Ти зустріла його не в пору кохання,
Не тоді, як серце завмирає в очікуванні
Обіцянок і поцілунків пристрасних.
В тій осені минуло три весни вже,
В ній подих холоду відчутний аж занадто й
Щоб не замерзнуть – грій свої долоні
В чужому полум*ї – тобі це не підходить.
Не жди любов! В чеканні правди так замало!
Стрічай любов! Вдихай любов!
Вона тебе сто літ шукала!
Обманювалась й все прощала...
І порожнє серце прокидатись починало –
Повільно – повільно, крок за кроком,
Про кохання ж бо – не говорять,
А кохання ж бо – творять.
Нема ні квітів, ні свічок,
Але, здається, це такі дурниці,
Коли губи доторкаються губ,
Коли руки доторкаються рук,
Коли карі, з іскринкою, тонуть в зелених,
Коли пристрасть горить незгасимим вогнем,
Коли тіло це знаєш, мов власне воно,
Коли душу цю знаєш, немов шмат своєї,
Коли можеш пробачити все, навіть зраду,
Коли щастя бажаєш, нехай й не з собою.
Коли мариш, проте порятуну не хочеш,
Знаєш - згинеш, та робиш той крок...необачний?
І летиш...розбиваєшся й знов воскресаєш...
Краще вмерти в коханні, ніж жити без НЬОГО
откуда знаете? 
