Пробачте, любий, за кохання,
За спраглий крик моїх романсів,
Душі розпечені страждання,
Що рознеслися з першим вальсом.
За роз’ятрені серця рани,
Тривоги завдані щоранку,
За те, що вами не кохана,
За те, що граю у мовчанку.
Пробачте милий мій, за втому,
Пекельні крики світанкові,
Що ви не ночували вдома,
Бажану гріючи в розмові.
Пробачте страх, пробачте осінь,
Яку в житті для вас створила
Я вас образити не хочу,
Давно вже знаю, що не мила.
Але дозвольте ще востаннє,
На вас свій погляд зупинити,
Не принесу вже вам вмовляння,
Знайду ще сили залишити.
І все одно, що іній лютий
Зимою в серці простягнеться,
Що вас не зможу я забути,
Але скажу: „Усе минеться”.
Я віднайду ще шлях відради,
Знайду у серці диво-ліки,
Пробачте, любий, за образи,
Я залишаю вас навіки…
Лілія Ніколаєнко: Оценка читателя: 5
Гарний вірш, крик самої душі.
Я не розумію, чому не можна римувати однакові частини мови? Хіба вірш від цього гірший? (C) - ні, вірш від того не стає гірший, але виглядатиме значно краще.
ОК. Не бажано римувати не тільки дієслова (зупинити - залишити, простягнеться - минеться), але й однакові частини мови в однакових відмінках (кохання - страждання). Осінь - не хочу, відради - образи - не рими.
А чому ліргероїня звертається до ліргероя на "ви"?
Цикнева відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я так написала, бо захоплююся тим періодом історії, коли жінка до чоловіка або чоловік до жінки зверталися на ви. Це так романтично і надає діалогу якогось унікального настрою, не такого, як зазвичай. Принаймні, я так вважаю.
