Ламаючи руки,
Ніби у благанні…
Нудьгуючи серед тих же фраз,
Що кожен раз
Осліплюють грою напоказ
Всіх нас...
Трагедія…насправді ж нудний фарс!
Фальшиво плакав,слова невлад,
Серед блиску сценок і картин ,
Він знову й знову грає перший акт -
«Я син…Твій я рідний син..»
Театр порожній!
Лиш в ложах тіні
Паперових глядачів...
Паперові квіти
Сумнівів своїх…
Він піднімається з колін…
Очі..
Повні порожнечі…
Майстерний грим –
Чекає багато ще картин…
