Ніхто не знає, як насправді,
І чим живе моя душа,
Всі дивляться лише на маски,
Та кожен своє викрика.
І хоч давно я усвідомив,
Що доля моя буде не легка,
Що навздогін у спину полетять насмішки,
Я примирився з нею, бо така ціна.
Я знаю: голод, урагани люті та
багато інших ввірвуться в моє життя,
Однак терпляче я чекаю знаку,
бо відчуваю – моя ціль уже близька.
І нехай розпадеться навіки,
мовчання і рабів стіна,
Нехай усі, хто хоче жити вільно,
Підуть за мною у нове буття.
Нікому там не буде тісно,
Вічно буде там весна,
Любові, радості й достатку,
Усім дістанеться сповна.
А я піду назад, на Землю,
Шукати тих, хто ще не зна,
Що можна жити, як людина,
Та ради вирватись ніяк нема.
Допоможу я тим, хто щиро хоче,
Бо ми усі одна сім*я,
І нарешті справжня Україна,
Себе очистить від багна.
Скиньте ланцюги російські –
Їхня свобода для нас лиш тюрма,
І не замахуйтесь на Львів, поляки,
Споконвіку й поправу це наша земля.
Я не хочу вбивств, насильства,
Це для всіх страшна біда,
Наша ціль – не бій, а не війни,
Але кожній свободі є своя ціна.
Та не гостріть мечі і не спишіться в пекло –
Для цього часу є ще тьма,
А послухайте мене уважно,
І ми врятуємо не одне життя.
ID:
256415
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 27.04.2011 21:34:19
© дата внесення змiн: 27.04.2011 21:34:19
автор: Даниїл Рістор
Вкажіть причину вашої скарги
|
