Спочатку... в ній було сонце пекучих рум’ян,
Був дикий незайманий погляд,
що дививсь з бельведера юності.
Я любив її пишні й такі пустоцвітні вуста,
Які ще не важили слово на шальках гучності.
Я любив, як вона підбирала волосся зі свого плеча,
Те, що не знала класичних романів, фільмів,
не вживала «це з власного досвіду»,
Не було в ній важких, перевитих жагою мовчань,
Але простоти й любові було удосталь.
Вдруге, коли ми побачились в її очах
Я бачив гаряче сонце шукань та відбутих зустрічей.
Дозрілі вуста смакували немов виноград
Слова,
Слова,
Слова
І стільки було в ній пристрасних словосполучень, що
Я знову закохувався... Знову. Нехай чистота
І колишня наївність тепер велелюбно дивилися.
На жаль, ми покинули світ, той що був
залишивши занедбаний сад,
Якому потрібне доросле переосмислення.
01.11.2024
