Малесенька пташка до мене прибилась,
Можливо замерзла, чи хтіла води,
І так вона в очі мої подивилась
Аж, ніби, казала: - Вставай і іди!
Кохання твоє у життєвому полі,
Що сниться під ранок у райдужних снах,
В ромашковім цвіті безкрайньої волі
Летить зовсім поруч, мов вірності птах
Воно зігріває тебе і цінує,
Щодня напуває джерельним струмком,
І втому нестерпну ласкаво вгамує,
Прикривши під вечір пухнастим крилом
Я пташку малесеньку ніжно зігрію,
З руки дам водички та зерняток їсти,
Бо, як і вона, про свободу я мрію, -
Свободу лиш разом в коханні летіти
У серці моєму струна затремтіла,
Безмежним стремлінням те щастя пізнати,
Розкрию долоні, бачиш - злетіла,
То думка моя над полями із м'яти
Білим коханням ромашки розквітли,
Я кроками щастя мандрую по полю
І ніби уперше, таке воно світле,
Горить й освіщає усю мою долю
29.04.2010
Сергей со всем уважением, первых три катрана безупречно, а на четвертом споткнулся... Кажется, что в трех следующих что-то с размером и ритмом не то, сбиваюсь пир чтении...
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саша! На четвертом это не страшно!
То, видно, к тому моменту у Вас сердцебиение учащается и Вы вспоминаете свои моменты жизни...
Мне остается только радоваться, что мое стихо вызывает у Вас такие эмоции...