетерпиш весь життєвий крах,
Відчуєш світлий подих на устах.
І вірність почуттів, незламність твого Духа,
Поринуть в світ небесний, повний щастя.
Й покине світ земний і мука, і розруха,
І зло, прокляття і нещастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189823
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2010
Як добре тим, хто досягнув мети,
Хто, незважаючи на всякі перепони,
Свої почне писать закони,
Закони щастя, правди й доброти.
Немає в світі сталого нічого,
Сьогодні геній ти, а завтра ти жебрак.
Постійно відбуватиметься так.
Нікому не вдалось змінити цього.
Вкраїно рідна, коли прийдуть такі часи,
Що ти нарешті станеш чесна,
Щоб гідно передати правді весла,
І чути всюди чесні голоси.
Щоб ми гордилися тобою, Україно!
І головне, щоб щиро це було.
Патріотизмом людство радувать могло,
І панувало лиш одне добро!
Як йдеш по місту, щоб красиво було всюди,
Щоб парки око милували,
Діточки батьків своїх постійно дивували,
Тоді щасливо будуть жити люди.
І молодь щоб з усмішкою завжди
Долала болі, біди і сумління.
Щоб не одне пишалось покоління
Твоїм майбутнім і Твоїм творінням.
Твоїм творінням – твоїми ділами.
Щоб успіхом уславився народ,
Якого слава ширилась між ворогами.
Щоб предки наші були в душі з нами!
Щоб наші мудрі й люблячі батьки
Завжди слухняних мали діточок,
Які допомагали б залюбки,
Й росли турботливі, як їх батьки.
Щоб у Твоєму домі, Україно, кожен з нас
Завжди міг прихисток знайти,
Щоб знали всі, коли й куди піти
Як прийде необхідний час.
Щоб кожна квітка, парость винограду
І соняшник, верба й калина,
Каштан, горіх, і дуб, ліщина
Завжди росли й прикрасою були для Твого саду.
Як довго нам чекати цього, Ненько?
Як довго жити будем в боротьбі,
Ненависті, прокльонах і журбі?
Питання це стоїть Тобі!
Мабуть, Ти відповіді не даси…
Нелегка доля випала на наші плечі.
Сьогодні мушу говорити такі речі,
Щоб пробудить Твої, Країно, голоси!
Прошу вас, люди чесні,
Читать не забувайте ви Франка,
І вірного Шевченка. Істина така,
Інакшого не знайдете в житті зразка.
Нема вірніших патріотів, які в історії були.
Знайти для України змогли слово,
Яке прочитувать повинні знову й знову,
Бо пробудить народ зуміло з мороки й хули.
Сьогодні можна тільки дякувать Вкраїні,
За праведних таких її синів,
За те, що до кінця не допустили
Понівечення від панів.
Вони є прикладом для нас,
Повинен бути патріотом кожен,
І хто цього не хоче, чи не може,
Той не людина є, а лиш живе і гає час.
Щоб жити в щасті і добрі,
Потрібно щирим буть і справедливим,
І вірним, відданим, благочестивим,
І працювать багато, буть працелюбивим.
Тоді лиш зможемо втішатись,
Що чесну збудували Україну,
Що витрачали кожну днину,
Аби її героями пишатись.
Тоді відчути зможе поклик
Душа людини, вірна і готова
На захист стать держави знову,
Як це робили душі предків наших.
Тоді людина осягне саму себе,
Про що Сократ хотів довести нам.
І скрізь вітатимуть тебе,
Як правди силу, а не стимул ворогам.
Проляже слава вічного героя,
Того, хто зміг протистояти злу,
Того, який завжди іде до бою,
Коли немає меж гріхам і злому помислу.
Твої діла ширитимуться світом,
Як рух до правди й волі почуттів,
Цього ж ти все життя хотів,
Тобі до щастя двері світ відкрив.
Та щастя є не тільки в цьому.
Коли сім’ї не маєш, важко жити.
І слава буде, й визнання, та будеш ти тужити
Що серця почуттів не подарував нікому.
Як знайдеш даму серця, пізнаєш вірність,
Сімейне щастя й доброту,
Твоя душа пізнає легкість й простоту,
А не іронію, насмішки й підлість.
Лише тоді ти зможеш сміло всім довести:
«В житті зумів я біди перенести,
Я все зробив й всього досяг.
І я багатий щастям, вірністю і честю!»
Якщо і кожен з нас таким щасливим буде,
Здригнеться вся країна, і весь світ,
І жити зможемо немало літ,
Якщо народ про зло забуде.
Зробити це не просто так,
І часу піде ще чимало,
Та щоб про тебе люди пам’ятали,
Ти зробиш все, ти станеш всім, і свій поставиш знак.
Твоя зоря високо в небі загориться,
Світитись буде все життя.
І правда, щирість, почуття,
Здолають зло, нещастя й вороття.
Ось як добре тим, хто досягнув мети,
Хто, незважаючи на всякі перепони,
Свої писатиме закони,
Закони щастя, честі й доброти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189246
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010