Мене затримує сьогодні тихий вереск.
Ген-ген, курличемо удвох.
Знайшла утеплено-самотній в місті берег,
Якого ледь привласнив мох.
Тут зупинюся. Чи потрібне щось яккраще?
Тим паче, що мене беруть.
Не випадково, а навмисне зараз лащусь,
Аби не йти на іншу путь,
Щоби замкнутися в кімнаті свіжих ліній
Для відчуття голодних рук.
А твої очі – небокрайо-файно-сині,
А твоє серце – життєдайний перестук.
7.12.05
