Холодний здогад вологим ранком
сонні марення вщент розірве.
Реальність повернеться на світанку
і знову між нами відстані прірва.
Авжеж! Бувало, любовним трунком
життя п’янило. Та з плином часу
чи пригадаємо присмак цілунку?
Минають тижні, а ми не разом.
Дивлюсь на руки. Бо ми любили
блукати містом – дологя в долоні.
Пальці, чутливі до пружності тіла,
потайки пестять екран телефону.
Долаєм відстань і біль розлуки
коротким словом, любовним слоганом.
Тактильність, риси і навіть звуки
тримає пам’ять приємним спомином.