Фатальний смуток ми ждемо,
Та раптом сходить благодать,
Злітає вниз миліша чар,
Та інших каверз про буття,
Не зводить з нас палких очей
Горить її святковий кущ.
На ньому дзвоників сто штук
І срібних бубонців юрба.
Кусаєм лікті ми чому?
Відводим погляд хитрий свій.
Чому дивуємося знов
Своєму подиву дурні?
Нам жаль себе, бо вже не ті,
Що ще траплялись на Різдво,
До того часу, як бабак
Шал розбудив в новій весні…
https://www.youtube.com/watch?v=koHEADyEfss
