Гроза... Енергія... Раптовий напад світла...
Смерть Вічності... Народження зірок...
В усьому – ти, причина цього світу,
Його хвороба, зцілення його.
Ти спокій... А можливо, серце бурі?
Ти музика... Та й тиша – знову ти?
Ти – глибина ночей темно-похмурих,
Ти – ясні очі неба глибини,
Ти все об'єднуєш, складаєш, розчиняєш
І змішуєш всі фарби і слова,
Та світло знов в веселку розділяєш
І дробиш землю зернами – трава...
Я пам'ятаю – пил із ваших ніг,
І музику вітрів, багатолику.
Усьому власний хід, потік доріг,
І тіло рік, ціна мовчання, радість крику.
Кричу... Розкаююсь... І розумію – враз.
Єдинотрійна радість – мить і Вічність.
Ти був, ти є, ти будеш – водночас,
І я, і все – цілком аналогічно.
Цілком логічно – логіка проста.
Ця простота навколишнього – будні,
Вбудовані в повітряний кристал
І в кожен комашник багатолюдний.
Тіла... тіла... У побутових рамах,
Прибиті серед стін міцним гвіздком.
А стіни – суміш тіней норм і правил.
А цвях із тіні міцно в'ївся в кров,
Як та іржа, що точить мідні рани,
Як черв у череві-безпечному плоді,
Плоді пізнання – і плоді незнання,
Що є добро, що зло, і нам куди?
Та озирнись – навколо безкінечність,
Безпочатковість – без першопричин.
Причина символу початку – небезпечність
Зависнутого стану для мізків.
Ми мусим розумом в що-небуть упиратись,
Чомусь все опираючись собі.
Для чого грунт? - Щоб йти... дійти... дізнатись...
А ти лети!.. Зависни – і лети!..
Ти вже ніде – нема орієнтирів!
Ти всюди – зразу, одночасно – скрізь!
Ти – буря! Ти – піщинка в жорнах виру!
Ти - спокій... ти летиш... чи ти завис...
Кому під силу бачити безоко,
Де ти? Зіщулившись щосили, він іде
Наосліп. Лише квилить одиноко:
"Ніхто... мене... ніколи... і ніде...
Не здатен зрозуміти... відшукати...
Почуть... любить... і повести... до них..."
Навпомацки від хати і до хати
Мандрує він – сліпий серед сліпих.
Радіє в радості, сумує тихо в смутку
І творить – може, й ні – добро чи зло,
Шукає сенс чи, може, власну будку
Зі стін і стелі, з рамою й гвіздком.
І щось бентежне часом відганяє,
Не помічати вчиться, чи мовчать,
Чи зав'язать на вузол, щоб між нами
Мов дивну дику казку розказать.
Здебільшого я не така багатослівна. 
Дякую,він справді емоційний,я намагалася на тому акцентувати розділовими знаками. 
