........Ранок майже нечутно ступає босими ногами на траву, струшуючи зі свого кадила на землю легкий туман. А заспане розчервоніле сонце починає повільно вплітати свої сліпучі стрічки у сивіюче небо. Пробуджений соловей, закохавшись, витьохкує конваліям серенаду. Роса прокладає срібні курсиви по стеблинах троянд, і капає сльозинками, нанизуючись на їх гострі колючки. Сонно позіхає вітер і починає дужою рукою легенько хитати за плече свою наречену – молоду вишеньку, яка за ніч вбралася в розкішну білу сукню! І все починає прокидатися, лише місяць пішов за обрій спати, обіклавшись пухкими подушками хмаринок, і зібравши у свої обійми всі зорі.
Уже майже світле і ясне небо задивляється у чисту синьооку річку, ніби у люстерко. По воді попливли каченята, і поряд вмить пострибали сонячні зайчики, грайливо тікаючи від них, а потім всі разом почали гратися у піжмурки, чим трохи налякали водяного павука, який саме задрімав. І він розгнівано побіг на своїх довгих лапках у зарослі молодої осоки, надіючись хоч там спокійно насолоджуватися весною! Молода верба розплела свою довгу косу і почала вмиватися у річці, готуючись весь день ніжитися під сонцем.
Котик Воркотун повернувся додому з лісу, що за ставом, куди ще ввечері повів Казку співати зорям пісні, і вже зазивав у гості лапкою день ясночолий, що йшов назустріч ранку.
Від пташиного співу покинулася навіть сон-трава! А осика почала крадькома рахувати віки, які зозуля пророчила велетню дубу.
...І коли сонце покотилося по небу, і освітило своїми променями найпотаємніші куточки землі, Мавка в лузі з останньою росою випила ранок
І випустила зі свого льняного рукава в небеса ластівок. А потім побігла у поле співати веснянки, лишивши за собою жовтий слід – першу кульбабу…
