Відчуття мучить і безсилить,
від котрого я відразу опинився б
з окличним сміхом
і цинічним матом,
якби хто небудь відкраєно помітив
на можливість того, що відбувається в мені:
я поза раєм...
несу твою ій мою розхристану красу
кров згортається, як тільки я згадаю
тебе мила...
я перепрошую за беліберду.
Ця ціломудрена, без перебільшення,
твоя статура,-
так точно біс грається, дражнить,
колить й вириває майже загоєну стрілу.
вона одна, а сердець- двоє,
поєднані, не так як всі...
\"НІЧОГО\"-, як набридло бачити нас на тлі цьому
і боляче дивитись на той берег..
ти не взлетиш мені
Смотря в чем мы бессильны??? Может нас просто боятся и не понимают, от того что слова расходятся с делами... Мы строим своей душе кирпичные замки и теряем ключи, чтобы не допустить туда чужое...Я знаю одно, что любить это такой же труд, и по времени нет ограничения и быть не должно... Чтобы завоевать чужое сердце и сделать одно большое этого как раз желают все, вот только желания одного не достаточно...
Любовь не живет в кармане,
Она в окно не залетит.
Бывает, что приносит раны,
А всем так хочется любить...
И быть любимым
wolfpip відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви цілком праві щодо розбіжності і чужого страху, тому намагаюсь не говорити взагалі, навіть з собою, а інколи- нічого й не робити... я ховав душу свою, де ніхто і гадки не мав заглянути під носа прірві, туди колись загляне веселка, хоча я вже на стінах лізу.... в даному випадку<3, я виступаю як розширювач сердець, знаю це безглуздо звучить, та кохання, як відомо руйнує розсуд, це ліпше ніж руйнація сердець... Дякую Вам, сердечно!!!