Догорає свіча...
Дарує світло всім!
Та...віддає за це своє життя...
Народжуючи тінь!
Страшніше,мабуть, не буває,
Коли лишаєшся один!
Коли навколо світ зникає,
Серед своїх стаєш чужим...
Чекаєш тихо свого світла,
Існуєш з часткою душі,
І нишком дивишся в обличчя,
Щоб іншу частку віднайти...
Світило темряви нічної,
Холодний камінь в небесах!
Тієї світло лиш присвоїв,
Що є початком ранку й дня!
Блідий й спокійний вісник ночі,
Для сонця дзеркало брудне!
І сяйво вже не сліпить очі!
Але..крізь темінь проведе...
Містично світ увесь осяє,
Розвіє морок й нагадає,
Що сонце нас не залишає!
Яка б ця ніч і не була.....