- Привіт. Я тебе кохаю.
- Привіт (посміхається).
- Як ти там без мене? Вибач, що так пізно ...
- Та, нічого. Лешка, я так соскучилась, коли ти вже приїдеш?
- Сонце, залишилося зовсім трохи, якихось пару годин і я вдома. Давай поговоримо, а то я за кермом вже 10 годин, втомився, сил нету, а так твій голос мене бадьорить і додає сил.
- Звичайно, давай поговоримо. Давай розкажи мені, чим закінчилася твоя відрядження? Зраджував мені, можливо (посміхається)?
- Любаня, як ти можеш так жартувати, я так люблю тебе, що навіть не дивлюся ні на кого. А по роботі встиг зробити дуже-дуже багато. Упевнений, що після всього цього мені, як мінімум, піднімуть зарплату. Ось. А як ти себе почуваєш? Наш малюк штовхається?
- Пхаються ... це мало сказано, не розумію, що я зробила йому. І, знаєш, звичайно, коли чую твій голос він - саме спокій, а зараз щось навпаки розійшовся. А чому ти вирішив їхати в ніч? Відпочив б, та їхав, а то ... Ось як ти поїхав, розповідай.
- Ну, як, як: Після останніх переговорів сів у машину, заїхав в готель за речами і рушив у бік будинку. Десь у другій половині шляху, півтора години назад, ти тільки не хвилюйся, я відключився, але буквально на пару секунд. Все нормально, слава Богу, але знову відчувши втому, вирішив тобі подзвонити, щоб більше не засипати.
- І ось як я можу не хвилюватися? Почекай секунду, міський дзвонить. У такий час, хто б це міг бути? Почекай секунду.
- Сотникова Любов?
- Так. Хто це?
- Старший сержант Клімов. Вибачте, що так пізно, нами виявлена машина, що потрапила в аварію. За документами, чоловік, що знаходиться всередині, Сотников Олексій Валерійович. Це ваш чоловік?
- Так. Але цього не може бути, я як раз зараз розмовляю з ним по стільниковому.
- Але, Льоша. Льоша, відповіси! Мені тут кажуть, що ти розбився. Але!
У відповідь тільки ледь чутне шипіння динаміка.
- Але. Вибачте, але я справді тільки що розмовляла з ним.
- Вибачте, але це неможливо. Мед експерт констатував, що смерть наступила близько півтори години тому. Мені дуже шкода. Вибачте, нам потрібно, щоб ви приїхали на впізнання.
Як же сильно треба любити і хотіти повернутися додому, щоб не помітити смерть ...
Кожне 15 квітня вона з сином приходить до нього на цвинтар. Альошка - точна копія свого батька. І часто говорить: «Привіт, я тебе люблю» - це було улюблений вираз його тата. Він знає, що його батьки дуже любили один одного, він знає, що його батьки дуже чекали його появи, він дуже сильно їх любить. А ще, кожен раз приходячи з мамою на кладовищі, він підходить до плити, обіймає її наскільки може і говорить: «Привіт, тато» і починає розповідати як у нього справи, як він збудував із кубиків будиночок, як намалював кішку, як забив свій перший гол, як він любить і допомагає мамі. Люба постійно, дивлячись на сина, посміхається і сльози біжать щоці ... З сіркою могильної плити посміхається молодий гарний хлопець, як раніше. Йому завжди буде 23 года. Спасибо майстру, який навіть передав вираз улюблених очей. Знизу вона попросила зробити напис: «Ти пішов назавжди, але не з мого серця ...» Його мобільний так і не був знайдений на місці аварії і вона чекає, що коли-небудь він обов'язково подзвонить їй ще раз
ID:
176610
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.03.2010 18:55:53
© дата внесення змiн: 10.03.2010 18:55:53
автор: Manunja
Вкажіть причину вашої скарги
|
