*****
Не віриться мені, що вмить
Мине моє життя,
Коли настане тая мить,
Як прийде смерть моя
Й мене ураз навік приспить,
Узявши в свій полон.
Ніхто не зможе розбудить,
Порушивши мій сон.
Душа моя, неначе птах,
В світ інший полетить,
А тіло обернéться в прах
Із часом. Тая мить
Настане, звісно, знаю я.
Так, як і всіх, мене
На цьому світі смерть моя
Тоді не омине.
Коли? Мені не да́но знать
Прийде́ те майбуття,
Але, чи варто міркувать
Про це нам за життя?
Гадаю, треба всім нам жить
На білім світі цім,
Цінуючи належно мить
Кожнісіньку на нім,
Бо ж невідомо, чи та мить
Останняя у нас,
Яка, неначе птах, летить,
Чи дасть нам ще їх час.
Та й добре, бо, якби було
Відомо, то й життя
Під іншим руслом би текло,
Мов річка, в майбуття –
Чекали б ми на тую мить
Лиш все своє життя
Замісто того, щоби жить
На світі до пуття.
*Замісто – діал. Замість
Євген Ковальчук, 03. 12. 2020
