Ллється тонко із пляшки, вона з дозатором, -
Нафталіновий настрій прозорий, а осад на дні,
Твоя донорська кров... резус фактор з каталізатором,
І півмісяця лезо хтось до горла підставив тобі.
Хрест на душу - болить, бо він замість скальпеля,
РозірвЕ на всі боки її, наче розу вітрів,
І слова, і думки у римованім ночі скрапленні,
В них так зимно, і цельсій на поділці - субфібрил.
Не згинається вечір під ніч, бо ранок вривається ,
Біль в брову, біс в ребро, печія під лопаткою ,-ить,
Твоя муза зрадлива приходить на ганок, не кається,
А прозорість вже випита, тільки щось під зубами скрипить.
Ти не можеш піти, задушивши минуле недопалком,
Бо ти хочеш її, і не можеш... сказати: "згинь",
«Все мине»,- необачно їй кинеш в обличчя зопалу,
А її вже нема, лише так, нікотинова синь.
Засипає по вікна, а хотілось весни сподіватися,
Нафталіновий сніг із минулого літа, чи літ,
Запалиш каганець, щоби в темряві не сповідатися,
Вже свічки догоріли і скручуєш з нервів гніт.
