Колись бойова завітала вистава
І рвуться у бій розігріті борці.
Аншлаг, повна тиша у залі постала,
Зібралися всі: і робочі, й купці.
Ведучий собі позіхнув та і каже:
«Назву чемпіоном сьогодні того,
Хто вийде і м’язи залізні покаже
Та зможе здолати хоча б одного!»
У тиші одразу мов шепіт лунає:
«Іване, та спробуй, ти ж сильний, як кінь.
За тебе ми всі кулаки потримаєм,
Ти скромність, юначе, скоріше покинь!»
Підвівся, іде до атлетів у шортах,
І легко бійців на лопатки кладе.
Вантажник того ж Феодосії порту –
Піддубний, що стане відомим будь-де.
Поетам цей край наче медом змастили,
Є місту, повірте, про кого сказать.
Усі за натхненням сюди приїздили,
Послухайте тільки! Ну з кого почать?
От Грін Олександр («Червоні вітрила»)
В цім місті востаннє побачив цей світ.
За майже сім років, що муза творила,
Писав понад двадцять книжок – заповіт!
Де жив, у будинку музей збудували,
А Бродський кораблик з вітрилом здійняв,
Каюти-кімнати у нім спланували
(Рибалку і зорі наш Грін полюбляв.)
Тим часом Волошин, поет і прозаїк,
Гуляв Коктебелем, із Гріном любив
Розмови про світ, про народи мозаїк,
Про тих, хто колись в Феодосії жив.
В продовження теми про тих, хто римує,
Скажу, що тут Пушкін натхнення шукав.
Раєвський побачив, що друг так сумує,
Мерщій запросив, щоб той морем блукав.
Для Пушкіна стане єдиним походом
По морю цей самий за ціле життя.
Вперед за натхненням, назустріч пригодам
(А смутку й печалі нема вороття!)
Не міг написать ні строфи ані строчки
Сашко, закохавшись без тями в когось.
В кар’єрі поета поставлена точка.
Та хвилі зробили свій внесок. І ось
Талант, що півроку пролежав у комі,
Прокинувся, швидко пірнув у вірші.
На хвилі так легко, як в рідному домі,
Він море назве океаном мерщій.
А ще Феодосія - місто скульптури,
От Мухіна Віра доводить Вам це.
Вона малювала, ліпила з натури
І тіло, і бюст, і окремо - лице.
Робочий-колгоспниця – річ надвідома,
В Парижі скульптуру оплескують всі,
Тож Вірина постать у світі вагома.
За склянку гранену окреме mеrcі.
А брат Володимира Леніна – Діма
У гості до Криму все родича звав:
«От фруктів скуштуєш, на море ходімо».
Та Вова не зміг, бо нагоди не мав.
ID:
254354
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.04.2011 10:21:37
© дата внесення змiн: 17.04.2011 10:21:37
автор: Софія Соловей
Вкажіть причину вашої скарги
|
