Скував мороз безжальний річку,
Була швидка іще недавно.
Мороз спинив усі потічки,
Що річці падали в обійми.
Стоїть тепер вона в задумі,
Лід зіпсував їй все життя.
Дні невеселі, тепер скрутні,
Лиш ледве чуть серцебиття.
Їй так болить, та хто це знає?
Це треба біль оцей відчуть.
Вона вже хвилями не грає,
Легенько може лиш зітхнуть.
Стоїть засмучена берізка,
Недавно коси тут купала.
Така тоненька і тендітна,
Це вперший раз мороз узнала.
І онімів пустинний берег,
Навряд прийде ще хтось сюди.
Затих птахів веселий щебет,
Прийти комусь - нема нужди.
Спочинь, зневіреная річка,
Ще будуть в тебе теплі дні.
Не заросте сюди доріжка,
За це подякуєш весні...
Заграють хвилі, як тоді,
Забудеш ти холодну зиму.
Весна прилине на човні,
А поки ти спочинь, поспи..
Чудові, душевні, природні рядочки! 
Чудова поезія! 
Дякую! 
