Він часом приндиться, коли за п’ятдесят,
Ну наче павич, хвіст розпускає й крила,
Невже в очах, почуття не сяють, гнітять,
Чому зненацька, мов вкрила води хвиля.
В солодкій пристрасті, знов би вогонь палав,
Не мав подруги, розійшлися дороги,
Не гріх згадати, у ліжку ніжно ласкав,
Чоло змокріле… не позбутись тривоги.
Парфуми зваблять, чи слова душевні?
Надію має у полум’ї горіти,
В цілунках мліти та відчуття щемне,
Мабуть не варто, так багато хотіти.
Наче за гратами, приховане тіло,
В душі бажання, то лиш чудовий сон,
Його єство, від відчаю заболіло,
Осінній вітер…втіха, звуки в унісон.
На все свій час, блаженство зникло,
Чому так швидко пролітають роки,
Навіщо серденько тріпоче навмисно,
В протистоянні з тілом, як потік ріки….
В поемах, творах, віршах віднайде ліки.
У тиші спокій відчує й смак доброти.
16.02.2025 р
