Скажи, чому такі холодні руки у твоєї совісті?
В якому закутку заснули мрії та ідеї повісті?
Куди кристалики посипалися з-попід серця навтьоки?
Чому у міста підворітті рука не добере руки?
У совісті своєї попрохай рятунку та пощаду.
Й герої повісті нехай нарешті віднайдуть розраду.
А всі кристалики з’єднаються в одне велике серце.
Й нарешті рука щира до руки безкОрисно торкнеться.
Побіжи з веселкою разом в марево.
Там мрії кубляться і сиплять хмарами.
Там коні білі не такі уже й страшнІ,
З долонь твоїх випрошують собі пашні.
І мрії ринуть з думкою у небосхил.
Й щасливі люди мерехтять навіть без крил.
І чиста совість поведе тебе в світи,
Де ти потрібна. Не така, як зараз ти.
Де птАхи райдугу запрЯгли що є сили.
Там дощики цілющу воду наносили.
Де ти всміхатись будеш кожну світлу мить…
Таку країну у собі знайти б зуміть.
Й щасливі люди мерехтять навіть без крил.
Ой,як же мерехтять, коли є крила!!!
Там коні білі не такі уже й страшнІ,
Бо птАхи райдугу запрЯгли що є сили...
Ось, така напросилася пародійка. З добрим гумором,найкращими побажаннями бажаю успіху.
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мерехтять у значенні світяться - як янголи...
а коней я просто боюся...
дякую
