А тебе так, повір, не кохали.
До нестрими, нестями, душею,
До болючих у серці шрамів,
Так щоб ти – суцільна ідея,
Генерація нового часу,
Новий зміст, нові пошуки, теми,
Там безлико тебе не кохали,
Не впадав ти в таку систему:
Щоб в очах тільки твої очі,
І нічого більше й рідніше,
Щоб ти за руку, а вона у волосся
І тихенько сидить як миша.
Так щоб ти безнадійно, бессило
Відштовхував серце і дотик,
А вона все безтями, незріло
Все до тебе тянулась на поклик.
Так щоб ти відганяв і кликав,
А вона без гордості йшла,
Так щоб ти причиняв їй лихо,
А вона дякувала і берегла.
Так щоб тиша пронзала землю,
Коли знову ти чомусь йшов,
А вона впадала в систему:
«Ти, твої руки, любов!»
Читаючи вірш,особисто я чекаю,що можна плавно по ньому плисти,а тут якось пливеш - і камінь,спіткаєшся,але йдеш далі...Але це тільки моя оцінка,а вона багато не коштує.
Annika Ly відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00