Світало і ось-ось уже покине нас зима,
І ми усі на весну вже свої складали плани,
І ще не знали зовсім, що її у нас нема,
А задуми яскраві, то примара і омана...
Лиш бачили сполоханих крізь ранішній батист
Птахів з горищ і сквериків, які злетіли
стрімко,
Й не відали, що здалеку вже суне грім і свист,
Провісники найгіршого, а до війни хвилинка...
Так..., ми іще не вірили, що все це зараз й тут,
Що це не сон, не марення і не жахлива казка,
І вперто не вкладався в сонний мозок весь абсурд...,
А ворог був вже вдягнений в свою криваву маску.
Зловісно зброя сяяла і брязкала броня,
Він сподівався, впевнений, що скорені впадемо...
Але все стало спротивом і люди, і поля,
І ті птахи налякані йго зламали схеми.
Вже днів минула тисяча і майже знов зима,
Та все тепер змінилося і ми вже зовсім інші...
Як наших давніх воїнів закликала сурма,
Так й зараз будем битися, здамося - буде гірше.
