Ми наче квіти … Прагнемо води,
Під сонцем весняним і в білу кригу,
Недогляд ставить на стеблі сліди,
Та все ж пелюсточка шукає втіху…
Ми наче квіти… Хочемо цвісти…
І пити вільно у струмку любові.
Лиш не стояти в вазі… Не гнисти,
Ховаючись від холоду у домі.
Ми наче квіти… Хочемо тепла,
Захоплення в очах від подарунків,
Життя … За межами кришталю скла,
Щоб не псували стебла... поцілунків.
Ми теж зав'яти можемо як квіти
І підігнутись під вагою долі.
Та все ж приречені стояти й гріти,
Лікуючи коханням сум і болі.
