Чом така ти полохлива,
сіренькая пташка,
Чом ти дзвінко не співаєш,
Пташка-бідолашка?
Може хтось тебе образив,
чи завдав лиха,
Чом поживи не шукаєш,
Сидиш ледь не диха?
Чом по гілках не стрибаєш
По кущах густеньких,
Пташенят чом не піклуєш,
Пташка дорогенька?
Як колись я мала пару,
Звили ми кубельце,
Дарував мені коханий
Все співоче серце,
І знесли яєчка білі
В листянім гніздечку,
Заливались дивним співом
В рідному краєчку.
Пташенятка знайшлись згодом,
Пухнасті клубочки,
І до мене простягали
Жовтенькі дзьобочки.
Та одного разу в гай
Забрела людина,
Пустотлива, галаслива,
Розбитна дитина.
І у нашеє гніздечко
Камнем запустила,
Всю мою сім’ю й сердечко
Навіки розбила!
Не чіпайте пташок дітки,
Хай пісень співають,
Нехай людське серце й душу
Радо звеселяють!
Кожна пташка
І домівку, й пташеняток має
Не є доброю дитина,
Як пташок займає!
дякую!
