...І знову... Знову цей вулкан всередині... Шалений стукіт серця. Образи. Крики. Страх. І почуття провини. Несила більше це терпіти. Напруживши усі сили, ВОНА вирвалась із задушливої квартири надвір. В одній лише футболці й джинсах. Опівночі. Добре, хоч навулиці тепло, по-літньому. Сльози нестримним потоком хлинули з очей. Мабуть, вперше за останні два роки. Примарні тіні дерев, темні будинки і широка вулиця, залита тьмяним світлом ліхтарів.
А ВОНА все швидше й швидше. Немовби втікає. Від кого? Мабуть, від себе... Від огидних спогадів тристарічної давності, їх гіркуватий присмак ще й досі мучить її, особливо у таких стресових ситуаціях... Втікає... Від бурхливих емоцій, які так і розпирають із-середини... Здавалося б, ось-ось вибухне... Ні, це сталось трішки швидше, ще вдома, а зараз ВОНА ніяк не може заспокоїтись... Втікає... Від болючих питань, які гострим вогнем колять всередині:"Чому?" Втікає... Від нав"язливих думок, які ніби ворушаться в голові і ніяк не дають спокою. Здається, після останнього удару вони взагалі перемішалися між собою. Втікає... Від почуття провини, яке хитрим черв"ячком точить серце.
Втікає... Втікає від ЦІЄЇ мелодії. Вона повсюди... В її ритмі надривно б"ється серце й уривчасто пульсує кров у венах... Її голосом виспівують зорі у небі... Її сльозами схлипує вітер... Її обличчям посміхається повний місяць над містом... Ох, ЦЯ мелодія... І звідки вона взялася? Дивно, ЇЙ багато говорили про ЦЮ мелодію, і коли ВОНА послухала її один раз, потім довго не могла відірватися... Але ж відірвалася все ж таки... Здавалося, навіть забула... І чомусь саме в такі болючі моменти ЦЯ мелодія з новою силою лунає знову і знову... Повсюди... Це просто якась нав"язлива ідея! Куди від неї подітися? Біжить... Не бачить нічого крізь сльози. Аж гидко думати, який жорстокий світ...
"Божевільна якась!" - подумала група молодих людей напідпитку, що якраз пройшла повз НЕЇ.
А ЇЙ байдуже... "Нехай думають, що хочуть...Так, я божевільна... Швидше б утекти..."
Біль пронизує все тіло... Біжить... Блукає вузькими темними вуличками. Аж ось... Ця сама мелодія,так близько. Почувся п"яний регіт і розстроєне бренькання гітари. Що це? Причулося, мабуть. ВОНА сповільнила ходу і мимоволі повернула до лавочок на дитячому майданчику. Там сиділа групка хлопців і декілька дівчат. Один із них грав на гітарі. Почувся легкий смішок... Пролунала безглузда фраза про повію... А ЇЙ усе байдуже... Зацікавлені погляди...
"Можна гітару?" - хрипло пролунав ЇЇ голос. - "На хвилинку."
Хвилинне здивування. Хлопці переглянулись між собою. Ще мить і ВОНА вже сидить на незручній лавці, невпевнено перебираючи пальцями по струнах... Дивно, але вийшла ТА САМА мелодія... Бракувало лише клавіш... Усі затихли... ВОНА грала, мабуть, невміло, але так солодко, що навіть вітер стих... Усі зачаровано слухали... Нуль емоцій... Лише гарячі сльози змивали пил з ЇЇ обличчя.
Поруч загас ліхтар... Тепер лише місяць осяював її заплакане лице і руки, що самі бігали по струнах. Вона давно не грала... Мабуть, років сто... Цікаво, скільки минуло часу, поки ця мелодія стихла? Сльози висохли... ВОНА лише мовчки дивилась на небо, не помічаючи захоплених поглядів присутніх...
Помітивши ЇЇ зхвильованість, один із хлопців простягнув ЇЙ пачку сигарет: "Бери! Заспокоїшся хоч трохи..."
Рука мимоволі потягнулась до пачки. Проте перед очима червоним світлом спалахнули давні спогади. Добре навчене сумління і прискіплива принциповість зіграли свою роль... Рука, так і не торкнувшись сигарети, опустилась... Зробила вигляд, що не почула пропозиції...
"Хто ТИ?" - здивовано запитав хтось.
Глуха мовчанка. А що ВОНА могла сказати?
"Ти талант! - захоплено пролунав ще один голос. - Що це за мелодія?"
Невже у цих людях прокинулось почуття прекрасного? Невже в них теж є емоції? Невже вони теж можуть бути добрими? Куди й поділась ЇЇ огида до людей...
ВОНА мовчки відклала гітару, ще раз провела рукою по струнах, відчула останню нотку, підвелась і пішла по вулиці. Мовчки... Повільно, не помічаючи здивування інших. Тепер ВОНА слухала тишу і отримувала від цьоо насолоду. Дивне тепло розливалось по тілу і на обличчі не знати звідки з"явилась усмішка...Зникла тривого, біль, розчарування... ВОНА поспішала додому...
