Зранку десь на ґаночку
сиділа дівка - Галочка.
Така вона гарнесенька,
з волоссячком рудесеньким
розкаже вам історію свою:
"колись давно, в яімсь году,
коли ще в школу я ходила...
Таке прям сталось, як в кіно...
Я в мальчика влюбилась...)
Та саме главне,що йому
тоді я не открилась...
Було мені тоді годів дванадцять...
Сиджу я на бордюрі...
Іде якийсь красівий чел,
в реалі ще й культурний!
Костюмчик вдів, рубашка біла,
ще й галстук тоже в тєму!
Сиджу, боюся підійти, а в голові - ділєма:
якщо піду, а вдруг пошле мене куди подальше?!
А може це моя судьба?! Ще краще, чим наш Вася..))
Біжу за ним, він це поняв і приостановився..
Кажу : Я Галя! А ти хто? І як тут опинився?
Чувак примружив оченята, як тіпа не поняв.
Кажу: Я Галя, а ти хто?
Він все одно мовчав...
Такий щось странний...
Ще й мороз включив посеред літа...
Я розвертаюсь і іду.
Він видає : я Вітя!
Кажу, з улибкой: дуже рада, куди ішов - іди.
І ти з такими "тормозами" общаться не ходи!