І от він йде... Ти чудово розумієш,що це востаннє... Ні, він не буде завжди з тобою, він залишає тебе.
Ти спостерігаєш, як він одягає куртку, завязує свій шарф, кладе до кишенні свій телефон, розмотує навушники від айподу...
Душа виривається назовні, краще б ти цього не бачила... Краще б пішов без попередження.
ВІн байдуже зашнуровує шнурівки, вдягає навушники, включає музику на своєму айподі... На айподі,який
ви так часто слухали разом. Ти чудово усвідомлюєш, що "вас" більше нема, тепер існуватимуть окремо ти і він.
Наче перед смертю, перед очима пробігає весь час прожитий разом. Тобі вже його не вистачає. Тобі завжди було його мало,
а тепер його зовсім не буде. Ти вже викреслюєш з свідомості його імя, але твій одях досі має його запах.
Він скрізь. Ти вже думаєш про те, як буде боляче пояснювати друзям чому тепер ви окремо. Тобі стає страшно...
А що, як ти більше ніколи так не покохаєш, як його?.. Що, як більше ніхто не змусить тебе просто хотіти жити?..
І, взагалі, навіщо без нього далі жити? Кому тепер розповідати історії свого дитинства?
І от він майже пішов... Він оглядається назад - дивиться чи нічого не забув, сподівається, що бльше до тебе не повернеться.
Він бігає очима по кімнаті, хоче ще щось знайти своє. Він чудово знає, що оте його, що він шукає, сидить збентежене на ліжку і
переляканими очима дивиться на підлогу - боїться заплакати. І тільки тепер ти розумієш чому у фільмах плачуть дівчата, коли
їх хлопці залишають. А ти вже уявляла, як познайомиш його з батьками, як ви переїдете у спільну квартиру, як заведете біле пухнасте кошення...
Що ж, схоже кошення ти заведеш без нього. Ти впеше в житті повірила в кохання і тепер воно відчиняє двері щоб зникнути.
ВІн останій раз повертає очі в твій бік. Він так хоче щоб ти попросила його не йти,щоб сказала, що любиш його, що він потрібен тобі.
Він сподівається що ти його зупиниш, що зараз, з секунди на секунду, кинешся в його обійми. Він поглядом просить зупинити його.
І ти б зупинила, якби ця не придумана тобою ж гордість... Ти не хочеш принижуватись перед ним, перед людиною, яка цілувала твої руки,
і якій ти клялася, що нікому його не віддасиш? А тепер так просто відпускаєш... Твоя нікчемність вже почала тебе нищити.
Тобі хочеться просто зникнути. Ти знаєш, що ти боягузка, що ти не піднімешся і не влаштуєш йому істерику, не крикниш "Не смій мене
залишати!". Ти слабка для нього, але з ним ти сильна.
Він переступив поріг. В серцях обох щось смикнуло, обірвалось. Так не може бути... Ти не хочеш просто от-так
бути. Ти вже самотня. Тобі не вистачає його ще більше. І вже якось байдуже чи побачить він твої сльози... Ти одна.
Він пішов. Щойно ти зі своїми принципами та гордістю проводжали твоє власне кохання. Ти вже самотність.
у тебе вже нічого немає... Хоча ні, є спогади. І ти бєшся кулаками об стіну, щоб відчути фізичний біль, бо не хочеться відчувати той
біль, що всередині тебе. Ти остаточно спустошена. Тебе нікому обійняти. І ти вже нікого не зможеш так щиро обіймати, так пристрасно цілувати...
Тепер все буде не так. Десь у глибині свого єства починає його ненавидіти за те, що так кохаєш. Але ти знаєш, що він пішов... Ти могла піти за ним слідом, але у тебе гордість. Не дивлячись на біль ти хвилюєшся за нього і бажаєш йому тільки добра... Нехай у цьому житті хоч він буде щасливий....
Його нема... А колись ви сиділи разом на цьому ж ліжку і обговорювали іменна ваших майбутніх дітей...
ID:
234539
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.01.2011 03:25:35
© дата внесення змiн: 13.01.2011 03:25:35
автор: Ксенія Завальнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|