Мені наснилась батьківська хатина…
Така самотня, тиха і сумна
Стоїть, немов покинута дитина
У заростях, де верби й де журба…
Там старий ворон кряче на тополі,
Самотність із вітрами гомонить,
Куди не глянь - невиоране поле,
Стіною ліс зажурений стоїть…
Пливуть хмарки холодним сивим небом,
Мов зграя відлітаючих птахів,
Так іноді того повітря треба
Із щедрих дозріваючих ланів.
Та розбудив холодний сивий ранок,
Виття сирен, реалії життя,
На землю ліг морозяний серпанок,
На душу відчай, жур та сум’яття…
