Опівночі не зорі -
сніжинки на тишу летять.
Перелузану осінь
у сніг першогрудень завіяв.
Зорі... Їм серед білих
сліпучо-прозорих латать
розквітати лілеями -
будьмо хоч подумки біля.
Хай мережиться ніч
в чудернацький летючий полон,
хай мережиться небо -
зимі опадає в обійми,
хай із ними кружляє
в зимнім парку сумний Аполон
і йому пощастить:
він цілунок сніжинки упійме.
Дивний погляд очей
не зведе, не підставить долонь,
лиш в чеканні замре
його серце, життям не зігріте.
Снить коханням хмільним
боголикий земний Аполон.
Ви милуйтеся ним
віддалік, та від сну не будіте.
Тільки зорі з небес,
та сніжинки – цілунки богів...
Він повідає їм
свої думи таємні й бажання,
та не людям. Німий,
він живе без образ і боргів
світ йому мерехтить
переситом людським, вітражами.
Поцілунки згори
ледь торкнуть його уст
невагомо, цнотливо, зимово.
Повелителю Муз,
час до тебе вернувсь...
чи ти просто із часом у змові?
5.12.2010
