Знову плачеш, моя чорнокоса Умбріно,
Та ховаєшся в тінь — між коріння журби.
Знаю, хочеться, щоб компліментами гріли,
Хоч здається, що світ їх давно розгубив.
Не журися, моя сумноока Умбріно!
Люди правлять, що шлях твій якийсь не такий,
І про вади цвірчать не тому, що злоріки,
Просто різноголосність дається взнаки.
Чула про "діаманти", маркітна Умбріно?
Чорний мускус. За цей чарівний аромат
Дехто й статок віддасть,
нещасливець сіріє —
Злом відгонить!
Є третій — що дух не спіймав.
Ось такі водоверті, бентежна Умбріно:
Що одному смакує, то іншому — ніт.
Хтось промовить: "Дорогу прокладено рівно".
Другий стисне плечима: "Однак не мені".
Посміхайся, моя дощовита Умбріно,
В серце блискавка зронить натхненний вогонь:
Віра в себе — єдине що завжди потрібно
І веселковим днем, і в епоху негод.
