Жив був прораб-спеціаліст,
У галузі — найперший.
Побудував він "кілька міст",
Шлях трудовий завершив.
На пенсію йому іти
Прийшла пора нарешті,
Поїде глянути світи
В нових фірмових мештах...
Та шеф, востаннє, попросив
Його про допомогу,
Мовляв:" Якщо є доста сил,
Ще раз, заради Бога".
Розпочали будову враз.
(Мав особняк то бути).
Прораб наш не впадав в екстаз —
Аби якось добути.
Там — "не помітив", тут — "забув",
А те... — якось та буде.
Замаскував дошками зсув,
Не вгледіли щоб люди...
Закінчили нарешті дім,
Прийшов прораб до шефа.
До нього шеф сказав:"Ходім,
Бери дружину Стефу,
Бо особняк, що будував,
Тобі я подарую"...
Про хід подальших в домі справ
Розповідати всує...
Це чудовий гумор,про те,як не треба будувати)
