« «Δ∞А∞Δ» »
Мороз та сонце – днина пречудова!
Ти тільки слухай як ото луна
Джерельно-чиста українська мова:
Є в ній і кіт на ланцюзі під дубом,
Біля якого десь гудуть хрущі,
Що Катрю бачили за блудом,
А поряд кляті москалі.
Вони є скрізь: на милицях чи гвинтокрилі,
І гинуть похапцем каменярі,
І діти з бігунцем такі змарнілі.
Ми з братом Тарасом напилися тоді
За вічність гривні в двадцять сто і двісті,
А швачка нам крутила цигарки.
Не пам’ятаю слів тієї пісні,
Там хтось помер одразу по весні.
А восени, коли дощі дмуть сильний вітер,
Бува прийде чарівна мить,
Коли горілки випито вже літр,
Довкола все весною гомонить.
Не вірте Френсісу Бекону,
Бо це все клятий плагіат ¬–
Спочатку було українське сало,
І тільки потім весь російський мат.
Колись була у нас Полтава,
Франківськ, Хмельницький, в решті – Львів,
Проте бандерівська навала
Геть все спаплюжила на хлів.
Піднімем чарку! Де ця дівка,
Що, як діброва зимами гуде?
Куди ж ця муляна бруківка
Нас з вами, браття, заведе?
Піднімем й гучно скажем: «будьмо!»
Давай, москалику, налий!
За жовто-синю доль могутню:
Не вмерла ще і я живий!..
29.01.2009