́
Холодним дотиком торкнулася зима…
Шалений вітер закружляв сніжинки.
Мов королева на свій бал ввійшла,
Прекрасна й горда – а в очах льодинки.
Підняла руку й хмари звідусіль,
Набігли швидко й темряву створили.
А за хвилину раптом заметіль,
Усе навколо – світ увесь покрила.
Зима мов статуя над світом височить,
І дивиться на свої володіння.
Й шепоче тихо: « Ну ж сильніш метіть,
Засипте снігом хай все буде білим!»
Над озером схилилася зима,
І морозцем дихнула враз на воду.
Й її покрила плівка крижана,
Й заціпеніла з холоду природа.
Торкнулася щокою до верби,
Та враз заснула, інеєм покрилась.
«Ти не турбуйся, це лиш до весни!».
І ось вже до тополі нахилилась.
Усе змінила врешті на свій лад,
Підняла руку, стихли заметілі…
З’явився місяць й зоряний парад,
Враз здивувались – як все побіліло!
Усе неначе чисте і святе,
Під світлом зір коштовністю іскриться.
Зима поволі по снігу іде,
Й беззвучно так і холодно сміється.
Ось вийшла на поляну. Й зупинилась.
Яка ж прекрасна й біла далечінь!
На небо довгим поглядом дивилась,
Раптом з’явились колісниця й кінь.
Зима поволі сіла, й усміхнулась.
Усе здалося у її полон!
І в льодяний палац свій повернулась,
Де вже давно чекає її трон.
:2
